За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГлавнаяПоискПомощьМетодики   Учебный практикум   Путеводитель   Документы   Судебная практикаУкраинский Русский
 
Присылайте ваши замечания и пожеланияБиблиотека   Словарь   Ресурсы интернет
  Методика   

ПРАВО НА ФІЗИЧНУ НЕДОТОРКАНІСТЬ  (ЗАБОРОНА КАТУВАНЬ, НЕЛЮДСЬКОГО АБО ТАКОГО, ЩО ПРИНИЖУЄ  ПОВОДЖЕННЯ ТА ПОКАРАННЯ)  ПРАВО НА ФІЗИЧНУ НЕДОТОРКАНІСТЬ (ЗАБОРОНА КАТУВАНЬ, НЕЛЮДСЬКОГО АБО ТАКОГО, ЩО ПРИНИЖУЄ ПОВОДЖЕННЯ ТА ПОКАРАННЯ)

 
Практикумы
Застосування засобів фізичного та психологічного впливу відносно особи, що затримана або заарештована.
Судова та позасудова практика

Застосування катувань для отримання зізнань обвинуваченого є неправомірним. Медичні висновки про тілесні ушкодження під час перебування під вартою та заява потерпілого про застосування до нього знущань доводять факт катувань (Рішення Європейського суду з прав людини 28 07 1999)

Справа “Селмуні проти Франції”

Коментар: Ця справа може вважатись класичною з огляду на чіткість підходу Суду до оцінки фактів та визначення катувань. Для правозасостовної практики в Україні тлумачення, зафіксовані Судом, можуть стати важливим джерелом для кваліфікації та судового розслідування в аналогічних справах.

Обставини справи

Заявник – Ахмед Селмуні, громадянин Мароко та Нідерландів, 1942 р. народження .

Заявника тримали під вартою у поліції міста Бобіньо з 25 по 29 листопада 1991 р. Офіцери поліції з департаменту кримінальних розслідувань допитували його у зв’язку з провадженням про торгівлю наркотиками. Під час перебування заявника під вартою його 6 разів оглядали лікарі, про що складено шість медичних висновків. Суддя –слідчий (у справі в якій кримінальний суд міста засудив його до 15 років ув’язнення) теж зажадав медичного висновку про стан здоров’я заявника. За висновком експертів, тілесні ушкодження заявник отримав під час перебування під вартою.

Першого лютого 1993 р. пан Селмуні подав позов на поліцію та заяву про бажання взяти участь як цивільна сторона у провадженні стосовно “нападу з тілесними пошкодженнями, які призвели до повної непрацездатності на протязі восьми днів, нападу з застосуванням або погрозою застосування зброї, сексуальних домагань, нападу який привів до втрати ока та зґвалтування, в якому брали участь двоє чи більше осіб. Усі ці злочини були вчинені між 25 та 29 листопада, тобто в період перебування під вартою, офіцерами поліції, що знаходились при виконанні своїх службових повноважень”.

Було розпочато слідство, а 21 жовтня 1998 р офіцери поліції постали перед кримінальним судом за обвинуваченням у нападі , який призвів до непрацездатності протягом восьми днів та у груповому зґвалтуванні. Офіцери були визнані винними та засуджені до різних термінів тюремного ув’язнення.

Провадження у суді

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 28 грудня 1992 року. Визнавши заяву прийнятною Комісія висловила одностайну думку, що було допущено порушення прав людини - статті 3 та пункту 1 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. 16 березня 1998 р. Комісія передала справу на розгляд Суду. Судове рішення було винесено Великою палатою, до складу якої входило 17 суддів.

Рішення суду

Заявник стверджує, що внаслідок неналежного поводження якого він зазнав під час перебування під вартою поліції, а також через непривабну тривалість провадження, пов’язаного з його позовом заявою про намір взяти участь у провадженні як цивільна сторона, було порушено ст. 3 Європейської конвенції, яка забороняє катування та нелюдське і таке , що принижує гідність, поводження і п 1 ст. 6 Конвенції, який гарантує право на вирішення питання стосовно цивільних прав та обов’язків впродовж розумного строку.

Попередні зауваження Уряду. Уряд дійшов до висновку, що суд не може розглядати заяву оскільки пан Селмуні не вичерпав внутрішніх засобів захисту.

Суд дійшов висновку, що питання полягає не в тому, чи проводилося розслідування взагалі в тому, чи було це розслідування достатньо ретельним, а отже й ефективним, тобто чи мала влада намір дійсно знайти винних. Суд вважає, що обвинувачення пана Селмуні, про які свідчать відомі органам влади медичні висновки, є щонайменше такими , які можуть бути доведеними.

