За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний документ  
Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань
28.06.1991 :: Нормативний документ
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А N 4 від 28.06.91

Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року N 3, від 3 грудня 1997 року N 12,

Закріплене в ч. 3 ст. 27 і ч. 5 ст. 55 Конституції України та ст. 15 КК право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань на свої права і свободи, своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав та свобод людини і громадянина, про невід'ємність права кожної людини на життя, про недоторканність її житла і майна, а також забезпечує умови для захисту громадських і державних інтересів. туційного положення про недоторканність особи, її житла і майна, забезпечує умови для захисту державних і громадських інтересів, а також охоронюваних законом прав та інтересів громадян. (абзац 1 преамбули змінено згідно з постановами Пленуму Верховного Суду: від 04.06.93 р. N 3, від 03.12.97 р. N 12)

Вивчення судової практики свідчить про те, що суди в основному правильно застосовують законодавство про необхідну оборону.

Разом з тим при розгляді таких справ суди допускають помилки, які призводять до порушень прав громадян, необгрунтованого засудження за дії, вчинені в стані необхідної оборони. ( Абзац третій преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Попереднє слідство в цих справах нерідко зводиться до збирання лише доказів про обвинувачення в заподіянні смерті або тілесних ушкоджень потерпілому. При цьому всупереч вимогам ст.22 КПК не завжди всебічно, повно і об'єктивно встановлюються обставини справи, неналежно перевіряється поведінка потерпілих, що передувала події, взаємовідносини з обвинуваченими, а також показання останніх про вчинення на них нападу і заподіяння шкоди. Нерідко захист особи від посягання розцінюється як участь в обопільній бійці.

Суди не завжди усувають недоліки попереднього слідства, самі допускають помилки, не з'ясовують, чи дійсно мав місце напад на обвинуваченого, іноді не враховують характер і раптовість посягання, інтенсивність і можливість для його відбиття.

Деякі суди, виклавши у вироку обставини справи у відповідності із зібраними доказами, належно їх не оцінюють і дії винних неправильно кваліфікують, виходячи лише з тяжких наслідків, що настали.

Окремі суди обмежуються засудженням тільки осіб, які при захисті від нападу перевищили межі необхідної оборони, і не вживають заходів для притягнення до відповідальності тих, хто вчинив злочинне посягання.

Допускаються помилки при призначенні покарання. Суди не завжди з'ясовують причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів, нерідко залишають без реагування випадки антигромадської поведінки окремих громадян, недоліки по запобіганню і припиненню подібних проявів.

Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Звернути увагу судів на необхідність вжиття дійових заходів, спрямованих на усунення зазначених недоліків, забезпечення суворого додержання вимог ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 55 Конституції України і ст. 15 КК. ст.15 КК.

(абзац 1 пункту 1 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97 р. N 12)

Вирішуючи справи даної категорії, суди повинні виходити з того, що у відповідності з законом кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади, тому точним і неухильним застосуванням закону повинні забезпечити громадянам реальну можливість активно протидіяти таким посяганням. ( Абзац другий пункту 1 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

2. Суди зобов'язані забезпечити всебічне, повне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи, з'ясування мотивів дій підсудного і потерпілого, ступеню заподіяної їм шкоди, даних, які їх характеризують, їх взаємовідносин і поведінки, що передували події. При нез'ясуванні цих обставин і неможливості з'ясувати їх у судовому засіданні суд повинен повернути справу на додаткове розслідування.

У справах про перевищення меж необхідної оборони суди зобов'язані порушувати перед органами слідства питання про відповідальність і тих осіб, які вчинили злочинне посягання.

3. Звернути увагу судів, що згідно зі ст.15 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо вони здійснені для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.

Слід також мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, але і при наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з'ясування цього необхідно враховувати поведінку нападаючого, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дає підставу особі, яка захищається, сприймати загрозу як реальну.

При вирішенні питання, чи не з запізненням застосовано оборону, слід виходити з того, що для особи, яка обороняється, за обставинами повинно бути очевидним, що в застосуванні засобів захисту відпала необхідність. Якщо таке переконання було відсутнє, і той, хто захищався, припускав помилку щодо необхідності продовжувати захист, то треба вважати, що він знаходився в стані необхідної оборони. Суди повинні мати на увазі, що перехід використаних при нападі знарядь або інших предметів від нападаючого до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання. ( Пункт 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

4. Згідно з ч.4 ст.15 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. ( Абзац перший пункту 4 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Щоб встановити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, але і характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.

Вирішуючи питання про правомірність заподіяння шкоди, належить встановити, чи захищалася особа від реального, вже розпочатого і ще незакінченого суспільно небезпечного посягання. Лише при наявності стану необхідної оборони треба зробити висновок, перевищила вона межі необхідної оборони чи ні.

5. При розгляді справ суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами, із заподіянням нападаючому меншої шкоди, і чому не використала такої можливості.

Якщо в діях особи суд визнає перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід вказати, в чому полягає перевищення та які засоби захисту в конкретній ситуації не були використані винним, щоб уникнути тяжких наслідків.

6. У випадках, коли має місце посягання групи осіб, яка за кількістю переважає тих, хто захищається, і діє агресивно, з очевидною загрозою для життя чи здоров'я, судам необхідно враховувати, що для захисту ці особи мають право застосовувати такі засоби, які мають в наявності. Якщо при обороні випадково заподіяно шкоду непричетній до нападу особі, в залежності від наслідків, відповідальність може настати за заподіяння шкоди з необережності.

