ПРАВО НА ВЛАСНІСТЬ

Сучасні уявлення про сутність та зміст права на власність опираються на загальні його визначення, що були включені в основні міжнародно- правові документи . Але складність проблеми обумовила досить повільне становлення стандартів права на власність . Наприклад, в Європейську Конвенцію про захист основних прав та свобод людини це право не було включене одразу а лише через кілька років, в додатковий Протокол.

Практика застосування міжнародно – правових стандартів захисту права власності дозволяє визначити його наступні ознаки:

1. Залишаючись за своєю сутністю правом людини, це право за юридичним змістом існує як право юридичних та фізичних осіб. Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював необхідність широкого тлумачення поняття “особа”, включаючи сюди не лише власне особу( людину) але й різні організаційно –правові форми юридичних осіб, в яких знаходить вираження приватний інтерес на противагу публічному інтересу.( Наприклад, комерційні організації, неурядові організації, релігійні обьеднання, монастирі тощо)

2. Не існує єдиного стандарту в тлумаченні поняття “власність”(“майно”), тобто вичерпного переліку обьектів власності на які поширюється правовий захист. Презюмується , що це питання найбільш адеватно може бути вирішено в національному законодавстві шляхом відповідних законодавчих дефініцій , встановлення видів майна , що виключено з обігу тощо. Типовим є підхід Європейського Суду з прав людини , який в справах Handyside (1976) , Marckx (1979) зазначив, що це поняття відноситься до всіх його різновидів в “звичайному розумінні”
3. Особа ( юридична та фізична) наділена правом безперешкодного використання власності, тобто здатна реалізувати належні ій повноваження по володінню,користуванню, розпорядженню власністю з урахуванням обмежень , що вводяться державою на підставі закону та виходячи з загального( суспільного) інтересу.
4. При цьому виключно важливим є те, що презюмується добросовісне( правомірне) володіння власністю, якщо інше не буде встановлено компетентним судовим органом.
5. Держава має широкі повноваження щодо здійснення заходів для контролю за використанням власності, яке не повинно наносити шкоду загальному ( суспільному) інтересу, правам та свободам інших людей в тій мірі , в якій це можливо в конкретних умовах.
6. Особа може бути позбавлена власності виходячи з загальних потреб за умови визначення такої процедури в законі та її відповідності загальним принципам міжнародного права.
7. Майно може бути вилучено безоплатно як сануція за вчинене правопорушення.

  Загальні визначення
  Особливі випадки тлумачення та застосування права