За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
Основные виды информации www.ipukr.com/?p=55848. . Глава РФПИ Кирилл Дмитриев википедия - опробовал российскую вакцину.
  Нормативний документ  
Про затвердження інструкцій про заходи з профілактики та боротьби з інфекційними хворобами тварин: бруцельозом, сибіркою, хворобою тешена свиней та анемією коней [Державний департамент ветеринарної медицини] (витяг)
25.01.00 :: Нормативний документ
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

Про затвердження інструкцій про заходи з профілактики та боротьби з інфекційними хворобами тварин: бруцельозом, сибіркою, хворобою тешена свиней та анемією коней [Державний департамент ветеринарної медицини] (витяг)

Про затвердження інструкцій про заходи з профілактики та боротьби з інфекційними хворобами тварин: бруцельозом, сибіркою, хворобою Тешена свиней та анемією коней

Наказ Державного департаменту ветеринарної медицини України Міністерства агропромислового комплексу України від 25 січня 2000 року N 4

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 березня 2000 р. за N 135/4356

1. Затвердити:

Інструкцію про заходи з профілактики та боротьби з бруцельозом тварин (додається);

Інструкцію про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин (додається);

Інструкцію про заходи з профілактики та боротьби з ензоотичним енцефаломієлітом (хворобою Тешена) свиней (додається);

Інструкцію про заходи з профілактики та боротьби з інфекційною анемією коней (додається).

2. Взяти до відома, що Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з бруцельозом тварин та Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин погоджені з Міністерством охорони здоров'я України 17 січня 2000 року.

5. У зв'язку з прийняттям цього наказу вважати такими, що не застосовуються на території України:

Инструкцию о мероприятиях по профилактике и ликвидации бруцеллеза животных (затверджена Головним управлінням ветеринарії з Державною ветеринарною інспекцією Держагропрому СРСР 10 листопада 1988 року);

Инструкцию о мероприятиях против сибирской язвы (затверджена Головним управлінням ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР 5 червня 1981 року зі змінами від 12 травня 1982 р.);

Инструкцию о мероприятиях по борьбе с энзоотическим энцефаломиелитом (болезнью Тешена) свиней (затверджена Головним управлінням ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР 5 квітня 1978 року);

Инструкцию о мероприятиях по предупреждению и ликвидации инфекционной анемии лошадей (затверджена Головним управлінням ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР 20 грудня 1982 року).

ІНСТРУКЦІЯ

про заходи з профілактики та боротьби з бруцельозом тварин

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Бруцельоз - небезпечна інфекційна хвороба тварин і людей переважно з хронічним перебігом.

Збудник бруцельозу - бактерії роду Brucella. Визначають 6 самостійних видів бруцел: Br.melіtensіs (кози, вівці) - 3 біовари, Br.abortus (велика рогата худоба) - 9 біоварів, Br.suіs (свині) - 5 біоварів, Br.ovіs (вівці), Br.canіs (собаки), Br.neotomae (пацюки).

На бруцельоз хворіють люди, які заражаються від тварин або через інфіковані продукти тваринництва.

Найбільш небезпечним для людей є збудник бруцельозу овець і кіз - Br.melіtensіs, особливо у випадках міграції її у великої рогатої худоби.

Інфекційна хвороба овець, збудником якої є Br.ovіs, відома під назвами "Інфекційний епідидиміт баранів, бруцелаовісна інфекція".

Можлива міграція бруцел з тварин одного виду на інший.

Залежно від епізоотичного стану поголів'я тварин ферму, гурт, господарство, населений пункт, район, область вважають неблагополучними чи благополучними щодо бруцельозу.

Благополучними щодо бруцельозу визначають ферми, гурти, господарства, населені пункти, райони, області, в межах яких при дослідженнях на бруцельоз не виявляють жодної хворої тварини.

У разі виникнення захворювання неблагополучним оголошують господарство (ферму, гурт) і на період оздоровлення визначають зону загрози можливої міграції збудника.

2. ОБОВ'ЯЗКИ КЕРІВНИКІВ ГОСПОДАРСТВ, ВЛАСНИКІВ ТВАРИН, СПЕЦІАЛІСТІВ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ, ОРГАНІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я З ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ВИКОНАННЯ ПРОТИБРУЦЕЛЬОЗНИХ ЗАХОДІВ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЇХ ЗА НЕВЖИТТЯ ЦИХ ЗАХОДІВ

2.1. Керівники господарств незалежно від форми власності та власники тварин забезпечують здійснення організаційно-господарських та спеціальних ветеринарно-санітарних заходів з охорони тварин від зараження бруцельозом, а в разі його виникнення - проведення карантинних заходів та ліквідацію вогнища інфекції.

