За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний документ  
Резолюція 47/33 Генеральної асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року "Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення" (витяг)
18.12.92 :: Нормативний документ
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

Резолюція 47/33 Генеральної асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року "Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення" (витяг)

РЕЗОЛЮЦІЯ 47/33

Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року "Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення"

Генеральна Асамблея,

беручи до уваги, що у відповідності до принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй та в інших міжнародних документах, визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їхніх прав є основою свободи, справедливості і загального миру,

враховуючи зобов'язання держав, взяті ними у відповідності до Статуту, зокрема до статті 55, сприяти загальному поважанню і дотриманню прав людини і основних свобод,

будучи дуже стурбованою тим, що в багатьох країнах бувають випадки насильницьких зникнень, які часто мають безперервний характер у тому розумінні, що особи арештовуються, затримуються чи викрадаються проти їхньої волі чи якимсь іншим чином позбавляються волі посадовими особами різних ланок чи рівнів уряду, організованими групами чи приватними особами, які діють при його прямій чи непрямій підтримці, з його дозволу чи згоди, при наступній відмові повідомити про долю чи місцеперебування таких осіб або визнати позбавлення їх волі, що ставить цих осіб поза захистом закону,

беручи до уваги, що насильницькі зникнення підривають фундаментальні цінності будьякого суспільства, яке є прихильником поваги до законності, прав людини і основних свобод, і що систематичне вчинення таких актів за своїм характером є злочином проти людяності,

посилаючись на свою резолюцію 33/173 від 20 грудня 1978 року, в якій вона висловила стурбованість повідомленнями з різних частин світу про насильницькі або недобровільні зникнення осіб та про страждання і горе, яке приносить таке зникнення, і закликала уряди забезпечити, щоб органи правопорядку та органи безпеки несли юридичну відповідальність за зловживання владою, яке може призвести до насильницьких або недобровільних зникнень осіб,

нагадуючи також про захист, який надається жертвам збройних конфліктів у відповідності до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року і Додаткових протоколів до них 1977 року,

враховуючи, зокрема, відповідні статті Загальної декларації прав людини і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які захищають право на життя, право на свободу і безпеку особистості, право не зазнавати катувань і право на визнання правосуб'єктності особистості,

враховуючи також Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, в якій передбачається, що державиучасниці будуть вживати ефективних заходів щодо запобігання катуванням і покарання за їх застосування,

беручи до уваги Кодекс поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку, Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами правопорядку, Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою та Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями,

заявляючи, що з метою запобігання насильницьким зникненням необхідно забезпечувати суворе дотримання Зводу принципів захисту всіх осіб, яких затримують чи ув'язнюють у будьякій формі, що міститься в додатку до його резолюції 43/173 від 9 грудня 1988 року, і Принципів ефективного попередження і розслідування незаконних, свавільних і сумарних страт, викладених Економічною і Соціальною Радою в додатку до її резолюції 1989/65 від 24 травня 1989 року і схвалених Генеральною Асамблеєю в резолюції 44/162 від 15 грудня 1989 року,

враховуючи, що дії, в основі яких лежить насильницьке зникнення, є порушенням заборони, що міститься у вищезгаданих міжнародних документах, всетаки важливо розробити документ, у якому будьякі акти насильницького зникнення кваліфікувалися б як особливо тяжкі правопорушення і встановлювалися б норми, спрямовані на покарання за їх вчинення, а також на їх попередження,

1) проголошує дану Декларацію про захист усіх осіб від насильницьких зникнень як звід принципів для всіх держав;

2) настійливо закликає докласти всіх зусиль для того, щоб Декларація набула загальновідомого і загальновизнаного характеру.

Стаття 1

1. Будьякий акт насильницького зникнення є образою людської гідності. Він засуджується як заперечення цілей Статуту Організації Об'єднаних Націй і як серйозне і кричуще порушення прав людини і основних свобод, проголошених у Загальній декларації прав людини та підтверджених і розвинених у міжнародних документах, які стосуються цієї галузі.

2. Будьякий акт насильницького зникнення ставить осіб, які зазнали цього, поза захистом закону, а також спричиняє тяжкі страждання їм та їхнім сім'ям. Він є порушенням норм міжнародного права, яке гарантує, зокрема, право на визнання правосуб'єктності особистості, право на свободу і безпеку особистості і право не зазнавати катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Він є також порушенням права на життя чи є серйозною загрозою для цього права.

Стаття 2

1. Жодна держава не повинна практикувати, дозволяти чи допускати насильницькі зникнення.

2. Держави діють на національному і регіональному рівнях у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй для того, щоб усіма засобами сприяти запобіганню і викоріненню практики насильницьких зникнень.

Стаття 3

Кожна держава вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання і викорінення актів насильницького зникнення на будьякій території, яка знаходиться під її юрисдикцією.

Стаття 4

1. Різні акти насильницького зникнення є злочином за кримінальним правом, яке передбачає відповідні міри покарання з урахуванням його надзвичайно тяжкого характеру.

2. Національне законодавство може передбачати пом'якшення обставин стосовно осіб, які, взявши участь в акті насильницького зникнення, сприяють поверненню жертв живими чи добровільно дають відомості, які сприяють з'ясуванню обставин насильницького зникнення.

Стаття 5

Окрім застосування карних санкцій, насильницькі зникнення тягнуть за собою громадянську відповідальність держави чи державних органів, які організували такі зникнення, дали на них згоду чи потурали їм, без збитків для міжнародної відповідальності цієї держави у відповідності до принципів міжнародного права.

Стаття 6

1. Ніякий наказ чи розпорядження будьякого державного, громадянського, військового чи іншого органу не можуть бути виправданням насильницького зникнення. Будьяка особа, яка одержала такий наказ чи таке розпорядження, має право і не зобов'язана підкорятися їм.

2. Кожна держава забезпечує, щоб накази чи розпорядження, які приписують, уповноважують чи заохочують насильницьке зникнення, були заборонені.

3. При професійній підготовці співробітників правоохоронних органів слід приділити особливу увагу положенням пунктів 1 і 2 цієї статті.

Стаття 20

1. Держави попереджають і припиняють практику викрадення дітей, батьки яких зазнавали насильницького зникнення, а також дітей, які народились під час насильницького зникнення їхньої матері, і прагнуть знайти, встановити особу та повернути цих дітей у сім'ї їхнього походження.

2. Враховуючи необхідність захисту вищих інтересів дітей, згаданих у попередньому пункті, в державах, які визнають систему усиновлення або удочеріння, забезпечується можливість для перегляду питання про усиновлення чи удочеріння таких дітей і, зокрема, визнання недійсним будьякого усиновлення або удочеріння, пов'язаного з насильницьким зникненням. Однак таке усиновлення чи удочеріння залишається дійсним, якщо на момент перегляду найближчі родичі дитини дають на те свою згоду.

3. Викрадання дітей, батьки яких зазнали насильницького зникнення, або дітей, які народилися під час насильницького зникнення їхньої матері, а також підробка або знищення документів, які засвідчують їх справжню особу, є злочином особливо тяжкого характеру, який підлягає покаранню як такий.

4. З цією метою держави, при необхідності, укладають двосторонні чи багатосторонні угоди.