За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Звіти та статистика  
Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні, 2000 рік.
1. Право на працю
:: Звіти та статистика
Бібліографічний описЗмістЗв'язок з ресурсами
    Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини "Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні" за період з 14 квітня 1998 р. по 31 грудня 1999 р. знайомить читача з висновками та рекомендаціями щодо дотримання окремих прав , спрямованих на поліпшення в цілому стану забезпечення прав і свобод людини в Україні, які вміщені в кожному параграфі Доповіді. Зроблений Уповноваженим аналіз дає достатні підстави стверджувати, що в Україні попри наявне демократичне законодавство у сфері прав людини в умовах соціально-економічної кризи, падіння загального рівня культури і моралі відсутні ефективні механізми захисту прав людини, що призводить до масових та систематичних порушень прав та свобод людини, а інколи унеможливлює їх реалізацію.Ситуація ускладнюється через бідність, яка також є порушенням прав людини.

1. Право на працю

Право на працю посідає визначальне місце в системі загальнолюдських цінностей, що формують економічне та соціальне становище суспільства в цілому та кожного його члена зокрема. Можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе вільно обирає чи на яку вільно погоджується, є змістом права на працю, що визнається за ст.43 Основного Закону України за кожною особистістю. Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає виключне право особи самій розпоряджатись своїми здібностями до праці. Це положення є втіленням у національному законодавстві змісту ст.23 Загальної декларації прав людини.

Держава взяла на себе зобов'язання створити умови для повного здійснення громадянами права на працю, забезпечення гарантій рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, як це передбачено ч.2 ст.43 Конституції України. Вільно обираючи вид діяльності, рід занять, людина може здійснювати своє право шляхом створення власного підприємства, фермерського господарства, вступу у члени кооперативу, акціонерного товариства, заняття індивідуальною трудовою діяльністю, через укладення трудового договору (контракту) з підприємством, установою, організацією. При цьому відповідно до ст.38 Конституції кожному громадянинові належить рівне право доступу до державної служби як однієї з форм трудової діяльності.

Важливо наголосити, що за чинним законодавством незайнятість не є підставою для притягнення особи до відповідальності, оскільки ст.43 Конституції примусову працю в Україні заборонено. Тим самим реалізовано вимоги ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, якою гарантується принципова можливість для громадян України обирати собі рід занять, роботу за здібностями, у місці і у час, зручні або прийнятні для неї.

Кожний працівник має право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для здоров'я. Створення державою належних умов праці має забезпечуватись системою правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, що складають інститут охорони праці. Крім того його правовий статус має включати право на достовірну інформацію про небезпечні для здоров'я і життя виробничі фактори, профілактику і захист від профзахворювань і виробничого травматизму, на відмову від роботи у випадку загрози для здоров'я й життя, на незалежну експертизу і контроль за дотриманням законодавства про охорону праці тощо.

Найважливіші положення цих вимог втілені у Конституції України. Зміст прав громадян у сфері застосування праці розкривається і конкретизується в основоположних законодавчих актах, зокрема таких як:

Кодекс законів про працю України, закони України "Про зайнятість населення", "Про охорону праці", "Про оплату праці", "Про колективні договори і угоди ", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) ". Крім цього дотримання трудових прав має забезпечуватись відповідністю нормам трудового законодавства положень, що регулюють працю окремих категорій працівників, а також певні групи трудових правовідносин. Це знайшло своє відображення у законах України "Про статус народного депутата України ", "Про статус суддів ", "Про державну службу", "Про підприємництво" тощо.

Уповноважений з прав людини зазначає, що, за статистичними даними, впродовж 1995-1999 рр. чисельність трудових ресурсів в Україні майже не змінилась і залишилась на рівні зо млн. Щодо зайнятості в окремих галузях економіки, то за останні роки спостерігається тенденція до зменшення чисельності зайнятого населення, зокрема у промисловості, будівництві, транспорті та зв'язку (табл. 6.1). Звернення громадян, інформація від центральних та місцевих органів виконавчої влади, моніторингові спостереження, повідомлення засобів масової інформації дають підстави Уповноваженому стверджувати, що право людини на працю реалізується не тільки не в повному обсязі, а й, на жаль, є чимало фактів його масового і брутального порушення.

Так, у 1998 р. профспілками проведено 22 085 перевірок додержання законодавства про працю і виявлено майже 140 тис. порушень прав 1 320 707 працівників. До дисциплінарної відповідальності притягнуто 3,4 тис. посадових осіб, до адміністративної – 539. Проте лише 88 посадових осіб звільнено з роботи за ст.45 Кодексу законів про працю України. На вимогу профспілок було усунуто лише 29,1% порушень.

У 1999 р., за даними профспілкових органів, майже на 28 тис. перевірених підприємств виявлено 88 тис. порушень законодавства про працю, (95% від перевірених) переважна більшість із них є порушенням порядку оплати праці, укладання та виконання колективних договорів.

За даними Міністерства юстиції, впродовж 1999 р. до судів усіх рівнів надійшло 247,7 тис. позовів з питань трудових відносин (у 1998 р. – 247,5 тис.).

Таблиця 6 1. Кількість осіб, зайнятих у всіх сферах економічної діяльності України, за галузями економіки

Всього зайнято
тис. осіб

У тому числі за формами Власності, у %

Державна

Колективна

Приватна

1998

1999

1998

1999

1998

1999

1998

1999

Всього зайнято

22348,7

21823,7

36,3

35,5

39,5

38,7

24,2

25,8

В галузях економіки у тому числі:

19415,0

18789,6

41,8

41,2

45,4

45,0

12,8

13,в

Промисловість

4733,2

4342,3

31,3

21,8

67,4

70,4

1,3

1,5

Сільське і лісове господарство (включаючи зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві)

5024,6

4926,8

7,1

5,9

49,8

48,4

43,1

45,7

Будівництво

1097,4

973,7

19,7

20,2

75,2

74,4

5,1

5,4

Транспорт і зв'язок

1281,3

1229,0

67,2

71,8

31,7

27,4

1,1

0,8

Торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збут, заготівлі

1448,8

1509,6

15,3

14,1

75,1

74,3

9,6

11,6

Житлово-комунальне господарство і невиробничі види побутового обслуговування населення

775,7

814,1

73,9

74,0

25,2

25,4

0,9

0,6

Охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення

1433,3

1445,6

92,7

92,1

7,0

7,6

0,3

0,3

Освіта, культура та мистецтво, наука і наукове обслуговування

2265, 1

2240,6

92,6

92,0

6,9

7,6

0,5

0,5

Фінансування, кредитування, страхування

178,2

162,3

41,8

41,8

57,1

57,8

1,1

0,4

Апарат органів державного та господарського управління, органів управління кооперативних та громадських організацій

762,1

750,7

93,9

93,6

6,0

6,3

0,1

0,1

Інші галузі

415,3

394,9

44,2

44,1

50,8

51,0

5,0

4,9

В Інших сферах економічної діяльності

2933,7

3034,1

 

 

 

 

100

100

Як і в попередні роки, по закінчених провадженням справах, позивачами в яких виступали працівники, спостерігається найвищий відсоток їх задоволення – 97,5%. Незадовільний стан дотримання прав громадян на працю примушує Уповноваженого з прав людини докладніше проаналізувати ці питання, зокрема зосередитися на найбільш актуальних і болючих проблемах, що призводять до масових порушень трудових прав.

