За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний документ  
Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності (витяг)
25.12.92 :: Нормативний документ
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності (витяг)

3. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12

(З наступними змінами та доповненнями) (КК, КПК. — 1999. — 720 с.)

Гарантована Конституцією України і Законом "Про власність” охорона приватної власності, її захист від злочинних, особливо корисливих, посягань була й лишається одним з найважливіших завдань судів України.

Обговоривши практику застосування законодавства, Пленум зазначає, що у справах про корисливі злочини проти приватної власності не завжди забезпечується принцип невідворотності відповідальності. Деякі суди, не проявляючи належної вимогливості до органів попереднього розслідування, приймають до провадження неповно І однобічно розслідувані справи, а нерідко і самі поверхово досліджують обставини, що мають істотне значення.

Іноді суди допускають помилки при кваліфікації дій винних осіб, відмежуванні одних злочинів від інших, вирішенні питань про наявність або відсутність кваліфікуючих ознак та призначенні мір кримінальних покарань.

Суди не завжди вимагають від органів попереднього розслідування вжиття необхідних заходів до забезпечення відшкодування шкоди і можливої конфіскації майна, самі не усувають цих недоліків. Нерідко неправильно визначається розмір матеріальних збитків, завданих корисливими посяганнями на приватну власність, допускаються помилки при ви* рішенні цивільних позовів потерпілих.

Не в усіх справах виявляються причини і умови, що сприяли вчиненню цих злочинів, і не вживаються заходи до а усунення.

Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на необхідність усунення зазначених недоліків, забезпечення неухильного виконання вимог закону при розгляді справ про злочини проти приватної власності, поновлення порушених прав громадян і відшкодування завданої їм шкоди, призначення винним особам покарання в суворій відповідності з вимогами ст. 39 КК України.

Судам необхідно пред'являти належні вимоги до якості попереднього слідства у справах про злочини проти приватної власності. У стадії віддання обвинуваченого до суду і в судовому засіданні ретельно перевіряти повноту, об'єктивність і всебічність попереднього слідства, з'ясовувати, чи притягнуто до відповідальності всіх осіб, викритих у вчиненні злочину, чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, і можливої конфіскації майна.

У випадках, коли на попередньому слідстві не було вжито належних заходів до забезпечення відшкодування збитків і можливої конфіскації майна. Їх слід вживати судам шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії. Якщо ці заходи не можуть бути вжиті безпосередньо судом, суддя чи суд згідно зі ст. 247 або ст. 329 КПК України вправі зобов'язати відповідні органи вжити необхідних заходів до такого забезпечення. Якщо неповнота розслідування справи або інші істотні порушення закону не можуть бути усунуті в судовому засіданні, справу належить направити на додаткове розслідування.

На факти невиконання слідчими вимог ст. 125 КПК України судам слід реагувати окремими ухвалами або постановами.

(Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.93)

<І>

2. Роз'яснити судам, що об'єктом посягань, передбачених главою V КК України, є приватна власність громадян, а предметом — майно, належне громадянам: жилі будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

(Абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду № }2 від ОЗ.Ї2.97)

Це майно може належати як одній, так і декільком особам за умови, що воно знаходиться у їх спільній сумісній чи частковій власності (статті 16, 17, 18 Закону) і якщо Їх об'єднання не є юридичною особою.

3. Предметом шахрайства і вимагательства е не тільки майно, а і право на нього (надання права вимагати виконання зобов'язань, документи, які надають право на отримання майна, тощо), а вимагання — і будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від них, відмова від прав на майно тощо).

4. Викрадення або заволодіння документами, які не мають грошової оцінки, вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими припасами до неї або вибуховими речовинами, радіоактивними матеріалами, наркотичними засобами, психотропними речовинами, предметами, які знаходяться в могилі чи на могилі, не може кваліфікуватися за статтями 140—144 КК України. За наявності відповідних підстав відповідальність за ці дії настає за ч. З ст. 193, статтями 223, 228а, 2292, 212 КК України.

(Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду<І> М 12 від 03.12.97)

5. Крадіжка (таємне викрадення майна) — це таке викрадення, здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Грабіж — це відкрите викрадення майна у присутності потерпілого або інших осіб, якщо винна особа усвідомлює цю обставину.

При відмежуванні крадіжки від грабежу належить виходити із направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку

не лише тоді, коли воно здійснюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але й тоді, коли воно відбувається у їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють (в силу сп'яніння, малолітства тощо) факту протиправного вилучення майна.

6. Крадіжку і грабіж належить вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо).

ДІЇ, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування — залежно від характеру насильства чи погроз як грабіж чи розбій.

7. Вимагательство — це пред'явлена із корисливих спонукань вимога передати приватне майно громадян чи права на нього, або вчинення будь-яких дій майнового характеру, поєднана як Із погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно, так і з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

8- У відповідності зі ст. 142 КК України під розбоєм слід розуміти відкритий чи таємний (несподіваний для потерпілого) напад з метою заволодіння приватним майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного з застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

9. Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч. 2 ст. 141, ч. 2ст. 144 КК України), слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу чи вимагательства, повністю охоплюються ч. 2ст. 141 чич. 2ст. 144 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК України не потребують.

10. Небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого насильство (ст. 142, ч. 3 ст. 144 КК України) — це заподіяння Йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід відносити насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

11. Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном належить розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати такі дії за ч. 2сг, 141 або відповідною частиною ст- 142 КК України. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень.

(Абзац перший пункту 11 із зламами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду12 від 03.12.97)

Вказане стосується і випадків застосування таких речовин (газів) в процесі вимагательства.

12. Заподіяння в процесі розбою чи вимагательства легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування охоплюється ст. 142 чи ч. З сг. 144 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК України не потребує.

Умисне заподіяння при розбої тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст. 101 КК України, оскільки повністю охоплюється ч. З ст. Ї42 КК України.

Якщо в процесі розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. З ст. 142 і ч. З ст. 101 або п. “а” ст. 93 КК України.

Заподіяння смерті потерпілому з необережності при розбої також належить кваліфікувати за сукупністю злочинів — за відповідною частиною ст, 142 і ст. 98 КК України.

Якщо в процесі вимагательства потерпілому або близьким йому особам було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження або кого-небудь було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. З ст. 144 (за ознакою насильства, небезпечного для життя, або спричинення тяжких наслідків) і відповідною частиною ст. 101 або п. “а” ст. 93 КК України.

Вбивство з необережності при вимагательстві повністю охоплюється ч. З ст. 144 КК України за ознакою спричинення тяжких наслідків і додаткової кваліфікації за ст. 98 КК" України не потребує.

13. Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я), а при грабежі (ч. 2 ст. 141 КК України — насильство, що не е небезпечним для його життя чи здоров'я.

Психічне насильство при вимагательстві полягає в погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб (родичів, інших осіб, доля яких для потерпілого має істотне значення). Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, ЇЇ дії при відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 144 КК України, а в інших випадках — за ч. 1 ст. 144 КК України.

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи ЇЇ в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він буде протидіяти нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсованої зброї або її макета тощо), якщо потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я.

Погроза вчинити вбивство, висловлена в процесі розбою чи вимагательства, повністю охоплюється диспозицією ст. 142 та ч. 2 ст. 144 КК України і додаткової кваліфікації за ст. 100 КК не потребує.

14. Під відомостями, що ганьблять потерпілого або близьких йому осіб, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їх дії і дії, вчинені щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких, на його думку, скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому осіб. До таких відомостей, зокрема, можуть відноситися дані про інтимні сторони життя, захворювання, небяаговидні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза розголосити такі відомості — це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Реалізація таких погроз в процесі вимагання не охоплюється ст. 144 КК України. Якщо такі дії містять склад злочину (наприклад, не передбаченого ст. 125 КК України), вони підлягають окремій кваліфікації.

