За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГлавнаяПоискПомощьМетодики   Учебный практикум   Путеводитель   Документы   Судебная практикаУкраинский Русский
 
Присылайте ваши замечания и пожеланияБиблиотека   Словарь   Ресурсы интернет
  Методика   

Право на презумпцію невинуватості  Право на презумпцію невинуватості

 
Общая часть
Ключові слова

Презумпція невинуватості (презумпція – лат. praesumptio, від praesumo – передбачаю, угадую) – правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Вирок - рішення, винесене судом у результаті судового розгляду кримінальної справи яке містіть висновок про винність або невинність підсудного у вчиненні злочину і про застосування або незастосування до нього кримінального покарання.

Виправдувальний вирок – постановляється у випадках, якщо не встановлено події злочину, якщо в діянні підсудного немає складу злочину, а також, коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Вина – психічне ставлення особи до здійснюваних нею протиправних дій (діяння) та їх наслідків. Виступає у формі умислу (прямого чи непрямого) і необережності (недбалості та самовпевненості).

Законна сила вироку (рішення) - дійсність вироків і судових рішень, що настає в передбачені процесуальним законом терміни. Вирок і рішення суду набирають законної сили після закінчення терміну для касаційного оскарження і подання протесту. У випадку оскарження чи внесення подання на вирок, рішення суду, якщо вони не скасовані, набувають законної сили після розгляду справи судом касаційної інстанції.

Злочин – злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Докази – будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку 1) арбітражний суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (такі дані містять письмові та речові об'єкти, пояснення учасників арбітражного процесу); 2) орган (посадова особа) в адміністративному провадженні встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (такі дані містять протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, свідків, висновок експерта, речові Д. тощо); 3) орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (такі дані містять показання свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові Д., протоколи слідчих дій, судових дій та інші документи); 4) суд у цивільному процесі встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (такі дані містять пояснення сторін, третіх осіб, показання свідків, письмові Д., речові Д., висновки експертів). Пояснення, показання, протоколи слідчих, дій, письмові та речові Д., висновки експертів тощо, тобто всі матеріальні об'єкти, в яких містяться фактичні дані, на підставі яких встановлюються обставини, необхідні для правильного вирішення справи, називаються джерелами Д. Д. за кримінальною справою є будь-як фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість особи, що його скоїла, і інші обставини, що мають значення для вірного вирішення справи (ст. 65 КПК України).

Кримінальний процес – передбачена кримінально-процесуальним законодавством система дій органів слідства, прокуратури і суду при розслідуванні, розгляді й вирішенні справ про злочин, при виконанні вироків (ухвал, постанов суду), застосуванні примусових, заходів медичного й виховного характеру.

Обвинувач – уповноважений законом орган чи особа, що формує і підтримує обвинувачення в суді першої інстанції під час розгляду кримінальної справи. Підтримання обвинувачення від імені держави покладено на прокуратуру. Обвинувачення можуть підтримувати також особи, уповноважені громадськими організаціями і трудовими колективами (громадські О.), а також потерпілі – за відсутності державного і громадського О. і в справах, які порушуються лише за їхніми скаргами. Це – так звані справи приватного обвинувачення, що порушуються за фактами умисного легкого тілесного ушкодження або простого некваліфікованого наклепу, образи, самоуправства, а також зґвалтування без обтяжуючих обставин.

Обвинувачений – особа, щодо якої на підставі достатності доказів про вчинення нею злочину в установленому законом порядку винесена постанова про притягнення до участі у справі як О. З моменту визнання особи О. до неї можуть бути застосовані заходи процесуального примусу, зокрема: відсторонення від посади, накладення арешту на майно тощо. Водночас О. набуває прав на слідстві: знати, в чому його обвинувачують; давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися від дачі показань і відповідей на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; надавати докази; заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про затребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини у справі; заявляти відвід слідчому, прокурору, експерту, спеціалісту і перекладачу; з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій, ознайомлюватися з усіма матеріалами справи після закінчення попереднього слідства, подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.

Покарання – міра державного примусу, що застосовується тільки судовими органами до осіб, які вчинили злочин. Виражається у позбавленні певних, належних цій особі, благ. Головною функцією покарання є виховання винних, недопущення ними та іншими особами протизаконних вчинків у майбутньому.

Припустимість доказів - можливість використання фактичних і перевірених даних у кримінальному процесі. Вона визначається насамперед з погляду дотримання процесуальної форми, тобто законності джерел, методів і способів збирання і перевірки доказів. Такими джерелами, у відповідності зі ст. 65 КПК України, є показання свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинувачених, висновки експертів, речові докази, протоколи слідчих і судових дій і інші документи.

Суд – орган держави, до компетенції якого входить здійснення правосуддя у вигляді розгляду адміністративних, кримінальних і цивільних справ та прийняття по цих справах законних рішень. Рішення по розглянутих справах мають силу закону. В Україні згідно з Конституцією існують Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції. (Див. Судова система.)

Судовий розгляд справи – центральна стадія кримінального та цивільного судочинства, під час якої суд розглядає та вирішує справи по суті, постановляє вироки чи судові рішення.


* корректор Антоненко Д.В.

Вступ  Вступ
Перелік нормативних актів  Перелік нормативних актів