Проблема зайнятості та захист від безробіття. Трудова діяльність є одним з основних джерел багатства в суспільстві. В усьому світі рівень зайнятості є показником соціальних процесів, стабільності та впевненості у завтрашньому дні. Як показують статистичні дані, а також численні звернення громадян до Уповноваженого, проблема зайнятості населення в Україні набуває дедалі більшої гостроти. Так, у 1998 р. рівень зареєстрованого в Україні безробіття серед населення працездатного віку становив 3,7%, у 1999 р. – 4,3%. За рівнем безробіття Україна вже випередила показники середньоєвропейські, а також окремих країн з перехідною економікою. За даними Міністерства праці і соціальної політики, у 12 областях рівень безробіття у 1999 р. був вищим, ніж середній по країні. Так, в Івано-Франківській, Тернопільській, Сумській, Волинській, Рівненській, Житомирській та Львівській областях він становив 6,0—7,7% (табл. 6.2). На жаль, ці негативні тенденції в питаннях зайнятості населення поки що не подолані. У 2000р. кількість осіб, які матимуть статус безробітних, за попередніми розрахунками, досягне 2,7 млн., що в 1,3 раза більше, ніж було у 1999 р., а чисельність незайнятого населення, яке перебуватиме на обліку в службах зайнятості, становитиме 3,2 млн. осіб. Найбільша незайнятість очікується в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Київській, Луганській та Харківській областях.

Таблиця 6.2. Зареєстроване безробіття (по регіонах)

Регіони

1998

1999

Кількість
безробітних,
тис осіб

Рівень
безробіття,
%

Кількість
безробітних,
тис осіб

Рівень
безробіття,
%

Україна

1003,2

3,7

1174,5

4,3

Автон Респ Крим

34,9

3,0

33,4

2,8

Вінницька

29,5

3,2

35,0

3,8

Волинська

32,1

6,0

37,8

7,0

Дніпропетровська

69,2

3,4

86,6

4,2

Донецька

79,6

2,9

95,7

3,5

Житомирська

42,9

5,8

53,4

7,2

Закарпатська

35,9

5,1

41,5

5,8

Запорізька

30,5

2,7

36,6

3,2

Івано-Франківська

57.1

7,2

50,0

6,2

Київська

44,3

5,0

52,4

5,9

Кіровоградська

30,3

43

34,4

5,6

Луганська

44,8

3,1

53,4

3,7

Львівська

90,1

6,1

110,1

7,4

Миколаївська

26,3

3,6

27,6

3,8

Одеська

12,0

0,9

12,8

0,9

Полтавська

38,0

4,3

44,1

5,0

Рівненська

34,8

5,6

45,4

7,2

Сумська

38,5

5,3

49,9

6,9

Тернопільська

32,8

5,4

39,3

6,5

Харківська

55,7

3,3

63,7

3,8

Херсонська

16,2

2,3

20,3

2,9

Хмельницька

23,3

3,1

26,5

3,5

Черкаська

27,5

3,6

33,8

4,4

Чернівецька

18,8

3,7

22,0

4,3

Чернігівська

42,4

6,5

50,4

7,7

м Київ

12,9

0,7

15,6

0,9

М.Севастополь

2,8

1,2

2,8

1,2

На 1 січня 2000р. на обліку в державній службі зайнятості перебувало 1млн. 174 тис. незайнятих, громадян, які претендували на 50,7 тис. зареєстрованих вакансій, з них 620,6 тис. осіб. одержують допомогу по безробіттю. Мінімальний розмір такої допомоги 25 грн., максимальний – безпосередньо залежить від розміру середньої заробітної плати в конкретній галузі народного господарства і постійно змінюється.

У Чернігівській, Тернопільській, Сумській, Івано-Франківській, Волинській областях послугами центрів зайнятості користується від 51 до 73% таких громадян. Фактично ж у службі зайнятості реєструється лише частина безробітних. У 1998 р. на обліку в службі зайнятості перебувало близько 2 млн. незайнятих громадян, що у 1,4 раза більше, ніж у 1997 р. У 1999 р. таких осіб було зареєстровано 2 млн. 475,9 тис. Якщо у 1998 р. середній термін безробіття сягав понад 9 місяців, то у 1999 р. – майже 11 місяців.

У 1999 р. зросла кількість безробітних, які тривалий час не працювали (рис. 6.1). зокрема, 34,5% не працювали більше року, а кожен десятий – більше двох.

Рис.6.1. Розподіл зареєстрованих безробітних за тривалістю безробіття в 1998-1999 рр. (у відсотках до загальної кількості зареєстрованих безробітних)

Залишається складною ситуація з навантаженням на вільні робочі місця. Якщо у 1998 р. в Україні на одне вакантне робоче місце претендували 22 особи, то на початок 2000 р. – навантаження на одне робоче місце складало 24 особи. У 18 областях навантаження на одне вільне місце вище за середнє і складає в межах від 25 до 91 особи. Найвищий його рівень у Львівській області – 91 особа, найменший у м. Севастополі – 3 особи. Чисельність працевлаштованих відносно загальної кількості осіб, які перебували на обліку в центрах зайнятості, залишається найнижчою в Івано-Франківській області.

Вивчення цих питань Уповноваженим з прав людини з виїздом на місця підтверджує тенденцію до зростання безробіття. Наприклад, у Чернігівській області воно стрімко зростає. На момент вивчення Уповноваженим стану дотримання права на працю досягло майже 50 тис. осіб, що становить 7,2% працездатного населення. На початок 2000р. рівень безробіття на Чернігівщині вже становив 7,8%, що є найвищим показником у державі. Навантаження на одне вакантне робоче місце в області складало 46 безробітних, а у містах Ніжині та Прилуках, у Бахмацькому і Корюківському районах перевищувало 100 осіб. Аналіз звернень громадян, проведений Уповноваженим безпосередньо у м. Городні засвідчив, що рівень безробіття тут наближається до зо%. Це передусім свідчить, що найбільша гострота на ринку праці спостерігається в невеликих містах та населених пунктах з моногалузевою структурою економіки, де припинили свою діяльність промислові підприємства та їх філії, закриваються вугільні шахти, скорочується сільськогосподарське виробництво. Подібна ситуація на ринку праці у містах Жовті Води, Дружківка, Горл-івка, Ржищів, Світловодськ, Шостка, у М.Миколаєві Львівської та м.Но-вограді-Волинському Житомирської областей.

