ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 29 червня 1990 року N 5

Із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року N 3, від 3 грудня 1997 року N 12

Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку

19. Керуючись ст. 39 КК України і ч. 2 ст. 334 КПК України, суди зобов'язані мотивувати свої висновки щодо виду і міри покарання, яке слід призначити підсудному. Зокрема, суд повинен мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі; застосування умовного засудження; застосування умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці; призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин; перехід до іншого більш м'якого виду покарання; надання відстрочки виконання вироку; звільнення підсудного від покарання.

При цьому належить керуватись відповідними нормами КК України та роз'ясненнями, які дані в постановах Пленуму Верховного Суду України з питань застосування мір кримінального покарання.

Судам слід мати на увазі, що у ст. 41 КК України наведено вичерпний перелік обставин, що обтяжують відповідальність, і тому суд при мотивуванні міри покарання не може посилатись на обтяжуючі обставини, не зазначені у цій нормі закону.

(Пункт 19 із змінами, внесеними згідно з постановою

24. Звернути увагу судів на необхідність точного виконання вимог ст. 335 КПК України про зміст резолютивної частини обвинувального вироку, яка повинна бути викладена чітко і ясно, щоб при виконанні вироку не виникало сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом, та змісту інших рішень, викладених у цій частині вироку.

При засудженні винного за вчинення кількох злочинів, передбачених різними статтями (частинами статті, пунктами, які мають самостійну санкцію) кримінального закону, міра покарання, як основна, так і додаткова, має призначатись за кожною статтею (пунктом, частиною) кримінального закону. Після цього необхідно визначити покарання за сукупністю злочинів за правилами ст. 42 КК України і за сукупністю вироків - за правилами ст. 43 КК України та викласти рішення з інших питань, зазначених у ст. 335 КПК України.

Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93)