За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГлавнаяПоискПомощьМетодики   Учебный практикум   Путеводитель   Документы   Судебная практикаУкраинский Русский
 
Присылайте ваши замечания и пожеланияБиблиотека   Словарь   Ресурсы интернет
  Методика   

Право на захист від рабства та примусової праці  Право на захист від рабства та примусової праці

 
Общая часть
Вступ

Одним з найбезпечніших і найпоширеніших видів сучасної транснаціональної злочинності визнається торгівля людьми. Торгівля людьми не є феноменом ХХ століття, оскільки це явище у формі работоргівлі існувало набагато раніше і міжнародне співтовариство вже давно усвідомило необхідність активної протидії його поширенню і вжиття заходів для виявлення і покарання злочинців. Перші практичні кроки заради викорінення цього явища були здійснені на початку ХІХ ст., коли на Віденському конгресі 1815 р. було прийнято акт про скасування торгівлі неграми, а в 1841 р. – накладено заборону на перевезення негрів-рабів до Сполучених Штатів Америки. Зусиллями держав-ініціаторів викорінення рабства вдалося розробити і підписати в 1926 р. Конвенції про рабство. Згідно з положеннями Конвенції держави - учасники зобов’язалися на своїй території ліквідувати рабство у будь-якій формі, переслідувати работоргівлю і підтримувати одне одного у боротьбі з цими злочинами. В цьому документі визначалися з поняттями работоргівля та рабство. Під работоргівлею розуміють дії, пов’язані з захопленням, придбанням будь-якої особи або розпорядженням нею з метою обернення в рабство; всі дії, пов’язані з придбанням раба з метою його продажу або обміну; всі дії по продажу або обміну особи, придбаної з цією метою, та всяку іншу дію по торгівлі та перевезенню рабів будь-яким видом транспорту. Рабством визначили такий стан або положення людини, над якою здійснюються атрибути права власності або деякі з них (основні атрибути права власності – право володіння, право користування, право розпорядження).

Надалі на міжнародному рівні було укладено цілу низку угод, спрямованих на викорінення торгівлі людьми у всіх її проявах. Так, в ст. 4 Загальної декларації прав людини 1948 р. окремо наголошувалося: “Ніхто не може утримуватися у рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля заборонені у всіх їх видах”.

В сучасному міжнародному праві і національному законодавстві переважної більшості країн світу є норми, які забороняють торгівлю людьми. Злочинами визнаються такі протиправні діяння:

  1. Викрадення і продаж дітей з метою використання їх у якості дармової робочої сили, позбавлення власного імені і основних прав людини. Злочином вважається передача за винагороду батьками чи опікунами своїй дітей у прислугу заможним особам.
  2. Звернення у домашнє рабство жінок шляхом видання їх заміж за винагороду без права відмови, передача на подібних умовах заміжньої жінки іншим особам або за спадком.
  3. Боргова кабала у вигляді праці боржника, що не зараховується в погашення боргу і не обмежується тривалістю роботи і характером самої праці.
  4. Кріпосний стан землекористувача, при якому він зобов’язаний згідно з вимогами закону, звичаю або угоди проживати і працювати на землі, яка належить іншій особі, виконувати для неї роботу за винагороду або без такого і не може змінити свого стану.
  5. Примусова і обов’язкова праця, що регулюється рамками національного законодавства. Така праця допускається лише за вироком суду, для суспільної користі при ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, а також на військовій службі.

Торгівля людьми визнається сучасною формою рабства і злочином проти прав людини. Поняття “торгівля людьми” охоплює широке коло соціальних явищ. Об’єктом цього злочину може бути будь-яка особа незалежно від віку і статі: чоловіки – з метою надексплуатації на виробництві, діти – для виконання робіт і жебрацтва, жінки – для використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері, будь-які особи – для вилучення і трансплантації органів.

