За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Держава захищає права споживачів
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Держава захищає права споживачів

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України "держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів”.

Права споживачів, механізм реалізації державного захисту цих прав та інші відносини між споживачами і продавцями (виготівниками, виконавцями) товарів, робіт і послуг в основному регламентуються Законом України "Про захист прав споживачів" від 15 грудня 1993 p., прийняття якого було важливою віхою в розвитку України як правової держави.

Цей Закон було розроблено завдяки такому поняттю, як конс'юмерізм - організований рух споживачів, що виник більше ста років тому. Протягом десятиліть споживачі багатьох країн марно намагалися довести урядам, виробникам і продавцям їх обов'язок піклуватися про просту людину - покупця. У березні 1962 p. президент США Джон Кеннеді проголосив білль "Про захист прав споживачів”. Вперше у світі були закріплені у законі права на безпеку продуктів, вибір товарів, можливість отримувати повні і правдиві відомості про товари, відстоювати свої споживацькі інтереси. Згодом інші президенти США доповнили білль правом на отримання споживачем необхідних знань і кваліфікації, а також на компенсацію понесених збитків та здорове природне середовище. Зазначений білль покладено в основу "Керівних принципів для захисту інтересів і прав споживачів”, що були прийняті у квітні 1985 р. Генеральною Асамблеєю ООН.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про захист прав споживачів” споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб, мають право на:

1) державний захист своїх прав;

2) гарантований рівень споживання;

3) належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та Інших видів обслуговування;

4) безпеку товарів (робіт, послуг);

5) необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);

6) відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством;

7) звернення до суду та інших уповноважених державних Органів за захистом порушених прав;

8) об'єднання в громадські організації споживачів. Статтею 21 зазначеного Закону встановлено важливе правило, відповідно до якого умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані винною особою у повному обсязі.

Державний захист, прав громадян як споживачів здійснюють органи місцевого самоврядування, органи державної виконавчої влади, серед яких є спеціалізований - Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, а також суд.

Гарантований рівень споживання в Україні, згідно зі статтею 11 Закону "Про захист прав споживачів", забезпечується;

- стимулюванням виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг;

- запровадженням у разі необхідності нормованого розподілу товарів, якщо немає гарантій їх вільного придбання кожним споживачем;

- запровадженням компенсаційних виплат, різних видів допомоги і пільг громадянам.

Право споживача на інформацію про товари (роботи, послуги) відповідно до статті 18 Закону "Про захист прав споживачів" полягає в тому, що споживач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх компетентного вибору та безпечного використання.

Інформація про товари (роботи, послуги) повинна містити:

- назви нормативних документів, вимогам яких мають відповідати товари (роботи, послуги);

- перелік основних споживчих властивостей товарів (робіт, послуг), а щодо продуктів харчування - склад {включаючи перелік використаних у процесі їх виготовлення інших продуктів харчування і харчових добавок), калорійність, вміст шкідливих для здоров'я речовин порівняно з обов'язковими вимогами нормативних документів і протипоказання щодо застосування;

- ціну та умови придбання товарів (робіт, послуг);

- дату виготовлення;

- гарантійні зобов'язання виготівника (виконавця);

- правила та умови ефективного використання товарів (робіт, послуг);

- термін служби (придатності) товарів (наслідків робіт);

- відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;

- найменування та адресу внготівника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт, технічне обслуговування, а для громадянина, який здійснює підприємницьку діяльність, - номер документа, що засвідчує право на .заняття підприємницькою діяльністю та найменування органу, що його видав;

- стосовно товарів (робіт, послуг), які підлягають обов'язковій сертифікації, - інформацію про їх сертифікацію;

- стосовно товарів (робіт, послуг), які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я споживача та його майна, - інформацію про такі товари (роботи, послуги) і можливі наслідки їх впливу;

- стосовно продуктів харчування, упакованих (розфасованих) в Україні, - дані про місце їх походження.

Зазначена інформація доводиться до відома споживачів виготівником (виконавцем, продавцем) у технічній документації, що додається до товарів (наслідків робіт, послуг), на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування.

Якщо надання недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу), а також про виготівника (виконавця, продавця) спричинило:

- придбання товару (роботи, послуги), який не має потрібних споживачеві властивостей,

- споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих Йому збитків;

- неможливість використання придбаного товару (роботи, послуги) за призначенням. - споживач має право вимагати надання у розумно короткий, але не більше місяця термін належної інформації. Якщо інформацію а обумовлений термін не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;

- заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача, - він має право пред'явити продавцю (виготівнику, виконавцю) вимоги щодо її відшкодування, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором.

