За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГлавнаяПоискПомощьМетодики   Учебный практикум   Путеводитель   Документы   Судебная практикаУкраинский Русский
 
Присылайте ваши замечания и пожеланияБиблиотека   Словарь   Ресурсы интернет
  Методика   

Право громадян на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, попереднього слідства та суду  Право громадян на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, попереднього слідства та суду

 
Практикумы
Відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, слідства, прокуратури та суду.
Судова та позасудова практика
  1. Архів Київського міського суду — Справа 3-26/96

Тільки через шість років незаконно заподіяну шкоду було відшкодовано.

У 1990 р. Г. засуджено вироком суду м Євпаторія до семи років позбавлення волі Ухвалою судової колегії Верховного Суду України у 1992 р. вирок щодо нього скасовано і справу направлено на додаткове розслідування Протягом 1993 р. кримінальна справа неодноразово закривалась з наступним скасуванням прокурором постанови про це У 1994 р. кримінальну справу закрито за реабілітуючими підставами (п. 2 ст. 6 КПК України). Г. звернувся до слідчого управління МВС в Автономній Республіці Крим із заявою про відшкодування незаконно заподіяної шкоди. Однак, пізніше прокурор скасував постанову про закриття справи і направив її до Київського районного суду м Сімферополя, який в 1995 р. повернув її на додаткове розслідування. Тільки в 1996 р. справа щодо Г. остаточно була закрита за реабілітуючої підстави (ч. 2 ст. 213 КПК України) Київським міським судом прийнято рішення про відшкодування йому суми за рахунок державного бюджету.

 

2.Постанова президії Херсонського обласного суду від 21 серпня 1992 р.

(витяг)

Рішення суду було скасоване, а справу направлено на новий розгляд у зв’язку з недостатньою перевіркою ним важливих обставин і ігноруванні вимог ЦПК.

Рішенням Комсомольського районного народного суду м. Херсона від 17 вересня 1991 р. позов Т. до прокуратури Херсонської області про стягнення 6741 крб. задоволене частково. Постановлено стягнути з Комсомольського райфінвідділу. м. Херсона на користь Т. 143 крб. В касаційному порядку справа не розглядалась.

У протесті заступника Голови Верховного Суду України ставилося питання про скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд.

Президія Херсонського обласного суду знайшла, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 443 Цивільного кодексу шкода, заподіяна громадянинові внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та незаконного застосування взяття під варту, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в порядку, встановленому законом.

У судовому засіданні позивач пояснював, що під час незаконного тримання його під вартою з його квартири було забрано його майно і майно дружини без його відома на суму 6741 крб.

Проте суд всупереч вимогам статей 15, ЗО ЦПК ці доводи не перевірив і не з'ясував, яке майно було в квартирі позивача на час його арешту, а лише в рішенні зазначив, що позивач не довів, що майно пропало з вини прокуратури. При цьому суд не звернув уваги на те, що відповідно до ст. 443 Цивільного кодексу в цьому випадку шкода, заподіяна позивачеві, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини службових осіб органів попереднього слідства .

За таких обставин президія Херсонського обласного суду скасувала рішення і справу направила на новий розгляд.

3 .Ухвала судової колеги в цивільних справах Верховного Суду України від 7 лютого 1990 р.

(витяг)

Позивачці відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК у зв'язку з непідвідомчістю спору суду.

Б. пред'явила позов до Центрально-міського районного народного суду м. Макіївки про відшкодування шкоди у зв'язку з незаконним засудженням. Позивачка зазначала, що за вироком суду вона була засуджена за ст. 126 КК України до штрафу в розмірі 200 крб.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду вирок змінено і зменшено суму штрафу до 100 крб. Президія Донецького обласного суду скасувала вирок народного суду та ухвалу судової колегії обласного суду, а справу направила прокурору для проведення попереднього слідства. Оскільки постановою старшого помічника прокурора Ворошилівського району м. Донецька кримінальна справа щодо неї була закрита за відсутністю складу злочину, позивачка просила відшкодувати їй суми, виплачені за юридичну допомогу й інші витрати, понесені у зв'язку з незаконними щодо неї діями.

