За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний документ  
Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників (витяг)
17.12.79 :: Нормативний документ
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників (витяг)

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників

Держави - сторони цієї Конвенції,

Стаття 1

1. Будьяка особа, яка захоплює або утримує іншу особу й погрожує вбити, завдати пошкодження або продовжувати утримувати іншу особу (далі називається "заручник") для того, щоб примусити третю сторону, а саме: державу, міжнародну міжурядову організацію, будьяку фізичну, юридичну особу або групу осіб, - здійснити чи утриматись від здійснення будьякого акту як прямої, так і опосередкованої умови для звільнення заручника, вчиняє, відповідно до змісту цієї Конвенції, злочин захоплення заручників.

2. Будьяка особа, яка:

a) намагається здійснити акт захоплення заручників; чи

b) бере участь як співучасник будьякої особи, яка здійснює чи намагається здійснити акт захоплення заручників, також здійснює злочин проти мети даної Конвенції.

Стаття 2

Кожна державасторона передбачає відповідні покарання за злочини, зазначені у статті 1, з урахуванням тяжкого характеру цих злочинів.

Стаття 3

1. Державасторона, на території якої утримується захоплений злочинцем заручник, вживає всіх заходів, які вона вважає за доцільні, для полегшення становища заручника, зокрема - забезпечення його звільнення і сприяння в певному випадку його від'їзду після звільнення.

2. Якщо певний об'єкт, яким злочинець заволодів у результаті захоплення заручників, опиняється в розпорядженні держависторони, ця державасторона повертає його якомога швидше заручнику або третій стороні, зазначеній у статті 1, залежно від обставин, чи компетентним органам його країни.

Стаття 4

Держависторони співробітничають у запобіганні злочинам, зазначеним у статті 1, зокрема шляхом:

a) вжиття всіх практично здійснюваних заходів для запобігання підготовці в межах їх відповідних територій до вчинення цих злочинів у межах чи поза межами їх територій, включаючи вжиття заходів для заборони на їх території незаконної діяльності осіб, груп і організацій, які заохочують, підбурюють, організують чи беруть участь у вчиненні актів захоплення заручників;

b) обміну інформацією та координації адміністративних та інших відповідних заходів, спрямованих на запобігання таким злочинам.

Стаття 5

1. Кожна державасторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення її юрисдикції щодо будьякого із злочинів, зазначених у статті 1, який було вчинено:

a) на її території або на борту морського чи повітряного судна, зареєстрованого в цій державі;

b) будьяким з її громадян або, якщо зазначена держава вважає це за доцільне, апатридами, які звичайно проживають на її території;

c) для того, щоб примусити цю державу здійснити якийнебудь акт чи утриматися від його здійснення; або

d) щодо заручника, який є громадянином зазначеної держави, якщо ця держава вважає це за доцільне.

2. Кожна державасторона аналогічним чином вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб встановити свою юрисдикцію щодо злочинів, зазначених у статті 1, у випадках, коли гаданий злочинець перебуває на території цієї держави й вона не видає його якійнебудь державі, згаданій у пункті 1 цієї статті.

3. Ця Конвенція не виключає будьякої кримінальної юрисдикції, здійснюваної згідно з внутрідержавним правом.

Стаття 6

1. Переконавшись, що обставини цього вимагають, будьяка державасторона, на території якої перебуває гаданий злочинець, згідно зі своїми законами бере його під варту або вживає інших заходів, що забезпечують його присутність доти, доки це необхідно для того, щоб розпочати кримінальне переслідування чи вжити дій щодо його видачі. Така державасторона негайно проводить досудове розслідування фактів.

2. Про взяття під варту чи інші заходи, про які йдеться в пункті 1 цієї статті, невідкладно повідомляється або безпосередньо, або через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй:

a) держава, на території якої було вчинено злочин;

b) держава, проти якої було застосовано примус чи спробу примусу;

c) держава, громадянином якої є фізична особа або до якої належить юридична особа, проти яких було застосовано примус чи спробу примусу;

d) держава, громадянином якої є заручник або на території якої він звичайно проживає;

e) держава, громадянином якої є гаданий злочинець, або у разі, коли він є апатридом, - на території якої він звичайно проживає;

f) міжнародна міжурядова організація, проти якої було застосовано примус чи спробу примусу;

g) інші заінтересовані держави.

3. Будьякій особі, стосовно якої вживаються заходи, передбачені в пункті 1 цієї статті, надається право:

a) невідкладно зв'язатися з найближчим відповідним представником держави, громадянином якої вона є, або яка іншим чином правомочна встановити такий зв'язок, чи якщо вона є апатридом держави, на території якої вона звичайно проживає;

b) відвідання представником цієї держави.

4. Права, зазначені в пункті 3 цієї статті, мають здійснюватися згідно із законами і правилами держави, на території якої перебуває гаданий злочинець, за умови, однак, що ці закони і правила повинні сприяти повному здійсненню цілей, для яких призначені права, що надаються відповідно до пункту 3 цієї статті.

5. Положення пунктів 3 і 4 цієї статті не завдають шкоди праву будь-якої держависторони, що претендує на юрисдикцію згідно з пунктом 1 статті 5, просити Міжнародний комітет Червоного Хреста зв'язатися з гаданим злочинцем чи відвідати його.