Збитки, завдані споживачеві товарами (роботами, послугами), придбаними в результаті недобросовісної реклами, підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 листопада 1996 р. Л° 1371 "Про удосконалення контролю якості та безпеки харчових продуктів" заборонено з 1 січня 1997 p. пропуск на митну територію України і реалізацію в роздрібній торгівлі товарів, які не відповідають цим вимогам.

Статтею 10 Закону України “Про рекламу” від 3 липня 1996 р в інтересах споживачів забороняється недобросовісна реклама, тобто така, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження та інших вимог, передбачених законодавством України, вводять або може ввести в оману споживачів реклами. Статтею 8 цього ж Закону передбачено, що у рекламі, зокрема, забороняється:

- поширювати інформацію щодо продукції, виробництво або реалізація якої заборонено законодавством України;

- наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються продукцією, що рекламується;

- використовувати засоби і технології, які безпосередньо діють на підсвідомість споживача тощо.

Згідно зі статтями 20-25 Закону "Про рекламу” існують особливості рекламування таких видів продукції, як лікарські засоби, вироби медичного призначення, тютюнові вироби та алкогольні напої, зброя.

***

Право споживача на належну якість товарів (робіт, послуг), відповідно до статей 12-15 Закону гарантується існуванням у законодавстві наступних положень.

Так, споживач має право вимагати від продавця (виготівника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виготівник. виконавець).

Зазначеному праву відповідають, у свою чергу, обов'язки:

а) виготівника, продавця та виконавця - передати споживачеві товар (роботу, послугу), що за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виготівником, виконавцем). На товари, що завозяться на територію України, повинен бути передбачений законодавством України документ, який підтверджує їх належну якість;

б) виготівника та виконавця - забезпечити можливість використання товару (результатів виконаної роботи) за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких термінів - протягом 10 років;

в) виготівника - забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, в необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну Його виробництва, а після зняття з виробництва .- протягом терміну служби, в разі ж відсутності такого терміну - протягом 10 років;

г) виготівника та виконавця - забезпечити нормальну роботу (застосування, використання) товару (роботи, послуги) протягом гарантійного терміну, встановленого законодавством, а в разі Його відсутності - договором. Гарантійний термін має зазначатися в паспорті на товар (роботу, послугу) або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару (роботи, послуги).

Для медикаментів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть а часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них при продажу, і який вважається гарантійним терміном. Термін придатності обчислюється від дати виготовлення, яка також має бути вказана на етикетці або в інших документах, i визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання. Продаж товарів, термін придатності яких минув, забороняється.

При виявленні недоліків чи фальсифікації товари протягом гарантійного або інших термінів, установлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, споживач, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготівника:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на аналогічний товар належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких вів зазнав.

На продавця (виготівника) Законом покладені відповідні обов'язки. Зокрема, він зобов'язаний прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.

У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені у межах терміну придатності.

Відповідні права споживач має не тільки у разі, коли мова йде про придбання ним товарів неналежної якості. Так само неякісними можуть бути виконані на його користь роботи та надані йому послуги.

У зв'язку з цим споживач має право:

а) відмовитися від договору про виконання робіт і надання послуг і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступає до виконання договору або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений термін стає неможливим;

б) призначити виконавцю відповідний термін для усунення недоліків, якщо під час виконання робіт або надання послуг стане очевидним, що їх не буде виконано згідно з умовами договору, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений термін - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця;

в) за своїм вибором вимагати безоплатного усунення недоліків у відповідний термін чи відшкодування витрат, яких він зазнав при усуненні своїми засобами недоліків роботи, або відповідного зменшення винагороди за роботу (послугу), якщо виконавець відступив від умов договору, що призвело до погіршення виконаної роботи (послуги), або допустив інші недоліки у виконаній роботі (послузі);

г) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків - за наявності у роботах (послугах) істотних відступів від умов договору або інших істотних недоліків. Якщо істотні відступи від умов договору або інші істотні недоліки було виявлено в роботі (послузі), виконаній з матеріалу споживача, споживач має право вимагати за своїм вибором або виконання її з такого ж матеріалу виконавця, або розірвання договору і відшкодування збитків.

Зазначені вимоги замовника підлягають задоволенню в разі виявлення недоліків протягом гарантійного чи інших термінів, установлених договором.

Виконавець зобов'язаний протягом місяця відшкодувати збитки, що виникли у зв'язку із втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт або надання послуг. Виконавець несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт або надання послуг, незалежно від знання виконавцем Їх властивостей.

Згідно зі статтею 16 Закону України “Про захист прав споживачів” право споживача на безпеку товарів (робіт, послуг) включає право на те, щоби товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну. Це право гарантується нормами, якими встановлені відповідні обов'язки державних органів, виготівників, виконавців та продавців.

