За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Розділ курсу ДО  
Мінімальні знання про права людини для школярів і населення
Регіональні механізми захисту прав людини
:: Розділ курсу ДО
Бібліографічний описЗмістЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань
    В даній роботі автор доступно виклав основні права людини для простого вивчення їх у шкільній програмі та ознайомлення з ними населення, розглядая права з часу їх появи та розвитку, а також вказує на форми та механізми захисту прав людини.

Регіональні механізми захисту прав людини

Паралельно з міжнародними механізмами в галузі захисту прав і свобод особи існують і регіональні конвенції по правам людини, а на їх основі функціонують відповідні регіональні механізми і процедури. На регіональному рівні, де в конвенціях беруть участь держави з близькими історичними, релігійними і культурними традиціями, приблизно однаковим рівнем політичного й економічного розвитку, міжнародний захист прав людини може відбуватися далі, чим це можливо на всесвітньому плані. Найбільшого успіху в галузі захисту прав і свобод людини добилися європейські регіональні організації. Найстарша міжурядова європейська організація - Рада Європи (РЄ) - була створена в 1949 р. Її метою є поширення демократії, зближення всіх народів Європи, захист прав людини, співробітництво по основних питаннях права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища. З самого початку діяльності Ради Європи принцип поваги прав людини став одним із головних напрямків діяльності цієї організації. Відповідно до Статуту Ради Європи свобода особи, політична свобода і верховенство права, яким прихильні держави-члени, лежать в основі “будь-якої істинної демократії”. Україна була прийнята до Ради Європи на певних умовах у 1995 році.

Права людини й основні свободи в рамках Ради Європи закріплюються в міжнародних договорах (конвенціях і хартіях) і додаткових протоколах до них. Найбільшими з цих документів є Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 р. (набрала сили в 1953 р., на додаток до Конвенції ухвалено 11 протоколів по різних напрямках співробітництва) і Європейська соціальна хартія 1961 р. (набрала сили в 1965 р.). В даних договорах дається перелік прав, здійснення котрих повинно гарантуватися кожній людині, що знаходиться під юрисдикцією держав-членів. Вони також установлюють європейські процедури нагляду і гарантій за дотриманням положень даних договорів. У 1997 році Україна приєдналася до Конвенції 1950 року. Рада Європи в 1987 році ухвалила Європейську конвенцію про попередження катувань і нелюдських або принижуючих гідність видів поводження або покарання, що набрала сили в 1989 році.

На додаток до зазначених документів Комітет Міністрів і Парламентська Асамблея Ради Європи розробили і розробляють інші угоди і рекомендації з питань прав людини, які впливають на політику держав-членів у даної галузі.

Конвенція про захист прав і основних свобод людини оцінюється як одне з визначних досягнень Ради Європи. Рада Європи забезпечує високі стандарти захисту прав людини в державах-членах шляхом використання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Вона була підписана 4 листопада 1950 р. у Римі. Вступ України до Ради Європи 7 листопада 1995 р. і підписання Конвенції про захист прав і свобод людини і протоколів до неї стали рішучим кроком до встановлення правової демократичної держави.

З моменту вступу Конвенції в силу було ухвалено 11 Протоколів до неї, що стали її невід'ємною частиною. Протоколи розширили коло гарантованих прав і свобод людини й удосконалили механізм їх захисту. Саме завдяки ефективному забезпеченню прав людини, що передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав, Конвенція стала першим міжнародно-правовим документом, спрямованим на захист широкого спектра громадянських і політичних прав. Права і свободи, передбачені Конвенцією і Протоколами до неї, охоплюють найважливіші сторони життя людини і мають громадянську, політичну, економічну і соціальну спрямованість:

  • право на життя;
  • право на свободу й особисту недоторканність;
  • право на вільне пересування;
  • свобода думки і слова;
  • свобода совісті, релігії, вираження поглядів;
  • право на мирні збори;
  • право на об'єднання й асоціації;
  • право на створення сім'ї, повагу особистого і сімейного життя;
  • право на справедливий судовий розгляд;
  • право на мирне володіння майном;
  • заборона дискримінації, катувань, рабства і примусової праці;
  • неприпустимість покарання без закону.

Водночас Конвенція встановлює, що з метою захисту інтересів держави, національної безпеки, економічного добробуту, здоров'я і моралі суспільства, прав і свобод інших людей або попередження злочинів або бунту, держави-учасники можуть обмежувати права людини, проголошені Конвенцією. Але це право держав не є абсолютним, ні при яких обставинах не можуть бути порушені зобов'язання держави поважати право особи на життя, зобов'язання про заборону катувань, рабства, неприпустимості зворотної дії закону. Ключова роль у забезпеченні чіткого і діючого контролю за реалізацією державами-учасниками Конвенції зобов'язань забезпечення прав і основних свобод людини належить Європейському Суду по правах людини. Саме цей судовий інститут є контрольним механізмом, закладеним Конвенцією, забезпечує гарантії прав людини, дотримання державами-учасниками її положень, упровадження норм і принципів у рамки національних правових систем.

Європейський Суд по правам людини. Повноваження Європейського Суду по правам людини визначена в Європейській Конвенції про правах людини й основні свободи. Відповідно до ч.1 ст.32 Конвенції повноваження Суду поширюються на всі питання, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції і Протоколів до неї, і які передаються йому у відповідності зі ст. 33, 34, 47. Європейський Суд по правам людини юридично оцінює виконання державами своїх зобов'язань по Конвенції і Протоколам до неї у випадках, коли Суд розглядає скарги, визнані прийнятними відповідно до Конвенції. Тому заява в Суд може бути подана тільки у відношенні дій або бездіяльності держави (в особі її органів або посадових осіб, що зобов'язані забезпечити дотримання норм Конвенції), а не у відношенні яких-небудь фізичних або юридичних осіб, які, можливо, із погляду заявника, не дотримувалися положеннь Конвенції. Відповідно, відповідачем у Європейському Суді по правам людини може бути тільки держава-учасник Конвенції, що обвинувачується в порушенні норм самої Конвенції і (або) тих Протоколів до неї, у яких ця держава бере участь. Саме держава-учасниця в особі її органів і посадових осіб, використовуючи у всій повноті силу державної влади, зобов'язана забезпечити в межах своєї юрисдикції права і свободи, закріплені в Конвенції й у Протоколах до неї. Рішення Європейського суду є обов'язковими для виконання. Контроль над виконанням рішень забезпечує Комітет Міністрів Ради Європи.

 prev Міжнародні механізми захисту прав людини
 next Що необхідно знати потерпілому (адміністративне провадження)