За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГлавнаяПоискПомощьМетодики   Учебный практикум   Путеводитель   Документы   Судебная практикаУкраинский Русский
 
Присылайте ваши замечания и пожеланияБиблиотека   Словарь   Ресурсы интернет
  Методика   

ПРАВО  НА   ВЛАСНІСТЬ  ПРАВО НА ВЛАСНІСТЬ

 
Практикумы
Вилучення майна (кофіскація).
Судова та позасудова практика

Неправомірність конфіскації( як предметів злочину) майна, що не є власністю підсудного (за матеріалами узагальнень Верховного Суду України “Вісник Верховного Суду України, 2000, № 3)

Обставини справи

Маловисківським районним судом Кіровоградської бласті (вирок від 21 грудня 1998 р.) засуджено: Б. та С. за ч. 2 ст. 140 і ч. 3 ст. 82 КК) та К. за ч. 2 ж 140, ч. 3 ст. 82 КК до різних строків позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є їх особистою власністю. Судом також прийнято рішення про конфіскацію автомобіля БМВ-320 як знаряддя злочину.

Стосовно винесеного рішення була подана касаційна скарга(процесуальний документ)

Судова колегія Кіровоградського обласного суду визнала рішення щодо конфіскації автомобіля помилковим, оскільки останній належить Ш., який до злочинів, вчинених Б., С. і К., непричетний.

Звернення стягнення недоїмки за податками на суми, які належить одержати недоїмникові від його дебіторів, може здійснюватись лише у разі підтвердження такої дебіторської заборгованості у встановленому порядку. (За матеріалами узагальнень Вищого Арбітражного Суду України)

Коментар:Взагалі право податкових органів в безспірному порядку стягувати податкову заборгованість підприємств з їх дебіторів- третіх осіб є досить суперечливим інститутом,але в даному випадку висновки суду за своїм підходом відповідають тлумаченням, що були зроблені Європейським судои з прав людини- в справі Marxs v. Belgium(1979) – “ чекання отримання майна ще не створює майна …, майна не існує поки не існуть умови за яких власник заявить своє право на нього”. Відповідно, вимоги податкових органів за таких обставин є безпідставними.

Виклад обставин справи.

Рішенням арбітражного суду(процесуальний документ) задоволені позовні вимоги спільного підприємства (далі - підприємство) щодо визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення з підприємства дебіторської заборгованості перед виробничо-комерційним комбінатом (далі - комбінат). Таке рішення арбітражного суду мотивовано відсутністю на момент винесення спірного рішення дебіторської заборгованості підприємства перед комбінатом, отже звернення стягнення на суми позивача за податкову заборгованість комбінату безпідставне. Постановою першого заступника голови арбітражного суду рішення залишено без зміни. У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати судові рішення зі справи через невідповідність висновків суду обставинам справи.(процесуальний документ) Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Під час здійснення перевірки підприємства державна податкова інспекція виявила, що воно одержало від комбінату лікеро-горілчану продукцію і не розрахувалось за неї грошима. Замість цього підприємство уклало договір поруки, згідно з яким зобов'язалося перед іншим підприємством - кредитором відповідати за виконання комбінатом зобов'язання за договором купівлі-продажу спирту і розрахувалося з цим підприємством векселем згідно з пунктом 6 Інструкції Національного банку України N 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України Таким чином, розрахунки за лікеро-горілчану продукцію відбулися і дебіторської заборгованості підприємства перед комбінатом на час здійснення перевірки відповідачем не було, що підтверджено актом взаємозвірки. Згідно з підпунктом "б" пункту 29 Інструкції про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 02.11.93 N 84 (з подальшими змінами і доповненнями), звернення стягнення на рахунки дебіторів недоїмника здійснюється державною податковою інспекцією інкасовими дорученнями (розпорядженнями) за умови наявності акта звірки між дебітором та недоїмником або за актом зустрічної перевірки, що підтверджує заборгованість. Враховуючи, що договір поруки та вчинені на його виконання дії відповідають вимогам закону і на момент винесення спірного рішення дебіторської заборгованості позивача перед комбінатом не існувало, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила судові рішення без зміни, а заяву державної податкової інспекції без задоволення.

Орендаря не може бути позбавлено права володіння майном

по договору аренди земельної ділянки, що є предметом спору між приватними особами та державою

(Рішення Європейського Суду з прав людини 25 березня 1999 р. )

СПРАВА “ЯТРІДІС ПРОТИ ГРЕЦІЇ”

Обставини справи

Заявник – громадянин Греції пан Георгіос Ятрідіс (Georgios latridis), 1923 року народження, живе в Афінах. До 1988 року керував кінотеатром просто неба “Іліополіс” в однойменному передмісті Афін.

Право власності на землю, на якій побудовано цей кінотеатр, є предметом спору між спадкоємцями приватної особи К. Н. та Грецькою державою. Заявник орендував кінотеатр у спадкоємців К. Н. у 1978 році. 1988 року місцеві органи влади ухвалили постанову про позбавлення заявника права на володіння кінотеатром, мотивуючи це тим, що він незаконно утримує державну власність, і про передання його муніципальній раді передмістя Іліополіс. 1989 року Афінський суд першої інстанції скасував цю постанову у Відповідні управління міністерства фінансів, Державна рада юстиції у Державне земельне управління висловилися за те, щоб міністр фінансів повернув кінотеатр заявникові, але міністр і донині відмовляється вику рішення Афінського суду першої інстанції.

