За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Судова практика  
Постанова Пленуму Верховного Суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя №9 від 01.11.1996 р.
:: Судова практика
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

Постанова Пленуму Верховного Суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя №9 від 01.11.1996 р.

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Постанова N 9 вiд 1 листопада 1996 року ПРО ЗАСТОСУВАННЯ КОНСТИТУЦIЇ УКРАЇНИ ПРИ ЗДIЙСНЕННI ПРАВОСУДДЯ

Конституцiєю України кожнiй людинi гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституцiйних прав i свобод. Конституцiя має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дiї. Це зобов'язує суди при розглядi конкретних справ керуватись насамперед нормами Конституцiї України.
З метою правильного застосування норм Конституцiї при здiйсненнi правосуддя Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такi роз'яснення:
1. Вiдповiдно до ст. 8 Конституцiї в Українi визнається i дiє принцип верховенства права. Конституцiйнi права та свободи людини i громадянина є безпосередньо дiючими. Вони визначають цiлi i змiст законiв та iнших нормативно-правових актiв, змiст i спрямованiсть дiяльностi органiв законодавчої та виконавчої влади, органiв мiсцевого самоврядування i забезпечуються захистом правосуддя.
Виходячи iз зазначеного принципу та гарантування Конституцiєю судового захисту конституцiйних прав i свобод, судова дiяльнiсть має бути спрямована на захист цих прав i свобод вiд будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного i якiсного розгляду конкретних справ. При цьому слiд мати на увазi, що згiдно зi ст. 22 Конституцiї закрiпленi в нiй права i свободи людини й громадянина не є вичерпними.
2. Оскiльки Конституцiя України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дiї, суди при розглядi конкретних справ мають оцiнювати змiст будь-якого закону чи iншого нормативно-правового акта з точки зору його вiдповiдностi Конституцiї i в усiх необхiдних випадках застосовувати Конституцiю як акт прямої дiї. Судовi рiшення мають грунтуватись на Конституцiї, а також на чинному законодавствi, яке не суперечить їй.
У разi невизначеностi в питаннi про те, чи вiдповiдає Конституцiї України застосований закон або закон, який пiдлягає застосуванню в конкретнiй справi, суд за клопотанням учасникiв процесу або за власною iнiцiативою зупиняє розгляд справи i звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який вiдповiдно до ст. 150 Конституцiї може порушувати перед Конституцiйним Судом України питання про вiдповiднiсть Конституцiї законiв та iнших нормативно-правових актiв. Таке рiшення може прийняти суд першої, касацiйної чи наглядної iнстанцiї в будь-якiй стадiї розгляду справи.
Суд безпосередньо застосовує Конституцiю у разi:
1) коли зi змiсту норм Конституцiї не випливає необхiднiсть додаткової регламентацiї її положень законом;
2) коли закон, який був чинним до введення в дiю Конституцiї чи прийнятий пiсля цього, суперечить їй;
3) коли правовiдносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, суперечить Конституцiї України;
4) коли укази Президента України, якi внаслiдок їх нормативно-правового характеру пiдлягають застосуванню судами при вирiшеннi конкретних судових справ, суперечать Конституцiї України.
Якщо зi змiсту конституцiйної норми випливає необхiднiсть додаткової регламентацiї її положень законом, суд при розглядi справи повинен застосувати тiльки той закон, який грунтується на Конституцiї i не суперечить їй.
3. Слiд мати на увазi, що суд не може, застосувавши Конституцiю як акт прямої дiї, визнати неконституцiйними закони чи правовi акти, перелiченi в ст. 150 Конституцiї, оскiльки це вiднесено до виключної компетенцiї Конституцiйного Суду України.
Разом з тим суд може на пiдставi ст. 144 Конституцiї визнати такими, що не вiдповiдають Конституцiї чи законам України, рiшення органiв мiсцевого самоврядування, а на пiдставi ст. 124 Конституцiї - акти органiв державної виконавчої влади: мiнiстерств, вiдомств, мiсцевих державних адмiнiстрацiй тощо. Звернення до Конституцiйного Суду України в такому разi не вимагається.
4. Виходячи з положення ст. 9 Конституцiї України про те, що чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовiдносини, що розглядаються, iнакше як мiжнароний договiр. У той же час мiжнароднi договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституцiї України.
