За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Громадяни мають право на соціальний захист
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Громадяни мають право на соціальний захист

Статтею 46 Конституції України передбачено: "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставив, а також у старості та я інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організація, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, відповідно до статті 17 Конституції України "держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей”.

Ці конституційні норми знайшли свій розвиток i в інших актах законодавства України. Так, за роки незалежності України було прийнято закони “Про основи соціальної захищеності інвалідів", "Про підвищення соціальних гарантій для трудящих", “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. "Про зайнятість населення”, "Про оплату праці", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", "Про біженців" та інші.

Законами України ратифіковані Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів (Москва, 1994). Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців (Москва, 1994) тощо. Па виконання зазначених Законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами і відомствами прийняті необхідні підзаконні акти. укладені міждержавні угоди. Наприклад, урядами України і Російської Федерації 15 січня 1993 р. підписана Тимчасова угода про гаранти драв громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, що прирівняні до районів Крайньої Півночі.

Відповідно до зазначених та інших актів законодавства встановлюються конкретні гарантії права на соціальний захист таких категорій населення:

1) працівників;

2) ветеранів війни. Збройних Сил і праці;

3) громадян похилого віку;

4) інвалідів;

5) безробітних;

6) вагітних жінок;

7) дітей-сиріт та деяких інших категорій дітей;

8) сімей, які втратили годувальників та ін.

Так, відповідно до статей 253-258 КЗпП України, усі працівники підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, яке здійснюється державою за рахунок внесків на соціальне страхування. Останні сплачуються підприємствами, установами, організаціями відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування” від 26 червня 1997 р. без будь-яких відрахувань із заробітної плати працівників. При цьому несплата підприємством, установою, організацією страхових внесків не позбавляє працівників права на забезпечення по державному соціальному страхуванню.

У порядку державного соціального страхування працівники, а у відповідних випадках і члени їх сімей забезпечуються:

а) допомогою по тимчасовій непрацездатності, а жінки, крім того, допомогою по вагітності, родам і догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років;

б) допомогою з нагоди народження дитини; допомогою на поховання;

в) пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника, а також пенсіями за вислугу років.

Кошти державного соціального страхування використовуються також на санаторно-курортне лікування працівників, обслуговування Їх профілакторіями та будинками відпочинку, на лікувальне (дієтичне) харчування, на утримання дитячих таборів відпочинку та оздоровлення тощо. Зазначимо, що за даними Міністерства статистики України, на початок 1997 р. в Україні було зареєстровано 23 млн чоловік, зайнятих у всіх сферах економічної діяльності, що становить 45% постійного населення. Водночас чисельність пенсіонерів в нашій країні досягла 15 млн чоловік (майже 30% населення).

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі до повного заробітку виплачується при:

- хворобі та каліцтві (до відновлення працездатностi або встановлення інвалідності);

- тимчасовому переведенні на іншу роботу у зв'язку з захворюванням;

~ догляді за хворим членом сім'ї;

- карантині;

- санаторно-курортному лікуванні;

- протезуванні.

Отримання громадянами послуг у сфері страхування регламентується главою 31 Цивільного кодексу України, Законом України “Про страхування" від 7 березня 1996 р. та рядом підзаконних актів. Відповідно до зазначеного Закону об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, пов'язані, зокрема, а життям і здоров'ям, працездатністю страхувальника або застрахованої особи, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо (Закон передбачає 26 видів обов'язкового, а також добровільне страхування). Цими правилами визначаються, зокрема, права та обов'язки сторін, порядок і умови виплат страхових сум, порядок вирішення спорів тощо.

Серед Інших Закон встановлює такі види обов'язкового страхування;

- медичне страхування;

- державне особисте страхування військовослужбовців, працівників деяких інших державних органів;

- державне особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні службових обов'язків;

- державне страхування донорів крові та її компонентів;

- страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

- особисте страхування від нещасних випадків на транспорті тощо.

Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 14 серпня 1996 p. затверджено Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Ним передбачено, що таке страхування здійснюється відносно пасажирів залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту на станції, пристані (крім пасажирів морського і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових лініях, внутрішнього водного транспорту внутрішньоміського сполучення і переправ та автомобільного і електротранспорту на міських маршрутах).

Страховий платіж утримується з пасажирів у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду, а на маршрутах приміського сполучення - до 5 відсотків вартості проїзду. Кожному застрахованому транспортна організація видає страховий поліс (він може міститися на окремому бланку або на зворотному боці квитка).

Пасажири, що мають право на безкоштовний проїзд, підлягають обов'язковому особистому страхуванню без сплати страхового платежу і без отримання страхового полісу.

