За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГлавнаяПоискПомощьМетодики   Учебный практикум   Путеводитель   Документы   Судебная практикаУкраинский Русский
 
Присылайте ваши замечания и пожеланияБиблиотека   Словарь   Ресурсы интернет
  Методика   

Право на свободу объединения граждан в общественные организации  Право на свободу объединения граждан в общественные организации

 
Практикумы
Создание общественной организации.
Судебная практика

Национальная практика

Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 26 травня 1999 р.

Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку й на підставах, передбачених цивільним законодавством України. Коли договір про передачу цих будівель і майна укладено без зазначення строку його дії, кожна зі сторін вправі в будь-який час відмовитися від його виконання, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за три місяці. Закон не вимагає розірвання або припинення такого договору в судовому порядку

У жовтні 1997 р. релігійна громада УГКЦ с. Розсохи Перемишлянського району Львівської області (далі — громада УГКЦ) звернулася зі скаргою на розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації (далі —

облдержадміністрація) від 11 вересня 1997 р. № 935 “Про передачу культових будівель релігійним громадам у с. Розсохи Перемишлянського району”. Скаржник просив скасувати це розпорядження, посилаючись на те, що воно є незаконним, оскільки облдержадміністрація не врахувала, що в 1992 р. між громадою УГКЦ і Перемишлянським районним виконавчим комітетом на підставі рішення Львівського обласного виконавчого комітету (далі — облвиконком) від 13 грудня 1991 р. № 680 був укладений договір оренди церкви Покрови Пресвятої Богородиці, який на час прийняття зазначеного розпорядження розірваний не був, а також те, що вказана культова будівля була власністю громади УГКЦ.

Рішенням Львівського обласного суду від 19 лютого 1999 р. скаргу задоволено, розпорядження голови Львівської облдержадміністрації визнано незаконним.

У касаційній скарзі релігійна громада УАПЦ с. Розсохи (далі — громада УАПЦ) просила скасувати рішення суду, мотивуючи це тим, що договір оренди зазначеної церкви підписано від імені релігійної громади УГКЦ не представником її виконавчого органу. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, у с. Розсохи зареєстровано дві релігійні громади (УАПЦ і УГКЦ) та є дві культові будівлі (церква Покрови Пресвятої Богородиці та приміщення колишнього костьолу). Відповідно до рішення облвиконкому від 13 грудня 1991 р. № 680 зазначену церкву було передано громаді УГКЦ, з якою 5 травня 1992 р. був укладений договір про безоплатне користування культовою будівлею.

Розпорядженням голови Львівської облдержадміністрації від 11 вересня 1997 р. № 935 зазначену церкву було передано в безоплатне користування громаді УАПЦ, а приміщення костьолу — громаді УГКЦ та доручено Перемишлянський районній державній адміністрації (далі — райдержадміністрація) в установленому законом порядку розірвати укладений з громадою УГКЦ договір на користування церквою.

Постановляючи рішення про задоволення скарги та скасування розпорядження голови облдержадміністрації, обласний суд виходив із того, що остання, передаючи церкву релігійній громаді УАПЦ, не вирішила питання про розірвання в установленому порядку договору про безоплатне користування цією культовою спорудою, укладеного з громадою УГКЦ. Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки суд дійшов його на порушення вимог статей 15, 30, 40, 62 ЦПК без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін.

Так, із письмових пояснень голови облдержадміністрації від 14 листопада 1997 р. № 871 вбачається, що райдержадміністрація за три місяці письмово попередила релігійну громаду УГКЦ про розірвання з нею договору про користування зазначеною церквою.

Лист першого заступника голови райдержадміністрації від 31 жовтня 1997 р. № 1105 свідчить про те, що за дорученням облдержадміністрації укладений на невизначений строк із релігійною громадою УГКЦ договір про користування названою церквою був розірваний відповідно до вимог ст. 259 ЦК. У матеріалах справи є лист райдержадміністрації від 13 березня 1997 р., яким громаду УГКЦ було попереджено про розірвання цього договору.

Проте суд на порушення вимог ст. 40 ЦПК належної оцінки письмовим поясненням обласної та районної держадміністрацій, а також зазначеним доказам не дав і не з'ясував, чи було додержано власником при розірванні

укладеного на невизначений строк договору про надання названої церкви в користування громаді УГКЦ порядок, передбачений ст. 259 ЦК, хоча ця обставина має істотне значення для правильного вирішення справи.

Посилання суду на те, що питання про розірвання договору про надання культової будівлі в користування повинно вирішуватись арбітражним судом, не ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки відповідно до вимог ст. 17 Закону від 23 квітня 1991 р. “Про свободу совісті та релігійні організації” такі договори можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених статтями 259, 269 ЦК.

Рішення суду, постановлене з порушенням норм цивільно-процесуального Права, не може вважатися законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу громади УАПЦ задовольнила, рішення Львівського обласного суду від 19 лютого 1999 р. скасувала і направила справу на новий розгляд.

 

Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 9 червня 1999 р. (витяг)

У порядку, передбаченому гл. 31-Б ЦПК України, судами загальної юрисдикції розглядаються скарги релігійних організацій на рішення державних органів з питань перевищення встановленого законом строку прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, відмови в їх реєстрації, а також володіння і користування культовими будівлями та майном.

Оскарження релігійними організаціями рішень державних органів з інших питань провадиться в загальному для всіх юридичних осіб порядку

Римсько-католицька громада святого Климента м. Севастополя (далі — громада св. Климента) звернулася в суд зі скаргою в порядку гл. 31-Б ЦПК на рішення Севастопольської міської ради від 24 грудня 1998 р. № 139 “Про звернення громадян римсько-католицької церкви з приводу дитячого кінотеатру “Дружба”. Заявник послався на те, що 16 червня 1998 р. зазначена громада звернулась до Севастопольської міської державної адміністрації (далі — держадміністрація) із заявою про передачу у власність громади приміщення колишнього костьолу. Голова держадміністрації передав це питання на розгляд міської ради, оспорюваним рішенням якої ліквідацію дитячого кінотеатру “Дружба” і передачу цієї будівлі з комунальної власності міста будь-яким іншим власникам визнано недоцільними. Вважаючи дії держадміністрації та міської ради при вирішенні цього питання незаконними, громада просила рішення міської ради скасувати і зобов'язати державні органи передати зазначену будівлю у власність громади.

Рішенням Севастопольського міського суду від 21 квітня 1999 р. в задоволенні скарги відмовлено.

У касаційній скарзі громада просила скасувати рішення суду і Севастопольської міської ради та зобов'язати держадміністрацію в установлений законом строк розглянути клопотання про передачу у власність громади приміщення колишнього костьолу. Судова колегія в цивільних справах Верховного

Суду України дійшла висновку, що рішення міського суду підлягає скасуванню з таких підстав.

Громада св. Климента відповідно до ст. 13 Закону від 23 квітня 1991 р. “Про свободу совісті та релігійні організації” з моменту реєстрації її статуту рішенням виконавчого комітету Севастопольської міської ради від 5 січня 1995 р. № 1/4 є юридичною особою.

Відповідно до гл. 31-Б ЦПК у судовому порядку можуть бути оскаржені рішення державних органів з питань перевищення встановленого законом строку прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, відмови в їх реєстрації, а також володіння і користування культовими будівлями та майном.

Як вбачається зі скарги громади, поданої до суду в порядку гл. 31-Б ЦПК, пояснень її представників у судовому засіданні та змісту касаційної скарги, заявник оскаржив рішення Севастопольської міської ради та держадміністрації, якими було відмовлено у вирішенні питання про передачу у власність громади приміщення колишнього костьолу. Таким чином, між юридичними особами виник спір про право власності на будівлю. Спори ж між юридичними особами, крім спеціально визначених законодавством випадків, підвідомчі арбітражному суду. Відповідно до ст. 227 ЦПК суд закриває провадження в справі, якщо вона не підлягає розглядові в судах загальної юрисдикції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 310, 311, 317 ЦПК, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу громади св. Климента задовольнила частково, рішення Севастопольського міського суду скасувала і провадження у справі закрила.

 

Практика Европейского Суда по правам человека

КРАТКОЕ НЕОФИЦИАЛЬНОЕ ИЗЛОЖЕНИЕ ОБСТОЯТЕЛЬСТВ ДЕЛА

А. Основные факты

В Национальный профсоюз полиции Бельгии, руководящие органы которого находятся в Брюсселе-Шаербек, входят сотрудники муниципальной полиции. Численность профсоюза свыше, 10 000 членов; он является юридическим лицом гражданского права. Кроме этого профсоюза в Бельгии существует еще два полицейских профсоюза: профсоюз судебной полиции при прокуратуре и профсоюз работников жандармерии. Свобода объединений, и в том числе профсоюзов, гарантирована статьей 20 Конституции. .Изданные в ее развитие законы, а также Конвенция МОТ № 87, к которой присоединилась Бельгия, конкретизируют это право применительно к про4эсоюзам, определяя порядок их создания, организацию, членство, а также порядок проведения коллективных переговоров относительно условий труда, продвижения по службе, заработной платы и т. д. Однако, поскольку в стране возникло значительное число профсоюзов, законодатель определил, что публичные, власти, выступающие в качестве работодателя, проводят консультации с наиболее представительными из них. Королевским указом от 2 августа 1966 г. к числу таковых были отнесены два из трех полицейских профсоюзов; профсоюз-заявитель в их число не попал, а. его обращение в Государственный совет с просьбой об аннулировании Королевского указа от 2 августа 1966 г. было отклонено решением от 6 ноября 1969 г.

В. Разбирательство в Комиссии по правам человека

Профсоюз-заявитель обратился в Европейскую Комиссию по правам человека 5 марта 1970 г., утверждая, что отказ признать профсоюз в качестве представительной организации, с которой проводятся консультации, является нарушением статьи 11, взятой отдельно и в сочетании со статей 14 Конвенции. Комиссия посчитала жалобу приемлемой, установила факты и пришла к выводу восемью голосами против пяти, что право на коллективные переговоры, будучи существенным элементом профсоюзной деятельности, учитывается статьей 11 п. 1, но при этом право на консультации имеет определенные пределы, определяемые в ситуации заявителя объективными критериями. Исходя из этого Комиссия единогласно решила, что оспариваемая регламентация профсоюзных консультаций, действующая в Бельгии, не является нарушением статьи 11 п. 1 Конвенции и что ограничение законодателем числа профсоюзов, имеющих право на консультации, оправдано в контексте настоящего дела, отвечает требованиям статьи 11 в сочетании со статьей 14 Конвенции.


Процедуры реагирования на нарушение права  Процедуры реагирования на нарушение права
Вопросы-ответы  Вопросы-ответы