5. Судам необхiдно виходити з того, що нормативно-правовi акти будь-якого державного чи iншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови i розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України, нормативно-правовi акти Верховної Ради Автономної Республiки Крим чи рiшення Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, акти органiв мiсцевого самоврядування, накази та iнструкцiї мiнiстерств i вiдомств, накази керiвникiв пiдприємств, установ та органiзацiй тощо) пiдлягають оцiнцi на вiдповiднiсть як Конституцiї, так i закону.
Якщо при розглядi справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який пiдлягав застосуванню, не вiдповiдає чи суперечить законовi, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює цi правовiдносини.
6. Згiдно з ч. 2 ст. 6 Конституцiї органи законодавчої, виконавчої та судової влади здiйснюють свої повноваження у встановлених Конституцiєю межах i вiдповiдно до законiв України.
Закони та iншi нормативнi акти, прийнятi до набуття чинностi Конституцiєю, є чинними в частинi, що не суперечить їй (ст. 1 роздiлу XV Конституцiї). У зв'язку з цим при розглядi справи суд може на пiдставi Постанови Верховної Ради України вiд 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дiї на територiї України окремих актiв законодавства СРСР" застосувати нормативнi акти колишнього Союзу РСР, якi не суперечать Конституцiї i законам України.
7. Звернути увагу судiв на те, що згiдно з ч. 2 ст. 57 Конституцiї є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись тi закони та iншi нормативно-правовi акти, що визначають права i обов'язки громадян, якi не доведенi до вiдома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рiшення не може грунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змiсту.
8. З урахуванням конституцiйного положення про те, що правосуддя в Українi здiйснюється виключно судами, юрисдикцiя яких поширюється на всi правовiдносини, що виникають у державi (ст. 124 Конституцiї), судам пiдвiдомчi всi спори про захист прав i свобод громадян. Суд не вправi вiдмовити особi в прийняттi позовної заяви чи скарги лише з тiєї пiдстави, що її вимоги можуть бути розглянутi в передбаченому законом досудовому порядку.
Статтею 55 Конституцiї кожнiй людинi гарантовано право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, мiсцевого самоврядування, посадових осiб i службових осiб, а тому суд не повинен вiдмовляти особi в прийняттi чи розглядi скарги з пiдстав, передбачених законом, який це право обмежує.
9. Згiдно зi ст. 10 Конституцiї державною мовою в Українi є українська мова, всебiчний розвиток i функцiонування якої в усiх сферах суспiльного життя на всiй територiї України забезпечується державою. Виходячи з цього конституцiйного положення судочинство в Українi має провадитися українською мовою. На виконання ч. 4 ст.10 Конституцiї суд за клопотанням осiб, якi беруть участь у розглядi справи, зобов'язаний застосовувати при провадженнi судочинства й iншу мову в порядку, визначеному законом (наприклад, Кримiнально-процесуальним, цивiльним процесуальним кодексами).
Суд має суворо додержувати вимог ч. З ст. 19 КПК про те, що слiдчi й судовi документи вiдповiдно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладi на його рiдну мову або iншу мову, якою вiн володiє.
10. Конституцiйнi положення про законнiсть судочинства та рiвнiсть усiх учасникiв процесу перед законом i судом (ст. 129 Конституцiї) зобов'язують суд забезпечити всiм їм рiвнi можливостi щодо надання та дослiдження доказiв, заявлення клопотань та здiйснення iнших процесуальних прав.
11. При вирiшеннi цивiльних справ суд має виходити з поданих сторонами доказiв. Поряд з цим вiн може запропонувати позивачевi чи вiдповiдачевi подати додатковi докази, а в разi, коли сторони не в змозi їх зiбрати, а без них правильно вирiшити справу неможливо, - за клопотанням сторiн сам витребувати такi докази.
12. При розглядi трудових спорiв судам слiд мати на увазi, що ч. З ст. 43 Конституцiї використання примусової працi заборонено. У зв'язку з цим не можуть застосовуватись як такi, що суперечать Конституцiї, правила статей 32, 33, 34 КЗпП, вiдомчих положень чи статутiв про дисциплiну тощо, якi передбачають можливiсть тимчасового переведення працiвника без його згоди на iншу роботу в порядку дисциплiнарного стягнення, у разi виробничої необхiдностi або простою, а також можливiсть виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором.