6. Держава, яка проводить досудове розслідування, передбачене пунктом 1 цієї статті, негайно повідомляє про одержані нею дані держави або міжнародні організації, зазначені в пункті 2 цієї статті, і повідомляє, чи має вона намір здійснювати юрисдикцію.

Стаття 7

Державасторона, на території якої гаданий злочинець піддається кримінальному переслідуванню, повідомляє згідно із своїм законодавством про остаточні результати розгляду Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, який надсилає цю інформацію іншим заінтересованим державамсторонам і заінтересованим міжнародним міжурядовим організаціям.

Стаття 8

1. Державасторона, на території якої перебуває гаданий злочинець, якщо вона не видає його, зобов'язана без жодних винятків і незалежно від того, чи вчинено злочин на її території, передати справу своїм компетентним органам для кримінального переслідування шляхом проведення судового розгляду відповідно до законодавства цієї держави. Ці органи приймають рішення таким же чином, як і в разі звичайного злочину тяжкого характеру згідно із законодавством цієї держави.

2. Будьякій особі, стосовно якої проводиться судовий розгляд у зв'язку з будьяким із злочинів, зазначених у статті 1, гарантується справедливе ставлення на всіх стадіях судового розгляду, в тому числі користування всіма правами й гарантіями, передбаченими законодавством держави, на території якої вона перебуває.

Стаття 9

1. Прохання про видачу гаданого злочинця згідно з цією Конвенцією не може бути задоволене, якщо у держави сторони, якій адресоване прохання про видачу, є достатні підстави вважати:

a) що прохання про видачу за вчинення злочину, зазначеного у статті 1, було подане з метою переслідування чи покарання особи з причин, пов'язаних з її расовою, релігійною, національною чи етнічною належністю або політичними поглядами; або

b) що позиції даної особи може бути завдана шкода:

І) з будьякої з причин, зазначених у підпункті "а" цього пункту;

ІІ) з тієї причини, що відповідні власті держави, які мають право на здійснення права захисту, не можуть зв'язатися з нею.

2. Що стосується злочинів, зазначених у цій Конвенції, положення всіх договорів і угод про видачу, застосовуваних між державамисторонами, змінюються у відносинах між державамисторонами тією мірою, якою вони несумісні з цією Конвенцією.

Стаття 10

1. Злочини, зазначені у статті 1, вважаються такими, що належать до числа злочинів, які спричиняють видачу, й підлягають включенню до будьякого договору про видачу, який існує між державами-сторонами. Держависторони зобов'язуються включати такі злочини, як злочини, що тягнуть за собою видачу, до будьякого договору про видачу, що укладається між ними.

2. Якщо державасторона, яка обумовлює видачу наявністю договору, одержує прохання про видачу від іншої держависторони, з якою вона не має договору про видачу, вона може на свій розсуд розглядати цю Конвенцію щодо злочинів, зазначених у статті 1, як правову підставу для видачі. Видача проводиться згідно з іншими умовами, передбаченими законодавством держави, якій адресоване прохання про видачу.

3. Держависторони, які не обумовлюють видачу наявністю договору, розглядають у відносинах між собою злочини, зазначені у статті 1, як злочини, що мають наслідком видачу, відповідно до умов, передбачених законодавством держави, якій адресоване прохання про видачу.

4. Злочини, зазначені у статті 1, розглядаються державамисторонами для видачі як такі, що були вчинені не лише в місці їх вчинення, а й на території держав, які зобов'язані встановити свою юрисдикцію згідно з пунктом 1 статті 5.

Стаття 11

1. Держависторони надають одна одній найбільш повну допомогу в зв'язку з кримінальнопроцесуальними діями, вжитими щодо злочинів, зазначених у статті 1, включаючи надання всіх наявних у їх розпорядженні доказів, необхідних для судового розгляду.

2. Положення пункту 1 цієї статті не впливають на зобов'язання про взаємну правову допомогу, встановлені будьяким іншим договором.

Стаття 12

Тією мірою, якою Женевські конвенції 1949 року про захист жертв війни або Додаткові протоколи до цих Конвенцій застосовні до будьякого конкретного акту захоплення заручників, і тією мірою, якою держависторони цієї Конвенції зобов'язані згідно з вищезазначеними Конвенціями переслідувати в кримінальному порядку або видати особу, яка захопила заручників, ця Конвенція не застосовується до акту захоплення заручників, вчиненого під час збройних конфліктів, як вони визначені, зокрема, в Женевських конвенціях 1949 року та Протоколах до них, включаючи збройні конфлікти, зазначені в пункті 4 статті 1 Протоколу від 1977 року, коли народи, здійснюючи своє право на самовизначення, втілене в Статуті Організації Об'єднаних Націй і Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, ведуть боротьбу проти колоніального панування, іноземної окупації і расистських режимів.

Стаття 13

Ця Конвенція не застосовується у тих випадках, коли злочин вчинено в межах однієї держави, коли заручник і гаданий злочинець є громадянами цієї держави й гаданий злочинець перебуває на території цієї держави.

Стаття 14

Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що виправдовує порушення територіальної цілісності або політичної незалежності будьякої держави всупереч Статутові Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 15

Положення цієї Конвенції не торкаються застосування договорів про притулок, які діють на час прийняття цієї Конвенції між державами - сторонами цих договорів; однак держава - сторона цієї Конвенції не може вдаватися до цих договорів щодо іншої держави - сторони цієї Конвенції, яка не є стороною цих договорів.