2.2. Головні державні інспектори ветеринарної медицини районів, міст, а також ветеринарні фахівці агропромислових об'єднань та комбінатів, колективних, фермерських і підсобних господарств тримають на контролі організацію і проведення своєчасної діагностики бруцельозу.

2.3. Управління державної ветеринарної медицини АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст зобов'язані здійснювати постійне керівництво і контроль за виконанням заходів щодо профілактики та ліквідації бруцельозу тварин у разі його виникнення в господарствах і населених пунктах.

2.4. За невиконання або виконання не в повному обсязі профілактичних і оздоровчих протибруцельозних заходів на винних осіб накладаються адміністративні стягнення. Особи, які допустили порушення ветеринарних правил, що спричинило поширення бруцельозу або інші тяжкі наслідки, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством.

2.5. Підприємства, установи й організації ветеринарної медицини та установи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов'язані своєчасно обмінюватись інформацією про випадки захворювання на бруцельоз тварин і людей, проводити спільні медико-ветеринарні та епідеміологічні обстеження в разі виникнення захворювань тварин на бруцельоз, визначати джерела та шляхи поширення збудника хвороби, розробляти, організовувати та проводити спільні заходи з ліквідації вогнища інфекції.

2.6. Фахівці державної санітарно-епідеміологічної служби беруть участь у розробці планів заходів з боротьби з бруцельозом і профілактики зараження людей у неблагополучних господарствах, населених пунктах, організовують та проводять медико-санітарні заходи на тваринницьких фермах, підприємствах, що переробляють продукти і сировину тваринного походження, а також здійснюють державний санітарний нагляд за додержанням протиепідемічного режиму.

2.7. Державні органи ветеринарної медицини разом з органами державної санітарно-епідеміологічної служби організовують комісії для перевірок на предмет повноти і якості проведення профілактичних та оздоровчих заходів на тваринницьких фермах і переробних підприємствах, видають офіційні приписи про вжиття невідкладних організаційно-господарчих та спеціальних профілактичних заходів.

4. ПРОФІЛАКТИКА БРУЦЕЛЬОЗУ ТА ІНФЕКЦІЙНОГО ЕПІДИДИМІТУ БАРАНІВ

4.1. На територію України не дозволяється завозити поголів'я великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней або сперму, зиготи, ембріони з неблагополучних щодо бруцельозу господарств, а також - тварин, щеплених протибруцельозними вакцинами.

4.2. Імпортних племінних тварин (рогату худобу, овець та свиней) після карантину утримують відокремлено не менше 12 місяців до одержання благополучного щодо бруцельозу розтелення, окоту та опоросу, негативних результатів реакцій серологічних досліджень.

4.3. Керівники і власники господарств усіх форм власності, спеціалісти ветеринарної медицини зобов'язані:

4.3.1. Не допускати придбання тварин та введення їх у господарства без погодження з головним державним інспектором ветеринарної медицини району.

4.3.2. Обов'язково досліджувати тварин на бруцельоз та інфекційний епідидиміт у період 30-денного профілактичного карантину, при їх уводі і виводі з господарства.

4.3.3. При виявленні тварин, які позитивно реагують на бруцельоз або інфекційний епідидиміт, слід проводити уточнення діагнозу. Без уточнення діагнозу забороняється реалізація племінної продукції з ферм, гуртів, отар.

4.3.4. Дотримуватись ветеринарно-санітарних правил при комплектуванні, годівлі, утриманні та використанні тварин. Будувати потрібні об'єкти ветеринарного та санітарного призначення. Дотримуватись застережних заходів при заготівлі кормів з метою виключення контамінації їх бруцелами.

4.3.5. Молоко, заготовлене від тварин, які є власністю населення, відправляти на молокозаводи у спеціально маркованій тарі, не завозячи на ферму.

4.3.6. Не дозволяти доступ сторонніх осіб та транспорту на тваринницькі ферми.

4.3.7. Не допускати контакту здорового поголів'я тварин на пасовищі або водопої з худобою неблагополучних на бруцельоз ферм.