Не вважається примусовою працею вiйськова або альтернативна (невiйськова) служба, а також робота, що виконується особою, чи служба, яку вона несе за вироком чи iншим рiшенням суду або вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан.
1З. Вiдповiдно до ст. 39 Конституцiї громадяни мають право збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мiтинги, походи i демонстрацiї, завчасно сповiщаючи про них органи виконавчої влади чи органи мiсцевого самоврядування.
Справи про обмеження цього права розглядаються судами в порядку, встановленому для справ, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин.
14. Тим, хто працює, Конституцiя гарантує право на страйк для захисту своїх економiчних i соцiальних iнтересiв. Порядок здiйснення цього права встановлюється законом з урахуванням необхiдностi забезпечення нацiональної безпеки, охорони здоров'я, прав i свобод iнших людей. Нiхто не може бути примушений до участi або до неучастi у страйку (ст. 44 Конституцiї).
Рiшення про визнання страйку незаконним ухвалюється судом на пiдставi Конституцiї i чинного законодавства. Страйк має визнаватися незаконним, наприклад, коли працюючi добиваються в такий спосiб полiтичних цiлей, або коли ним створюється загроза життю i здоров'ю, правам i свободам iнших людей, або коли вiн органiзовується чи здiйснюється у державних органах, на пiдприємствах та в органiзацiях, на якi покладено забезпечення обороноздатностi, правопорядку i безпеки країни, на безперервно дiючих виробництвах, зупинення яких пов'язане з тяжкими або небезпечними наслiдками тощо.
За примушування до участi або до неучастi у страйку виннi особи несуть вiдповiдальнiсть у встановленому законом порядку.
15. З урахуванням конституцiйного положення про те, що нiхто не може бути примусово позбавлений житла iнакше як на пiдставi закону за рiшенням суду (ст. 47 Конституцiї), судам слiд при вирiшеннi житлових спорiв виходити з неприпустимостi виселення в адмiнiстративному порядку за санкцiєю прокурора осiб, якi самоуправно зайняли жиле примiщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
При розглядi спорiв про право користування жилим примiщенням необхiдно брати до уваги, що ст. 33 Конституцiї гарантує кожному, хто на законних пiдставах перебуває на територiї України, свободу пересування та вiльний вибiр мiсця проживання. Це означає, що наявнiсть чи вiдсутнiсть прописки самi по собi не можуть бути пiдставою для визнання права користування жилим примiщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сiм'ї наймача (власника) примiщення, або ж для вiдмови їй у цьому.
16. Суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституцiї права особи на вiдшкодування за рахунок держави чи органiв мiсцевого самоврядування матерiальної та моральної шкоди, завданої незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень.
Матерiальна та моральна шкода, заподiяна при здiйсненнi правосуддя, вiдшкодовується державою вiдповiдно до ст. 62 Конституцiї лише безпiдставно засудженiй особi у разi скасування вироку як неправосудного.
17. Вирiшуючи спори, що випливають iз права приватної власностi громадян, суди повиннi виходити з положень ст. 41 Конституцiї про те, що це право є непорушним i нiхто не може бути протиправно його позбавлений. Примусове вiдчуження об'єктiв права приватної власностi може бути застосоване лише як виняток з мотивiв суспiльної необхiдностi на пiдставi i в порядку, якi встановленi законом, та за умови попереднього i повного вiдшкодування їх вартостi (крiм умов воєнного чи надзвичайного стану, коли можливе наступне вiдшкодування).
Судам необхiдно мати на увазi, що вiдповiдно до ч. 6 ст. 41 Конституцiї конфiскацiя майна може бути застосована виключно за рiшенням суду у випадках, обсязi та порядку, встановлених законом. У зв'язку з цим справи про адмiнiстративнi правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфiскацiю приватного майна особи, повиннi розглядатися тiльки судами.
18. При розглядi кримiнальних справ має суворо додержуватись закрiплений у ч. 1 ст. 62 Конституцiї принцип презумпцiї невинуватостi, згiдно з яким особа вважається невинуватою у вчиненнi злочину i не може бути пiддана кримiнальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку i встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (пiдсудного) доведення своєї невинуватостi.
Звернути увагу судiв на те, що згiдно з ч. З зазначеної статтi усi сумнiви щодо доведеностi вини особи тлумачаться на користь останньої.