Як свідчать результати комплексного вивчення Уповноваженим стану справ, зайнятість населення у деяких регіонах викликає надзвичайно серйозну тривогу. Так, на Луганщині кількість безробітних за останні чотири роки зросла у 12 разів. Тільки у 1998 р. без роботи опинилося ще 13,7 тис. осіб. Дуже високий рівень жіночого безробіття – майже 80% всіх незайнятих. Під час зустрічей Уповноваженого з прав людини з місцевими керівниками, населенням було висловлено стурбованість проблемою зайнятості, яка склалася, зокрема, в даний час у м. Стаханові (рівень безробіття становить 29%, кількість незайнятого населення досягла майже 17 тис. осіб, а нових робочих місць за останні роки створено лише 204). Така ж ситуація у м.Брянці (рівень безробіття – 31,5%, незайнятих – 8,5 тис., а нових робочих місць створено – лише 171).

Складною є ситуація із працевлаштуванням звільнених шахтарів у вугледобувних регіонах. Навіть на рівні Програми створення робочих місць у зв 'язку з закриттям шахт, затвердженої Міністерством вугільної промисловості України у лютому 1998 р., закладено передумови безробіття, оскільки вивільненню підлягають 54 тис. осіб, а створити передбачено лише 43,8 тис. нових робочих місць. За десять місяців 1999 р. було скорочено 10,2 тис. працюючих на шахтах, з яких близько 2 тис. переведено на вільні робочі місця інших вугільних підприємств. За цей період на обліку в службі зайнятості перебувало 5,9 тис. вивільнених шахтарів, 90% з яких набуло статусу безробітних. З них працевлаштоване 339 осіб (5,7%), 165 осіб направлено на навчання для оволодіння новими професіями. Зустрічі Уповноваженого з прав людини з шахтарями та керівниками шахт підтверджують, що з початку ліквідації шахт створення нових робочих місць відбувається вкрай повільно.

З 22 млн. працюючих в Україні майже половина зайнята неповний робочий час. Практично не знижується кількість працівників, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, а також працівників, зайнятих неповний робочий час. У таких відпустках та режимі неповного робочого часу в 1998 р. з ініціативи адміністрації перебувало 5млн. працівників. Ця тенденція зберігалася і в 1999р.

Наболілою є проблема працевлаштування жінок, особливо з малолітніми дітьми, а також молоді до 28 років. В Україні практикується працевлаштування неповнолітніх та випускників навчальних закладів, проте це не вирішує проблеми їх зайнятості. Протягом 1998 р. працевлаштоване лише 74 тис. осіб, або 20% загальної їх кількості. У 1999 р. серед безробітних було 358,8 тис. осіб у віці до 28 років, що становить зо,5% їх загальної кількості. В Київській, Одеській та Черкаській областях понад третина молоді у цьому віці не працює і не навчається. Найвищий рівень безробіття серед молоді у Тернопільській області– 36,6%.

У ст.43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується державою захист від незаконного звільнення. Проте аналіз звернень громадян до Уповноваженого з прав людини дає підстави для висновку про значні порушення права на працю у зв'язку з незаконними звільненнями громадян з роботи. За даними органів прокуратури, лише в Чернігівській області у 1998 р. були задоволені 174 скарги щодо поновлення на роботі (це становить 44,9% загальної кількості задоволених скарг).

Незаконні звільнення конкретних громадян підтверджуються такими фактами. На особистому прийомі до Уповноваженого з прав людини звернувся Г. Чемоданов на упереджене ставлення до нього головного лікаря територіального медичного об'єднання №1 М.Керчі А. Костирного. Заявник працював хірургом і завідувачем відділення екстреної хірургії міста понад 15 років, професії хірурга віддав майже зо років. На грунті неприязного ставлення з боку головного лікаря його було звільнено з роботи. Тривалий шлях боротьби за свої права пройшла ця людина. Доводилося звертатись по допомогу до міністра охорони здоров'я та до Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Навіть після поновлення на роботі згідно з рішенням суду, хірурга було терміново попереджено про скорочення займаної ним посади і переведено на посаду завідувача приймального відділення. Таким чином висококваліфікованого хірурга було позбавлено роботи за спеціальністю, а мешканців міста – належної медичної допомоги. Уповноваженим було відкрито провадження у справі про порушення прав людини.

Після звернення Уповноваженого з прав людини до міністра охорони здоров'я України було створено комісію фахівців із Запорізької, Дніпропетровської областей та Автономної Республіки Крим, яка перевірила факти з виїздом на місце. Комісія визнала високий професійний рівень хірурга Г. Чемоданова, і наказом Керченського міського управління охорони здоров'я №139 від 22 грудня 1998 р. його було призначено на посаду завідувача відділення гнійної хірургії і таким чином поновлено його права.

У зв'язку з незаконним звільненням із роботи до Уповноваженого зверталися працівники медичних закладів Чернігівської області Л. Пер-ковська з м.Прилуки та Л. Сагайдачна з с.Дмитрівка Бахмацького району, головний бухгалтер колективного сільськогосподарського підприємства "Прогрес" П. Романенко Переяслав-Хмельницького району Київської області. Після вжитих Уповноваженим з прав людини заходів всіх їх було поновлено на роботі.

Ось що пише на адресу Уповноваженого В. Явтушенко, мешканець с.Петрівки Комінтернівського району Одеської області. "У червні 1997р. я був незаконно звільнений з роботи. Звернувся до Вас з проханням допомогти у прискоренні судового розгляду справи. Після втручання справу було розглянуто. Рішенням Центрального районного суду м. Одеси від 25 травня 1999 р. мене поновлено на роботі і я знову працюю викладачем Петрівського державного аграрного технікуму. Спасибі".

Всього Уповноваженим з прав людини у 1998–1999 рр. було відкрито 62 провадження щодо незаконного звільнення та порушення права на працевлаштування. На жаль, поки що не за всіма такими провадженнями вдалося захистити порушені права громадян.

Соціальний захист безробітних. Проблеми у сфері зайнятості населення призводять до загострення питання соціального захисту безробітних. Заборгованість з виплати допомоги по безробіттю становила на 1 січня 1999р. 28 млн. грн. і була погашена лише в першому півріччі 1999р. Проте їх фінансова підтримка остаточно не вирішує проблеми зайнятості. У зв'язку з цим слід звернути увагу на пошуки шляхів підвищення конкурентоспроможності робочої сили. Як показує досвід економічно ви-сокорозвинутих країн, значні матеріальні засоби там спрямовуються на забезпечення програм професійної підготовки та перепідготовки безробітних, а для молоді – курсів профорієнтації (Швеція) або надання кредитів для зменшення витрат виробництва підприємств, пов'язаних з наймом і підготовкою працівників (США).

Наведені приклади дають підстави Уповноваженому стверджувати, що традиційні правові гарантії реалізації права на працю, такі як: заборона безпідставної відмови у прийомі на роботу (ст.22 КЗпП), обмежений перелік підстав звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу (ст.40 КЗпП), їх обов'язок надати інше робоче місце при звільненні у разі змін в організації виробництва і праці (ст.49 2 КЗпП), а також передбачені ст.5 1 КЗпП України гарантії забезпечення права громадян на працю в сучасних умовах ринку праці неефективно виконують захисні функції.

В Україні триває робота по перетворенню діючої системи соціального захисту від безробіття на систему обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Одним із важливих кроків у цьому напрямі стало обговорення та прийняття на початку 2000 р. Верховною Радою України проекту Закону України "Про загальнообов 'язко-ве державне соціальне страхування на випадок безробіття ". Цей закон має сприяти поліпшенню стану з дотриманням прав безробітних.