За останнє десятиліття у світі зафіксована стійка тенденція стрімкого зростання випадків торгівлі людьми у відкритій або завуальованій формах. Це стосується в першу чергу торгівлі жінками. В українському кримінальному законодавстві відсутнє чітке визначення цього терміну. Відповідно ж до Гаазької міністерської декларації європейських рекомендацій від 26 квітня 1997 р. торгівля жінками визначається як будь-які дії, спрямовані на легальний або нелегальний ввезення, перевезення, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примусу, зокрема насильства, погроз або шахрайства, зловживання службовим становищем або використання іншого тиску, внаслідок чого особа не має жодного реального та задовільного вибору як тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям. При здійснені торгівлі жінками беруть участь групи осіб, починаючи з вербувальника і закінчуючи особою, яка купує жертву. Основними елементами в акті торгівлі є:

  • наявність обману (дезинформація щодо умов, характеру та інтенсивності роботи);
  • використання насильства;
  • боргова кабала;
  • експлуатація заради корисливої мети.

Торгівля жінками є складовою частиною торгівлі людьми, найпоширенішим явищем такого роду, що має стійкий суспільний резонанс і складає реальну підвищену суспільну небезпеку. Зважаючи на поширеність цього виду явища, у засобах масової інформації і навіть з високих офіційних трибун інколи робляться спроби навіть звести “торгівлю людьми” до “торгівлі жінками”, підмінити ці поняття, що є абсолютно неприпустимим і неправильним.

У Декларації про викорінення насильства проти жінок (1993 р.) “насильство щодо жінок” визначається, як довільний акт насильства, скоєний на підставі статевої ознаки, який спричиняє або може спричинити фізичний, статевий чи психологічний збиток або страждання жінкам, а також загрозу скоєння таких актів, примусове чи довільне позбавлення свободи або особистого життя”. Насильство щодо жінок охоплює ряд випадків, але не обмежується ними:

Правознавці виділяють такі сучасні форми торгівлі жінками:

  • торгівля з метою сексуальної експлуатації (примусова проституція);
  • торгівля при вступі до шлюбу (примусовий шлюб);
  • торгівля з метою примусового нелегального виконання робіт і надання послуг.

Безперечно, найпоширенішою формою торгівлі жінками є примусова проституція. Цей вид злочинного бізнесу за прибутковістю майже зрівнявся з наркобізнесом і торгівлею зброєю. Надзвичайний його розмах спостерігається нині на території країн Центральної, Південної та Східної Європи. Це пояснюється рядом соціально-економічних і політичних чинників, серед яких визначальними є:

  • падіння “залізної завіси” після розпаду Радянського Союзу і здійснення народно-демократичних революцій в східноєвропейських країнах - колишніх сателітах СРСР та, як наслідок, поява для населення цих країн реальної можливості виїзду на Захід;
  • “фемінізація” бідності в Східній Європі, пов’язана із зростанням безробіття, втрата частиною населення регіону в умовах зубожіння морально-етичних орієнтирів і переконань;

  • правовий нігілізм переважної більшості жінок та їх погана інформованість щодо можливостей і умов працевлаштування за кордоном;
  • інтернаціоналізація тіньової економіки;
  • інтернаціоналізація організованої злочинності;
  • певна лібералізація міграційного законодавства в країнах Західної Європи і лояльне ставлення до заняття проституцією в більшості країн;
  • бурхливі економічні та політичні інтеграційні процеси на континенті, пов’язані з розбудовою Європейського Союзу тощо.

За даними міжнародної жіночої правозахисної організації Terre des Femmes, у Німеччині понад 90% постраждалих внаслідок сексуальної експлуатації жінок походять з країн колишнього СРСР, Польщі, колишньої Чехословаччини, Угорщини, Болгарії. Щорічно в країни Європейського Союзу з метою сексуальної експлуатації злочинцями поставляється близько 500 тисяч дівчат і молодих жінок.