15. Погроза пошкодити або знищити майно має місце лише тоді, коли вона стосується майна, належного потерпілому або близьким йому особам на праві приватної власності.

Умисне знищення або пошкодження майна в процесі вимагательства, якщо воно було вчинене не шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, повністю охоплюється ч. 2 ст. 144 КК України, а у разі настання тяжких наслідків — ч. З ст. 144 КК України. Додаткової кваліфікації за <І>ч. 1 чи ч. 2 ст. 145 КК України в таких випадках не потребується.

Якщо ж майно було знищено чи пошкоджено шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, дії винної особи належить додатково кваліфікувати і за ч. 2 ст. 145 КК України.

16. При відмежуванні вимагательства від грабежу чи розбою належить виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволо-діння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі Його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до близьких йому осіб у майбутньому, належить кваліфікувати як вимагательство.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодін-ня майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи слід кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж і за відповідною частиною ст. 144 КК України (якщо наступні дії являли собою вимагательство).

17. При відмежуванні вимагательства від злочинів, передбачених статтями 155 і 1982 КК, треба виходити з того, що при вимагательстві винна особа керується умислом на завоподіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на ЇЇ користь дій майнового характеру.

Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити потерпілого перестати займатися підприємницькою діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду, виконання якої може обмежити законні права (інтереси) підприємця, вчинене належить розглядати як протидію законній підприємницькій діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 155е КК.

Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. І982 КК. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагательство.

(Пункт 17 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду № 12 від 03.12.97)

18. Згідно зі ст. 143 КК України шахрайство — це заволодіння приватним майном громадян або набуття права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довір'ям.

Судам слід мати на увазі, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довір'ям (недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого, при наявності до того підстав, може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин — розглядатись як недійсна угода (статті 51, 52, 54, 55 Цивільного кодексу України).

(Абзац третій пункту 18 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду № 12 від 03.12.97)

19. Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання — не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі службовій особі в якості хабара, маючи намір не передавати Їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії належить також кваліфікувати за статтями 17, 19 і відповідною частиною ст. 170 КК України.

20. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин, її дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 143 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин.

Зокрема, самовільне присвоєння влади або звання посадової особи, викрадення, пошкодження і підробка документів, штампів і печаток з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а також використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст. 143 КК України не охоплюється і повинні окремо кваліфікуватися за ст. 191 КК України або за відповідною частиною ст. 193 чист. 194 КК України.

Шахрайство, вчинене посадовою особою, якшо вона з метою обману чи зловживання довір'ям зловживала владою або посадовим становищем, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 143 і 165 КК України.

(Пункт 20 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду12 від 03.12.97)

21. Угон належних громадянам транспортних засобів може кваліфікуватися як крадіжка, грабіж чи розбій лише за умови, що умисел винного був спрямований на звернення цього транспортного засобу у свою власність або у власність іншої особи. При відсутності такого умислу вчинене належить кваліфікувати за відповідною частиною ст- 2151 КК України.

У випадках, коли угон транспортного засобу був способом викрадення деталей, вузлів, агрегатів, речей потерпілого або заволодіння ними шляхом грабежу чи розбою, дії винної особи слід кваліфікувати відповідно за статтями 140, 141 або 142 КК України і за відповідною частиною ст. 2151 КК України. Якщо умисел на викрадення вузлів, деталей, агрегатів чи речей потерпілого виник у винного після угону, його дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 215'і 140 КК України.

22. Дії особи, яка, звертаючи на свою користь майно, допускала, що воно може належати як громадянину, так і державній чи колективній організації, слід кваліфікувати як злочин проти приватної чи державної або колективної власності залежно від фактичної належності майна.

Якщо ж, помиляючись щодо фактичної належності майна, винний звернув на свою користь приватне майно, бажаючи викрасти чи заволодіти державним чи колективним майном, або звернув на свою користь державне чи колективне майно, бажаючи викрасти приватне майно чи заволодіти ним, його дії належить кваліфікувати як замах на той злочин, який винний бажав вчинити.