Ухвалою члена судової колегії Донецького обласного суду позивачці відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК у зв'язку з непідвідомчістю спору суду.

У скарзі Б. просила скасувати ухвалу члена обласного суду і передати позовний матеріал для розгляду по суті, вважаючи, що у прийнятті позовної заяви їй відмовлено без достатніх для того підстав.

Судова колегія Верховного Суду України скаргу залишила без задоволення і в ухвалі про залишення без зміни ухвали члена обласного суду вказала на таке.

Згідно з пп. 10, 11 Положення про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів ді знання, попереднього слідства, прокуратури і суду, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1981 р., розгляд заяви громадянина про відшкодування втраченого заробітку та інших трудових доходів, сум виплачених юридичній консультації за юридичну допомогу, судових витрат, інших витрат у зв'язку з незаконними діями і визначення їх розміру проводиться відповідно органом, який постановив рішення про закриття провадження в кримінальній справі або судом, котрий розглядав цю справу по першій інстанції, в разі закриття її судом або винесення виправдувального вироку.

Як правильно зазначено в ухвалі члена обласного суду про відмову у прийнятті позовної заяви, оскільки у даному випадку провадження в кримінальній справі закрито старшим помічником прокурора району, то позивачці слід було звертатися із заявою про відшкодування шкоди до прокуратури району, а не до суду.

4 .Ухвала судової колеги в цивільних справах Верховного Суду України від 18 грудня 1996 р. (витяг)

Матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою відповідно до ст. 62 Конституції України лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного.

У жовтні 1996 р. Ч. звернувся до суду із заявою про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Заявник посилався на те, що голова та заступник голови Харківського обласного суду розглянули його скаргу в порядку судового нагляду з порушенням вимог ст. 21 ЩІК, чим заподіяли йому матеріальну й моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн.

Ухвалою судді Полтавського обласного суду від 25 листопада 1996 р. у прийнятті цієї заяви було відмовлено.

У скарзі Ч. просив скасувати ухвалу, посилаючись на те, що суд, відмовивши у прийнятті заяви, порушив вимоги Конституції України. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.


Статтею 62 Конституції та Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994 р. визначено як підстави, так і порядок відшкодування шкоди, завданої при здійсненні правосуддя, які виключають можливість розгляду в порядку цивільного судочинства справи про відшкодування шкоди, що виникла внаслідок здійснення правосуддя в цивільних справах.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” роз'яснив, що матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою відповідно до ст. 62 Конституції України лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного.

За таких умов висновок суду про неможливість розгляду вимог Ч. про відшкодування шкоди, заподіяної при здійсненні правосуддя в порядку цивільного судочинства, є правильним, а посилання в скарзі на те, що суд помилково не застосував ст. 55 Конституції України,— необґрунтованим.

З урахуванням наведеного суддя обґрунтовано відмовив у прийнятті позовної заяви Ч. відповідно до п. 1 ст. 136 ЦПК. Тому судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України залишила ухвалу судді без зміни.

5. Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 25 лютого 1999 р.

Розслідування обставин справи тривало декілька років, особу було виправдано в повному обсязі пред’явленого обвинувачення, але шкода позивачеві відшкодована частково.

