За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний документ  
Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу
28.09.1973. :: Нормативний документ
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу

У К А З

Президента України

Про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України

Затверджено Указом Президента України від 31 грудня 1991 року № 22

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України

1. Відповідно до Конституції України до відання Президента України належить здійснення помилування осіб, засуджених судами України.

Президент, крім клопотань про помилування, розглядає:

а/ матеріали щодо осіб, засуджених до смертної кари, які не клопочуть про помилування;

б/ подання Голови Верховного Суду України або Генерального прокурора України про застосування помилування до осіб, засуджених судами України до смертної кари.

2. Помилування засуджених здіснюється у вигляді:

заміни смертної кари позбавленням волі;

повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням;

зняття судимості.

3. Помилування застосовується, як правило, за особистими клопотаннями засуджених.

Клопотання про памилування розглядаються тільки після набрання вироками законної сили.

4. У виняткових випадках, коли засуджені не перебувають під вартою, виконання вироків щодо них може бути відстрочено до розгляду клопотань про помилування.

5. При розгляді клопотань про помилування беруться до уваги:

характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь в роботі самодіяльних організацій у місцях відбування покарання, строк відбутого покарання й інші обставини;

думка адміністрації виправно-трудової установи або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських організацій і трудових колективів, а в необхідних випадках - також думка виконавчого органу відповідної ради.,

(абзац 3 пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 70/99 від 27.01.99 р.)

6. Особливо небезпечні рецидивісти, а також особи, до яких раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від покарання чи заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, відстрочку виконання вироку, якщо вони до погашення або зняття судимості знову вчинили умисний злочин, можуть бути помилувані тільки у виняткових випадках.

7. Особи, засуджені до смертної кари, можуть звернутися з клопотанням про помиилування до Президента України протягом семи діб з дня вручення їм копій вироків або касаційних ухвал. Якщо засуджений до смертної кари не подасть у зазначений строк клопотання про помилування або своє небажання звертатися з таким клопотанням, про це з додержанням установлених правил складається акт. Клопотання або акт з відповідними матеріалами надсилаються до Президента не піеніш як у триденний строк з дня прийняття клопотання від засудженого або складання акта.

Виконання вироку щодо особи, засудженої до смертної кари, зупиняється до розгляду клопотання або мартеріалів про відмову від подачі про помилування.

8. Клопотання про помилування засуджених, а також матеріали та подання, зазначені у статті І цього Положення, до внесення їх на розгляд Президента України попередньо розглядаються Комісією при Президенті України у питаннях помилування.

Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначених їм строків покарання, а також клопотання про помилування осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, або осіб, визнаних особливо небезпечними рецидивістами, вносяться на розгляд Комісії лише при наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення. Про решту клопотань, що не підлягають задоволенню, Відділом помилування Адміністрації Президента України доповідається Комісії і повідомляється заявникам.

(абзац 2 пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 70/99 від 27.01.99 р.)

9. Комісія утворюється Президентом України на строк його повноважень і діє в складі голови, двох заступників голови, членів Комісії і відповідального секретаря. Число членів Комісії встановлюється Президентом України.

У засіданнях Комісії можуть брати участь народні депутати України. Комісія може запрошувати на свої засідання представників державних органів, громадськості, трудових колективів, а також засобів масової інформації.

10. Комісія у питаннях помилування запитує матеріали, необхідні для розгляду клопотання про помилування, у відповідних державних і громадських органів, а також їх думку про доцільність застосування акту помилування; може давати їм доручення про перевірку окремих питань.

11. Засідання Комісії проводить голова Комісії або за його дорученням один із заступників голови Комісії.

Пропозиції Комісії по розгляду клопотань про помилування заносяться до протоколу, який підписується всіма членами Комісії.

12. Комісія періодично інформує Президента України про роботу по розгляду клопотань про помилування.

13. Клопотання про помилування осіб, засуджених до смертної кари, а також матеріали і подання щодо осіб, зазначених у пунктах "а" і "б" статті І цього Положення, з пропозиціями Комісії вносяться на розгляд Президента України.

14. Клопотання про помилування осіб, засуджених до позбавлення волі і більш м'яких мір покарання, вносяться на розгляд Президента України при наявності пропозиції Комісії про застосування помилування. Про клопотання, по яких Комісією не знайдено підстав для помилування, доводиться до відома Президента України.

15. Про помилування засуджених та про відхилення клопотань про помилування засуджених Президент України приймає укази.

16. Клопотання про помилування осіб, засуджених до смертної кари, або матеріали про відмову цих осіб від подачі клопотань про помилування, що надійшли до Президента України, до внесення на розгляд Комісії надсилаються до Верховного Суду України та Прокуратури України, які протягом місячного строку подають висновки з зазначенням змісту прийнятих судових рішень, обставин вчинення злочинів, даних про особу засуджених, а також свої пропозиції по суті кожного клопотання або матеріалів про відмову від подачі клопотання.

