У літературі і міжнародних-правових актах існують різні підходи до
класифікації основних прав і свобод людини і громадянина. У залежності від виду суб'єктів
пропонується розрізняти права людини, права нації, права людства. Права людини розрізняють за
часом виникнення ("покоління прав людини") - права людини і громадянина першого покоління, права
другого покоління і третього покоління. З урахуванням міжнародних-правових актів і стандартів,
загальнолюдських вимірів і цінностей складений розділ II Конституції України "Права, свободи та
обов'язки людини і громадянина", у якому основні права та свободи людини і громадянина
класифікуються по сферах життєдіяльності: громадянські; політичні; соціально-економічні і
культурні права і свободи.
Громадянські (особисті) права, т. н. права першого покоління, покликані
забезпечувати свободу й автономію індивіда як члена громадянського суспільства, його юридичну
захищеність від будь-якого незаконного зовнішнього втручання. Ця категорія прав характеризується
тим, що держава визнає свободу особи в певній сфері відносин, яка віддана на його розсуд і не
може бути об'єктом зазіхань держави. Ці права, що властиві кожній особистості, покликані юридично
захистити простір дії приватних інтересів, гарантувати можливості індивідуального самовизначення
і самореалізації особистості.
До громадянських (особистих) прав і свобод людини відносять:
- право на життя;
- право на повагу честі і гідності людини;
- право на свободу й особисту недоторканність;
- недоторканність приватного життя, житла;
- свободу пересування і вибору місця проживання;
- свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і
переконань;
- свободу вибору національності і вибору мови спілкування;
- право на судовий розгляд;
- право на презумпцію невинуватості;
- свободу вираження поглядів;
- свободу інформації;
- свободу від катувань і інших форм нелюдського поводження і
покарання;
- таємницю листування тощо.
По суті, цей блок прав охоплює фундаментальні аспекти свободи особи,
висловлюючи гуманістичні принципи всякого демократично організованого суспільства.
Політичні права і свободи - важлива категорія суб'єктивних прав і свобод
громадянина. Їх цілком правомірно розглядати як забезпечену людині законом і привселюдною владою
можливість участі (як індивідуально, так і колективно) у суспільно-політичному житті держави і
здійсненні державної влади. Тим самим перемагається відчуженість громадянина від держави.
Політичні права громадян є неодмінною умовою функціонування всіх інших видів прав, оскільки вони
складають органічну основу системи демократії і виступають як цінності, якими влада повинна
обмежувати себе і на які повинна орієнтуватися. Політичні права і свободи є невід'ємним атрибутом
цивілізованого суспільства.
До політичних прав відносять:
- право на управління справами держави;
- право на звернення;
- свободу пересування;
- свободу слова;
- право на мирні збори;
- право на створення спілок і об'єднань (асоціацій).
Соціально-економічні права (поряд із культурними правами) відносяться до прав
людини другого покоління. Вони стосуються підтримки і нормативного закріплення
соціально-економічних умов життя індивіда, визначають положення людини в сфері праці і побуту,
зайнятості, добробуту, соціальної захищеності з метою створення умов, при яких люди можуть бути
вільні від страху і нужди. Їх обсяг і ступінь реалізованості багато в чому залежить від стану
економіки і ресурсів, і тому гарантії їх реалізації в порівнянні з громадянськими і політичними
правами першого покоління, менш розвинені. На відміну від інших видів прав людини
особливостями соціально-економічних прав є:
- поширеність на певну область життя людини;
- допустимість рекомендаційних, "нестрогих" формулювань базових положень
(наприклад, "гідне життя", "справедливі і сприятливі умови праці", "задовільне
існування");
- залежність реалізації соціально-економічних прав від стану економіки і
ресурсів. Ст. 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. спеціально
говорить про те, що ці права повинні забезпечуватися поступово і "у максимальних межах наявних
ресурсів".
Соціально-економічні права забезпечують людині вільне розпорядження основними
чинниками господарської діяльності і захист держави. До них відносять:
- право на працю;
- право на власність;
- право на підприємництво;
- право на страйк;
- право на відпочинок;
- право на соціальне забезпечення;
- право на житло;
- право на достатній рівень життя;
- право на охорону здоров'я тощо.
Крім того, робітники і роботодавці мають право на укладання колективних
договорів; право на вільне об'єднання в національні або міжнародні організації для захисту своїх
інтересів.
Культурні права гарантують духовний розвиток людини, допомагають кожному індивіду стати
корисним учасником політичного, духовного, соціального і культурного прогресу. До них відносять
право на освіту, право на доступ до культурних цінностей, право вільно брати участь у культурному
житті суспільства, право на творчість, право на користування результатами наукового прогресу і
їхнього практичного застосування тощо.