4.3.8. Пред'являти тварин для огляду і дослідження, виділяти для виконання цих робіт підсобних робітників та створювати умови, потрібні для своєчасного дослідження.

5. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИБРУЦЕЛЬОЗНИХ ЗАХОДІВ

5.1. При встановленні захворювання на бруцельоз окремі гурти, ферми, господарства, бригади, а також населені пункти оголошують, у встановленому порядку, неблагополучними на бруцельоз, в них, з подання головного інспектора державної ветеринарної медицини районів (міст), розпорядженням органу самоврядування негайно вводяться відповідні обмеження. Про прийняття такого розпорядження повідомляються населення, підприємства, установи та організації в карантинній зоні, відповідні органи державної ветеринарної медицини та виконавчої влади суміжних районів та областей, а також - районну, міську санепідемстанцію.

5.2. Попередні обмеження, до прийняття рішення щодо встановлення карантинних обмежень, можуть бути введені приписом головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області або їх заступниками.

5.3. Заходи щодо профілактики та ліквідації захворювання тварин бруцельозом у неблагополучному пункті здійснюють згідно з планом, який розробляється головним державним інспектором ветеринарної медицини району, міста за участю фахівців районної, міської санітарно-епідеміологічної станції.

Плани оздоровчих протибруцельозних заходів у господарстві, населеному пункті, районі, місті, області затверджує державна адміністрація (місцевий орган виконавчої влади).

5.4. Керівники господарств зобов'язані:

- на неблагополучній фермі терміново обладнати ветеринарно-санітарні об'єкти (санпропускник, дезбар'єри, параформалінову камеру та інше), обгородити її територію;

- устаткувати побутові приміщення для персоналу зі складу обслуги (шафи для чистого одягу і взуття, умивальники тощо), облаштувати санітарну кімнату для жінок;

- забезпечити робітників ферм спецодягом, взуттям та іншими речами особистої гігієни для захисту від зараження бруцельозом;

- забезпечити щоденне знезараження та прання спецодягу, встановити контроль за якістю цієї роботи та заборонити винесення одягу поза межі неблагополучної ферми;

- організувати регулярне проведення робіт з очищення, дезінфекції тваринницьких приміщень і території ферм;

- не вводити здорову худобу в приміщення неблагополучної ферми;

- організувати знезараження молокопродукції;

- забезпечити необхідну допомогу спеціалістам ветеринарної медицини у проведенні діагностичних досліджень, дезінфекції, дератизації - виділяти транспорт, підсобних робітників і потрібну техніку;

- в разі необхідності - виділяти матеріально-технічні засоби для виконання заходів щодо оздоровлення від бруцельозу гуртів худоби, яка належить приватним власникам, що мешкають у населених пунктах на території цих господарств.

5.5. Перевірку повноти виконання протибруцельозних заходів на оздоровленій фермі, у господарстві, населеному пункті перед зняттям карантинних обмежень проводять комісійно за участю представника управління ветеринарної медицини та місцевих закладів державної санітарно-епідеміологічної служби.

5.6. Тваринницьку ферму, господарство, населений пункт визнають оздоровленими від бруцельозу після забою всіх хворих і підозрюваних у захворюванні тварин разом з приплодом від цих тварин та після проведення комплексу завершальних організаційно-господарських, санітарно-протиепідемічних і ветеринарних заходів. Про оздоровлення неблагополучного пункту складається акт, на підставі якого головний державний інспектор ветеринарної медицини району (міста) вносить у місцевий орган виконавчої влади подання про зняття карантинних обмежень на бруцельоз.

5.7. У господарстві після його оздоровлення і зняття карантинних обмежень зберігаються обмеження стосовно продажу або показу тварин на виставках протягом 24 місяців для великої рогатої худоби і 12 місяців для овець, кіз, свиней.

5.8. Про проведені заходи спеціалістами ветеринарної медицини повинен бути складений відповідний акт.

6. КАРАНТИННІ І ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНІ ЗАХОДИ

6.1. При в'їзді на неблагополучну ферму господарство вивішує сповіщувальний знак "КАРАНТИН! В'ЇЗД ЗАБОРОНЕНО", обладнує санпропускник, дезбар'єр, установлює пост, на якому забезпечує цілодобове чергування.