7. У відповідності з законом заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, під час правомірного її затримання за правовими наслідками прирівнюється до необхідної оборони.

При цьому слід мати на увазі, що не є злочином дії, які хоч і підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але спрямовані на затримання особи в момент або безпосередньо після вчинення нею злочину з метою передачі органам влади, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характерові і ступеню суспільної небезпечності вчиненого та обставинам затримання.

8. Суди зобов'язані суворо додержуватися законів, спрямованих на захист представників влади, працівників правоохоронних органів, воєнізованої охорони та інших осіб при виконанні ними службових обов'язків по запобіганню суспільно небезпечних посягань і затриманню правопорушників.

(абзац 1 пункту 8 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97 р. N 12)

Слід мати на увазі, що згідно з Законом України від 20 грудня 1990 року "Про міліцію" працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнестрільну зброю у випадках, передбачених законом.

Працівники міліції, інших правоохоронних органів, воєнізованої охорони, які у зв'язку з виконанням службових обов'язків заподіяли шкоду нападаючому чи затриманому, не несуть за це кримінальної відповідальності, якщо діяли з дотриманням закону.

(абзац 3 пункту 8 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97 р. N 12)

Дії громадян, які при виконанні громадського обов'язку по підтриманню правопорядку заподіяли шкоду особі у зв'язку з вжиттям заходів по припиненню її суспільно небезпечного посягання, затриманню з метою передачі чи доставки у відповідні органи, повинні розглядатися як вчинені в стані необхідної оборони, якщо ними не було допущено явної невідповідності засобів затримання характерові і ступеню суспільної небезпечності вчиненого та обставинам затримання. ( Пункт 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

9. Судам необхідно відрізняти необхідну оборону від мнимої (уявної) оборони, коли особа, помиляючись щодо реальності посягання і вважаючи, що вона захищає правоохоронювані інтереси, заподіює шкоду іншій особі. Якщо особа, перебуваючи в стані мнимої оборони, з урахуванням конкретних обставин не повинна була чи не могла усвідомлювати відсутність реального посягання, а заподіяна нею шкода не перевищувала ту, яка була б допустимою в умовах реального посягання, її дії повинні розглядатись як вчинені без вини і прирівнюватись до необхідної оборони. Якщо ж особа, перебуваючи в стані мнимої оборони, не усвідомлювала факту відсутності реального посягання, але з урахуванням конкретних обставин повинна була й могла це усвідомлювати, а завдана шкода не перевищувала ту, яка була б допустимою в умовах реального посягання, її дії повинні розглядатись як заподіяння шкоди з необережності. У випадку, коли особа, перебуваючи в стані мнимої оборони, завдала шкоди, яка явно не відповідає тій, що була б допустимою в умовах реального посягання, її дії повинні розглядатись як перевищення меж необхідної оборони і за наявності відповідних ознак кваліфікуватися за ст. 97 чи 104 КК.

(пункт 9 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97 р. N 12)

10. Судам необхідно мати на увазі, що дії осіб, які вчинили вбивство або заподіяли тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, і одночасно перебували в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, належить кваліфікувати відповідно за статтями 97, 104 КК, тобто за більш м'яким законом, а не за статтями 95, 103 КК. Коли при перевищенні меж необхідної оборони потерпілому заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть, при відсутності умислу на позбавлення життя, дії винного належить кваліфікувати також за ст.104 КК.

11. При призначенні покарання за дії, пов'язані з перевищенням меж необхідної оборони, суди зобов'язані суворо дотримуватися вимог ст.39 КК та керуватися роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання. ст.39 КК.

Абзац 2 пункту 11 виключено., 104 КК передбачають, крім позбавлення волі і виправні роботи, призначення покарання у вигляді позбавлення волі, відповідно до ст.334 КПК повинно бути у вироку мотивовано.

(згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97 р. N 12)

12. Судам необхідно суворо додержуватися вимог статей 440, 454 ЦК. При вирішенні питання про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок перевищення меж необхідної оборони, враховуючи конкретні обставини, ступінь винності того, хто оборонявся і хто нападав, суд може зменшити розмір майнового стягнення або зовсім в цьому відмовити. Шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, відшкодуванню не підлягає.

13. Виходячи з вимог статей 23, 23-2 КПК, судам належить з'ясовувати причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів, перевіряти факти ганебної поведінки окремих громадян, систематичного пияцтва, гостро реагувати на них та недоліки в роботі посадових і службових осіб, органів державної влади і громадських організацій, які своєчасно не вживали заходів до припинення такої їх поведінки. ного пияцтва, гостро реагувати на них та недоліки в роботі службових осіб, державних органів і громадських організацій, які своєчасно не вживали заходів до припинення такої їх поведінки. (пункт 13 змінено згідно з постановами Пленуму Верховного Суду: від 04.06.93 р. N 3, від 03.12.97 р. N 12)

14. Звернути увагу судів, інших судів касаційної та наглядної інстанцій на необхідність посилення нагляду за розглядом судами кримінальних справ про злочини проти життя і здоров'я громадян та забезпечення суворого додержання законодавства, яке гарантує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань. (пункт 14 змінено згідно з постановами Пленуму Верховного Суду: від 04.06.93 р. N 3, від 03.12.97 р. N 12)