Провадження в суді

Заяву до Європейської комісії з прав людини було подано 28 березня 1996 року. Визнавши її прийнятною, Комісія у своїй доповіді 16 квітня 1998 року висловила думку про порушення статті 1 Першого протоколу та статті 13 Конвенції (14 голосів проти 1) і що немає необхідності розглядати скарги, заявлені на підставі статей 6 та 8 Конвенції (одностайно). Уряд Греції передав справу до Суду.


Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати нового Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності 1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів

Заявник вважає, що відмова органів державної влади повернути йому приміщення кінотеатру порушує його право на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, а також право на повагу до приватного і сімейного життя, згідно зі статтею 8 Конвенції. На його думку, порушено також статті 6 та 13 Конвенції – внаслідок відмови органів державної влади виконати судове рішення, ухвалене Афінським судом першої інстанції на користь заявника.

Суд розпочав роботу з відхилення попередніх заперечень Уряду стосовно того, що заяву було подано передчасно, коли ще не було вичерпано всіх національних засобів правового захисту.

Стаття 1 Протоколу №1

Насамперед Суд зазначив, що на момент позбавлення заявника права на експлуатацію кінотеатру, яка здійснювалася на підставі офіційно укладеного договору оренди, заклад пропрацював без втручання з боку органів влади одинадцять років. За цей час у нього з'явилися постійні відвідувачі, переважно місцеві жителі, що, на думку Суду, е позитивним фактором. Крім того, Суд підкреслив, що “зелені кінотеатри” взагалі відіграють досить помітну роль у місцевому культурному житті Греції.

Далі було зауважено, що заявник, після того як муніципальна рада Іліополіса позбавила його права володіння законно орендованим кінотеатром, у якомусь іншому приміщенні кінотеатрального бізнесу не розпочинав. Повернути ж собі кінотеатр, незважаючи на наявність судового рішення про скасування постанови органів місцевої влади щодо позбавлення його зазначених майнових прав, пан Ятрідіс не мав можливості через відмову міністра фінансів скасувати постанову про передання його муніципальній раді. Ці обставини дають підстави говорити про порушення прав заявника на власність, що закріплені в першому реченні частини першої статті 1.

Безперечно, позбавлення замовника права на орендоване ним майно, що відбулося 17 березня 1989 року, з точки зору внутрішнього законодавства було юридичне вмотивоване, оскільки здійснювалося органом державної влади, а саме земельним управлінням префектури Аттіки, на підставі відповідної адміністративної постанови від 9 лютого 1989 року. За цим документом кінотеатр передавався в розпорядження муніципальної ради Іліополіса. Однак 23 жовтня 1989 року Афінський суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеної процедури і скасував зазначену постанову через недодержання умов її ухвалення. Відтоді позбавлення заявника права володіння кінотеатром втратило будь-які юридичні підстави. Таким чином, муніципальна рада Іліополіса, перетворившись на незаконного власника, мала повернути кінотеатр заявникові, що їй і рекомендувалося всіма органами, з якими консультувався міністр фінансів, а саме: міністерством фінансів, Державною радою юстиції та Державним земельним управлінням.

Більше того, Державне земельне управління запропонувало міністрові фінансів скасувати постанову про передання кінотеатру муніципальній раді, повернути заклад панові Ятрідісу, відновивши його право на орендовану ним власність.

Суд висловив думку, що в даному разі втручання у права заявника є очевидним порушенням грецького законодавства, а отже, суперечить праву заявника на мирне володіння своїм майном. Усе це дає підстави вважати, що було допущено порушення статті 1 Протоколу № 1.

Стаття 13 Конвенції

Суд вважає, що правова система Греції надала заявникові реальну можливість вдатися до “ефективного засобу захисту”, чим він і скористався, причому успішно: Афінський суд першої інстанції, до якого він звернувся з проханням скасувати постанову місцевих органів влади, ухвалив рішення на його користь. Проте саме “ефективність” захисту, гарантована статтею 13, в даному разі не була забезпечена на практиці, оскільки виконанню судового рішення перешкоджали, з одного боку, невмотивовані дії, а з іншого – бездіяльність органів державної влади. З огляду на відмову міністра фінансів виконати рішення суду першої інстанції у справі заявника, засіб судового захисту, що розглядається, не може вважатися “ефективним”, як того вимагає стаття 13 Конвенції. Отже, було допущено порушення цієї статті.

Стаття 41 Конвенції

Суд вважає, що, з огляду на обставини справи, немає достатніх підстав для ухвалення рішення щодо застосування статті 41 Конвенції. Є необхідність відкласти розгляд цього питання, зваживши на можливість досягнення згоди між Урядом Греції та заявником.


Процедури реагування на порушення права  Процедури реагування на порушення права