Право на працю (ст. 43 Конституції України) – означає право особи
заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. В Україні
держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Згідно з цим
важливим положенням держава зобов'язується здійснювати програми професійно-технічного навчання,
підготовки і перепідготовки кадрів, а також захищати право на своєчасне отримання винагороди за
працю.
Презумпція невинуватості (презумпція – лат. praesumptio, від praesumo – передбачаю,
угадую) – правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину,
припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому
законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.
Вирок - рішення, винесене судом у результаті судового розгляду
кримінальної справи яке містіть висновок про винність або невинність підсудного у вчиненні
злочину і про застосування або незастосування до нього кримінального покарання.
Виправдувальний вирок – постановляється у випадках, якщо не встановлено події злочину,
якщо в діянні підсудного немає складу злочину, а також, коли не доведено участі підсудного у
вчиненні злочину.
Вина – психічне ставлення особи до здійснюваних нею протиправних дій (діяння) та їх
наслідків. Виступає у формі умислу (прямого чи непрямого) і необережності (недбалості та
самовпевненості).
Звільнення з роботи за ініціативою власника – розірвання трудового договору з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу на підставах і у порядку, передбачених законодавством. 3.
з р. за і. в. можливе у випадках: ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства чи
скорочення чисельності або штату працівників; невідповідності працівника займаній посаді;
систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього
трудовим договором, тощо.
Праценаймач – власник або уповноважений ним орган, наділений правом прийому на роботу і
звільнення з роботи відповідно до законодавства.
Посадова особа – особлива категорія службовців державних і громадських органів, установ,
організацій, підприємств, які займають постійно або тимчасово, за призначенням, вибором чи в
іншому встановленому порядку передбачені штатним розписом посади і правомочні здійснювати
юридичне значимі дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин. Зміст і
обсяг таких дій різні і визначаються займаною посадою. В межах своєї компетенції одні П. о. мають
право призначення (прийому) на роботу і звільнення, видання правових актів, інші є розпорядниками
кредитів, можуть застосовувати щодо підлеглих, разом або за погодженням з профкомом, заходи
заохочення, а за необхідності – дисциплінарного впливу.
Трудові спори – суперечності, що виникають між працівниками, з одного боку, та власником
або уповноваженим ним органом – з другого, з питань, пов'язаних із застосуванням трудового
законодавства або встановленням умов праці.
Трудовий договір – угода між працівником і власником підприємства, установи, організації
або уповноваженим ним органом, відповідно до якої працівник зобов'язується виконувати роботу,
визначену цією угодою, підпорядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку, а власник
зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні
для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін
(ст. 21 КЗпП України).