Так, органи Державного комітету України у справах захисту прав споживачів зобов'язані негайно заборонити випуск і реалізацію товарів (виконання робіт, надання послуг) у разі відсутності нормативних документів, що містять обов'язкові вимоги до товару (роботи, послуги), використання якого може завдати шкоди життю, здоров'ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача. З метою детального врегулювання цього питання постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 p. № 26/95-ВР затверджені Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів, та Положення про порядок припинення (заборони) господарюючими суб'єктами відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, які не відповідають вимогам нормативних документів. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 р. № 215 затверджено Порядок відбору у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості.

До обов'язків виготівника, виконавця, продавця входить:

а) попереджати споживача про наявність терміну служби (придатності) товару (наслідків роботи) або його частини (такий термін встановлюється на товари (наслідки робіт), використання яких понад визначений термін є небезпечним для життя, здоров'я споживача, навколишнього природного середовища або може заподіяти шкоду майну споживача), про обов'язкові умови його використання та можливі наслідки в разі їх невиконання, а також про необхідні дії після закінчення цього терміну;

б) якщо для безпечного використання товарів (робіт, послуг), їх зберігання, транспортування та утилізації необхідно додержувати спеціальних правил, виготівник (виконавець) зобов'язаний розробити такі правила та довести їх до продавця або споживача, а продавець - до споживача;

в) негайно припинити виробництво (реалізацію) до усунення причин шкоди, а в необхідних випадках - вжити заходів до вилучення товарів (наслідків робіт) а обороту і відкликання від споживачів, якщо встановлено, що при додержанні споживачем правил використання, зберігання чи транспортування товарів (наслідків робіт) вони завдають або можуть завдати шкоди життю. здоров'ю, майну споживача чи навколишньому природному середовищу. Якщо причини, що завдають шкоди, усунути неможливо, виготівник (виконавець) зобов'язаний зняти такі товари (роботи, послуги) з виробництва, вилучити з обороту, відкликати від споживачів. У разі невиконання цих обов'язків зняття товарів (робіт, послуг) з виробництва, вилучення з обороту і відкликання від споживачів провадиться за приписом органів Державного комітету України у справах захисту прав споживачів;

г) відшкодувати у повному обсязі завдані споживачам збитки, пов'язані з відкликанням товарів (робіт, послуг);

д) інформувати споживача про можливий ризик і про безпечне використання товару (роботи, послуги) за допомогою прийнятих у міжнародній практиці позначень.

Товари (роботи, послуги), на які актами законодавства або іншими нормативними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їх майна, навколишнього природного середовища, підлягають обов'язковій сертифікації згідно з чинним законодавством. Реалізація та використання таких товарів (у тому числі імпортних), виконання робіт та надання послуг без сертифіката відповідності забороняється.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 p. громадяни мають право на:

- безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

- відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

- достовірну і своєчасну інформацію про наявні і можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Згідно зі статтею 42 цього ж Закону для припинення порушень санітарного законодавства застосовуються відповідні заходи. зокрема вилучення з реалізації (конфіскація) небезпечних для здоров'я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів. Порядок такого вилучення регламентується Інструкцією, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 р. № 68.

Слід віддати належне Верховній Раді України: в останні роки нею був створений законодавчий механізм забезпечення якості товарів, в першу чергу продуктів харчування, і їх безпеки. Відповідними Законами встановлена, зокрема, необхідність:

- розроблення стандартів, нормативів, технічних умов на продукти харчування, інші товари та послуги та державного нагляду за їх дотриманням;

- їх сертифікації, в тому числі обов'язкової сертифікації всієї продукції, виробленої в зонах радіоактивного забруднення;

- державної реєстрації пестицидів і агрохімікатів;

- здійснення ветеринарно-санітарної експертизи, радіологічного і токсикологічного контролю продуктів;

- заборони виробництва, переробки і реалізації радіоактивно забрудненої продукції, вилучення та знищення або утилізації продукції в разі забруднення її радіонуклідами понад встановлені норми тощо.

Велике значення мають і положення Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини".

***

Найчастіше громадяни стають споживачами у сфері торговельного обслуговування, тому питання захисту драв споживачів-покупців досить детально врегульовані статтями 19-20, 22 Закону "Про захист прав споживачів" та главою 20 Цивільного кодексу України. Так, споживач-покупець має право:

а) на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час з урахуванням режиму роботи продавця (виконавця);

б) на перевірку якості, комплектності, міри, ваги та піни товарів, що придбаються, демонстрацію безпечного та правильного їх використання;

в) на обмін товару належної якості. Продавець (виконавець) має відповідні обов'язки. Право обміняти непродовольчий товар належної якості споживач має протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі. При цьому товар може бути обмінений на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути використаний покупцем за призначенням.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов'язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару.

Обмін товару належної якості не провадиться тільки у таких випадках:

- якщо він споживався;

- не збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики;

- відсутній товарний чи касовий чек або інші документи, видані споживачеві разом з проданим товаром;

- товар входить до Переліку товарів, що не підлягають обміну (поверненню).