Якщо державна чи колективна організація у зв'язку з певними відносинами була зобов'язана зберігати передане їй майно громадян, викрадення, вчинене особою, яка усвідомлювала, що матеріальну відповідальність за вказане майно несе ця організація, належить кваліфікувати як злочин проти державної чи колективної власності. Викрадення майна, належного громадянам на праві приватної власності, яке хоча і знаходилося в приміщенні державної чи колективної організації, але не було передане їй на зберігання, належить кваліфікувати як злочин проти приватної власності.

23. Згідно з приміткою до ст. 140 КК України повторним у статтях 140, 141, 143 і 144 КК України визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 69, 81—84, 86, 861, 862, 142, 223, 2281, 2292, 22917 (розкрадання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин). 22911 КК України.

(Абзац перший пункту 23 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду № 12 від 03.12.97)

Викрадення приватного майна не може кваліфікуватися як повторне, коли судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку амністії чи помилування, погашена чи знята згідно зі ст. 55 КК України; якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин; у випадках, коли винна особа, хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочинів, зазначених у примітці до ст. 140 КК України, але була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності.

У випадку вчинення винною особою декількох злочинів, передбачених однією із вказаних статей (140,141, 143, 144 КК України), дії при відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною другою тієї чи іншої статті. Додатково кваліфікувати перший злочин ще і за частиною першою даної статті не потрібно.

У разі вчинення декількох посягань на приватну власність різними способами перший злочин (при відсутності інших кваліфікуючих ознак) належить кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші, як вчинені повторно, за частинами другими відповідних статей КК України.

Неодноразове вилучення майна (чи заволодіння ним) у одного і того ж потерпілого, якщо воно складалося із ряду тотожних дій, охоплювалося з самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом, належить розглядати як один продовжуваний злочин.

24. Розбій визнається повторним і кваліфікується за ч. 2 ст. 142 КК України лише тоді, коли винна особа раніше вчинила розбій з метою заволодіння державним, колективним чи приватним майном (статті 86, 142 КК України), бандитизм (ст. 69 КК України, а також злочини, передбачені статтями 86', ч. 2 ст. 223, ч. З ст. 2292, ч. З ст. 2299 КК України, якщо вони вчинені шляхом розбою, і була засуджена за це (за умови, що ця судимість не була знята чи погашена), або притягується за такий злочин до відповідальності по даній справі.

(Абзац перший пункту 24 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду № 12 від 03.12.97)

Два і більше розбоїв з метою заволодіння приватним майном при відсутності інших кваліфікуючих ознак належить "кваліфікувати за ч. 2 ст. 142 КК України. Додатково кваліфікувати перший злочин ще і за частиною першою цієї статті не потрібно.

25. Крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство і вимагательства належить кваліфікувати як здійснені за попереднім зговором групою осіб тоді, коли за домовленістю, яка виникла до початку вчинення відповідного злочину, в ньому брали участь як співвиконавці дві й більше особи.

(Абзац перший пункту 25 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду № 12 від 03.12.97)

Якщо група осіб за попереднім зговором мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один із її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, то його дії належить кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб — відповідно як крадіжку чи грабіж при умові, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

<І>

26. При відмежуванні вимагательства, вчиненого за попереднім зговором групою осіб, від вимагательства, вчиненого організованою групою, слід виходити із ступеня зорганізо-ваності винних.

Під організованою групою стосовно злочинів проти приватної власності слід розуміти стійке об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. На наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть, зокрема, вказувати:

розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (в тому числі і підкупом посадових осіб шляхом дачі хабарів), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо.

(Абзац другий пункту 26 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду № 12 від 03.12.97)

Якщо організована група являє собою озброєну банду, відповідальність її членів, які вчинили вимагательство, настає за сукупністю злочинів, передбачених ст. 69 і ст. 144 ч. З КК.