6.2. Забороняється:

1) провозити (проганяти) тварин через територію ферми, вводити або виводити з неї сприйнятливих до бруцельозу тварин, крім вивозу на санітарну бойню м'ясокомбінату, з дотриманням вимог, що гарантують нерозповсюдження збудника хвороби у навколишнє середовище під час перевезення;

2) перегруповувати тварин без відома головного лікаря ветеринарної медицини господарства;

3) заготовляти на карантинній території корми для вивозу їх у інші господарства;

4) проводити ярмарки, аукціони, виставки тварин, включаючи хутрових звірів, собак, птицю;

5) проводити зоотехнічну роботу з відтворення худоби;

6) використовувати хворих, які позитивно реагують, або підозрюваних у захворюванні тварин і їх приплід для відтворення стада;

7) продавати населенню тварин з неблагополучної ферми для вирощування і відгодівлі;

8) використовувати з неблагополучних щодо бруцельозу ферм "прифермівських" коней і собак;

9) випасати або переганяти неблагополучне щодо бруцельозу поголів'я.

6.3. Тварин усіх видів, які позитивно реагують при дослідженні на бруцельоз або у яких виникли клінічні ознаки захворювання (аборти), негайно ізолюють і здають на санітарну бойню м'ясокомбінату - незалежно від віку, вагових кондицій, вагітності. Категорично забороняється організація ферм-ізоляторів чи пунктів концентрації тварин, хворих на бруцельоз.

6.4. Уводити тварин на оздоровлену територію ферм дозволяється тільки з дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста не раніше як через 6 місяців після виводу неблагополучного поголів'я і проведення всіх дій, передбачених планом оздоровчих заходів.

6.5. Худобу, яку закуплено населенням з господарств, неблагополучних по бруцельозу, упродовж 6 місяців до встановлення діагнозу і накладання карантинних обмежень на господарство, негайно здають на забій незалежно від вагових кондицій.

6.6. Пасовища, на яких перебувало неблагополучне поголів'я худоби, або зібране з таких угідь сіно дозволяється використовувати не раніше як через 3 місяці для поголів'я тварин цього ж господарства.

6.7. Забороняється доїння овець і кіз, обробка незнезаражених смушкових шкірок, а також заготівля бринзи, тушок, сичугів на неблагополучних щодо бруцельозу фермах.

Смушеві шкірки після зняття з тушки дезінфікують і консервують у встановленому порядку, а тушки спалюють або здають на завод з виробництва м'ясо-кісткового борошна за умови непоширення збудника.

6.8. Стриження овець чи кіз проводять після вилучення з отари тварин, які позитивно реагують на бруцельоз, з додержанням стригалями правил особистої гігієни. Стригалі перед кожним виходом з неблагополучної ферми повинні проходити обов'язкову санітарну обробку. Приміщення, майданчики та стригальський інструмент, спецодяг персоналу після закінчення стрижки очищують і дезінфікують.

6.9. Вовну з неблагополучних на бруцельоз отар знезаражують у господарстві бромистим метилом під плівкою згідно з Інструкцією з дезінфекції вовни, неблагополучної щодо бруцельозу і ящуру, бромистим метилом. Після обробки вовну вивозять на промислову переробку без обмежень.

6.10. Забій у господарстві хворих на бруцельоз тварин забороняється. Неблагополучне поголів'я перевозять на м'ясокомбінат на автомашинах з водонепроникним кузовом у погоджені строки згідно з графіком під наглядом спеціаліста ветеринарної медицини.

6.11. Від тварин із неблагополучних з бруцельозу господарств та тих, що реагують серологічно в благополучних господарствах, забороняється використовувати їхні м'ясо та продукти забою у незнезараженому вигляді, зокрема для годівлі звірів або птиці також.

З м'ясом, продуктами забою діють у відповідності з Правилами ветеринарного огляду забійних тварин та ветеринарно-санітарної експертизи м'яса і м'ясних продуктів.

6.12. Абортовані плоди та посліди негайно збирають, засипають хлорним вапном і спалюють або захоронюють на скотомогильнику.

6.13. Корів з клінічними ознаками бруцельозу (аборти, ендометрити та інше) доїти забороняється.

6.14. Молоко з неблагополучної щодо бруцельозу великої рогатої худоби ферми знезаражується у господарстві до повного ліквідування хвороби і зняття карантину.

6.14.1. Молоко від корів, які позитивно реагують на бруцельоз, знезаражують кип'ятінням протягом 30 хвилин і використовують для годівлі тварин у межах господарства.