Зазначений Перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172. До нього увійшли продовольчі товари, лікарські препарати та засоби, предмети санітарії та гігієни, а також непродовольчі товари: світлочутливі, корсетні, парфумерні, косметичні, пір'яні, пухові, панчішні, шкарпеткові, дитячі іграшки м'які та гумові надувні, зубні щітки, мундштуки, апарати та помазки для гоління, розчіски, гребінці та щітки масажні, грамплатівки, рукавички, ювелірні вироби з дорогоцінних металів, вироби з бурштину, тканини, білизна, товари в аерозольній упаковці, некондиційні та деякі інші товари.

Покупець вправі заявити продавцеві претензію з приводу не застережених продавцем недоліків проданої речі, на яку не встановлено гарантійний термін, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців з дня передачі, стосовно нерухомого майна

- не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцю, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у покупця до укладання договору купівлі-продажу - з дня укладання такого договору.

На виконання Закону "Про захист прав споживачів" прийняті та діють такі підзаконні нормативні акти:

1) Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108);

2) Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 p. N 176);

3) Правила користування засобами вимірювальної техніки В сфері торгівлі (затверджені наказом Держстандарту України від, 20 вересня 1996 р. № 393);

4) Правила продажу продовольчих товарів (затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 28 грудня 1994 р. М 237);

5) Правила продажу непродовольчих товарів (затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 27 травня 1996 р. ,№ 294) та багато інших.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5 “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” прямо зазначено, що Закон України "Про захист прав споживачів” не встановлює певних меж своєї дії, і до відносин, які ним регулюються, належать ті, що виникають не тільки із договорів купівлі-продажу, а й із договорів майнового найму (в тому числі найму (оренди) житлового поміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного устаткування), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення і абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, зберігання, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових послуг громадян (а тому числі про надання кредитів, відкриття та ведення рахунків, проведення розрахункових операцій) тощо.

Тому відповідними актами законодавства України врегульовані права громадян як споживачів безпечних послуг чи робіт i в інших сферах, крім сфери торгівлі.

Так. згідно зі статтею 18 Закону України "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р. споживач як пасажир при користуванні транспортним засобом має право на:

- безпечне перевезення себе і багажу;

- відшкодування заподіяних збитків;

- своєчасну і точну інформацію про умови i порядок руху. Статтею 12 Закону України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 p. передбачено, що підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати не тільки власне потреби громадян у перевезеннях, але й:

1) обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень доброякісною питною водою, харчуванням, можливість задоволення інших біологічних потреб;

2) якісне і своєчасне перевезення пасажирів;

3) безпечні умови перевезень.

Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 передбачені всі види транспортних послуг, які надаються споживачам на автомобільному транспорті визначені права громадян при автобусних, таксомоторних перевезеннях, особливості перевезень організованих груп дітей та перевезень туристів, міжнародних перевезень, врегульовані питання обслуговування населення та пасажирів на автостанціях.

Статтями 184-202 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 p. регулюються питання захисту прав споживачів-пасажирів під час морського перевезення і морського круїзу (тут слід зазначити, що правила цього Кодексу поширюються на морські судна під час їх прямування як морськими шляхами, так і річками, озерами та іншими водними шляхами, якщо спеціальним законодавством не встановлено інше, і на судна внутрішнього плавання під час їх прямування тими ж шляхами при здійсненні перевезень із заходом в іноземний порт та в деяких інших випадках).

За договором морського перевезення пасажира перевізник зобов'язується, зокрема, перевезти пасажира у пункт призначення. Пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд.

Будь-яка умова договору, укладеного до виникнення події, що стала причиною смерті пасажира або ушкодження здоров'я чи втрати або пошкодження багажу, яка мас на меті звільнити перевізника від відповідальності перед пасажиром або встановити меншу межу відповідальності, а також будь-яка умова щодо перенесення тягаря доказу, покладеного на перевізника, є недійсною.

Пасажир має право у будь-який час до відходу судна, а після початку рейсу - в будь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирів, відмовитись від договору морського перевезення і отримати назад плату за проїзд. Порядок повернення платежів за невикористані проїзні документи затверджений наказом Міністерства транспорту України від 14 травня 1996 р. № 162.

Перевізник, у свою чергу, має право відмовитися від договору морського перевезення пасажира при виникненні обставин, які становлять загрозу життю пасажирів, зокрема, воєнні або інші дії, що можуть загрожувати небезпекою захоплення судна, блокада порту відправлення або призначення тощо.