(Абзац третій пункту 26 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду № 12 від 03.12.97)

27. Вирішуючи питання про кваліфікацію дій винної особи за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди, судам належить виходити із вартості викраденого на час вчинення злочину, його кількості і значущості для потерпілого, а також з матеріального становища останнього, наявності у нього утриманців тощо.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденої речі, престижність володіння нею тощо), при цьому враховуватися не повинні.

З тих же критеріїв належить виходити судам при вирішенні питання про те, чи є заподіяна вимаганням шкода великою (ч. З ст. 144 КК України). При цьому слід мати на увазі, цю під великою шкодою належить розуміти як шкоду, заподіяну потерпілому у зв'язку з передачею ним майна вимагателю, так і шкоду, заподіяну потерпілому чи близьким йому особам пошкодженням або знищенням майка.

Розмір заподіяних потерпілому збитків належить визначати виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним у результаті трудової діяльності. При відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення експертизи.

(Абзац четвертий пункту 27 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 13.01.95)

Якщо потерпілий придбав майно за риночними чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися виходячи із цих цін на час вчинення злочину.

28. Під іншими тяжкими наслідками стосовно ч, 3 ст. 144 КК України належить розуміти смерть або самогубство потерпілого чи близьких йому осіб, заподіяння їм тілесних ушкоджень, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний з стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або перервання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, заподіяння смерті чи таких же тілесних ушкоджень третім особам, заподіяння останнім великої шкоди, а також інші наслідки, які суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати тяжкими.

29. Оскільки вимагательство € закінченим з моменту пред'явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, заподіяння значної шкоди, великої шкоди чи інших тяжких наслідків мають місце лише у випадку реального настання вказаних в законі наслідків. У зв'язку з цим не можуть розглядатися як замах на злочин, передбачений ч. 2 чи ч. З ст. 144 КК, дії особи, яка вчиняючи вимагательство, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.

30. Вирішуючи питання про наявність в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки як проникнення у житло, судам слід мати на увазі таке.

Проникнення — це вторгнення у житло з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також з допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно із житла без входу в нього,

Житло — це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, судам належить з'ясовувати, з якою метою вона опинилася у житлі і коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Якщо винна особа опинилась у житлі без наміру вчинити злочин, а потім заволоділа чужим майном, ЇЇ дії не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло. Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення майна чи заволодіння ним, ЇЇ дії належить кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло.

Якщо дії, розпочаті як крадіжка з проникненням у житло, переросли в грабіж чи розбій, Їх належить кваліфікувати відповідно за ч. З ст. 141 чи ч. З ст. 142 КК України як вчинені з проникненням у житло.

31. Крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство чи вимагательство можуть кваліфікуватися як вчинені особливо небезпечним рецидивістом лише тоді, коли винна особа була визнана особливо небезпечним рецидивістом до вчинення даного злочину вироком суду. що набрав законної сили, і судимість у встановленому порядку не знята.

32. Якщо винна особа вчинила крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство чи вимагательство і в її діях є декілька кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті, вчинене належить кваліфікувати за тією частиною, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всі кваліфікуючі ознаки повинні бути вказані в постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку і в мотивувальній частині вироку.

33. У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти приватної власності, одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакінчені злочини повинні отримувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст. 17 КК України.

Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при інших— організатором, підмовником чи пособником, останні злочини також належить кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину ст. 19 КК України.

34. Суди повинні забезпечувати неухильне застосування передбачених законом мір покарання до осіб, які вчинили злочини, передбачені статтями 140—144 КК України, в організованих групах, з проникненням в житло, за інших обтяжуючих обставин, раніше судимих, осіб. які вперто не бажають залучатися до чесного трудового життя, вчинили злочини на грунті пияцтва, алкоголізму і наркоманії. Поряд з цим слід використовувати передбачені законом можливості для призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, щодо осіб, винних у вчиненні менш небезпечних злочинів і здатних виправитись без Ізоляції від суспільства.

