За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГлавнаяПоискПомощьМетодики   Учебный практикум   Путеводитель   Документы   Судебная практикаУкраинский Русский
 
Присылайте ваши замечания и пожеланияБиблиотека   Словарь   Ресурсы интернет
  Методика   

ПРАВО НА СВОБОДУ ПЕРЕКОНАНЬ І НА ВІЛЬНЕ  ЇХ ВИЯВЛЕННЯ  ПРАВО НА СВОБОДУ ПЕРЕКОНАНЬ І НА ВІЛЬНЕ ЇХ ВИЯВЛЕННЯ

 
Общая часть
Умови відступу та обмеження права

Загальною умовою будь якого обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення є:

- по-перше, наявність в державі закону, який встановлює підстави та умови обмеження.

- по-друге, цей закон повинен відповідати критерію необхідності в демократичному суспільстві.

 

Обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення в інтересах національної безпеки

Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини.

Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю.

Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення, листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом”, (ст.46 Закону України “Про інформацію”). В Законі України “Про друковані засоби масової інформації” (пункту 1 частини 1 статті 3) зроблено посилання на наведені частини 2 и 3 ст.46 Закону України “Про інформацію”.

Взагалі, в українському законодавстві існує суперечна ситуація щодо обов’язку журналістів зберігати інформацію. Цю ситуацію можна кваліфікувати як несумісну з обов’язками України за ст.10 ЄКПЛ. Це, зокрема, стосується ч.5 ст.15 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, якою на журналістів покладено досить загальний обов’язок нерозголошення широкого кола відомостей, які можуть і не відноситися до таємних згідно з законом “Про державну таємницю”:

Працюючи в місцях збройних конфліктів, вчинення терористичних актів, при ліквідації небезпечних злочинних груп, журналіст (учасник творчої групи) зобов’язаний дотримувати вимог щодо нерозголошення планів спеціальних підрозділів, відомостей, що є таємницею слідства, не допускати фактичної пропаганди дій терористів та інших злочинних груп, їхні вчинків і заяв, спеціально інспірованих для засобів масової інформації, не виступати в ролі арбітра, не втручатися в інцидент, не створювати штучної психологічної напруги в суспільстві”.

Цією ж статтею Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” на журналістів покладено деякі інші загальні обов’язки, невиконання яких надае органам держави дискретні повноваження по притягненню журналіста до відповідальності:

“За порушення цих вимог журналіст (учасник творчої групи) несе відповідальність відповідно до законодавства України.”

З огляду на справи Європейського Суду з прав людини Обзевер і Гардіан проти Сполученого Королівства та Веренінг Уікблад Блаф проти Нідерландів виникає питання про відношення в Україні до засобів масової інформації, які оприлюднили інформацію, яка формально залишається таємною, але фактично вже є загальновідомою і обмеження щодо її публікації недоцільні. А ні згадані вище закони, а ні Закон України “Про державну таємницю” (ст.30), Закон України “Про інформаційні агентства” (ст.2 і 34), Закон України “Про телебачення і радіомовлення” (ст.2 і 39) не враховують, що інформація, вже є загальновідомою і обмеження щодо її публікації недоцільні.

З огляду на місце засобів масової інформації в демократичному суспільстві (справа Європейського Суду з прав людини Санди Таймс) чинне законодавство не враховує можливість виникнення конкуруючих інтересів держави і суспільства. Точніше, можливість виникнення конкуренції вирішена виключно на користь держави. Між тим не виключено, що інформація, яка оголошена таємною, може стати об’єктом суспільного інтересу у зв’язку з її особливим значенням для суспільства, але засоби масової інформації ніяк не захищені в разі її оприлюднення. Можливо, що такі питання можна було б врегулювати в Постанові Пленуму Верховного Суду.

 

Обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення в інтересах теріторіальної цілісності або громадської безпеки

Це обмеження досить важко застосовувати на практиці. В Україні така практика на цей час відсутня. Європейська практика свідчить, що держави намагаються тлумачити це обмеження досить широко.

Конституція України в ст.34 встановлює: “Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, теріторіальної цілісності...”

Обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення для охорони порядку або запобігання злочину

Обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення для охорони здоров’я або моралі,

Обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення для захисту репутації або прав інших осіб

Це обмеження викликає багато колізій під час застосування національного законодавства про захист репутації або прав інших осіб. Тому в Європейських державах критерієм розгляду справ про захист репутації або прав інших осіб є практика Європейського Суду з прав людини по справах про дифамацію.

Відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини у справах Лінгенса, та Обершліка (1), правдивість оціночних суджень довести не можна. Це створює колізії з українським законодавством щодо наклепу (ст.125 КК України), образи (126 КК України) і з відповідною судовою практикою (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 28 жовтня 1990 р. із змінами від 4 червня 1993 р., 31 березня 1995 р., 25 грудня 1996 р., 3 грудня 1997 р. “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій”).

Наклеп (ст.125 КК України), “Наклеп, тобто поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу, - карається ... Наклеп у друкованому або іншим способом розмноженому творі, в анонімному листі, а так само вчинений особою, раніше судимою за наклеп, - карається ... Наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні державного або іншого тяжкого злочину, - карається ... Образа (126 КК України) “Образа, тобто умистне приниження честі і гідності особи, виражене в непристойній формі, - карається ...

Обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення для запобігання розголошенню конфідеційної інформації

Обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Українська практика щодо обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення для підтримання авторитету і безсторонності суду залишається нерозвинутою. Конституція України в частині 3 ст.34 встановлює обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення для підтримання авторитету і безсторонності суду, але іншими нормативно-правовими актами це обмеження не визначене і не врегульоване.

В європейській практиці захисту прав людини, що спирається на Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, обмеження права на свободу переконань і на вільне їх виявлення для підтримання авторитету і безсторонності суду також не знайшло широкого застосування.

У січні 1996 року Європейська Комісія з прав людини дійшла висновку, що судове рішення про надання в розпорядження адвокатів захисту в кримінальній справі плівки Бі-Бі-Сі з записом заворушення, не було порушенням ст.10 Конвенції тому, що події не були конфіденційними, вони відбувалися прилюдно. Крім того, надання доказів є нормальним громадським обов’язком в демократичному суспільстві, але за умови, що це не створює ніякого ризику для журналістів (справа BBC v United Kingdom). В іншій справі Суд постановив, що дисциплінарні санкції, накладені спілкою адвокатів на її члена, який сперш прилюдно і в серйозній формі оскаржив провадження кримінальної справи, а потім подав апеляцію, не порушують ст.10 Конвенції тому, що адвокати мають особливий статус (справа Шьопфер проти Швейцарії). Щодо висвітлювання в ЗМІ діяльності судів, Європейський Суд зазначав, що і в цьому випадку журналісти повинні додержуватися правил журналістської етики (Справа Прагера і Обершлика, 1995 року)


Особливі випадки тлумачення та застосування права  Особливі випадки тлумачення та застосування права
Вступ  Вступ