Крім того, договір морського перевезення пасажира припиняється без відмови сторін, якщо судно загинуло чи було силоміць захоплене або визнано непридатним для плавання. Перевізник має право затримати відхід судна, змінити маршрут перевезення, місце посадки або висадки пасажира, якщо такі дії будуть необхідні внаслідок стихійного лиха, несприятливих санітарно-епідемічних умов у порту відправлення, призначення або за маршрутом перевезення, а також інших подій і явищ, що не залежать від перевізника і роблять неможливим виконання договору морського перевезення пасажира.

За договором морського перевезення пасажир підлягає обов'язковому страхуванню від нещасного випадку. Сплачувана ним страхова премія входить у вартість квитка.

Кодексом передбачені специфічні умови та межі відповідальності перевізника, який, зокрема, відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров'я, якщо подія, внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і. була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх службових обов'язків.

Відповідальність перевізника у випадку смерті пасажира або ушкодження його здоров'я не перевищує 175 000 розрахункових одиниць у відношенні перевезення в цілому. Розрахунковою одиницею при цьому є одиниця "спеціального права запозичення”, визначена Міжнародним валютним фондом. Зазначена сума переводиться в національну валюту України за офіційним курсом цієї валюти до розрахункової одиниці, що публікується Національним банком України (наприклад, на 1 липня 1997 р. одна розрахункова одиниця дорівнювала 2 гривням 59 копійкам) на день створення обмежувального фонду, а якщо обмежувальний фонд не створюється, - на день здійснення платежу.

Перевізник і пасажир можуть шляхом точно вираженої письмової угоди встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, що передбачені Кодексом.

За договором морського круїзу його організатор зобов'язується здійснити колективну морську подорож (круїз) за певною програмою і надати учасникові круїзу всі пов'язані з цим послуги (морське перевезення, харчування, побутове та екскурсійне обслуговування тощо), а інша сторона - учасник круїзу зобов'язується сплатити за це встановлену плату.

Організатор круїзу несе, зокрема, відповідальність за шкоду, заподіяну смертю або ушкодженням здоров'я учасника круїзу відповідно до правил, встановлених для перевізника у договорі морського перевезення пасажира.

Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р., на відміну від Кодексу торговельного мореплавства України, не є законом прямої дії і не містить положень, які б захищали права споживачів. Але статтею 22 цього Закону встановлено зобов'язання перевізника забезпечувати своєчасне та якісне перевезення пасажирів. Питанням захисту прав громадян, які здійснюють поїздки в рухомому складі залізниць, присвячений Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 252.

Відповідно до цього Порядку, суб'єкти господарювання, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, зокрема, зобов'язані забезпечити:

- перевезення пасажирів за розкладом руху поїздів між усіма станціями, відкритими для цих операцій;

- надання користувачам безплатно інформації про розклад руху поїздів, вартість проїзду тощо;

- відповідність санітарним вимогам медичних пунктів, кімнат для тривалого відпочинку пасажирів, кімнат матері та дитини, комунальних приміщень, об'єктів громадського харчування та торгівлі, що обслуговують пасажирів;

- своєчасне доведення до пасажирів та зустрічаючих громадян інформації про запізнення, зміну колії прибуття чи відправлення поїзда та розташування вагонів у ньому;

- надання пасажирам приміщень для очікування поїзда згідно з установленими нормами;

- забезпечення пасажирів під час чекання у приміщеннях станцій (вокзалів) та поїздки питною водою тощо.

Залізниця може відмовити пасажиру в перевезенні його особисто та його багажу або висадити пасажира тільки у таких випадках:

а) якщо пасажир перебуває у явно вираженому нетверезому стані та порушує при цьому правила проїзду і громадського порядку, заважає спокою інших пасажирів. Відмова в посадці або висадка такого пасажира здійснюється провідником вагона або посадовими особами, які виконують свої службові обов'язки, а в разі непокори - працівниками транспортної міліції;

б) якщо пасажир перебуває у стані захворювання, що призводить до порушення спокою інших пасажирів, а можливості помістити його окремо немає - за обов'язкової участі представників лікарське-медичного персоналу i тільки на тій станції, де є відповідні медичні заклади.

На кожній станції та в пасажирському поїзді ведеться книга скарг, заяв та пропозицій, до якої кожний пасажир має право внести

запис. Всі суперечки та непорозуміння, які виникають мiж пасажирами та працівниками залізниць, розв'язуються на станцiї начальником станції (вокзалу), а в поїздах під час руху - начальником поїзда.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про дорожній рух" водій як споживач послуг інфраструктури дорожнього господарства має, зокрема, право:

- на відшкодування витрат у разі надання транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров'я та на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;

- одержувати необхідну допомогу від посадових осіб, організацій, що беруть участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху.

Пішоходу ж стаття 17 цього ж Закону надає право вимагати від державних та місцевих органів влади, власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів створення необхідних. умов для забезпечення безпеки руху.