Засуджуючи винних у вчиненні злочинів проти приватної власності за законом, що передбачає можливість призначення конфіскації майна, суди повинні у кожному випадку обговорювати питання про застосування або незастосування цього додаткового покарання і зазначати в резолютивній частині вироку про прийняте рішення. Якщо санкція кримінального закону передбачає обов'язкове застосування конфіскації майна, незастосування її може мати місце лише за наявності умов, вказаних у ст. 44 КК України, і має бути мотивоване у вироку.

Оскільки корисливий мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочинів, передбачених статтями 140—144 КК України, посилання у вироку на цю обставину, як на обтяжуючу відповідальність, не допускається. Не можна також враховувати як обтяжуючі ті обставини, які враховані в якості кваліфікуючих ознак при кваліфікації дів винної особи.

35. Звернути увагу судів на необхідність точного і неухильного виконання вимог закону щодо відшкодування потерпілим матеріальних збитків, заподіяних корисливими посяганнями на приватну власність. По кожній справі про злочини, передбачені статтями 140— 144 КК України, суд при постановленні вироку повинен вирішити цивільний позов, якщо він був заявлений.

Слід мати на увазі, що згідно зі статтями 291 і 328 КПК України цивільний позов при постановленні вироку може бути залишено без розгляду лише у випадках виправдання підсудного за відсутністю складу злочину або при неявці цивільного позивача чи його представника у судове засідання Залишення цивільного позову без розгляду з інших підстав, у тому числі і з передачею питання про вирішення позову в порядку цивільного судочинства, законом не передбачено.

Якщо цивільний позивач відмовився від позову і така відмова не була вимушеною і не порушувала його охоронювані законом права і інтереси, суд повинен вирішити питання про звернення викраденого майна чи стягнення його вартості на користь держави у відповідності з ст. 470 Цивільного кодексу України.

36. Роз'яснити, що у відповідності зі ст. 453 ЦК України, суд, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, зобов'язаний перевірити можливість відшкодування її в натурі. При наявності такої можливості суд повинен прийняти рішення про передачу потерпілому викраденого у нього майна або зобов'язати винну особу надати потерпілому річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі.

Коли відшкодування в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості майна (тобто за цінами, за які вільно можна придбати майно того ж роду і якості на час розгляду справи), а також не одержані потерпілим доходи.

Судам слід мати на увазі, що у відповідності з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” у тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких було стягнуто грошові суми, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до винної особи.

37. Судам необхідно неухильно виконувати вимоги п. 1 ст. 81 КПК України про конфіскацію належних винним особам знарядь злочину.

Під знаряддями злочину стосовно корисливих посягань на приватну власність належить розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися Їх власником чи особами, у співучасті з якими він вчиняв злочин, для викрадення майна чи заволо-діння ним, а також для полегшення вчинення чи приховування злочину. Зокрема, транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовувалися для безпосереднього вилучення майна чи заволодіния ним, але і коли без їх використання вчинення злочину було неможливим чи надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).

Рішення про конфіскацію таких речових доказів може бути прийнято лише за умови, що вони визнані знаряддями злочину органами попереднього слідства чи судом.

38. Враховуючи підвищений ступінь суспільної небезпечності посягань на приватну власність громадян, особливу увагу суди мають приділяти виявленню причин та умов, що сприяли вчиненню цих злочинів, реагувати на них окремими ухвалами та постановами.

39. Судам касаційної та наглядної Інстанцій необхідно посилити нагляд за розглядом справ цієї категорії, забезпечити правильне спрямування судової практики. Систематич-

но вивчати стан виконання законодавства про відповідальність за корисливі злочини проти приватної власності і вживати заходів до усунення недоліків.

40. Визнати такою, що втратила силу постанову № 4 Пленуму Верховного Суду України від 30 червня 1989 року “Про виконання судами республіки законодавства про відповідальність за корисливі злочини проти особистої власності і постанови Пленуму Верховного Суду СРСР з цього питання”