За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГлавнаяПоискПомощьМетодики   Учебный практикум   Путеводитель   Документы   Судебная практикаУкраинский Русский
 
Присылайте ваши замечания и пожеланияБиблиотека   Словарь   Ресурсы интернет
  Методика   

ПРАВО НА ФІЗИЧНУ НЕДОТОРКАНІСТЬ  (ЗАБОРОНА КАТУВАНЬ, НЕЛЮДСЬКОГО АБО ТАКОГО, ЩО ПРИНИЖУЄ  ПОВОДЖЕННЯ ТА ПОКАРАННЯ)  ПРАВО НА ФІЗИЧНУ НЕДОТОРКАНІСТЬ (ЗАБОРОНА КАТУВАНЬ, НЕЛЮДСЬКОГО АБО ТАКОГО, ЩО ПРИНИЖУЄ ПОВОДЖЕННЯ ТА ПОКАРАННЯ)

 
Общая часть
Особливі випадки тлумачення та застосування права

Катування

Катування є найтяжчим посяганням на фізичну недоторканість. Сучасна судова практика розвинутих демократичних держав дуже рідко зустрічається з випадками катувань.

В практичних справах дуже важко відокремити катування від нелюдського поводження. Але робити це необхідно тому, що катування визнається більш небезпечним злочином. Кримінальний Кодекс України не вживає термін “катування”.

Відрізняючи катування від нелюдського поводження та від поводження, що принижує гідність, юридична практика європейських держав слідує пропозиціям, що надає Європейський Суд з прав людини. В практиці колишньої Європейської Комісії з прав людини та Суду було декілька справ з звинуваченнями в катуваннях (Греція проти Сполученого Королівства, 1957 рік; Данія, Франція, Норвегія, Швеція, Нідерланди проти Туреччини, 1985 рік; Селмуні проти Франції, 1999 рік). Як катування було визнано такі акти: завдання ударів по ногах дерев’яним або металевим бруском; сильні удари по всьому тілу; застосування електричного струму; екзекуції глумом або загрозою застрелити чи вбити жертву; сексуальне насильство. Безумовно цей перелік не можна вважати вичерпним. Комісія і Суд також зазначали, що катування не обов’язково можуть бути “фізичними”. Так звані “нефізичні катування” не менш небезпечні. Застосування “нефізичних катувань” пов’язане лише з намаганням приховати нанесення страждань. Біль та стрес внаслідок застосування “нефізичних катувань” викликається іншими засобами, без тілесної образи.

Суттєве значення має заява Європейського Суду з прав людини про можливість змін в оцінці актів, що доки не вважалися катуванням: “... певні діяння, які в минулому кваліфікувалися як “жорстоке та таке, що принижує людську гідність поводження”, які протиставлялися “катуванню”, в майбутньому можуть кваліфікуватися інакше” (Справа Селмуні проти Франції).

За Кримінальним Кодексом України випадки “катувань” можуть бути кваліфікованими за статтями 175, 178, 180 в разі, якщо мало місце “застосування насильства або знущанням з особи”.

 

Нелюдське поводження

Нелюдське поводження, як і катування, досить важко відокремити від катування, з одного боку, і від поводження, що принижує гідність, з іншого боку, а також від поводження, яке є наслідком режимних обмежень. Кримінальний Кодекс України не вживає термін “нелюдське поводження”. Тому в разі виникнення питання про необхідність кримінально-правової оцінки дій, мова йде про ступень “знущанням з особи“ за термінологією КК України. Європейська Комісія з прав людини так само для характеристики “нелюдського поводження” застосовує критерій “мінімального рівня суворості”. Як бачимо, цей критерій має характер оціночного і акти, що доки не вважаються “нелюдським поводження”, можуть бути переоціненими.

Слід зазначити, що в багатьох випадках Європейський Суд з прав людини не визнавав “нелюдським поводженням” режимні обмеження в місцях позбавлення волі. Режимні обмеження згідно з ВТК України на цей час не можуть бути оціненими як “нелюдське поводження”. Значну увагу Європейський Суд з прав людини приділяв умовам утримання в психіатричних лікарняних закладах. (див: Herczegfalvy judgment of 24.09.1992).

Підстави і умови перебування осіб в психіатричних лікарнях України, врегульовані Законом України “Про психіатричну допомогу” (від 22 лютого 2000 р.).

Законами України (КК та КПК України) врегульоване застосування примусових заходів медичного характеру. До цього ж має відношення Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. №2 із змінами Постановою №3 від 4 червня 1993 р., “Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру”.

Чинне законодавство України передбачає участь прокурора при вирішенні в суді питання про примусові заходи медичного характеру, і передбачає загальний нагляд прокурора за правомірністю та умовами утримання в загальних психіатричних лікувальних закладах (нагляд прокурора за правомірністю та умовами утримання в інших місцях позбавлення волі, зокрема - в спеціальних лікарняних закладах - обов’язковий).

