За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГлавнаяПоискПомощьМетодики   Учебный практикум   Путеводитель   Документы   Судебная практикаУкраинский Русский
 
Присылайте ваши замечания и пожеланияБиблиотека   Словарь   Ресурсы интернет
  Методика   

Право громадян на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, попереднього слідства та суду  Право громадян на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, попереднього слідства та суду

 
Общая часть
Умови відступу та обмеження права

Типові причини недостатньої реалізації права на відшкодування шкоди

Громадяни України, які потерпіли в результаті незаконних дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, не завжди звертаються до відповідних органів з питанням про відшкодування завданої їм шкоди. Одні не роблять цього тому, що вважають за достатнє той стан речей, за якого їм вдалось уникнути незаконного засудження, бути звільненим з місць позбавлення волі тощо. Інші — з причини незнання такого конституційного права, яке передбачено ст. 56 Конституції України, і порядку його реалізації.

Тому ст. 11 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994 р. зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора або суд у разі встановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення:

а) роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди (одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) громадянинові (в разі його смерті — його спадкоємцям) направляється повідомлення, в якому роз'яснюється, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, а також зазначається перелік тих вимог, які даний громадянин має право висувати. При відсутності відомостей про місце проживання спадкоємців повідомлення направляється їм не пізніше п'яти днів з дня їх звернення до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;

б) на прохання потерпілого в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання (Закон також не забороняє зробити це на прохання спадкоємців потерпілого).

Але практика свідчить, що тільки 15 відсотків реабілітованих осіб реалізують зазначене право, на що є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини.

Головна серед них полягає у тому, що названі особи побоюються відновлення провадження у справі При їх зверненні у відповідні державні органи з вимогою про компенсацію незаконно заподіяної шкоди підстави закриття кримінальної справи може бути змінено за нереабілітуючими підставами або після скасування прокурором постанови про закриття справи й буде направлено з обвинувальним висновком до суду. На підтвердження викладеного можна навести такий приклад. У 1990 р. Г. засуджено вироком суду м Євпаторія до семи років позбавлення волі Ухвалою судової колеги Верховного Суду України у 1992 р. вирок щодо нього скасовано і справу направлено на додаткове розслідування. Протягом 1993 р. кримінальна справа неодноразово закривалась з наступним скасуванням прокурором постанови про це. У 1994 р. кримінальну справу закрито за реабілітуючими підставами (п. 2 ст. 6 КПК України). Г. звернувся до слідчого управління МВС в Автономній Республіці Крим із заявою про відшкодування незаконно заподіяної шкоди. Однак, пізніше прокурор скасував постанову про закриття справи і направив її до Київського районного суду м. Сімферополя, який в 1995 р. повернув й на додаткове розслідування. Тільки в 1996 р. справа щодо Г. остаточно була закрита за реабілітуючої підстави (ч. 2 ст. 213 КПК України). Київським міським судом прийнято рішення про відшкодування йому суми за рахунок державного бюджету.

Наведений приклад підтверджує правильність висловленої вище тези, що у разі звернення громадян у відповідні державні органи з вимогою про відшкодування незаконно заподіяної шкоди постанову про закриття кримінальної справи може бути скасовано і попереднє слідство відновлено. Таким чином, неминучість повторного застосування при цьому заходів кримінально-процесуального примусу є найпоширенішою причиною того, що реабілітовані особи не реалізують конституційне право на відшкодування незаконно заподіяної шкоди.

Важливе значення для реалізації даного права має стабільність постанови про закриття кримінальної справи з реабілітуючої підстави. КПК України допускає можливість відновлення прокурором, начальником слідчого відділу, суддею досудового слідства у закритій справі в межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 216 КПК України). У той же час КПК України містить норму, яка встановлює строк в один рік, протягом якого підлягає перегляду в порядку нагляду виправдувальний вирок (ч. 1 ст. 385 КПК України). Цей строк, по закінченні якого вирок не може бути скасований, є суттєвою процесуальною гарантією прав виправданих громадян.

Разом з тим, для осіб, реабілітованих на стадії попереднього розслідування, такої гарантії немає і у будь-який час, у межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, без будь-якого оскарження прокурор може скасувати постанову про закриття справи, начальник слідчого відділу — відновити попереднє розслідування, суд за скаргою — скасувати постанову.