Водночас Уповноважений з прав людини привертає увагу до того, що проблема зайнятості на загальнодержавному рівні може бути розв'язана передусім економічними методами. Для цього необхідно відновити і розширити виробництво, досягти його зростання, активізувати реалізацію інвестиційних програм, створення нових робочих місць, передусім через сприяння малому та середньому бізнесу. На жаль, доводиться констатувати, що у громадян України не має можливості отримати у повному обсязі допомогу по безробіттю. До того ж середній рівень цієї допомоги становить лише 40 грн., а максимальна сума за рік – 480 грн. Навіть за бажання за річну таку суму по безробіттю відкрити власну справу – не можливо. Уповноважений сподівається, що надання безвідсоткової позички безробітним для заняття підприємницькою діяльністю згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України у квітні 1999 р., сприятиме поліпшенню розв'язання цих питань.

Вирішення проблем регіональної зайнятості населення є завданням місцевих державних органів, діяльність яких, за оцінками соціологічних досліджень, дуже низька. Підвищення ефективності цієї служби має здійснюватися шляхом нарощування можливостей центрів зайнятості. Проте сподіватися, що вони самостійно спроможні вирішити цю справу, марно.

Уповноважений вважає, що подолання проблем у сфері зайнятості та безробіття має стати в державі одним із пріоритетних напрямів соціальної та економічної політики. Цьому повинні сприяти зусилля, спрямовані на вивчення попиту робочої сили в галузях економіки, створення інформаційної системи даних ринку праці, розвитку співпраці з роботодавцями, створення мережі професійного навчання громадян, які потребують роботи.

Право на справедливу і задовільну винагороду за працю. Ст.43 Конституції України проголошує, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Середньомісячна заробітна плата одного працівника у 1999 р. становила близько 177 грн., що на 15,5% більше, ніж у 1998р. Проте в доларовому еквіваленті вона знизилась на 32% (за середньорічним курсом) і становила 43 долари США у 1999 р. проти 63-у 1998р.

Номінальна заробітна плата одного працівника з січня по грудень 1999р. зросла з 148,16 грн. до 218,88 грн. Проте це зростання заробітної плати в грудні порівняно з попередніми місяцями пов 'язане з одноразовими виплатами, що здійснюються наприкінці року: винагороди за підсумками роботи за рік, вислугу років, стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві тощо. На кінець 1999р. найнижча заробітна плата, розмір якої становив 65–74% від середнього рівня в цілому по країні (218,88 грн.), була, зокрема, в Тернопільській, Волинській, Вінницькій і Чернівецькій областях. Найвищий рівень заробітної плати у грудні минулого року (як і впродовж усього 1999р.) спостерігався у М.Києві– 397,64 грн.

В той же час серед 10,7 млн. працівників, які відпрацювали більше половини робочого часу в грудні 1999 р., 15,3% працівникам було нараховано заробітну плату до 74 грн., тобто менше встановленого законом мінімального розміру. У сільському господарстві такий рівень платні був нарахований майже 41% працівників.

Найбільш болючим питанням у сучасних умовах є порушення прав громадян на своєчасну оплату праці. Про це свідчать численні звернення до Уповноваженого, на підставі яких було відкрито 45 проваджень у 1998 р. та 102– у 1999р. зокрема, у колективному зверненні до Уповноваженого працівників профтехучилища №34 м. Снігурівки Миколаївської області повідомлялося, що їм півроку не виплачують заробітної плати. Співробітники Київського науково-дослідного інституту мікроприладів повідомили Уповноваженого, що заробітна плата не виплачувалася їм з червня 1996 р. Понад 8 місяців було затримано виплату заробітної плати працівникам Тернопільського обласного шпиталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни і реабілітованих. Кількість підприємств та організацій, працівникам яких заборгували заробітну платню і які звернулися до Уповноваженого за захистом їх прав, постійно зростає.

Заборгованість із заробітної плати є однією з найбільш гострих соціально-економічних проблем, яка виникла ще у 1992р., а в наступних роках ускладнювалася і ще більше поглиблювалася. Тенденція до зростання заборгованості із заробітної плати в 1998 р. мала місце в усіх регіонах, проте найбільшою була у Донецькій області– 979,5 млн. грн., у Луганській– 596,8 млн. грн., Хмельницькій– 209,4 млн. грн., М.Києві– 149,3 млн. грн. За 1998 р. заборгованість у Вінницькій, Львівській і Сумській областях зросла на 38–46%, а в Тернопільській, Кіровоградській, Волинській областях вона складала більше 5 місяців фонду заробітної плати.

Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати залишалася значною і в 1999 р. За станом на 10 червня 1999 р. вона складала 7013,5 млн. грн., у тому числі працівникам, зайнятим у галузях економіки, за рахунок бюджетних коштів – 858 млн. грн., а борг на одного працюючого – майже 700 грн.

Попри те що з другої половини 1999р. заборгованість з виплати заробітної плати почала зменшуватися, вона залишається й нині дуже високою. За станом на 10 січня 2000 р. її рівень складав 6399 млн. грн., у тому числі у Донецькій області – 985 млн. грн., у Луганській – 578,2 млн., у Миколаївській– 204,8 млн., у М.Києві– 124,3 млн. Щодо 1998р. зменшення відбулося лише на 1,8%, або 119 млн. грн. Зменшення заборгованості від 14,0 до 25,7% спостерігалося у Львівській, Волинській, Закарпатській областях, містах Києві та Севастополі. В той же час збільшення загальної суми боргу з 4,2 до 10,3% спостерігалось у Вінницькій, Донецькій, Миколаївській та Хмельницькій областях (табл. 6.3).

Своєчасно не отримували заробітної плати майже дві третини працюючих. По галузях економіки найвищою заборгованість була в промисловості (36,7% – загальної суми заборгованості) і сільському господарстві (31,9%). У 1999 р. зросла заборгованість у галузях автомобільного транспорту, зв'язку, на будівництві, у торгівлі, житловому та комунальному господарстві. Понад третину загальної суми боргу (35,8%), що склався на 10 січня 2000 р., припадало на підприємства, установи та організації державної форми власності. У М.Києві та семи областях цей показник – ще вищий. Більше двох третин суми заборгованості (72,8%) за рахунок бюджетних коштів припадало на працівників освіти та охорони здоров'я. 63,6% становила заборгованість на колективних недержавних підприємствах, зокрема 27,7% – в акціонерних товариствах.

Сума невиплаченої заробітної плати до нарахованої за 1999 р. становила 17,1%, у тому числі в промисловості – 16,7, сільському господарстві – 49,6, будівництві – 22,6%. Загальний обсяг боргу дорівнював фонду оплати праці, нарахованому усім працівникам більш як за два з половиною місяця (рис. 6.2).