Органами прокуратури Донецької області С. притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. З ст. 168, ч. 1 ст. 165, ст. 86', ст. 172 КК України. Кримінальну справу щодо нього було порушена 17 січня 1995 р. і розслідувалась вона майже три роки. С, неодноразово змінювався запобіжний захід — з підписки про невиїзд на взяття під варту і навпаки, внаслідок чого він тримався під вартою загалом один рік і дев'ять місяців. У зв'язку з порушенням, кримінальної справи щодо С. він був відсторонений від посади начальника контрольно-ревізійного районного відділу. За час слідчого та судового провадження, яке тривало понад чотири роки, справу неодноразово повертали на додаткове розслідування через істотне порушення вимог кримінально-процесуального законодавства та неповноту попереднього слідства. Донецький обласний суд 15 жовтня 1998 р. постановив вирок, яким С. було виправдано у повному обсязі пред'явленого обвинувачення: за ч. З ст. 168 КК України, ч. 1 ст. 165 КК України — за відсутністю події злочину, а за ст. ст. 86', 172 КК України — за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів. Ухвалою судової колегії Верховного Суду України від 25 лютого 1999 р. вирок Донецького обласного суду залишено без зміни.

У липні 1999 р. С. звернувся із заявою до суду про відшкодування шкоди, заподіяної йому незаконними діями органів прокуратури. Ухвалою Донецького обласного суду вимоги задоволена частково. На його користь стягнуто на відшкодування: моральної шкоди — 7 тис. 393 грн., втраченого заробітку — 7 тис. 908 грн., витрат, понесених на оплату юридичних послуг адвокату — 1 тис. 840 грн., а всього 17 тис. 141 грн.

 

6. Ухвала судова колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 23 листопада 1995 р.

(витяг)

Дії винного якими потерпілому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, неправильно кваліфіковано за ч. І ст. 101 КК України.

Вироком Козятинського районного суду Вінницької області Н. засуджено за ч. 1 ст. 101 КК України до трьох років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму.

Цим же вироком засуджено за ч. 2 ст. 106 КК України Л-, щодо якого протест не внесено.

Ухвалою судової колегії Вінницького обласного суду зазначений вирок залишено без зміни.

Н. І Л. визнано винними в тому, що вони, зустрівшись на вулиці села, вчинили з мотивів особистої неприязні бійку між собою, під час якої Л. ударив кулаком в обличчя і палицею по голові Н., а той ударив головою І двічі кулаком в обличчя Л.

Внаслідок бійки Н. було заподіяно легкі тілесні ушкодження, які не спричинили розладу здоров'я, а Л. — контузію лівого ока, яка призвела до його видалення, І струс головного мозку, що кваліфіковано як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою стійкої втрати працездатності більше ніж на одну третину. Заступник Голови Верховного Суду вніс протест, в якому порушив питання про зміну судових рішень, перекваліфікацію цій Н. на ст. 104 КК України і призначення за цим законом покарання у вигляді одного року виправних робіт за місцем роботи. Розглянувши кримінальну справу, судова колегія протест задовольнила з таких підстав .З кримінальної справи видно, що бійка між Н, і Л. сталася у відсутності свідків. Самі ж Н. і Л. під час попереднього слідства і в судовому засіданні обвинувачували в нанесенні першого удару один одного. При цьому привертає до себе увагу те, що Л. взагалі заперечував нанесення ним ударів Н. Однак це його твердження спростоване іншими доказами. Зокрема, під час медичного обстеження у Н. на обличчі виявлено садна й крововиливи, які, за поясненням судмедексперта в судовому засіданні, виникли від двох або більше ударів. Будь-яких підстав сумніватися в тому, що ці удари потерпілому завдав Л., немає. З довідки-характеристики, виданої за місцем проживання Л., видно, що він характеризується негативно, систематично вчиняє сварки і бійки зі своїм братом і сусідами .Із змісту вироку вбачається, що бійку розпочав Л. Отже, сукупність усіх зазначених обставин справи свідчить, що ініціатором бійки був засуджений у цій самій справі Л. Однак діям Н, суд дав невірну юридичну кваліфікацію, оскільки не врахував, що той знаходився у стані необхідної оборони І застосування фізичної сили з його боку було правомірним.