На думку деяких фахівців в КПК України також доцільно передбачити правило про заборону скасування як виправдувального вироку, так і постанови про закриття кримінальної справи з реабілітуючих підстав, які набрали чинності. Реалізація даної пропозиції буде суттєвою гарантією охорони прав реабілітованих осіб від загрози скасування прийнятих щодо них рішень, а також дозволить без вказаних вище побоювань скористатися конституційним правом на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Однак, непохитність виправдувальних вироків та постанов про закриття кримінальних справ за реабілітуючими підставами, які вступили в законну силу, не може бути безумовною. При доведеності явних, достовірно встановлених помилок та порушень закону вона була б в деяких випадках навіть заохоченням злочинної діяльності. Тому як судові, так і слідчі незаконні рішення про реабілітацію повинні бути скасовані, але тільки в порядку відновлення кримінальних справ за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994 р. у разі смерті незаконно засудженого громадянина його спадкоємці мають право на відшкодування матеріальної шкоди. Пленум Верховного Суду тлумачить дане положення і підкреслює нагальність судів посилити розгляд справ задля справедливості, але у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” зазначено, що близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли неправомірними діями (бездіяльністю) безпосередню були порушені їх права. Як відомо, моральну шкоду людині можна заподіяти, порушуючи її життєвий уклад, погіршуючи її стосунки з оточуючими, позбавляючи можливості реалізовувати свої звички, бажання. Такі прояви моральної шкоди можуть супроводжувати не лише особу, незаконно засуджену до позбавлення волі, а й її рідних. Тому представляється доцільним те що близькі родичі також мають право на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994 р. право у громадянина виникає лише за умов його повної реабілітації. Це суперечить ст. 63 Конституції України, де зазначено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина. Крім того, особа вважається невинуватою у скоєнні злочину (відповідно до презумпції невинуватості) до того часу, доки її вину не буде доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду. Стає незрозумілим, чому законодавець, порушуючи принцип рівності громадян перед законом (ст. 24 Конституції України), обмежує права засудженої особи. Адже на момент, коли правоохоронні органи допустили незаконні діяння щодо особи, вона ще не була визнана винною, але вже була наперед обмежена законодавцем у праві на відшкодування шкоди.

Для настання цивільно-правової відповідальності, мірою якої є відшкодування шкоди, необхідний склад правопорушення (у даному випадку він усічений, без вини — шкода, протиправна поведінка і причинний зв'язок). Протиправна поведінка може проявлятися альтернативно у одному чи кількох неправомірних діяннях, указаних у ст. 1 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994 р. Незаконне взяття і утримування під вартою, незаконний обшук, виїмка та деякі інші процесуальні дії можуть мати місце і щодо особи, яка пізніше буде засудженою. Але в жодному разі вони не виправдані.

Ст. 66 Конституції України зобов'язує кожного відшкодовувати завдані ним збитки. У ст. 56 Конституції України зазначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Несправедливим, на нашу думку, є положення Пленуму Верховного Суду України, зафіксоване у ч. 2 п. 16 Постанови “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”,— матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою (відповідно до ст. 62 Конституції) лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Невірним є встановлення вичерпного переліку незаконних дій, за які може бути відшкодована шкода. Це призводить до порушення прав громадян і безвідповідальності державних органів та посадових осіб.

Вважаємо за необхідне, крім відповідальності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, встановити також відповідальність органів судового виконання.

Цілком слушним, на нашу думку, є положення проекту Цивільного кодексу (ст. 1227) про відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок прийняття незаконного рішення чи постанови у цивільній справі. Доцільним було б і прийняття відповідного закону (“Про відшкодування шкоди, заподіяної при здійсненні правосуддя в цивільних справах”), який допоміг би уникнути безпідставного перенесення часу розгляду справи, неповідомлення (або несвоєчасного повідомлення) учасників процесу про розгляд справи, повторного розгляду справи через недотримання процесуальної процедури, недодержання принципів судочинства і який сприяв би своєчасному і повному виконанню судових рішень.


Юридичні ознаки права  Юридичні ознаки права
Вступ  Вступ