Ще більш разюча картина у регіонах. Так, під час комплексної перевірки стану дотримання прав і свобод людини на Чернігівщині Уповноважений з прав людини переконалася, що в області триває зростання заборгованості із заробітної плати, яка складала в березні 1999р. 184,4 млн. грн., або 3,6 місячних фондів оплати праці. За станом на 1 березня 1999 р. було допущено 24 442 випадки невиплати заробітної плати. І це такий стан справ був у той час, коли середньомісячна номінальна заробітна плата одного працівника в Чернігівській області була на 27% меншою від середнього рівня по Україні і складала 122,09 грн., що є найнижчим показником. Окремі категорії працівників бюджетних установ області не отримували заробітної плати протягом 6–10 місяців, а заборгованість із заробітної плати працівникам цих установ і організацій складала 54,6 млн. грн. (близько 30% усієї суми заборгованості).

Таблиця 6.3. Динаміка заборгованості із виплати заробітної плати (по регіонах)

Регіони

Сума невиплачеиої заробітної плати (тис. Грн.) на 10 січня:

1998

1999

2000

У % до
січня 1999

Структура
боргу, у %

Україна

5165744

6518616

6400754

98,2

100,0

Автон Респ. Крим

172287

202645

180797

89,2

2,8

Вінницька

151940

210369

219264

104,2

34

Волинська:

99632

132705

112180:

84,5

1,8

Дніпропетровська

554435

652885

578094

88,5

9,0

Донецька

748255

895668

984743

109,9

15,4

Житомирська

131836

169130

162071

95,8

2,5

Закарпатська

47913

64034

48571

75,9

0,8

Запорізька

215182

241591

239042

98,9

3,7

Івано-Франківська

116489

137265

123609

90,1

1,9

Київська

196563

219123

224392

102,4

3,5

Кіровоградська

154290

193320

190032

98,3

3,0

Луганська

423730

573025

578185

100,9

9,0

Львівська

196838

273611

219541

80,2

3,4

Миколаївська

140535

193154

204875

106,1

3,2

Одеська

176430

21644

206806

95,5

3,2

Полтавська

183272

243536

238664

98,0

3,7

Рівненська

116004

129325

126782

98,0

2,0

Сумська

140567

205812

207007

100,6

3,2

Тернопільська

131446

161811

162578

100,5

2,5

Харківська

322971

416720

434123

104,2

6,8

Херсонська

126531

171805

173328

100,9

2,7

Хмельницька

135708

178317

196653

110,3

3,1

Черкаська

159207

210057

210460

100,2

3,3

Чернівецька

63907

72256

73549

101,8

11

Чернігівська

126874

178673

156953

87,8

2,5

м.Київ

109954

144663

124378

86,0

1,9

м.Севастополь

22948

30670

24077

78,5

0,4

Перевірка Уповноваженим стану дотримання прав людини в Луганській області виявила, що заборгованість із заробітної плати тут складала на 1 травня 1999 р. 602 млн. грн., у тому числі в промисловості – 372 млн. грн., сільському господарстві – 72, будівництві – 51, соціально-культурній сфері – 41 мільйон. Найбільша заборгованість у вугільній промисловості – 233 млн. грн., у машинобудуванні та металообробці – 68 млн. грн. У середньому в народногосподарському комплексі заборгованість на одного працівника складала 946 грн., або за 6,5 місяця, у тому числі у вугільній промисловості – 8 місяців.

Рис. 6.2. Структура заборгованості “з виплати заробітної плати на 10 січня 2000 р- по галузях економіки (млн. гри., %)

 

З приводу затримки виплати заробітної плати до Уповноваженого під час таких перевірок звертались не тільки окремі громадяни, а й трудові колективи, зокрема лікарі Корейської центральної лікарні Чернігівської області, медичні працівники м.Брянки Луганської області та інші. За цими зверненнями Уповноваженим з прав людини було негайно відкрито провадження з перевіркою на місці порушень прав людини. Відповідні акти реагування надіслано держадміністраціям цих областей.

Підстави для висновку щодо масового характеру порушень права на оплату праці дали численні звернення до Уповноваженого з прав людини на безпосередніх зустрічах у трудових колективах. Так, Уповноважений особисто зустрілася з трудовими колективами і керівництвом найскладніших шахт Луганщини: ім. Ілліча в м. Стаханові (що закривалася) та шахт, які ще видобувають вугілля: "золотое " державної холдингової компанії "Первомайськвугілля", їм. М. Барокова та "Суходольская-Восточная" ДХК "Краснодонвугілля", "Победа" держпідприємства "Луганськвугле-будреструктуризація", смт. Біленьке. Загалом з невиплати заробітної плати на цих шахтах звернулося 1427 осіб.

Про порушення трудових прав працюючих свідчать і перевірки правоохоронних органів. Наприклад, прокуратурою Луганської області встановлено, що в ДВАТ "Шахта ім. М.Баракова" на початок 1999 р. заборгованість із заробітної плати (з нарахуваннями) склала 10,4 млн. грн., зі сплати сум на відшкодування шкоди, яка спричинена втратою працездатності (регресах), – 2355,9 тис. грн. Як наслідок, хронічного характеру набули на шахті порушення трудової дисципліни, страйки та інші акції протесту робітників у зв'язку з порушенням їх трудових та соціальних прав. Так, з зо січня по 19 лютого 1999 р. тривав трудовий конфлікт на шахті ім. М. Баракова, в ході якого гірники вимагали виплати заборгованості з заробітної плати. Лише після погашення всієї заборгованості в сумі 116 тис. грн., акція протесту була призупинена. Але і після цього продовжували страйкувати окремі шахтарі. В цей же час мали місце непоодинокі факти нецільового використання коштів короткострокових кредитів та держрезерву, одержаних шахтою на виплату зарплати. Так, із коштів держрезерву на суму 104,6 тис. грн., що надійшли у травні 1998 р. на виплату зарплати, 13,2 тис. грн. були використані на інші цілі (ремонт табору відпочинку, сплату податків та ін.).

На підставі виявлених фактів у поданні Уповноваженого до Прем'єр-міністра України від 25 червня 1999р. привернуто увагу до того, що невиплата заробітної плати, регресних виплат, одноразової допомоги внаслідок виробничих травм та професійних захворювань стали у вугільній галузі регіону хронічними. Заборгованість за різними видами виплат сягає, як правило, від одного до двох років. Все це свідчить про досить складну ситуацію з дотриманням прав і свобод людини на Луган-щині. Це змушує людей частіше вдаватися до акцій протесту у вигляді страйків, голодувань і навіть актів суїциду. Тому Кабінету Міністрів України згідно зі ст.116 Конституції України було запропоновано вжити ефективних заходів щодо виправлення ситуації.

Питання дотримання прав людини, насамперед права на працю, обговорювалось із головою Луганської облдержадміністрації О. Єфремовим. Уповноважений виступила зі своїми пропозиціями щодо поліпшення стану дотримання соціально-економічних прав на виїзному засіданні Кабінету Міністрів, яке відбулося на Луганщині за участю Президента України 2 червня 1999р.

Уповноважений вважає, що масове та довготривале порушення прав шахтарів прямо пов'язане з чинниками, які призводять підприємства вугільної галузі України до стану банкрутства.