Права споживачів туристичних послуг врегульовані статтею 21 Закону України “Про туризм” від 15 вересня 1995 p., відповідно до якої туристи у місцях транзиту і тимчасового перебування мають, зокрема, право на:

- особисту безпеку, захист життя, здоров'я, прав споживача, а також майна;

- отримування комплексу туристичних послуг, передбачених договором та програмою перебування;

- одержання відповідної медичної допомоги у разі захворювання;

- відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору;

- повну і об'єктивну інформацію про закони і правила проживання в даній країні (місцевості), звичаї місцевого населення, поведінку в громадських місцях та місцях, пов'язаних з проведенням релігійних обрядів, про культурні, археологічні, архітектурні, історичні, природні цінності, які перебувають під захистом держави, умови страхування, розірвання договору на тур;

- користування відповідними засобами гігієни, отримання інформації про ефективні засоби запобігання інфекційним захворюванням, нещасним випадкам, а також на доступ без перешкод до служб охорони здоров'я.

На суб'єктів туристичної діяльності Закон покладає відповідні обов'язки, у тому числі:

- забезпечувати особисту безпеку туристів;

- нести матеріальну та моральну відповідальність за свої дії та дії партнерів по організації туру;

- надавати туристам повну інформацію про організацію туру, їх права, обов'язки та правила поведінки, умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, а також правила перетинання державного кордону.

Згідно зі статтею 17 Закону України “Про захист прав споживачів” право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості, визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, перебував він чи не перебував у договірних відносинах з виготівником (виконавцем, продавцем). Таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено, - протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги).

Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню стороною. яка її заподіяла, в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності.

Статтею 21 цього ж Закону передбачено, що споживач має також право на відшкодування збитків, завданих йому виготівником (виконавцем, продавцем) у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності,

Відповідно до статей 5 і 24 зазначеного Закону захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При цьому споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходженням відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору, і звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Такі позови споживачі мають право подавати до суду як безпосередньо, так і через державні органи у справах захисту прав споживачів чи громадські об'єднання споживачів.

При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність державних органів, які здійснюють захист прав споживачів, та їх службових осіб розглядаються судом у порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України.

Споживач має право ставити перед судом питання і про відшкодування їм моральної шкоди, під якою розуміються втрати не майнового характеру, які споживач зазнав внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали у зв'язку з незаконними винними діями продавця, виготівник", виконавця або їх бездіяльністю. Право мотивувати, в чому міститься заподіяна моральна шкода, надається самому громадянинові.

Відомим є випадок, коли подружжя, купивши хліб, знайшли в ньому відрізаний чоловічий палець. У своєму цивільному позові до магазину і пекарні вони зазначили, що моральна шкода полягає у втраті ними відчуття радощі буття.

З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об'єднуватися на добровільних засадах у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Ці об'єднання є громадськими організаціями, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України “Про об'єднання громадян”.

Права громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів) визначені статтею 26 Закону "Про захист прав споживачів" і статтями 20-24 Закону “Про об'єднання громадян". Так, об'єднання споживачів мають право:

- вивчати споживчі властивості продукції, попит на неї, проводити опитування населення для виявлення громадської думки про якість товарів, що випускаються і реалізуються та ціни на них;

- проводити експертизу та випробування товарів (робіт, послуг);

- одержувати від органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

- сприяти державним органам у здійсненні контролю за якістю товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

- організовувати юридичну і консультаційну допомогу споживачам відповідно до законодавства;

- вносити пропозиції щодо розробки нормативних документів, що встановлюють виміри до якості товарів (робіт, послуг);

- представляти і захищати інтереси споживачів в органах державної влади та управління та місцевого самоврядування відповідно до законодавства;

- вносити в органи державного управління і господарюючим суб'єктам пропозиції про заходи щодо підвищення якості товарів (робіт, послуг), про тимчасове зупинення випуску та реалізації товарів (робіт, послуг), які. не відповідають встановленим вимогам щодо якості, про припинення виробництва, вилучення з реалізації та продажу товарів (робіт, послуг), що становлять небезпеку для життя, здоров'я та майна громадян або завдають шкоди навколишньому природному середовищу, а також про скасування цін, встановлених з порушенням чинного законодавства;

~ звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виготівника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій;

- захищати в судовому порядку права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів);

- звертатись до правоохоронних органів та органів державного управління про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісних товарів <робіт, послуг);

- інформувати громадськість про права споживачів;

- сприяти розвитку міжнародного співробітництва у галузі, захисту прав та інтересів споживачів;

- створювати установи та організації, засоби масової інформації;

- брати участь в політичній діяльності, проводити мітинги, демонстрації, інші масові заходи.

Відповідно до цих положень законодавства діє, наприклад, Українська асоціація споживачів, яка була офіційно зареєстрована Міністерством юстиції України ще у 1989 р. Філії її існують у всіх обласних центрах України. Асоціацією створені консультативно-експертні служби, юридичні консультації. Національний аналітичний центр. Міжнародна школа конс'юмерізму тощо.