17. У клопотаннях про помилування осіб, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі і більш м'якого покарання, що вносяться на розгляд Комісії, Генеральний прокурор України подає свої висновки. У клопотаннях про помилування осіб, які вчинили злочини у місцях позбавлення волі, та злочини, пов'язані з порушенням правил безпеки руху і експлуатації транспорту, висновки подає Міністр внутрішніх справ України, а у клопотаннях засуджених за особливо небезпечні державні злочини - Голова Служби безпеки України.

(пункт 17 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 70/99 від 27.01.99 р.)

18. У разі відхилення клопотань про помилування повторні клопотання про помилування осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, при відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, можуть бути внесені на розгляд Комісії, як правило, не раніш як через рік, а осіб, засуджених за інші злочини, - не раніш як через шість місяців з часу відхилення попередніх клопотань. Повторні клопотання, що надійшли до закінчення зазначених вище строків, приєднуються до наявних матеріалів і повідомляється заявникам.

19. Клопотання про помилування, що містять посилання на неправильне засудження або інші порушення законності, попередньо надсилаються для перевірки в порядку нагляду в органи прокуратури і суди.

20. Клопотання про помилування, подані засудженими через адміністрацію виправно-трудової установи або інший орган, який відає виконанням вироку, надсилаються на розгляд до Президента України з доданням копій вироків, ухвал і постанов судів, докладних характеристик про роботу і поведінку засуджених з зазначенням думки адміністрації цієї установи або органу і, як правило, думки спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх по суті клопотань, а також інших документів і даних, що мають значення для розгляду питаня про застосування помилування.

(пункт 20 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 70/99 від 27.01.99 р.)

21. Укази Президента України про помилування і про відхилення клопотань про помилування або незастосування акту помилування надсилаються для виконання:

щодо осіб, засуджених до смертної кари, - Верховному Суду України;

щодо осіб, засуджених до позбавлення волі, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, засуджених до заслання, вислання, виправних робіт без позбавлення волі, що відбувають покарання, а також про зняття судимості, - Міністерству внутрішніх справ України;

щодо осіб, які покарання не відбувають, або засуджені до інших мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, та про звільнення від додаткових мір покарання - відповідним судам, а також Міністерству юстиції України для здійснення контролю.

22. Повідомлення про виконання указів Президента України щодо осіб, засуджених до смертної кари, надсилаються до Президента України Верховним Судом України і Прокуратурою України, а щодо осіб, засуджених до інших мір покарання, - органами, на які покладено виконання цих указів.

23. У випадках скасування або зміни за нововиявленими обставинами або в порядку нагляду щодо засуджених, до яких Президентом України раніше було застосовано помилування, суди інформують Президента України про постановлення нових рішень.

24. Підготовка необхідних матеріалів по клопотаннях про помилування для попереднього розгляду Комісією і для розгляду Президентом України, а також контроль за своєчасним виконанням указів Президента України з питань помилування покладається на Відділ помилування Адміністрації Президента України. [Про зміни та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Пре]

(пункт 24 із змінами, внесеними згідно з

Указом Президента N 70/99 від 27.01.99 р.)

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВЛЯЕ

від 28.09.73 м.Київ Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу

Розглянувши матеріали узагальнення судової практики про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу, Пленум Верховного Суду України відмічає, що суди України в основному правильно, відповідно до вимог ст.109 ВТК ( 3325-07 ) і ст.408 КПК ( 1003-05 ), звільняють від відбуття покарання осіб, які захворіли на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуттю покарання. Поряд з цим у практиці застосування згаданих норм закону мають місце серйозні недоліки.

Всупереч вимогам закону, який допускає звільнення від дальшого відбуття покарання тільки тих засуджених, які захворіли на тяжку хворобу, під час відбуття покарання, деякі суди звільняють від покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу до постановлення вироку.

При вирішенні питання про звільнення від відбуття покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу, крім осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу, окремі суди не з'ясовують чи перешкоджає хвороба дальшому відбуттю покарання, а виходять лише з висновку лікарської комісії про стан здоров'я засудженого.

Суди не завжди враховують характер і тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого та інші обставини, що призводить до необгрунтованого звільнення від відбуття покарання через хворобу осіб, які вчинили тяжкі злочини, неодноразово судилися, є особливо небезпечними рецидивістами.

Нерідко суди приймали від органів, які відають виконанням вироків, подання про звільнення від відбуття покарання за мотивами тяжкого захворювання без даних, необхідних для правильного вирішення цього питання.