Стаття 3 Конвенції

Відносно основних фактів справи, то Суд посилається на кілька медичних висновків, які мають достатньо повну та послідовну інформацію. Хоча при цьому Суд відзначає, що у справі немає будь-яких переконливих пояснень, яким чином було завдано тілесних пошкоджень. Суд вважає, що в контексті скарги обвинувачення заявника, не підтверджені медичними висновками, також можна вважати доведеними, за винятком обвинувачення у зґвалтуванні та втраті зору.

Суд постановив, що всі тілесні ушкодження, зафіксовані в медичних висновках, та заяви Селмуні про нелюдське поводження, якого він зазнавав під час перебування під вартою, доводять факт фізичних та психічних страждань.

Причому катуванню заявника було піддано навмисне для того, щоб змусити його зізнатися в злочині, в якому його підозрювали. Медичні висновки свідчать, що численні акти насильства вчинили офіцери поліції, які були при виконанні своїх службових обов’язків.

Дії, на які скаржиться заявник, були спрямовані на те, щоб викликати в нього почуття страху та власної нікчемності, принизити його, можливо, зламати фізично та морально. Суд постановив, що справа дає достатньо серйозних підстав для того, щоб зробити висновок про нелюдське і таке, що принижує людську гідність поводження із затриманим.

Іншими словами, у цій справі залишається з’ясувати чи “біль” та “страждання”, завдані п. Селмуні, можна визначити словом “жорстокі” у значенні ст. 1 Конвенції ООН проти катування. Суд вважає, що так само, як і “мінімальна жорстокість”, що дає підстави для застосування ст. 3, ця міра жорстокості є відносною. Вона залежить від обставин справи, таких як тривалість жорстокого поводження, його фізичні або психічні наслідки, та, у деяких випадках, від статі, віку, стану здоров’я жертви тощо.

Суду було доведено, що п.Селмуні завдано численних ударів, які незалежно від стану здоров’я, мали спричинити сильний біль. Заявника було піддано кільком актам, жахливим і принизливим для будь-кого, незалежно від його стану. Суд підкреслив, що таке поводження не можна кваліфікувати як випадковий ексцес. Було переконливо доведено, що п.Селмуні зазнавав систематичних та постійних знущань протягом всього періоду допиту.

Тому Суд визнав доведеним факт, що фізичне і психічне насильство, вчинене проти заявника, було особливо жорстоким і принизливим. Таке поводження слід вважати актами катування, як воно розуміється в ст. 3 Конвенції.

 

Застосування насильства для отримання свідчень підозрюваного є неправомірним. Такі дії працівників міліції було кваліфіковано як перевищення службових повноважень, яке супроводжувалось насильством (За матеріалами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини).

Коментар: Ця справа за своїм провадженням є типовою для України, яка в Кримінальному законодавстві не має нормативних положень які б відповідали за своїми дефініціями міжнародно-правовим тлумаченням неправомірного поводження . В цих випадках кваліфікація здійснюється за іншими складами злочину.

Обставини справи

Працівники Бершадського райвідділу міліції Вінницької області О. Поступайло і О. Бурлаченко, які займались розслідуванням крадіжки цистерни в КСП “Авангард”, в скоєнні злочину підозрювали місцевого жителя Г.Грицика. На цій підставі вони його затримали і вимагали зізнання в скоєнні злочину. Під час допиту запідозривши Г.Грицика у крадіжці цистерни в кабінеті голови правління КСП "Авангард" побили гумовим кийком, вимагаючи зізнання в крадіжці. Потім його відвезли до річки Південний Буг, де продовжували катування: наділи наручники і, сівши на ноги, почали топити у річці. Заявник пише: "Голову мою занурювали у воду. Я благав цих катів – пожалійте, у мене троє маленьких діток. Але катування продовжувались. Вони поламали мені ребра, травмували грудну клітину. Деякий час по тому я перебував на стаціонарному лікуванні. Але й до цього часу не можу прийти до тями: просипаюся серед ночі від марення, ніби мене знову б'ють... "

Потерпілий звернувся з заявою до прокуратури. Після перевірки прокуратура порушила кримінальну справу. Основними доказами, що були зібрані на стадії попереднього слідства стали: висновок судмедекспертизи, показання свідків.

Вироком Чечельницького райсуду Вінницької області від 7 жовтня 1998 р. злочинців було засуджено за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.166 КК України, до трьох років умовно кожного з позбавленням на п'ять років права займати посади, пов'язані з виконанням владних функцій та сплатою винуватцями моральної шкоди у розмірі 10 тис. грн. солідарно


Процедури реагування на порушення  Процедури реагування на порушення
Запитання та відповіді  Запитання та відповіді