Розмір страхової суми на кожного застрахованого становить 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Страхова сума виплачується у розмірі:

- 100% - у разі загибелі або смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;

- 50, 75 чи 90% - у разі одержання застрахованим травми та встановленні йому інвалідності, відповідно. І, II чи III групи;

- 0,2% за кожну добу тимчасової втрати застрахованим працездатності, але не більше 50%.

***

За останні роки значно зросла кількість осіб пенсійного віку: з • 20,2% у 1985 p. до 22,9% у 1996 p. Сьогодні загальна кількість пенсіонерів перевищує 14,5 млн чоловік. Водночас зменшилась кількість осіб працездатного віку з 56,8% до 56,0% і в абсолютних цифрах становить 28 млн чоловік, із числа яких лише 16- 17 млн створюють прибуток. Інші ж 11-12 млн - так звані бюджетники: військовослужбовці, працівники правоохоронних органів, державні службовці, студенти (5-6 млн), вчителі, лікарі тощо, які утримуються місцевими бюджетами (4-5 млн), та безробітні. Як зазначено в Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні, схвалених указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291/98, в 1997 р. на 1000 осіб працездатного віку було майже 400 осіб пенсійного віку, а за прогнозними розрахунками ситуація ще погіршиться: у 2016 році на 1000 осіб працездатного віку припадатиме 446 пенсіонерів, а в 2026 році - 561.

Проте все це жодним чином не повинно впливати на стан ПЕНСІЙНОГО забезпечення громадян України.

Відповідно до Закону “Про пенсійне забезпечення" громадянам України (а на умовах, передбачених законодавством та міжнародними угодами - й іноземцям) призначаються такі види пенсій:

а) трудові пенсії:

- за віком;

- по інвалідності;

- у разі втрати годувальника;

- за вислугу років;

б) соціальні пенсії:

- інвалідам 1 і II групи, у тому числі iнвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи;

- особам, які досягли віку; чоловіки - 60 років, жінки - 55 років, у тому числі матерям, яким присвоєно звання "Мати-героїня";

- дітям, у разі втрати годувальника;

- дітям-інвалідам віком до 16 років.

Відповідно до Основних напрямів реформування пенсійного забезпечення в Україні має бути введено ще один вид пенсій - додаткові (за рахунок недержавного пенсійного страхування).

Законом від 4 червня 1997 p. Верховна Рада України встановила мінімальний розмір пенсії за віком у розмірі не нижче межі малозабезпеченості, величина вартості якої з 1 січня 1998 p. становить 73,7 гривні на місяць. Пенсії, призначені відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення", перераховуються диференційовано по мірі збільшення мінімального розміру пенсії за віком.

Питання про те, чи будуть вони виплачуватися в зазначених розмірах, виникло відразу після прийняття цього рішення. Адже заборгованість платників Пенсійного фонду станом на 1 січня 1997 p. становила 1581,7 млн грн., а станом на 1 січня 1998 р. збільшилась до 2470,4 млн грн. Заборгованість по виплаті пенсій та допомоги на 1 січня 1998 р. становила 1280,3 млн грн.

Із загального числа пенсіонерів на 1 жовтня 1997 р, 5,5 млн чоловік отримували мінімальні пенсії - 37 грн. на місяць, не більше ніж 10 млн отримували максимальну пенсію в розмірі до 50 грн., а середній розмір пенсій становив близько 53 гри. на місяць. Водночас середній розмір пенсій, які отримують військовослужбовці та прирівняні до них особи (понад 0,5 млн осіб) становить близько 160 грн. на місяць. Ще більший розмір пенсій мають деякі інші категорії пенсіонерів - державні службовці виконавчої і судової влади, народні депутати тощо (В.Медведчук: Я голосував "проти" // Урядовий кур'єр. - 1997. - 4 лис-топ.). Таке становище не є справедливим і не може зберігатися надалі.

За підрахунком спеціалістів, якщо до набрання чинності зазначеним вище Законом пенсія дорівнювала 75 грн., то після введення нового мінімуму вона становитиме 75 х (70,9/16,62) - 319 грн. (Ю. Архангельський. Потрібно не так вже Й багато // Урядовий кур'єр. - 1997. - 27 листоп.). Відповідно, в кілька разів меншою буде пенсія для осіб, які отримували 37 грн., і, навпаки, набагато більшою для осіб, пенсія яких і раніше становила сотні гривень. З урахуванням того, що загальна сума заборгованості по збору до Пенсійного фонду України становила в листопаді 1997 р, 2,2 млн гри., а розмір заборгованості Пенсійного фонду України пенсіонерам, як зазначено вите, перевищував 1,2 млн грн., закон зробив ситуацію парадоксальною: збільшуючи пенсії одним, він поставив на межу злиденності інших.