Окремі суди допускають різні спрощення процесу при розгляді матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбуття покарання через хворобу. В порушення вимог ст.411 КПК ( 1003-05 ), яка встановлює порядок розгляду цих матеріалів, їх часто розглядають без участі прокурора, без представника лікарської комісії, яка дала висновок про хворобу, а також без участі засудженого, який міг бути присутнім у судовому засіданні.

У постановах не завжди наводяться мотиви, на підставі яких суд дійшов до висновку щодо необхідності звільнення від відбуття покарання.

Суди по різному вирішують питання про право оскарження постанови судді, винесеної відповідно до ст.408 КПК. Копії цих постанов не завжди надсилаються до суду, який постановив вирок.

З метою усунення зазначених недоліків і у зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, що потребують роз'яснення, Пленум Верховного Суду України

ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання вимог ст.109 ВТК ( 3325-07 ) і ст.408 КПК ( 1003-05 ) про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу. Перелік захворювань, які є підставою для представлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбуття покарання, затверджений Міністерством охорони здоров'я України 21 квітня 1992 року. При вирішенні питання про звільнення від відбуття покарання через хворобу суди мають забезпечити індивідуальний підхід до кожного засудженого.

(пункт 1 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97 р. N 12)

2. Відповідно до вимог ст.109 ВТК і ст.408 КПК факт захворювання засудженого на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбуття покарання.

Звільнення від відбуття покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосоване судом до тих засуджених, які захворіли під час відбуття покарання і ця хвороба перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли дальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків. Це стосується й тих осіб, які захворіли до засудження, але під час відбуття покарання їхня хвороба внаслідок прогресування набула характеру, зазначеного в Переліку захворювань.

(абзац 2 пункту 2 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97 р. N 12)

3. Вирішуючи питання про звільнення від дальшого відбуття покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу, крім осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу, суд має виходити не тільки з висновку лікарської комісії, а й враховувати тяжкість вчиненого злочину, поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини.

При виникненні сумнівів щодо правильності висновку лікарської комісії суд вправі призначити судово-медичну експертизу.

4. Якщо суддя виносить постанову про звільнення засудженого від дальшого відбуття покарання за мотивами хронічної душевної хвороби і доходить висновку про необхідність застосування до нього примусових заходів медичного характеру або передачі його на піклування органів охорони здоров'я, про це слід вказати у постанові судді з наведенням відповідних мотивів. У тому разі, коли засуджений потребує примусового лікування, у постанові, з врахуванням вимог ст.13 КК ( 2001-05 ), необхідно також вказати, до якого типу лікувальної установи його має бути вміщено.

5. Законним приводом до розгляду питання про звільнення від відбуття покарання засудженого, який захворів на тяжку хронічну хворобу, є подання начальника виправно-трудової установи чи слідчого ізолятора, спецчастини яких обслуговують лікарні для засуджених. У поданні повинні бути наведені такі відомості про особу засудженого: яким судом, коли, за яким законом його було засуджено; міра покарання; відбутий строк останнього; дані про його поведінку за весь час відбування покарання; відомості про минулі судимості; ступінь відшкодування збитків, заподіяних злочином фізичним, юридичним особам і державі; хвороба, якою він страждає, - а також сформульовано прохання про звільнення засудженого від дальшого відбуття покарання у зв'язку з тим, що він захворів на тяжку хворобу. До подання додаються копія вироку, особова справа засудженого та висновок спеціальної лікарської комісії. На вимогу суду можуть направлятись також інші матеріали, які мають значення для вирішення питання про звільнення засудженого.

Відповідно до статей 408, 409, 411 КПК начальник виправно-трудової установи чи слідчого ізолятора на вимогу суду повинен забезпечити явку в судове засідання для участі в розгляді подання представника адміністрації установи та представника комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.

(пункт 5 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97 р. N 12)

6. Звернути увагу судів на недопустимість спрощення кримінального процесу при розгляді матеріалів про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу.

Розгляд цих матеріалів у судовому засіданні має проводитись з суворим додержанням вимог ст.411 КПК ( 1003-05 ).

7. Постанова про звільнення засудженого від відбуття покарання через тяжку хворобу або про відмовлення в цьому судом має бути мотивована і містити докладне обгрунтування висновків, до яких дійшов суд внаслідок розгляду подання.

7-1. Судам слід мати на увазі, що в разі погіршення стану здоров'я засудженого після відмови судом у його звільненні від дальшого відбуття покарання через хворобу повторно таке подання може бути надіслано до суду на підставі відповідного висновку комісії незалежно від часу винесення судом рішення про відмову.

8. Роз'яснити судам, що постанова, винесена суддею в порядку, передбаченому ст.408 КПК ( 1003-05 ), оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором.

9. Суди повинні копію постанови про звільнення засудженого від відбуття покарання через хворобу надсилати до суду, який постановив вирок, для приєднання до справи.