6.14.2. Молоко (вершки) від тварин, які від'ємно реагують на бруцельоз, з неблагополучного гурту знезаражують у господарстві шляхом пастеризації при 70 град. C протягом 30 хвилин, при 85 - 90 град. C протягом - 20 хвилин або кип'ятінням. При використанні пастеризатора інфрачервоного електронагріття - при 77,5 град. C (+-0,5 град. C), без витримування.

6.14.3. Молоко (вершки) від корів ферми (гурту), неблагополучної одночасно з бруцельозу і з туберкульозу, знезаражують, як установлено при туберкульозі.

6.14.4. Використання незнезараженого молока від неблагополучного поголів'я для годівлі тварин забороняється.

6.14.5. Молочні відвійки (у тому числі і з молокопереробних підприємств) при використанні для годівлі тварин необхідно знезаражувати способами, зазначеними у пункті 6.14.2.

6.14.6. Сколотини "маслянку" і молочні відвійки, одержані при виготовленні топленого масла, використовують для годівлі тварин тільки в межах неблагополучної ферми.

6.14.7. Районні державні лабораторії ветеринарної медицини зобов'язані здійснювати контроль за якістю знезараження молока і молочних відвійок щодекади.

6.15. Для дезінфекції приміщень застосовують дезінфектанти в концентрації: 20 %-й розчин свіжогашеного вапна або освітлений розчин хлорного вапна не менше як з 2 % активного хлору, препарат ДП-2, гарячий 2 %-й розчин їдкого лугу, гарячий 5 %-й розчин кальцинованої соди, 2 %-й розчин формальдегіду, 3 %-й розчин каустичної содопоташної суміші, розчин нейтрального гіпохлориду кальцію або тексаніту з 3 % активного хлору.

Для аерозольної дезінфекції герметично зачинених приміщень у відсутності тварин та людей застосовують 2 %-й водний розчин формальдегіду.

Поверхню єрунту вигульних дворів обробляють 3 %-м розчином формальдегіду.

Перевірку якості дезінфекції приміщень проводять згідно з методикою бактеріологічного контролю.

6.16. Гній, підстилку і рештки кормів, що залишилися від годівлі тварин на неблагополучних фермах, знищують або знезаражують біологічним, хімічними чи фізичними методами (Рекомендації зі знезараження гною в господарствах, неблагополучних щодо туберкульозу). Господарське використання гною дозволяється не раніше як через 24 місяці після біотермічного знезараження.

10. ОХОРОНА ЛЮДЕЙ ВІД ЗАРАЖЕННЯ БРУЦЕЛЬОЗОМ

10.1. Всі працівники, які безпосередньо обслуговують тварин, неблагополучних щодо бруцельозу ферм, повинні додержуватись правил особистої гігієни за рекомендаціями медичних спеціалістів та спеціалістів ветеринарної медицини.

10.2. Для дезінфекції рук використовують 0,5 %-й розчин хлораміну або кальцинованої соди. Спецодяг та спецвзуття перед кожним виходом з ферми здають у параформалінову камеру для знезараження.

10.3. Керівники господарств різних форм власності та підпорядкування зобов'язані забезпечити своєчасне проходження тваринниками медичних обстежень на бруцельоз. Не слід допускати до обслуговування хворих тварин осіб, що не пройшли медичне обстеження. Забезпечити усіх працівників тваринництва санітарним та спеціальним одягом і взуттям. Устаткувати робочі місця рукомийниками, дезрозчином, милом, рушниками, аптечкою першої допомоги. Організувати на фермі прання та зберігання спецодягу і спецвзуття.

Не допускати підлітків до 18 років, вагітних жінок та годувальниць до обслуговування бруцельозних тварин.

Обслуговування неблагополучних отар з бруцельозу овець (кіз) дозволяється тільки особам, вакцинованим проти бруцельозу.

10.4. На кожній фермі у спеціальному журналі записуються вказівки і пропозиції медичних фахівців та фахівців ветеринарної медицини щодо гігієни праці і профілактики захворювання, а також - про проведення спеціалістами інструктажу про заходи безпеки.

ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагропрому України від 25 січня 2000 р. N 4

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 березня 2000 р. за N 136/4357

ІНСТРУКЦІЯ

про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Сибірка - гостре, особливо небезпечне інфекційне захворювання всіх видів сільськогосподарських, домашніх і диких тварин, а також людей, яке спричиняється мікробами Bac.anthracіs. Хвороба перебігає у надгострій, гострій і підгострій формах, а у свиней - переважно в локальній ангінозній формі. У хутрових звірів сибірка виникає як кормова інфекція.