Проте вжиті за поданням Уповноваженого заходи, про які повідомила Луганська облдержадміністрація, є не задовільними. Про це свідчить низка прикладів. Як повідомив у відповіді на лист Уповноваженого з прав людини перший заступник міністра вугільної промисловості В. Новіков, тільки частково на суму 92 тис. грн. (за 1997–1998 рр.) в червні 1999 р. було погашено заборгованість 98 працівникам шахтоуправління "золо-тое", які не піднімалися з шахти через непогашення боргу з заробітної плати.

У жовтні 1999 р. до Уповноваженого з прав людини знову надійшла телеграма з шахти ім. М. Баракова щодо невиплати заробітної плати працівникам цього підприємства В. Титюченку, О. Парамонову, М. Попову, О. Тараканову, які відмовлялися піднятися з вибою на поверхню. Органи прокуратури Луганської області поінформували Уповноваженого про вжиті заходи: було внесено прокурорський припис директору шахти ім. -М. Баракова, після розгляду якого повністю погашено заборгованість із зарплати зазначеним шахтарям.

Мешканка м.Антрацита Луганської області О. Лагутіна неодноразово зверталася до органів влади за захистом прав своєї родини. Заборгованість із заробітної плати її чоловіку, працівнику шахти "Партизанська" складає за 1997–1998рр. 3557 грн. Проте у відповідях, зокрема Міністерства вугільної промисловості, констатувалося, що шахта "Партизанська" перебуває у тяжкому стані і заробітна плата сплачується лише за поточний місяць. У ході провадження Уповноваженого у справі про порушення прав і свобод людини було направлено листа до місцевої прокуратури з проханням вжити заходів. Проте протягом 1999 р. питання так і не було вирішене.

Наведені вище факти дають підстави Уповноваженому зробити висновок про те, що на Луганщині триває брутальне порушення прав людини на працю і її своєчасну оплату.

За умов, коли більше половини громадян має сукупний дохід, нижчий встановленої межі малозабезпеченості, громадяни змушені давати згоду на виплату заборгованості продуктами харчування, худобою, різними послугами. Так, заступник голови Сумської обласної державної адміністрації поінформував Уповноваженого з прав людини про розгляд звернення ветеринарних працівників М.Діденко та П. Гребінника з с. Великий Вистороп Лебединського району, що протягом 1999 р. у рахунок боргу по зарплаті їм було видано продуктів харчування та надано різних послуг відповідно на 967 грн. 43 коп. та 1126 грн. 79 коп. і лише 70 грн. готівкою. Проте навіть ці суми покривають лише третину заборгованості, яку мало перед цими громадянами на 1 січня 2000 р. товариство з обмеженою відповідальністю "В. Вистороп".

Рік не виплачувалася заборгованість із заробітної плати колишньому працівнику Краснодонського ШПУДВАТ "Краснодонвуглебуд" В.Смірнову, який звернувся до Уповноваженого за захистом своїх прав. Кінець кінцем, після вжитих заходів його дружина погодилась на придбання товарів народного споживання на 2200 грн. у рахунок погашення заборгованості. Такі приклади є типовими.

Громадяни змушені звертатися за захистом своїх прав до різних державних інституцій. Упродовж 1998р. лише до Державної інспекції праці звернулися 39,5 тис. громадян. Нею перевірено 15 тис. підприємств-боржників, внаслідок чого за результатами перевірок виплачено понад зо0 млн. грн. заборгованої заробітної плати. Крім того, профспілковими організаціями спільно з Державною інспекцією праці виявлено 105 471 порушення з виплати заробітної плати.

Масового характеру набувають позови до судів з метою відшкодування зароблених грошей. Серед усіх справ, що виникають із питань трудових відносин, вони становили 92,7%. У 1998р. судами розглянуто 224зо6 справ щодо виплати заробітної плати і на користь позивачів присуджено до стягнення 413,8 млн. грн. У 1999 р. було розглянуто 244 418 таких справ, а присуджено до стягнення 311,9 млн. грн., або 83,6% з пред'явлених до стягнення, що на 25% менше, ніж попереднього року. зокрема, в Луганській області у 1998р. судами задоволене 10 тис. 171 позов щодо порушення прав внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати (сума позовів дорівнює 13,07 млн. грн.). Подібна ситуація у Чернігівській області, судами якої задоволене у 1998 р. 11 9зо позовів щодо порушення цих прав людини (сума позовів - 10,94 млн. грн.).

Низку прикладів проваджень Уповноваженого у справах щодо невиконання судових рішень про невиплати зарплати вже було наведено у розділах III та IV Доповіді. Їх перелік можна продовжувати. Так, тільки після звернення Уповноваженого до прокуратури м. Сум щодо невиконання рішення Сумського районного суду від 12 травня 1999р. на користь гр. І.Граченка було стягнуто 2894 грн. заборгованості з заробітної плати з Сумського обласного навчально-курсового комбінату.

Аналогічна скарга надійшла і від громадянина /. Науменка з Дніпропетровської області щодо невиплати заробітної плати ВАТ "Орджоні-кідзевський ремонтно-механічний завод" з 15 травня 1996 р. по 4 грудня 1998 р., проте було прийняте рішення суду з цього питання. Акт реагування Уповноваженого до Дніпропетровського обласного управління юстиції сприяв відновленню порушеного права заявника. Було погашено заборгованість з заробітної плати після втручання Уповноваженого за зверненням мешканки М.Донецька Є.Павлової та багатьох інших.

Уповноважений з прав людини змушена констатувати, що судові рішення які проголошені від імені України, багатьма керівниками підприємств і організацій не виконуються. Не зайняла чітку державницьку позицію у цій справі й виконавча служба Мінюсту України. Тому на переконання Уповноваженого має бути терміново запроваджена кримінальна відповідальність за брутальне ігнорування судових рішень щодо стягнення з боржників заробітної плати. Уповноважений з прав людини також вважає, що в державі має бути здійснено суттєве реформування всієї системи оплати праці, формування реальної ціни робочої сили, котра є однією з найнижчих у світі, та відновлено функцію заробітної плати як стимулюючого чинника.

Право на страйк. Несвоєчасна виплата заробітної плати та інші неви-рішені проблеми змушують працюючих вдаватися до надзвичайних заходів для захисту своїх економічних і соціальних прав та інтересів, які порушуються роботодавцем і державою. Одним із засобів захисту порушених трудових прав є страйк, право на який закріплене у ст.44 Конституції України та конкретизовано у Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) ".

У 1998 р. в Україні до страйків вдалися трудові колективи 687 підприємств, в яких взяли участь 98,7 тис. осіб. У 1999 р. спостерігалося зменшення кількості трудових конфліктів, так на 212 підприємствах та організаціях, де відбулися страйки, в них брало участь 42 тис. осіб, з яких 26,3 тис. – працівники промисловості, 12,6 тис. – освіти.

Колективні трудові спори найчастіше виникали в галузях машинобудівного і оборонного комплексу, вугільній, нафтогазовій промисловості, атомній енергетиці, системі освіти, охорони здоров'я. У червні 1998 р. у колективний трудовий спір з Кабінетом Міністрів України вступила Федерація профспілок України, в зв'язку з тим, що уряд не виконав погоджених з нею вимог профспілок.