Проте Н. завдав Л-, котрий посягав на нього, шкоду, яка явно не відповідає ступеню небезпечності посягання І обставинам події .З матеріалів справи видно, що Н. був добре знайомий з Л. і знав про його фізичні дані, а тому для припинення нападу в тій конкретній ситуації (вдень, один на один) у нього не було потреби застосовувати таке насильство, яке призвело до тяжких наслідків. За цих обставин у протесті правильно зазначено, що дії Н. підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 104 КК України, — заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони. Тому судова колегія Верховного Суду вважала за необхідне судові рішення у справі змінити, перекваліфікувавши злочинні дії Н. з ч. 1 ст. 101 на ст. 104 КК України. Керуючись ст. ст. 393, 394 КПК України, судова колегія протест заступника Голови Верховного Суду задовольнила, вирок Козятинського районного суду і ухвалу судової колегії Вінницького обласного суду щодо Н. змінила, перекваліфікувавши дії Н. з ч. 1 ст. 101 на ст. 104 КК України, і призначила йому за цим законом ; покарання у вигляді одного року виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням у доход держави 20% заробітку

7. Постанова Президії Одеського обласного суду від 13 січня 1988р.

(Витяг)

Шкода заподіяна позивачам у зв'язку з незаконним осудом і судовими витратами цілком не відшкодована.

У липні 1991 р. Н. звернувся в Жовтневий районний суд м. Одеси з позовом до УВС Одеської обласної Ради Народних депутатів про відшкодування збитку, заподіяного йому незаконним осудом. Позивач вказував, що 1 лютого 1984 р. він і його дружина були засуджені Ільічевським районним судом м. Одеси за ст. 84 КК України: він до 4-х років позбавлення волі з конфіскацією всього приналежного йому майна, а дружина до 3-х років позбавлення волі з конфіскацією всього приналежного їй майна, із застосуванням відстрочки виконання в частині позбавлення свободи вироком на один рік.


Постановою Президії Одеського обласного суду від 13 січня 1988 р. вирок у відношенні його, його дружини відмінений, а справа спрямована на додаткове розслідування, провадження по який припинено 29 березня 1993 р.

Посилаючись на те, що органами дізнання і попереднього слідства, а також судом описано і вилучено частина майна у виконання вироку в ст.158 покарання, що в зв'язку з незаконним осудом йому заподіяний моральний збиток, позивач просив задовольнити його вимоги.

Необхідно відзначити, що ця справа розглядалася судами Одеської і Миколаївської області неодноразово. Було винесено кілька десятків рішень і ухвал, що найчастіше суперечили один одному по змісту і мотивувальному моменті.

Так, наприклад, рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 17 січня 1993 р. про часткове задоволення позову і стягнення з УВС на користь Н. було винесена ухвала судової колегії по цивільних справах Одеського обласного суду від 18 травня 1993 р., після чого справа була спрямована на новий розгляд у цей же суд. Ухвалою Заводського райсуду м. Миколаєва від 19 квітня 1995 р. позовні вимоги Н. про відшкодування заробітної плати, судових витрат і сум по оплаті послуг адвоката залишені без розгляду, а в інших вимогах позов удоволений цим рішенням частково (стягнено з податкової інспекції на користь Савченко Н.Г. 645000 крб. і 10 000000 крб. моральної шкоди).

Після цього слідував ще цілий ряд ухвал судової колегії по цивільних справах уже Миколаївського обласного суду, а потім і протест у порядку нагляду заступника прокурора Миколаївської області про скасування рішення заводського районного суду м. Миколаєва, однак повного визнання і відшкодування заподіяного збитку подружжя Н. не одержали.

 

7. Архів Миколаївського обласного суду. Рішення від 17 липня 1996 р.

Суд, правильно застосував норму права у відношенні майнового відшкодування збитку, але не зовсім вірно оцінив заподіяння моральної шкоди.

У Миколаївському обласному суді в липні 1996 р. була розглянута справа по позові громадянина В.H. про відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного йому (законними діями органів попереднього слідства, прокуратури і суду.