Збудник сибірки належить до числа аеробних споротвірних мікробів і існує у вигляді двох основних форм: вегетативній, тобто у вигляді бацил, які мають форму палички з прямими, ніби обрубленими кінцями, і споровій. Вегетативна форма в організмі інфікованої тварини може утворювати "капсулу".

Потрапивши в єрунт, за сприятливих умов (температура зовнішнього середовища не нижче 12 град. C) збудник утворює спору. У споровій формі він може перебувати в єрунті необмежений час, лишаючись життєдіяльним і зберігаючи патогенність. Єрунт, заражений бацилами сибірки, тривалий час (70 і більше років) залишається збудником інфекції для сприйнятливих тварин або людини.

Основним джерелом сибірки є хвора тварина, яка виділяє збудника в зовнішнє середовище з сечею, фекаліями, молоком, кров'янистими виділеннями ще до того, як з'являються характерні клінічні ознаки.

У чутливих до сибірки тварин захворювання переважно перебігає в септичній формі. У свиней - у вигляді серозно-геморагічного або некротичного запалення лімфатичних залоз, зіва і глотки (локальна форма).

1.2. Комплекс заходів проти сибірки включає:

- профілактичну імунізацію всього сприйнятливого поголів'я і убезпечення тварин від зараження;

- у випадку виникнення захворювання - здійснення своєчасної діагностики, оповіщення місцевих органів санітарно-епідеміологічної служби про підозру на захворювання або захворювання тварин на сибірку для організації та проведення протиепідемічних заходів, карантинування неблагополучних пунктів, ізоляції і ліквідації епізоотичного вогнища, знищення шляхом спалювання забрудненої збудником продукції, трупів тварин, що загинули від сибірки або вимушено забиті, інактивації збудника в приміщеннях, на обладнанні і контамінованій території;

- передзабійний огляд тварин і ветеринарно-санітарну експертизу продуктів забою, у випадку вимушеного забою тварин - обов'язкове проведення лабораторних досліджень.

1.3. Епізоотичне вогнище сибірки (господарство або окрема ферма, населений пункт або його частина, район та ін.) повинне бути зареєстроване в журналі для запису епізоотичного стану району (міста), який постійно зберігається в справах районного (міського) підприємства ветеринарної медицини, а також на епізоотичній карті району, з зазначенням дати, кількості хворих і загиблих тварин, точного місцязнаходження вогнища інфекції.

Разом з журналом обов'язково зберігають викопіювання з карти землекористування неблагополучного господарства (населеного пункту) з нанесенням умовних позначок місць поховання трупів, падежу або забою хворих на сибірку тварин.

Дані журналу враховують при характеристиці епізоотичного стану району щодо сибірки, а також при складанні щорічних планів протисибіркових заходів.

1.4. Під час організації протисибіркових заходів слід визначати неблагополучний за сибіркою пункт.

1.4.1. Стаціонарно неблагополучним за сибіркою пунктом слід уважати населений пункт, господарство, тваринницькі ферми з приміщеннями і прилеглими до них вигонами, пасовищами, водоймами, а також окремі їх ділянки, урочища та інші об'єкти, в яких мали місце випадки захворювання тварин сибіркою, незалежно від їх кількості та строку давності.

1.4.2. Територія, яка має або може мати будь-які господарські зв'язки з неблагополучним за сибіркою пунктом і де є загроза виникнення захворювання тварин, вважається загрозливою зоною з сибірки. У господарстві, де є декілька відділків і один з них - неблагополучний за сибіркою, неблагополучним уважається все господарство.

Межу загрозливої території визначають місцеві органи державної ветеринарної медицини, враховуючи єрунтово-географічні, природно-кліматичні умови і господарсько-економічні зв'язки господарств, населених пунктів, заготівельних і переробних організацій, підприємств (переганяння тварин на сезонні пасовища, наявність ринків збуту, шкіряно-сировинних підприємств, заготівельних баз тощо).

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Ензоотичний енцефаломієліт (хвороба Тешена) свиней - інфекційна хвороба, збудником якої є ентеровірус. Хвороба характеризується гострим перебігом з ураженням центральної нервової системи і супроводжується розладом координації руху, судомним скороченням різних груп м'язів тулуба, гіперестезією (підвищеною больовою чутливістю) шкіри, прогресувальними парезами та паралічами кінцівок.