Статтею 129 Конституцiї до основних засад судочинства вiднесено змагальнiсть сторiн, забезпечення доведеностi вини та пiдтримання в судi державного обвинувачення, яке згiдно зi ст. 121 Конституцiї покладається на прокуратуру. Виходячи з цього при вiдданнi особи до суду слiд в усiх справах, що надiйшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою на пiдставi п.1 ст.253 КПК участь у судовому засiданнi прокурора.
19. Вiдповiдно до ст. 59 Конституцiї кожен має право на захист вiд обвинувачення та на правову допомогу. Тому, розглядаючи кримiнальну справу, суд у передбачених законом випадках має забезпечити обвинуваченому право на захист.
Визнання особи винуватою у вчиненнi злочину може мати мiсце лише за умови доведеностi її вини. При цьому слiд мати на увазi, що згiдно зi ст. 62 Конституцiї обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повиннi визнаватись такими, що одержанi незаконним шляхом, наприклад, тодi, коли їх збирання й закрiплення здiйснено або з порушенням гарантованих Конституцiєю України прав людини i громадянина, встановленого кримiнально-процесуальним законодавством порядку, або уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дiй, не передбачених процесуальними нормами.
20. Вiдповiдно до вимог ст. 63 Конституцiї особа не несе вiдповiдальностi за вiдмову давати показання або пояснення щодо себе, членiв сiм'ї чи близьких родичiв, коло яких визначається законом, а отже, вона не може бути змушена свiдчити проти себе, членiв сiм'ї чи близьких родичiв.
Пропонуючи пiдсудному дати пояснення щодо пред'явленого обвинувачення та вiдомих йому обставин справи, суд має одночасно роз'яснити йому, а також його дружинi чи близькому родичу змiст ст. 63 Конституцiї. Якщо пiд час проведення дiзнання чи попереднього слiдства пiдозрюваному, обвинуваченому, його дружинi чи близькому родичу цього не було роз'яснено, показання зазначених осiб повиннi визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслiдком недопустимiсть їх використання як засобiв доказування.
Роз'яснити судам, що з урахуванням зазначеного конституцiйного положення члени сiм'ї чи близькi родичi обвинуваченого, цивiльного позивача або цивiльного вiдповiдача не можуть бути притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi за вiдмову вiд дачi показань. У разi ж, коли зазначенi особи погодились давати показання, вони несуть вiдповiдальнiсть за завiдомо неправдивi показання.
21. Конституцiйне положення про здiйснення правосуддя виключно судами зобов'язує їх розглядати кримiнальнi справи i про злочини, перелiченi у ч. 1 ст. 27 КПК. У зв'язку з цим суд не може передати матерiали такої справи на розгляд товариського суду в порядку, передбаченому ст. 51 КПК та ст. 8 КПК.
22. Гарантованi статтями 30 i 31 Конституцiї недоторканнiсть житла i таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї є невiд'ємним правом особи. Дозвiл на проникнення до житла чи до iншого володiння особи, на накладення арешту на кореспонденцiю, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття iнформацiї з каналiв зв'язку надається тiльки судом. За результатами розгляду матерiалiв про надання такого дозволу, який здiйснюється судом з додержанням таємницi слiдства, ухвалюється процесуальне рiшення.
Слiд мати на увазi, що статтi 9 i 13 Перехiдних положень Конституцiї (роздiлу XV) на дiю ст. 30 (в частинi надання дозволу на проникнення до житла чи iншого володiння особи) та ст. 31 Конституцiї не поширюються.
23. Вiдповiдно до ч. 5 ст. 124 Конституцiї судовi рiшення ухвалюються iменем України i є обов'язковими до виконання на всiй її територiї усiма без винятку органами державної влади, мiсцевого самоврядування, пiдприємствами, органiзацiями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об'єднаннями.
У разi невиконання судових рiшень суди мають пiддавати винних у цьому осiб встановленiй законом вiдповiдальностi.
24. Звернути увагу судiв на те, що керiвнi роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо застосування чинного законодавства, данi до введення в дiю Конституцiї України, можуть застосовуватись при розглядi справ у частинi, що не суперечить Конституцiї. Надруковано в щотижневику "Закон и бизнес" N 51(265)
вiд 18.12.96 р.