У 1998–1999рр. масовим явищем були страйки у вугледобувній галузі. Перебуваючи на шахтах, Уповноважений з прав людини особисто зустрічалась зі страйкуючими шахтарями. Так, під час відвідування Луганської області Уповноважений зустрілася з 123 страйкуючими гірниками шахти "Суходольская-Восточная", які голодували проти нестерпних умов життя (зарплатню не отримували з 1997 р. упродовж 20 місяців); на шахті "золотое" –з 14 гірниками, які страйкували на своїх робочих місцях під землею, тижнями жили у шахтах, виборюючи своє право на одержання зароблених грошей, на шахті "Победа" – з 15 представниками страйкуючих під землею шахтарів, на шахті ім. М. Баракова – з 24 страйкуючими під землею шахтарями. Причина всіх цих страйків була одна – хронічна невиплата заробітної плати.

Уповноважений з прав людини змушена підкреслити, що керівництво цих шахт, як було виявлено на місцях, свідомо створювало нестерпні умови для страйкуючих, хоча вони й без того поставили себе в екстремальну ситуацію. Страйкуючі користуються під землею світлом лише протягом 10 годин, решту часу вони проводять у темряві й зазнають нападів щурів. Дружини страйкуючих гірників шахти "Победа" поскаржилися Уповноваженому, що керівництво забороняє їх чоловікам підніматися на поверхню, аби прийняти душ, навіть погрожували відключити вентилятори, щоб люди сиділи в шахті без повітря. На підставі зустрічей зі страйкуючими було внесено відповідні подання Уповноваженого до вищих посадових осіб держави для вирішення наболілих проблем шахтарів.

Безумовно, подолання першопричини трудових конфліктів, якою є соціально-економічна криза, має вирішуватися на загальнодержавному рівні, у взаємодії всіх структур влади. У свою чергу Уповноважений з прав людини безпосередньо братиме участь у підтримці страйкуючих щодо захисту їхніх прав.

Охорона праці. Кожен працівник має право на такі умови праці, які відповідають вимогам безпеки та гігієни і не є шкідливими для здоров'я. Створення державою належних умов праці має забезпечуватися системою правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, що охоплюють інститут охорони праці.

Право на охорону праці і здоров'я включає право на достовірну інформацію про небезпечні для здоров'я і життя виробничі фактори, профілактику і захист від професійних захворювань і виробничого травматизму, на відмову від роботи у разі загрози для здоров'я й життя, на незалежну експертизу й контроль за додержанням законодавства про охорону праці.

Уповноважений з прав людини вважає, що особливої уваги потребує подальше вдосконалення законодавства про охорону праці, яке регулює відносини між власником підприємства, установи, організації і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У цій сфері Україна, за визнанням міжнародних експертів, посідає провідне місце і є другою державою з колишніх республік Союзу РСР, після Молдови, яка створила власну законодавчу базу з охорони праці. Вперше в історії нашої держави працівникам було надано право відмовитися від роботи у разі існування на виробництві загрози для їх здоров'я і життя, чітко врегульовано право на відшкодування збитків у випадку ушкодження їх здоров 'я, закладено економічні методи управління охороною праці, які покладені на державу, а не громадську організацію, як це було раніше.

Водночас Уповноважений з прав людини зазначає, що погіршення економічного становища країни унеможливлює практичну реалізацію законодавча передбачених прав і гарантій на безпечні умови праці. Неплатоспроможність підприємств призводить до зменшення витрат на охорону праці, а це спричиняє зростання нещасних випадків на виробництві.

Вжиття профілактичних заходів для поліпшення умов праці здійснюється за рахунок капітальних вкладень та поточних витрат підприємства. Крім цього, 73% витрат фінансується за рахунок децентралізованих джерел (переважно собівартості продукції). Тому у суб'єктів відносин у галузі охорони праці немає економічного інтересу до забезпечення вимог безпеки. Існуюча система орієнтована лише на отримання заробітної плати за результатами роботи підприємства, підвищення продуктивності праці за рахунок економії часу, переважно на заходах з охорони праці. І як наслідок– із сумарних витрат на охорону праці 12% становлять збитки від травматизму та профзахворювань. Дослідження Інституту економіки промисловості НАН України на базі аналізу бухгалтерської та відомчої звітності і документації свідчать про недосконалість відносин у галузі охорони праці між підприємством та іншими суб'єктами.

В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,3 млн. осіб, у тому числі майже один мільйон жінок, при цьому забезпеченість працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40–50%. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, сягають 40 млн. грн.

Уповноважений з прав людини привертає увагу до того, що більшість керівників підприємств безвідповідально ставиться до обов'язків, пов'язаних зі створенням здорових і безпечних умов праці на виробництві, нерідко розглядають ці питання як другорядні. На превеликий жаль, в Україні не зламано ганебну тенденцію щодо високого травматизму та значної кількості смертельних випадків на виробництві. Збереження здоров'я та життя працюючих залишається надзвичайно болючою проблемою. У 1998 р. на виробництві травмовано 50,8 тис. осіб, у тому числі 1551 працівників – смертельно, у 1999 р. було 39,8 тис. потерпілих від нещасних випадків та 1388 загиблих (табл. 6.4). За висновками Уповноваженого, помітне зменшення кількості загиблих та потерпілих на виробництві у 1999р. порівняно з 1998р. пов'язано в першу чергу із зменшенням кількості зайнятих на виробництві, а не з поліпшенням умов праці та техніки безпеки.

Найбільше нещасних випадків сталося в агропромисловому виробництві. У 1999 р. тут було смертельно травмовано 461 працівника (у 1998 р. – 500 осіб). На транспорті у 1999р. загинуло 104 особи (у 1998 р. – 115). Високий травматизм мав місце в Донецькій області– 312 випадків, Дніпропетровській – 112, Луганській – 101, Одеській і Харківській – по 67 осіб. Порівняно з 1998 р. значно зросла кількість загиблих на виробництві у Чернігівській, Тернопільській, Рівненській, Львівській, Закарпатській областях.

Залишається високою смертність на виробництві у вугільній промисловості. За останні десять років у розрахунку на один мільйон тонн видобутого вугілля кількість загиблих зросла в два рази і складає майже чотири життя (рис. 6.3). У 1998р. загинуло 360 гірників, у 1999р. – 295. Однією з причин цього є недотримання вимог техніки безпеки безпосередньо на шахтах.

Не вплинула суттєво на ситуацію і прийнята Кабінетом Міністрів України постанова №1939 від 10 грудня 1998р., якою вугледобувним підприємствам було дозволено спрямувати 2% коштів від реалізації вугільної продукції або отриманих як державну підтримку на придбання найнеобхідніших засобів індивідуального та колективного захисту шахтарів. У поданні Уповноваженого до Прем'єр-міністра України наголошувалося, зокрема, що в Україні тільки кожен третій шахтар забезпечений спецодягом, лише 10% необхідних коштів виділяється на придбання індивідуальних засобів захисту. Держава фактично усунулася і від фінансування галузевих наукових інститутів, які займаються питаннями захисту умов праці шахтарів.