Прикро, але питома вага представниць України серед постраждалих внаслідок торгівлі людьми останнім часом стрімко зростає. Так, за даними Федерального відомства кримінальної поліції Федеративної Республіки Німеччина, у 1999 р. українки складали 21,7% від загальної кількості виявлених жертв торговців людьми, що є абсолютним рекордом (на другому місці польки – 14,4%). За останні роки Україна у світі набула визнання одного з лідерів постачальників “живого товару” на ринки секс - послуг. На слуханнях в сенаті Сполучених Штатів Америки у 2000 р. з питання протидії торгівлі жінками Україна поряд з Албанією, Філіппінами, Таїландом, Мексикою та Нігерією була названа була названа серед основних країн-постачальників секс - рабинь. За інформацією Міжнародної організації міграції, за останні роки близько 400 тис. наших співвітчизників виїхали в пошуках роботи за кордон, з них понад 100 тис. українських жінок потрапили у тенета ділків секс - індустрії країн-реципієнтів. Основними країнами – реципієнтами "живого товару" з України є країни Західної Європи, а також Туреччина, Греція, Ізраїль, США, Об'єднані Арабські Емірати та ін. За даними консульських установ України за кордоном, лише у 1998 р. до Туреччини було вивезено понад 6 тис. українок, до Греції – 3 тис., до Сербії – близько 1 тис. Це лише приблизні дані, оскільки отримати об'єктивну, офіційну інформацію майже неможливо: работоргівля здійснюється таємно, у досить вузькому колі работоргівців, за її розголошення розплачуються життям, тому жертви работоргівлі бояться співпрацювати з представниками правоохоронних органів.

До недавнього часу правозастосувні органи України зіткалися з проблемою вжиття санкцій до осіб, які займаються торгівлею жінками. Диспозиція окремих статей Кримінального кодексу України (ст. 119 – примушення жінок до статевих зв’язків; ст. 123 – незаконне позбавлення волі; ст. 208 – втягування неповнолітніх в злочинну діяльність, в тому числі заняття проституцією; ст. 210 – звідництво для розпусти) не відображали в повному обсязі суть і специфіку протиправних явищ – торгівлі жінками.

Тільки після включення 24 березня 1998 р. до Кримінального кодексу України ст. 124”Торгівля людьми” з’явилася реальна можливість для кримінального переслідування осіб, які займаються організацією і здійсненням торгівлі людьми. Торгівля людьми визначена як відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов’язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України, або без такого, для подальшого продажу або іншої сплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання в збройних конфліктах, експлуатації її праці. Такі дії підпадають під кримінальне переслідування і караються шляхом позбавлення волі.

Після прийняття відповідної статті Кримінального кодексу України значно активізувалася діяльність правоохоронних органів щодо кримінального переслідування та покарання осіб, причетних до торгівлі людьми. Було порушено кримінальні справи за ознаками ст. 124' КК України у багатьох регіонах України, зокрема, в Херсонській, Хмельницькій, Миколаївській, Чернігівській, Черкаській та інших областях, містах Києві та Севастополі; заарештовані та притягнені до кримінальної відповідальності сучасні работоргівці, переважно українські вербувальники.

Першою кримінальною справою, в якій винуватці покарані за вироком суду, стала так звана херсонська справа. Дві мешканки м. Херсона – 31-річна Тетяна К. та 28-річна Любов М. протягом 1998–1999 рр. займались незаконною діяльністю, пов'язаною з переправленням дівчат та молодих жінок з Херсона до Сербії в нічні клуби для подальшого використання в секс - індустрії. Застосовувалась надійна та відпрацьована схема. Вербувальниці добирали жінок із складним матеріальним становищем, переважно серед знайомих, та пропонували їм роботу танцівницями одного з нічних клубів у Сербії. Клуб належав чоловікові Тетяни К., громадянину Сербії. Оплату за оформлення закордонних паспортів, а також придбання проїзних квитків "добродійниці" брали на себе з наступним відшкодуванням за рахунок завербованих. У Сербії довірливих дівчат зустрічав чоловік вербувальниці, відвозив їх до нічних клубів, де відбувався їх продаж по 2000 німецьких марок за кожну. Вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 13 липня 1999 р. злочинців засуджено до різних мір покарання. Таким чином, вдалося створити важливий прецедент у правозастосовній практиці України, довівши розслідування справи до вироку суду. Всього за станом на 1 січня 2000 р. в Україні порушено 17 кримінальних справ.