Законом України “Про психіатричну допомогу” передбачено можливість позавідомчого (громадського) контролю психіатричних лікувальних закладів.

 

Поводження, що принижує гідність

“Поводження, що принижує гідність” важко чітко визначити. Це так само певний рівень “знущання з особи”, за термінологією КК України. Але ступень такого знущання в Законі не визначено. В практиці Європейського Суду з прав людини було введено досить загальний критерій для кваліфікації “поводження, що принижує гідність”: акт повинен вважатися таким, що принижує гідність. При цьому такий акт може бути публічним або ні.

В європейській правовій практиці як приниження гідності розглядають дискримінацію за ознакою раси або кольору шкіри. Зокрема, з огляду на практику Комісії, це може бути відмова за цією ознакою в набутті громадянства або в отримані політичного притулку. Українське законодавство, зокрема Закони України “Про правовий статус іноземців”, “Про біженців” не знають такого обмеження. Для запобігання можливих непорозумінь бажано рекомендувати прийняти в Україні закон про політичний притулок.

Ст.1 ВТК України забороняє заподіяння фізичних страждань або приниження людської гідності. Ст.8 цього ж Кодексу закріплює правовий статус осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, і таким чином виключає будь-які протизаконні обмеження, що можуть мати наслідком приниження гідності.

У Виправно-трудовому кодексі (ст.8) згадується, що особливості правового статусу іноземців в місцях позбавлення волі пов’язані з особливостями правового статусу іноземців в Україні. Таким чином, не можна вважати, що Кодекс передбачає обмеження в правах іноземців-ув’язнених. Але цю статтю треба було б викласти таким чином, щоб унеможливити прийняття будь-яких актів, які б дискримінували іноземців в місцях позбавлення волі. Справа в тому, що термін “законодавство”, який вжито в Кодексі, включає, відповідно до рішення Конституційного Суду України, не лише закони, а і акти виконавчої влади. Отже Кодекс дозволяє регулювати правовий статус іноземців-ув’язнених додатковими нормативними актами.

Очікування смертної кари

Очікування смертної кари в разі, якщо чітко не визначена дата виконання вироку, або якщо існує тривала процедура оскарження смертного вироку суду, або якщо в державі не відмінено смертну кару і застосовується мораторій на виконання смертних вироків, можна кваліфікувати як нелюдське поводження.

Видання (екстрадиція), виселення (депортація)

Загальний підхід в правовій доктрини до питань видання (екстрадиції), виселення (депортації) полягає в неприпустимості видання або виселення в країну, в який особі загрожують катування, нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання.

Українське національне законодавство не містить положень щодо обмежень на видання або виселення. З огляду на чинність в Україні Конвенції про захист прав людини та основних свобод, як частини національного законодавства, зазначені обмеження на видання або виселення випливають з ст.3 Конвенції “Заборона катування”.

Дискримінація

В європейській правовій практиці як приниження гідності розглядають дискримінацію за ознакою раси або кольору шкіри. Але мова при цьому йде про узаконену дискримінацію. Зокрема, з огляду на практику Комісії, це може бути відмова за цією ознакою в набутті громадянства або в отримані політичного притулку. Українське законодавство, зокрема Закони України “Про правовий статус іноземців”, “Про біженців” не знають такого обмеження.

Заборона катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання в умовах проголошеного надзвичайного стану

Умови надзвичайного стану не можуть бути підставою для застосування катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.

Всі міжнародно-правові акти, що містять каталог прав людини, виключають можливість для держави відступити під час війни або іншої надзвичайної ситуації від своїх зобов’язань щодо заборони катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання (ч. 2 ст.4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ч.2 ст.15 Конвенції про захист прав людини і основних свобод).

Конституція України та Закон України “Про режим надзвичайного стану ” не містять положень про можливість будь-яких обмежень заборони катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання в умовах надзвичайного стану. Ст. 22 цього Закону передбачає, що “обмеження конституційних прав і свобод громадян, які можуть бути застосовані за умов надзвичайного стану, є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Строк їх застосування не перевищує строку, на який вводиться надзвичайний стан. Введення інших обмежень забороняється”.

Заборона катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання в умовах збройного конфлікту

Заборона катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання встановлена, без будь-яких виключень, нормами міжнародного гуманітарного права. Такі норми вважаються загальновизнаними і повинні застосовуватися всіма сторонами збройного конфлікту.


Юридичні ознаки права на фізичну недоторканість  Юридичні ознаки права на фізичну недоторканість
Умови відступу та обмеження права  Умови відступу та обмеження права