Таблиця 6 4 Динаміка виробничого травматизму по галузях виробництва

Галузі виробництва

Травмовано

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

Вугільна

47545

44201

40884

32861

28337

26895

22971

В т. ч смертельно

376

417

341

342

282

360

295

Гірничорудна

842

796

792

728

690

578

637

В т. ч смертельно

26

25

26

26

23

25

32

Металургійна

1987

1902

1854

1726

1637

1588

1246

В т.ч. смертельно

114

96

98

80

75

69

52

Хімічна

723

743

703

718

507

521

416

В т. ч смертельно

32

32

45

36

ЗО

37

29

Машинобудування

9920

5290

3937

3781

3185

2761

2397

В т. ч смертельно

91

127

85

68

56

50

47

Енергетика (система Міненерго України)

429

325

243

200

180

276

259

В т. ч смертельно

34

41

34

23

23

34

15

Будівництво

3974

3841

3694

3052

2506

1937

1058

В т.ч. смертельно

187

183

155

112

116

105

97

АПК

32048

26342

20175

15133

12477

9402

6899

В т. ч смертельно

925

917

789

716

630

500

449

Транспорт

2797

2171

1887

1479

1289

1238

1095

В т.ч. смертельно

141

195

154

142

118

115

104

Житлово- комунальне господарство

497

433

380

389

481

459

573

В т. ч. смертельно

34

31

30

39

42

43

40

Невиробнича сфера травм

1766

1393

1476

1572

1426

1367

1020

В т.ч. смертельно

122

114

112

104

110

103

94

Інші

9099

6787

4425

3136

1795

509

1273

В т.ч смертельно

252

101

326

212

141

110

134

Україна

111627

94224

80450

64775

54510

50872

39844

В т.ч. смертельно

2334

2279

2195

1900

1646

1551

1388

Порушуються також положення частини третьої ст.43 Конституції України, згідно з якою кожен має право на належні, безпечні, здорові умови праці. Так, під час проведеної прокуратурою Луганської області перевірки в 1998 р. встановлено, що апаратом державної холдингової компанії "Луганськвугілля"та керівництвом підвідомчих підприємств не забезпечується належне виконання вимог ст.17 Закону України "Про охорону праці", ст.153 КЗпП України щодо забезпечення здорових та безпечних умов праці шахтарів, недостатньо здійснюється контроль за додержанням законодавства про охорону праці і правил безпеки на шахтах. Жодна із шахт об'єднання не забезпечена в повному обсязі засобами протипожежного захисту (пожежні шланги, вогнегасники і т.п.). Уповноважений неодноразово ставила питання перед керівництвом шахт про робочий одяг працюючих. Адже спецодяг не видавався шахтарям протягом 6–7 років, а загальна забезпеченість ним у вугледобувній галузі становить половину від потреби.

Рис. 6.3. Динаміка видобутку вугілля та смертельного травматизму у вугільній галузі 1990-1999рр.

На порушення ст.10 Закону України "Про охорону праці"'. Правил безпеки на вугільних шахтах засобами індивідуального захисту шахтарі забезпечені не в повному обсязі. Так, якщо на шахті "Білоріченська" потреба в саморятівниках складає 825 одиниць, то в наявності є лише 325. Усього у цій холдинговій компанії згідно з нормою їх має бути близько 10 тис., а фактично є 7,1 тис.

Після знайомства зі станом дотриманням прав шахтарів, зокрема з правом на належні, безпечні, здорові умови праці, Уповноважений з власної ініціативи взяла участь у виїзному засіданні Кабінету Міністрів України, яке проводилося 2 червня 1999 р. у М.Луганську. Виступаючи на цьому засіданні, Уповноважений особливо підкреслила, що згідно зі “ст.27 Конституції України, кожна людина має право на життя, а обов 'язок державизахищати права людини та життя. Для вугільної промисловості збереження життя працівників – це дуже пекуча проблема. І підтвердженням цьому є останні події в М.Донецьку. Сьогодні вже наголошувалось на тому, що з початку року вже пішов з життя, видобуваючи вугілля, 151 гірник. Чи не надто це висока ціна хлібу промисловості? Вважаю, що питання саме техніки безпеки, я підтримую цей напрям роботи уряду, треба обов'язково розглянути як на засіданні колегії міністерства, так і, мабуть, на засіданні Кабінету Міністрів. На шахтах мені довелось бачити, як наші шахтарі, навіть не маючи елементарних засобів індивідуального захисту, кожен день спускаються в шахту і кожен день ризикують життям. "

Упаданні до Прем'єр-міністра України Уповноважений Верховної Ради з прав людини привернула його особисту увагу на необхідність зламати негативну тенденцію загибелі людей на шахтах, забезпечити дотримання вимог ст.43 Конституції України щодо права кожного на належні, безпечні й здорові умови праці.

Проте залишилися невирішеними багато з тих питань, на до яких привертала увагу Уповноважений: це відсутність необхідної кількості засобів індивідуального та колективного захисту, недостатня кількість головних світильників з індивідуальними сигналізаторами метану та інше. На превеликий жаль, час підтвердив, що тривоги Уповноваженого були не безпідставні.

Вкрай незадовільним є стан охорони праці на недержавних підприємствах, де використовується відпрацьоване обладнання та застарілі технології. За офіційними даними, рівень травматизму зі смертельними наслідками на цих підприємствах у 2, Ураза вищий, ніж на державних!

Законом України "Про охорону праці" закріплено основні економічні методи управління охороною праці: страхування від нещасних випадків і захворювань, фінансування охорони праці, економічне стимулювання. Проте всупереч вимогам законодавства про охорону праці так і не створено цільові фонди соціального страхування, які стали б джерелом виплат по відшкодуванню втрати здоров'я.

На думку Уповноваженого, необхідна розробка єдиного правового документа, що регулював би функціонування системи управління умовами праці, її охороною та безпекою на всіх рівнях та стадіях виробничого циклу: підготовки, власне виробництва (в умовах нормального функціонування та надзвичайних ситуацій), після його завершення і сприяв би забезпеченню права кожного громадянина на безпечні й здорові умови праці.

Таким чином, аналізуючи загалом стан дотримання права на працю в Україні, Уповноважений змушена констатувати, що в країні відбувається масове і брутальне порушення трудових прав громадян. Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України неодноразово приймалися законодавчі та інші нормативні акти та вживалося заходів щодо поліпшення ситуації з виплатою заробітної плати, зайнятістю робочої сили, забезпеченням безпечних і здорових умов праці. Проте вони в повному обсязі не виконуються, ситуація з дотриманням трудових прав поліпшується дуже повільно. Тому поряд з конкретним розглядом справ про порушення прав громадян на працю і прийняття відповідних актів реагування, передбачених чинним законодавством, Уповноважений вважає за необхідне розв'язання проблем усіма гілками влади на загальнодержавному рівні.

 prev VI. Економічні та соціально-культурні права
 next 2. Право на підприємницьку діяльність. Захист прав споживача