У червні 1999 р. в Україні було створено Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлі людьми при Уповноваженому з прав людини з метою об'єднання зусиль усіх зацікавлених сторін для вжиття заходів щодо запобігання поширенню цього ганебного злочину на теренах України та Європи. Активну підтримку у створенні цієї ради надали міжнародні організації: представництво Міжнародної організації міграції в Україні, Місія Організації з безпеки та співробітництва в Європі в Україні, а також Бюро демократичних інституцій та прав людини БДІПЛ/ОБСЄ. Зокрема, було започатковано тристоронній проект підтримки діяльності координаційної ради при Уповноваженому з прав людини. До складу членів Ради, крім міжнародних організацій, увійшли також представники ряду міністерств та відомств України, компетенція яких надає можливість вживати заходів щодо боротьби з торгівлею людьми, зокрема Міністерство внутрішніх справ, Національне центральне бюро Інтерполу МВС України, Міністерство закордонних прав, Міністерство праці та соціальної політики, Державний комітет у справах охорони Державного кордону України, тодішнє Міністерство у справах сім'ї та молоді та інші, а також представники неурядових правозахисних організацій, що займаються питаннями запобігання торгівлі жінками, зокрема "Ла Страда–Україна".

Нині ще існують невикористані резерви покращання кримінально-правового регулювання боротьби з торгівлею в Україні. Нині назріла нагальна необхідність запровадження у чинне законодавство України поняття “сутенерство” як протиправної, суспільно-небезпечної, навмисної дії і встановлення кримінальної відповідальності за зайняття сутенерством, як і встановлення кримінальної відповідальності за примус чи обман при створенні порнографічної продукції, за вчинення протиправних діянь по відношенню до жінки, про яку заздалегідь відомо, що вона перебуває у стані вагітності, або наслідками яких є переривання вагітності чи втрата можливості дітонародження.

Як зазначає Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, для посилення реальної протидії торгівлі людьми в сучасних умовах слід особливу увагу звернути на такі моменти:

• виходячи з судової практики застосування ст. 1241 чинного Кримінального кодексу України, існує нагальна необхідність збереження цього складу злочину в чинній редакції в проекті нового Кримінального кодексу України;

• важливим є подальше вдосконалення законодавства України з питань запобігання торгівлі людьми, зокрема, в сфері правового захисту свідків, реабілітації жертв торгівлі людьми, відшкодування їм матеріальної та моральної шкоди;


• додаткового правового врегулювання потребують правовідносини щодо найму для роботи за кордоном українських громадян шляхом введення для всіх юридичних осіб, які займаються працевлаштуванням за кордоном, вимоги обов'язкового дотримання письмової форми договору найму робочої сили та проведення обов'язкового страхування робітників за рахунок фірми, а також її Зобов'язання відшкодувати збитки працівникові за невиконання умов договору.

• активізації підлягає робота щодо укладення двосторонніх договорів з країнами –реципієнтами "живого товару" з України з метою посилення правового захисту українських громадян за кордоном, насамперед працівників - мігрантів. У зв'язку з цим важливим є прискорення ратифікації Україною Конвенції ООН про захист працівників - мігрантів та членів їх сімей;

• у зв'язку з проведенням адміністративної реформи, яка торкнулася здебільшого міністерств та відомств гуманітарного спрямування, зокрема, ліквідації Міністерства у справах сім'ї та молоді, назріла необхідність визначити відомство, яке здійснювало б на рівні виконавчої влади координацію та контроль за ходом виконання урядової програми щодо запобігання торгівлі жінками та дітьми в Україні;

• для запобігання і припинення грубих і масових порушень прав людини та основних свобод, спричинених торгівлею людьми, важливе значення має закріплення в Конституції України норми про заборону рабства та работоргівлі в усіх формах.

Реальна протидія торгівлі жінками можлива за умови проведення превентивної (профілактичної) роботи перш за все серед підростаючого покоління як уповноваженими державою органами і посадовими особами, так і представниками неурядових національних і міжнародних організацій, окремими волонтерами. Сайт “Центр знань з прав людини в Інтернет” покликаний полегшити вирішення проблеми покращання інформованості громадян України щодо можливості практичного захисту порушених прав.



Ключові слова  Ключові слова