***

Порушення законодавства про якість і безпечність продукції, усіх видів робіт і послуг та захист прав споживачів майже у всіх випадках тягне суворі фінансові (економічні) санкції.

Так, статтею 23 Закову "Про захист прав споживачів” встановлена відповідальність господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, в тому числі громадян-підприємців, за порушення законодавства про захист прав споживачів. Так, вони несуть фінансову відповідальність за:

- відмову споживачу в реалізації його прав, встановлених на випадок придбання товару неналежної якості, - у десятикратному розмірі вартості цього товару;

- випуск або реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги;

- реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягає обов'язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості, одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги;

- випуск, реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги;

- реалізацію товару (виконання роботи, надання послуги), забороненого до випуску та реалізації відповідним державним органом, - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару (виконаної роботи, наданої послуги);

- реалізацію небезпечного товару (отрути, отрутохімікату, вибухо- і вогненебезпечної речовини тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила та умови безпечного його використання, - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару;

- відсутність необхідної, доступної та достовірної інформації про товар, роботу, послугу, - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги;

- створення перешкод службовій особі державного органу у справах захисту прав споживачів у проведенні перевірки якості товарів, виконуваних (виконаних) робіт, надаваних (наданих) послуг, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг за минулий календарний місяць;

- реалізацію товару, термін придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару;

- порушення умов договору між споживачем і продавцем (виконавцем) на виконання роботи, надання послуги, - у розмірі ста відсотків вартості роботи, послуги. Ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт, наданих послуг за минулий календарний місяць.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1994 р. № 236 затверджено Положення про порядок накладення на господарюючі суб'єкти сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, у тому числі на громадян-підприємців, стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування І послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів, затвердженого постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 р. № 26/95-ВР, діяльність господарюючих суб'єктів тимчасово припиняється у випадках, зокрема, повторного протягом 90 календарних днів обману споживачів (обмірювання, обважування, обрахування тощо), недотримання вимог щодо обміну товарів, недотримання вимог, що регламентують порядок виробництва, зберігання, транспортування, реалізації товарів, надання послуг, що може послужити причиною заподіяння шкоди життю, здоров'ю чи майну споживача (Порядок проведення контрольної перевірки правильності розрахунку із споживачами за надані послуги і реалізовані товари затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 р. № 215).

Згідно зі статтею 46 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” до підприємств, підприємців, установ, організацій, які порушили санітарне законодавство, застосовуються такі фінансові санкції за:

- реалізацію продукції, забороненої до випуску і реалізації, - штраф у розмірі ста відсотків вартості реалізованої продукції;

- випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для життя і здоров'я людей, - штраф у розмірі ста відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції;

- реалізацію на території України імпортної продукті., яка не відповідає вимогам стандартів щодо безпеки для життя і здоров'я людей, санітарних норм, що діють в України, - штраф у розмірі ста відсотків вартості реалізованої продукції (вартість продукції обчислюється за цінами її реалізації).

Статтею 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" від 8 квітня 1993 p. встановлена фінансова відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, за:

- реалізацію продукції, яка підлягає, але не пройшла обов'язкової сертифікації, - штраф у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості реалізованої продукції;

- випуск, реалізацію підвищено небезпечної продукції без належного попереджувального маркування, а також без інструкції по експлуатації, зберіганню, транспортуванню, - штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції:

- випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, норм і правил є небезпечною для життя, здоров'я і Майна людей, - штраф в розмірі ста відсотків випущеної або реалізованої продукції.

Порядок застосування фінансових санкцій за порушення санітарного законодавства затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 20 липня 1995 р. № 135.

Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 p. (статті 1, 9, 21-22) передбачено, що купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом визнаються недобросовісною конкуренцією і тягнуть фінансову відповідальність у вигляді штрафу, що накладається на;

а) господарюючого суб'єкта - в розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації ним товарів, виконання робіт, надання послуг за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, а у разі, якщо виручка відсутня або її обчислення неможливе - у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) юридичну особу, об'єднання юридичних осіб та об'єднання громадян, що не є господарюючим суб'єктом - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 6 червня 1996 p., зокрема, у разі невиставлення суб'єктами підприємницької діяльності цінників на товар, що продається (прейскурантів на послуги, що надаються), до них застосовується фінансова санкція у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний невиставлений цінник (прейскурант).

За порушення прав споживачів законодавством України передбачено також адміністративну та кримінальну відповідальність.