Вироком судової колегії по кримінальних справах Миколаївського обласного суду від 13 березня 1987 р. В. був засуджений по ст. 167 КК України до виправних робіт за місцем роботи з утриманням 20% заробітку щомісяця в дохід держави терміном на два роки і на підставі ст. 31 КК України позбавлений права обіймати посаду старшого виконроба терміном на 5 років. По ст. 172 У До України В. був виправданий. За рішенням з Пелехацького на користь радгоспу "Зарічний" Миколаївського району Миколаївської області було стягнено 6000 карбованців, а також ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду Української РСР від 28 травня 1987р. зазначений вирок у відношенні Пелехацького В.Н. був залишений без змін. Постановою № 5-265 п.89 Пленуму Верховного Суду Української РСР від 13 листопада 1989 р. по протесту заступника Прокурора УРСР вирок судової колегії по кримінальних справах Миколаївського обласного суду від 13 березня 1987 р. і ухвалою судової колегії по кримінальних справах ВР УРСР від 28 травня 1987 р. у частині осуду Пелехацького В.Н. по ст. 167 У До України скасовані, а справа на підставі п.2 ст. 6 УПК України припинено за відсутністю в його діях складу злочину. Виключено з вироку й визначення вказівки про стягнення з В. на користь радгоспу “Зарічний" 6000 карбованців.

|4 липня 1995 р. В. звернувся в Миколаївський обласний суд із заявою про відшкодування йому матеріального збитку з урахуванням інфляції на суму 3 434 000 000 крб., моральної шкоди на суму 3 000 000 000 крб., про відновлення на роботу в радгосп "Зарічний", через місцеву печать принести йому публічні вибачення, відновити термін, пропущений для подачі позовної заяви з поважних причин. Суд у судових засіданнях, вивчивши матеріали справи і досліджувавши представлені потерпілим докази, прийшов до висновку про те, що на стадії попереднього слідства дійсно мала місце помилкова (неправильна) кваліфікація дій гр. Пелехацького В.Н. органами попереднього слідства і прокуратури (Пелехацький В.Н. не міг бути суб'єктом кримінальної відповідальності по ст. 167 КК України), що спричинило його незаконне утримання під вартою й осудом по вищевказаних підставах. Суд узяв до уваги ті обставини, що після одержання повідомлення про припинення кримінальної справи, гр. Пелехацький В.Н. неодноразово звертався в Миколаївський обласний суд із заявою про відшкодування збитку, однак судом вони не враховувались через неналежне оформлення і поверталися Пелехацькому з роз'ясненнями, що йому необхідно звернутися в юридичну консультацію для належного його оформлення. Сам Пелехацький В.Н. мотивував таке положення відсутністю в по оплаті послуг адвоката. Визнавши пояснення потерпілого задовільним, суд відновив термін для пред'явлення позову про відшкодування вищевказаного збитку і, керуючись ст. 53-1 УПК України, а також діяли тоді згідно з Положенням про порядок відшкодування шкоди збитку, заподіяного громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суда від 18.05.1981 р.. Інструкцією з застосування зазначеного положення від 2.03.1982 р. ст. 440-1 ЦК України, ст. 89 ЦПК України, ухвалив виплатити за рахунок коштів державного бюджету Пелехацькому Вікторові Миколайовичу 327 294 000 крб. У задоволенні вимог позивача про відшкодування йому морального збитку судом відмовлено, оскільки, як указав суд, на той момент (серпень 1991 р.) не діяли Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 01.12.1994 р., що припускав відшкодування морального збитку, у даному випадку суд порахував, що моральний збиток, заподіяний гр. Пелехацькому В.Н. незаконним осудом, "не є триваючим", а отже, і не .підметом відшкодуванню. Але тому що припинення дії моральних страждань людини варто співвідносити не з моментом фактичного звільнення з-під варти, а з моментом відшкодування останньому заподіяння морального збитку. І юридично, і морально безперечно те, після прийняття судом вищевказаного рішення моральний збиток гр. Пелехацького буде залишатися "триваючим", що однозначно неприпустимо вже в реально закріпленій Конституції України і функціонуючій моделі правової демократичної держави.