Водночас урядом України використані ще не всі резерви. Наприклад, від 54% iз 822 тисяч офіційно зареєстрованих підприємців за весь 1997 рік надійшло до Пенсійного фонду України в середньому по 170 грн., тобто по 14 гри. в місяць. Від інших 46% офіційно зареєстрованих підприємців і, зрозуміло, від підприємців, які працюють повністю "у тіні” кошти не надходили взагалі. Приблизно така ж картина характерна і для процесу надходження коштів від інших підприємств.

На наш погляд, пенсійне законодавство потребує певного реформування, у процесі якого слід було б вирішити такі завдання:

1) позбавити привілеїв тих громадян, які на них не заслуговують, виходячи із їхнього трудового внеску і рівня відрахувань на пенсійне забезпечення, та підвищити розмір мінімальних пенсій;

2) зменшити до мінімуму розрив між розмірами пенсійного забезпечення державних службовців, військовослужбовців та інших працівників, розробити і узаконити дійсно справедливі критерії нарахування пенсій, відмінити раз і назавжди будь-які персональні пенсії;

3) надати можливість працівникам контролювати накопичення коштів на їх пенсійних рахунках і здійснювати право власності щодо цих коштів;

4) запровадити виплату неустойки (пені) при проведенні розрахунку з пенсіонерами за кожний день прострочення виконання такого грошового зобов'язання, як виплата пенсії відповідно до норм, які містяться в главах 14-16,18 Цивільного кодексу України.

Але найголовніше - це виважена податкова політика держави, яка стимулюватиме підприємства до виходу із "тіні” і сплати ними відрахувань до Пенсійного фонду України.

І ні в якому разі не можна зводити реформу пенсійного законодавства до збільшення віку виходу на пенсію до 65 років, оскільки середня тривалість життя чоловіків в Україні - лише 62 роки, а також до невиплати пенсій працюючим пенсіонерам, оскільки це було б черговою формою грабіжницького посягання держави на приватну власність.

Право на забезпечення в разі втрати годувальника за законодавством України мають:

1) сім'я загиблого при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю працівника міліції або його утриманці, сім'я або утриманці пенсіонера міліції або особи, залученої до заходів щодо охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю (право на одноразову допомогу у розмірі десятирічного грошового утримання загиблого за останньою посадою, яку він займав, і пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу) - стаття 23 Закону "Про міліцію";

2) сім'я загиблого у зв'язку з виконанням службових обов'язків військовослужбовця Служби безпеки України чи військовослужбовця Управління державної охорони України або їхні утриманці (право на одноразову допомогу у розмірі десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку вія займав, і пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу) - стаття 29 Закону "Про Службу безпеки України", стаття 21 Закону України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”;

3) сім'я загиблого (померлого) у зв'язку а виконанням відповідно до закону службових обов'язків судді (право на одноразову страхову суму за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів у розмірі десятирічного грошового утримання за останнього посадою), а також непрацездатні члени сім'ї судді чи судді у відставці, загиблого (померлого) внаслідок тілесного ушкодження чи іншого ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням відповідно до закону службових обов'язків, що перебували на його утриманні (право на щомісячну компенсацію в розмірі різниці між частиною заробітку загиблого, що припадала на їх частку, і призначеною пенсією у зв'язку з втратою годувальника без урахування одноразової допомоги) - стаття 45 Закону “Про статус суддів";

4) сім'ї військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, котрі померли у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, і сім'ї пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, котрі померли у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати (право на пенсії в разі втрати годувальника в розмірі ЗО чи 40% - в залежності від причин смерті - заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї) - статті 29-42 Закону "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”;

5) непрацездатні члени сім'ї іншого померлого годувальника, які були на його утриманні (право на пенсії в разі втрати годувальника в розмірі 30% заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї, але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних) - статті 37-50 Закону “Про пенсійне забезпечення”.

Удови та удівці з дітьми, яві не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію, відповідно до статей 58-59 Закону “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” отримують допомогу на дітей в розмірі 60% мінімальної заробітної плати.

Право на забезпечення в разі безробіття в основному регулюється Законом України “Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 p. Відповідно до статті 26 цього Закону, двом категоріям осіб:

а) працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників;

б) військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, - за умови їх реєстрації в службі Зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, гарантується:

- надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівнику не було запропоновано підходящої роботи;

- право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75% - протягом 90 календарних днів 1 50% - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати;

- збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

- право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб перед пенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. № 578 затверджені Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних. виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, про порядок подання матеріальної допомоги по безробіттю, про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, про порядок організації сезонних робіт, про порядок надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю.

