За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГлавнаяПоискПомощьМетодики   Учебный практикум   Путеводитель   Документы   Судебная практикаУкраинский Русский
 
Присылайте ваши замечания и пожеланияБиблиотека   Словарь   Ресурсы интернет
  Методика   

ПРАВО НА СВОБОДУ ПЕРЕКОНАНЬ І НА ВІЛЬНЕ  ЇХ ВИЯВЛЕННЯ  ПРАВО НА СВОБОДУ ПЕРЕКОНАНЬ І НА ВІЛЬНЕ ЇХ ВИЯВЛЕННЯ

 
Общая часть
Особливі випадки тлумачення та застосування права

Доступ до інформації

Свобода доступу до інформації є однією з важливих гарантій права на свободу переконань і на вільне їх виявлення. Це закріплене Конституцією України, чинними міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і які є частиною національного законодавства України. Загальний принцип свободи доступу до інформації полягає в праві особи вільно отримувати інформацію та в забороні уряду чинити перешкоди будь-кому в отриманні інформації.

Зміст права на інформацію закріплено в ст.9 Закону України “Про інформацію”:

“Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та збирання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.”

Гарантії права на інформацію закріплені в ст.10 Закону України “Про інформацію”:

Право на інформацію забезпечується.:

- обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність і прийняті рішення;

- створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

- вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їх сохранності, що визначаються законодавством;

- створенням механізму здійснення права на інформацію;

- здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;

- встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.”

Особливості доступу окремих видів суб’єктів до різних видів інформації встановлено в статтях 28-37 Закону України “Про інформацію”.

Свобода доступу до інформації не є абсолютною. Ні міжнародні, ні внутрішні правові акти не надають ні фізичній особі, ні жодній фірмі абсолютного права доступу до інформації. Такі обмеження встановлені Конституцією України та чинними міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і які є частиною національного законодавства України.

Встановлення законом обмежень щодо користування правами і свободами повинно бути чітким, конкретним. Тому не відповідає ч.2 ст.10 Конвенції і ч.2 ст.34 Конституції України п.2 ст.9 Закону України “Про інформацію”:

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб”.

Норма п.2 ст.9 Закону України “Про інформаціюдає надто широке і не зовсім чітке тлумачення одного з обмежень, встановлених ч.2 ст.34 Конституції “для охорони прав інших людей”. Але українське законодавство не має чіткого уявлення про зміст поняття “інтереси” та про його відмінність від поняття “права”. Що ж до положення Закону про заборону порушення “прав та інтересів юридичних осіб”, то це надто широке поняття, застосування якого по відношенню до засобів масової інформації може надавати судам широкі дискретні повноваження.

На думку багатьох українських дослідників обмеження доступу до інформації частіше є наслідком невиконання закону ніж наслідком недосконалості закону.

Право на свободу переконань і на вільне їх виявлення в умовах проголошеного надзвичайного стану

В умовах проголошеного надзвичайного стану право на свободу переконань і на вільне їх виявлення може бути обмеженим. Це визнають Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст.4) та Конвенція про захист прав людини та основних свобод (ст.15).

Виключний перелік таких обмежень встановлено Законом України “Про надзвичайний стан”. В разі введення надзвичайного стану з підстав, зазначених в п.п. 2, 3, 4, 5, 6 цього закону можливі такі обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення:

введення цензури, обмеження на випуск газет (п.6 ст.23);

особливі правила користування зв’язком (п.9 ст.23 ).

Право на свободу переконань і на вільне їх виявлення в умовах збройного конфлікту

В умовах збройного конфлікту право на свободу переконань і на вільне їх виявлення може бути обмеженим. Обмеження можуть бути спрямованими на введення цензури, обмеження на випуск газет, особливі правила користування зв’язком.

Право на свободу переконань і на вільне їх виявлення і право журналіста не розкривати джерело інформації

Відповідно до пункту 11 статті 26 Закону України “Про друковані засоби масової інформації”:

Журналіст має право:

11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Не існує правових критеріїв, які б регулювали такі повноваження суду. З урахуванням справи Гудвіна в практиці Європейського суду з прав людини п.11 ст.26 Закону “Про друковані засоби масової інформації” надає суду дискретні повноваження, не обмежені законом. Це порушує ч.2 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, 1950 року щодо обов’язковості законодавчих обмежень свободи вираження поглядів.

Судовій практиці в Україні відомі справи, в яких суд вимагав від журналіста розкрити джерело інформації

 

Право на свободу переконань і на вільне їх виявлення у відносинах з органами державної влади

У відносинах з органами державної влади право на свободу переконань та на їх вільне виявлення може проявлятися перш за все в праві одержувати інформацію та в разі звернення до їх діяльності засобів масової інформації.

Право на свободу переконань і на вільне їх виявлення щодо політичних діячів


Застосування права на свободу переконань і на вільне їх виявлення щодо політичних діячів викликає багато колізій під час застосування національного законодавства про захист репутації або прав інших осіб. Тому в Європейських державах критерієм розгляду справ про захист репутації або прав інших осіб є практика Європейського Суду з прав людини по справах про дифамацію.

Відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини у справах Лінгенса, та Обершліка (1), завдання преси не обмежується повідомленням інформації, тлумачення якої має залишатися головним чином за читачем (п.41, справа Лінгенса). Свобода преси дає можливість громадськості дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів і сформувати свій погляд на них. У більш загальному плані свобода політичних дискусій лежить в самій основі концепції демократичного суспільства...Відповідно, межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявити до цього більше терпимості. (Пункт 42 справа Лінгенса).

Право на свободу переконань і на вільне їх виявлення щодо державних службовців

Державні службовці згідно з ст.10 Закону України “Про державну службу” зобов’язані зберігати державну таємницю, інформацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню.

Право на свободу переконань і на вільне їх виявлення і державна монополія на засоби масової інформації

В Україні законодавчо відсутня державна монополія на друковані засоби масової інформації та на телерадіомовлення. Ліцензування теле- и радіомовних організацій здійснюється Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (ч.11 ст.5 Закону УкраїниПро телебачення і радіомовлення”), яка є “позавідомчимчим державним контролюючим органом” (ч.2 ст.5 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”). Структуру національного телебачення та радіомовлення України складають “державні, недержавні (приватні) та громадські телерадіоорганізації” (ст.11 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”).

Закон “Про телебачення і радіомовлення” (ст.46) встановлює виключний перелік підстав для відмови в наданні ліцензії.

Державна реєстрація друкованого засобу масової інформації

Стаття 13 та пункти 1 і 3 частини 1 статті 15 Закон України “Про друковані засоби масової інформації” містить положення щодо порядку державної реєстрації друкованого засобу масової інформації та підстави відмови в такий реєстрації.

Зупинення реєструючим органом строку розгляду заяви про реєстрацію друкованого засобу масової інформації можливе, якщо:

1) засновник (співзасновники) не подав документи, якими підтверджується його (їх) цивільна правоздатність та цивільна дієздатність;

2) між співзасновниками не укладено установчий договір, передбачений статтею 9 цього Закону;

3) виникли обставини, за яких з незалежних від реєструючого органа причин своєчасне проведення державної реєстрації неможливе. ” (стаття 13) В цій частині містяться дискретні повноваження реєструючего органу щодо відмови в реєстрації і це може загрожувати .

Відмова в державній реєстрації можлива:

1) якщо назва друкованого засобу масової інформації його програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість суперечить статтям 3 і 4 цього Закону;” (пункт 1 частина 1 статті 15, Закон України “Про друковані засоби масової інформації”.) Відмова в реєстрації на підставі ст.4 Закону України “Про друковані засоби масової інформації”(на яку іде посилання в ст.15) в будь якому випадку призведе до порушення міжнародних зобов’язань України щодо захисту прав людини, зокрема ст.10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, 1950 року. Що ж до підстав, зазначених в статті ст.3 (на яку також іде посилання в ст.15, Закон України “Про друковані засоби масової інформації”), то тут можуть викликати занепокоєність пункт 1 частини 1 і пункт 1 частини 2 :

пункт 1 частини 1 ст.3. Вже йшлося про досить широке розуміння заборони розголошення в засобах масової інформації відомостей, що становлять таємницю. Відповідно до ст.15 Закону України “Про друковані засоби масової інформаціїрозголошення таких відомостей формально може призвести, без будь яких пом’якшуючих обставин, до відмови в реєстрації засобу масової інформації.

Пункт 1 частини 2 ст.3 Закону України “Про друковані засоби масової інформації” викликає занепокоєність, що саме по собі втручання в особисте життя засобу масової інформації формально, відповідно до ст.15 Закону України “Про друковані засоби масової інформації”, може стати підставою для відмови в реєстрації цього засобу. Це суперечить духу зазначеної Конвенції про захист прав людини і основних свобод в цілому і зокрема статті 10 цієї Конвенції.

Практиці відомі випадки притягнення засобів масової інформації до відповідальності за розповсюдження відомостей, що становлять державну таємницю. В 1999 році за рішенням суду було припинено випуск газети “Політика” після публікації в ній серії статей про військову радіорозвідку. Хоча Інформацію було офіційно спростовано, було порушено кримінальну справу (“День”, №116. 30 червня 1999 р.).

“2)якщо реєструючим органом уже раніше видано свідоцтво друкованому засобу масової інформації з тією ж назвою, за винятком видань, що виходять різними мовами (пункт 2 частина 1 статті 15 Закону України “Про друковані засоби масової інформації”)

3) якщо заяву подано до закінчення року з дня набрання законної сили рішенням про припинення діяльності друкованого засобу масової інформації.” (пункт 3 частина 1 статті 15 Закону України “Про друковані засоби масової інформації”) Це положення може викликати сумніви з огляду на ст.15 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, оскільки воно базується виключно на колишній діяльності і не має відношення до майбутньої діяльності.


Юридичні ознаки права  Юридичні ознаки права
Умови відступу та обмеження права  Умови відступу та обмеження права