Право на гідність є, по суті, основною метою всіх інших прав людини. В цьому значенні гідність людини - джерело його прав і свобод. Розділи про права і свободи людини в багатьох сучасних конституціях розпочинаються поняттям "гідність людини". Гідність - це визнання суспільством соціальної цінності, унікальності конкретної людини, значимості кожної особистості як частки людського співтовариства. Зазіхання на гідність людини може бути засобом як фізичного, так і психічного впливу. Ніхто не повинен піддаватися катуванням, насильству, іншому жорстокому або принижуючому людську гідність поводженню і покаранню, а також без добровільної згоди - медичним, науковим або іншим досвідам. Гідність як суб'єктивне право людини містить у собі й охорону честі, репутації і доброго імені. Захист гідності особистості є безумовним і здійснюється державою: ніякі обставини не можуть служити підставою для її приниження. Тому захисту підлягає гідність будь-якої особистості - не тільки дорослої і дієздатної людини, але і неповнолітніх і душевнохворих. Гідність гарантується і захищається особистими правами (правом на свободу й особисту недоторканність, правом на захист честі і доброго імені тощо). Реальний правовий захист гідності людини забезпечується й низкою соціально-економічних прав, наприклад правом на вільну працю при забороні примусової праці, правом на соціальне забезпечення, що гарантує гідний рівень життя. У розвиток конституційних норм гідність особистості охороняється нормами ряду галузей права, аж до кримінального, що передбачає такі склади злочинів проти честі і гідності, як наклеп й образа.