До вірусу ензоотичного енцефаломієліту свиней сприйнятливі тільки домашні та дикі свині, переважно віком від 2 до 10 місяців.

Вірус стійкий до дії дезінфікувальних речовин і тривалий час зберігається у зовнішньому середовищі. В замороженому стані він може зберігатись роками, а в засоленому м'ясі, гної та інфікованому приміщенні - 6 - 8 тижнів.

Джерелом інфекції є клінічно і латентно хворі, а також перехворілі ензоотичним енцефаломієлітом свині (вірусоносії). Вірусоносійство зберігається до одного року. Із організму хворих та перехворілих тварин вірус виділяється із секретами і екскретами (в основному - з калом, сечею, слиною та носовими виділеннями).

Вірус переноситься, в основному, із незнезараженим м'ясом неконтрольованого подвірного забою вірусоносіїв та хворих ензоотичним енцефаломієлітом свиней, відходами боєнь та столових, механічно - людьми, тваринами, зокрема - гризунами. Зараження здорових тварин проходить як при сумісному утриманні з хворими свинями та вірусоносіями, так і при ізольованому (подвірному) утриманні через інфіковані корм, воду, предмети догляду та обслугою.

5. ОБОВ'ЯЗКИ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКІВ ГОСПОДАРСТВ, ФЕРМЕРІВ, ГРОМАДЯН - ВЛАСНИКІВ ТВАРИН, ВЕТЕРИНАРНИХ ПРАЦІВНИКІВ

5.1. Керівники господарств (підприємств), фермери, громадяни - власники тварин у відповідності із Законом України "Про ветеринарну медицину" зобов'язані забезпечити проведення передбачених цією Інструкцією організаційно-господарських, спеціальних заходів з запобігання захворюванню свиней ензоотичним енцефаломієлітом, а також - з ліквідації вогнища хвороби у разі її виникнення.

5.2. Фахівці державної мережі ветеринарної медицини районів, міст, установ, організацій і підприємств проводять своєчасну діагностику хвороби і розроблення заходів з профілактики та її ліквідації, а також організовують їх виконання на місцях.

5.3. Спеціалісти управлінь державної ветеринарної медицини АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя зобов'язані здійснювати постійне керівництво і контроль за виконанням заходів з профілактики та ліквідації ензоотичного енцефаломієліту свиней у господарствах (підприємствах) і населених пунктах, інформувати про стан цієї роботи місцеву державну адміністрацію, господарські і органи ветеринарної медицини.

5.4. Посадові та інші особи за порушення правил карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог щодо ензоотичного енцефаломієліту свиней несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

ІНСТРУКЦІЯ ПРО ЗАХОДИ З ПРОФІЛАКТИКИ ТА БОРОТЬБИ З ІНФЕКЦІЙНОЮ АНЕМІЄЮ КОНЕЙ

(Витяг)

І. Загальні положення

1.1. Інфекційна анемія коней - хронічне вірусне захворювання, для якого характерний прихований із можливим спорадичним клінічним проявом перебіг - рецидивною лихоманкою і анемією.

1.2. Збудник інфекційної анемії - ретровірус, подібний до вірусів віспи овець, лейкозу великої рогатої худоби, СНІДу і T-кліткового лейкозу людей.

1.3. Вірус розмножується у формених елементах крові, клітинах кісткового мозку і виділяється з організму тварин із секретами і екскрементами, які містять кров.

1.4. В природних умовах вірус інфекційної анемії коней уражає також ослів, мулів, лошаків, поні і зебу.

1.5. Вірус чутливий до дії 2 % розчину їдкого натру і 2 % розчину формальдегіду, які знешкоджують його за 5 хвилин. В матеріалі, нагрітому до 60 град. C, вірус інактивується за 30 хвилин.

1.6. Джерело збудника інфекції - коні, інфіковані вірусом інфекційної анемії.

1.7. Факторами перенесення можуть бути корми, предмети догляду та інші матеріали, забруднені виділеннями інфікованих коней.

1.8. Механічними переносниками збудника є кровососні комахи (мухи-жигалки, єедзі, комарі, мошки, кліщі). Виконання маніпуляцій (узяття крові, вакцинації, лікувальні ін'єкції) при недотриманні стерильності обумовлює перезараження тварин.

1.9. Коні можуть заражатись при потраплянні вірусу парентерально, ентерально, при паруванні, а лошата - через молоко конематки.