Так, адміністративна відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення настає за такі дії, як:

- заготівля, переробка або збут радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (стаття 422);

- порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю (стаття 155);

- порушення порядку проведення розрахунків із споживачами (стаття 155');

- порушення законодавства про захист прав споживачів (стаття 156');

- випуск і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів (стаття 167);

- випуск у продаж нестандартної продукції (стаття 168);

- виконання робіт, надання громадянам-споживачам послуг, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил (стаття 168-1);

- випуск, реалізація продукції (товарів) без сертифіката відповідності (стаття 170-1);

- порушення правил користування засобами вимірювань (стаття 172);

- ухилення від виконання законних вимог службових осіб Державного комітету України у справах захисту прав споживачів та його органів (стаття 188-2) та деякі інші.

Кримінальна відповідальність настає на підставі Кримінального кодексу України за:

- випуск або реалізацію недоброякiсної продукції (стаття 147);

- порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (стаття 1488);

- обман покупців (стаття 155);

- обман замовників (стаття 155-1);

- одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, зв'язаних з обслуговуванням населення (стаття 155-2);

- порушення ветеринарних правил (стаття 157);

- заготівля, переробка або збут радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (стаття 227-2) тощо.

Проведений аналіз законодавства України щодо захисту прав споживачів демонструє, що воно складається із великої кількості спеціальних актів та окремих норм. Але вони є розрізненими, їх не об'єднує єдина концепція захисту прав споживачів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України. Але багато законів, які б мали містити відповідні норми прямої дії, взагалі ігнорують питання захисту прав споживачів, залишаючи правовий простір для підзаконних актів. Останні ж часто не відповідають нормі статті 3 Конституції України про те, що права 1 свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це в першу чергу стосується правового регулювання захисту прав споживачів у сфері транспортних, житлово-комунальних, фінансово-кредитних та деяких інших послуг.

Наприклад, пунктом 14 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572, встановлено, що плата за використання теплової та електричної енергії, газу, за водопостачання, каналізацію, інші послуги власниками квартир (будинків), наймачами, орендарями вноситься за затвердженими в установленому порядку тарифами. Із змісту цієї норми зрозуміло, що у випадках, коли такі послуги фактично не надаються (постійно чи тимчасово), споживачі не повинні вносити за них плату. Але прямо це в нормативно-правовому акті не зазначено, що дає на практиці змогу житлово-комунальним підприємствам ухилятися від зміни розрахунків. Подібних прикладів можна навести ще чимало.

Питання ж захисту прав споживачів в таких галузях сфери послуг, як отримання професійної освіти та кваліфікації, позашкільне навчання і виховання, дошкільне виховання, охорона здоров'я, фізична культура і спорт, юридичні послуги, послуги по працевлаштуванню, по охороні приватної власності, реєстрації актів громадянського стану, ритуальні та інші побутові послуги на сьогодні взагалі не мають достатнього правового регулювання.

За часів СРСР законодавство України про захист прав споживачів складалося лише із окремих норм Цивільного кодексу та деяких інших актів. Чинне законодавство про захист прав споживачів у порівнянні з ним в цілому можна визнати прогресивним. Але тільки у порівнянні з ним...

Удосконалення цього законодавства за рахунок підвищення його якості є постійним і головним завданням держави. Для цього необхідно передусім зробити узагальнення практики застосування Закону України "Про захист прав споживачів” та інших нормативно-правових актів України з цих питань за останні роки та ретельно вивчити відповідні законодавчі акти прогресивних країн Європи, Північної Америки, Східної Азії. На нашу думку, в законодавстві України можна було б використати такі положення, відомі законодавству інших країн:

1) поділ усіх споживачів на споживачів у виробничій сфері та кінцевих споживачів;

2) можливість споживача звертатися з претензіями щодо якості товару безпосередньо до виготівника, право споживача вимагати відшкодування і тоді. коли він не перебував у договірних відносинах з продавцем, обов'язок виготівника чи продавця нести відповідальність і за відсутністю вини;

3) заборону вводити в оману споживачів не тільки розповсюдженням брехливих відомостей про товари, а й замовчуванням певних властивостей їх, утаюванням фактів невідповідності товарів вимогам норм права;

4) можливість державного регулювання цін і тарифів у місцевостях або секторах, де цінову конкуренцію обмежено, наприклад, через існування монополій або складностей із постачанням;

5) обов'язок продавця, який реалізує товар на ринку чи в іншому місці без видачі касового чеку, прийняти (обміняти) товар неналежної якості протягом певного терміну за першою вимогою покупця (такий обов'язок стимулював би продавця до видачі разом з товаром якого-небудь документа, що має підтверджувати факт купівлі товару саме у цього продавця);

6) надання додаткових прав споживачу і покладення додаткових обов'язків на продавця при укладенні угоди "на ходу”, "на робочому місці”, "у транспорті", "вдома у споживача” тощо.

 

 prev Кожен має право на житло
 next Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені