Слухаючи радіо, дивлячись телепередачі, перегортаючи газети, кожна людина не один
раз знайомилися з інформацією такого роду: “Громадянин ...(П.І.П.) скоїв злочин ...чи, цей
малолітній злочинець ... і т.д.”.
Припустимо, журналіст, якому довелося ознайомитися в прокуратурі або в слідчого МВС із
матеріалами кримінальної справи, опублікував у газеті статтю про злочин, скоєний обвинувачуваним,
або просто необґрунтовано назвав людину злочинцем. Був у цій статті і гнівний пафос у відношенні
до порушника закону, і слова жалю до жертви злочинних дій обвинувачуваного. Не було тільки однієї
"деталі" - посилання на вирок. Його не могло і бути, тому що справа до суду ще не надійшла. Але
як можна було в газеті, журналі чи десь ще, без наявності вироку вирішувати питання про
винуватість, називати людину злочинцем? А якщо він буде виправданий? Неважко собі представити, у
якому скрутному становищі виявляться тоді і журналіст, і газета. Звичайно, найбільше постраждають
від такої поспішної, непродуманої публікації честь і гідність громадянина, необґрунтовано
притягнутого до кримінальної відповідальності.
Таким чином, найтиповішими порушеннями права людини на презумпцію невинуватості засобами
масової інформації є:
- поширення відомостей які не відповідають дійсності і не можуть бути доведені;
- опублікування відомостей про скоєний злочин та особу, що його скоїла не посилаючись на вирок
суду, що набрав законної сили;
- опублікування матеріалів із справи, яка ще не розглядалась у суді.