Реформування економіки в Україні призводить до скорочення кількості зайнятого населення i, відповідно, необхідності встановлення кращого порядку реєстрації безробітних, надання їм допомоги і соціальної реабілітації. Адже відомо, що збільшення безробіття на один відсоток тягає за собою, зокрема, збільшення злочинності на 5 відсотків. В Україні ж кількість населення, зайнятого в народному господарстві, в 1996 p., порівняно з 1995 p. скоротилася на 3 відсотки, а фактичний рівень безробіття становив 7,6% економічно активного населення.

За повідомленнями Держкомстату України, до державної служби зайнятості у 1996 p. звернулося 821.3 тис. громадян, що в 1,6 рази більше, ніж в 1995 p., а кількість громадян, яким надано статус безробітного, на 1 січня 1997 p. становила 351,1 тис. (на 35,2 тис. вакансій), що становило 1,3 відсотки населення працездатного віку. На 1 лютого 1998 p. офіційний рівень безробіття и Україні становив уже 2,5%. Серед кожних 100 безробітних, що перебувають на обліку а службі зайнятості, близько 70 становлять жінки, майже 35 - молодь у віці до 28 років. В 1996 р. в Україні зареєстровано 617,3 тис. злочинів і виявлено 339,5 тис. осіб, які вчинили їх. Із них більше половини не працювали і не навчалися. З Державного фонду зайнятості населення на допомогу по безробіттю у 1996 р. передбачено було спрямувати 100 млн грн., а виплачено лише 40,1 млн грн., при цьому середній розмір допомоги по безробіттю в грудні 1996 р. становив 40,6 грн., а в січні 1998 р. - 37,5 грн.

Державним бюджетом України на 1997 рік було заплановано здійснити видатки за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення в розмірі 406,6 млн гри. Державний бюджет на 1998 рік передбачив ці видатки збільшити до 634 млн грн.

Основними напрямами соціальної політики на 1997-2000 роки, схваленими указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. №'1166/97, передбачено реформування системи соціального забезпечення населення. У цій сфері визначені такі першочергові заходи:

- реформування пенсійного забезпечення та пенсійного страхування, страхування на випадок безробіття;

- запровадження медичного страхування та страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги;

- соціальна підтримка сім'ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей і молоді;

- соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- забезпечення інвалідам рівних а іншими громадянами

можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей, та створення оптимальних умов для самообслуговування інвалідів;

- соціальна підтримка громадян, звільнених в запас або відставку з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, та членів їх сімей.

Були розроблені Й інші соціальні програми, яких у нашій країні ніколи не бракувало (згадаймо Маяковського: “Я наших планов люблю громадье!”).

Це затверджені відповідними указами Президента України Національна програма "Діти України" (1986 р.), програма "Здоров'я літніх людей" (1997 р.), а також затверджені постановами Кабінету Міністрів України комплексна програма розв'язання проблем інвалідності (1991 р.). Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства (1992 р.). Національна програма планування сім'ї (1995 р.) та інші.

21 грудня 1993 р. постановою Верховної Ради України була схвалена Концепція соціального забезпечення населення України, для реалізації якої було визнано необхідним розробити і прийняти такі законодавчі акти:

-Основи законодавства про соціальне страхування громадян;

- закон про добровільне соціальне страхування громадян;

- закон про соціальне страхування громадян на випадок безробiття;

- закон про медичне страхування;

- закон про соціальне страхування громадян від нещасного випадку на виробництві;

- закон про пенсійне страхування громадян;

- закон про матеріальне забезпечення громадян, що потерпiли від техногенно-екологічних та природних катастроф.

14 січня 1998 р. Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальне обов'язкове державне соціальні страхування. До інших перелічених проектів заковів черга то дійшла.

Не встановлено законом і прожиткового мінімуму, як цього вимагає частина третя статті 46 Конституції України.

Треба зазначити й таке. Основи формально набули чинності з 19 лютого 1998 р., але фактично вони не є законом прямої дії. У статті 26 Основ, де перераховані страхові випадки, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги (а це тимчасова непрацездатність, вагітність і пологи, догляд за малолітнім, інвалідність тощо) вказано, що характеристика страхових випадків, умови надання соціальних послуг, їх види та розміри матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням визначаються, зокрема, законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У Концепції, до речі, прямо було зазначено: "Нині практично неможливо прийняти законодавчі та нормативні акти щодо соціального забезпечення населення, які повністю відповідали б вимогам ринкових відносин, оскільки останні самі поки що перебувають у стадії становлення". Проте у статті 1 нової Конституції України чітко вказано: "Україна є… соціальна... держава". Це ж, зокрема, означає, що незалежно від того, які вимоги до держави пред'являють ринкові відносини, держава не знімає з себе обов'язку піклуватися про соціальний захист своїх громадян і вважає цей обов'язок одним із головних.

 prev  Ті, хто працює, мають право на страйк
 next Кожен має право на житло