 

8. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 18 березня 1998 р. (витяг)

Відповідно до вимог ст. 2483 ЦПК України судам не підвідомчі скарги на акти й дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарженняю.

У січні 1998 р. О. звернулася до суду зі скаргою на неправомірні дії посадових осіб Харківського обласного суду та стягнення моральної шкоди. Заявниця посилалась на те, що її скарги в порядку нагляду на рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 1996 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Харківського обласного суду від 28 січня 1997 р. у справі про захист її честі, гідності й ділової репутації залишена без задоволення, а відповіді посадових осіб Харківського обласного суду суперечать вимогам закону. Діями цих осіб їй було заподіяно моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн. О. просила визнати неправомірними дії посадових осіб Харківського обласного суду та стягнути з нього на її користь зазначену суму.

Ухвалою Полтавського обласного суду від 9 лютого 1998 р. у прийнятті скарги було відмовлено на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК.

У касаційній скарзі О. просила скасувати цю ухвалу, посилаючись на ті, що суд, відмовляючи в прийнятті її скарги, порушивши вимоги ст. 2487 ЦПК та Конституції України. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.


Згідно з ч. З ст. 2483 ЦПК судам не підвідомчі скарги на акти й дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження.

 

  1. Постанова президії Рівненського обласного суду від 26 серпня 1998 р.

(витяг)

Згідно з ч. З ст. 2483 ЦПК судам не підвідомчі скарги на акти й дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження.

У квітні 1997 р. В. звернулася до суду зі скаргою на рішення комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в Сарненському районі Рівненської області від 13 травня 1997 р., яким їй було відмовлено у встановленні статусу учасника війни. Заявниця зазначала, що вона народилася 5 травня 1932 р. в Республіці Польща. 5 березня 1946 р. її у складі сім'ї батька було примусово переселено з Польщі до УРСР, про що свідчить наявний у неї евакуаційний лист. Оскільки Законом України від 22 жовтня 1993 р. “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі — Закон) таких осіб віднесено до учасників війни, В. просила суд задовольнити її скаргу та визнати рішення комісії незаконним.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 18 серпня 1997 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду від 22 вересня того ж року, в задоволенні скарги було відмовлено.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень і направлення її на новий розгляд. Президія Рівненського обласного суду визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд виходив із того, що згідно з пунктами 6, 7, 16 Типового положення про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (затверджене нащо 23 серпня 1994 р. він був заарештований за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 861 КК України, і тримався під вартою до 9 лютого 1996 р. Постановою прокурора Івано-Франківської області від 22 серпня 1996 р. кримінальну справу щодо нього було закрито за відсутністю в його діях складу злочину. Вважаючи, що у зв'язку з незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду йому було завдано матеріальну і моральну шкоду, П. просив стягнути з відповідачів 22 млн. 68 тис. 980 грн.

Ухвалою судді Івано-Франківського обласного суду від 16 квітня 1997 р. в прийнятті позовної заяви було відмовлено на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК.

У скарзі П. просив ухвалу суду скасувати, а заяву направити для розгляду по суті, посилаючись на те, що йому безпідставно відмовлено у її прийнятті. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994 р. П. вправі порушувати питання про відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди. Разом з тим ст. 12 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду” від 01.12.1994 р. передбачено, що питання про відшкодування шкоди за зверненням громадянина розглядають відповідні органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, які виносять з цього приводу постанову (ухвалу). У разі незгоди з останньою громадянин може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду — до суду вищої інстанції в касаційному порядку.

Усупереч вимогам Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду” від 01.12.1994 р. П. не звертався із заявою про відшкодування шкоди до органу, який закрив кримінальну справу, і постанова з цього приводу не виносилась.

Зважаючи на це, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу П. залишила без задоволення, а ухвалу судді Івано-Франківського міського суду — без зміни.

 


Типові ситуації порушення права  Типові ситуації порушення права
Запитання та відповіді  Запитання та відповіді