За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Судова практика  
Постанова Пленуму Верховного Суду України Про посилення судового захисту прав та основних свобод людини та громадянина №7 від 30.05.1997 р.
:: Судова практика
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

Постанова Пленуму Верховного Суду України Про посилення судового захисту прав та основних свобод людини та громадянина №7 від 30.05.1997 р.

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА

вiд 30 травня 1997 року N 7 Про посилення судового захисту прав та свобод людини i громадянина

Вiдповiдно до ст. 3 Конституцiї України людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю. Права й свободи людини i громадянина та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. Суди як органи державної влади зобов'язанi своєчасно й дiєво захищати цi права та свободи шляхом розгляду цивiльних, кримiнальних справ i справ про адмiнiстративнi правопорушення.
В цiлому суди України забезпечують вiдновлення порушених прав i свобод людини. Разом з тим у цiй дiяльностi є недолiки та упущення. Не завжди виконуються судами вимоги закону про всебiчне, повне й об'єктивне дослiдження обставин справи, ще допускаються помилки в оцiнцi доказiв i застосуваннi норм закону. Iнколи за наявностi пiдстав для ухвалення виправдувального вироку справи направляються на додаткове розслiдування. Не викорiнено необгрунтоване засудження громадян i безпiдставне виправдання осiб, якi вчинили злочини.
Не завжди забезпечується право громадян на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб. Трапляються випадки необгрунтованої вiдмови громадянам у задоволеннi позовiв про захист трудових, майнових, житлових та iнших прав.
На ефективнiсть судової дiяльностi впливають iстотнi недолiки в роботi органiв дiзнання i попереднього слiдства, iнших правоохоронних органiв. Є випадки iгнорування слiдчими закону, фальсифiкацiї матерiалiв попереднього слiдства. Органи внутрiшнiх справ не завжди задовiльно здiйснюють розшук пiдсудних. Нерiдко конвойнi пiдроздiли несвоєчасно доставляють пiдсудних у судове засiдання, не виконують розпоряджень суду про привiд пiдсудних, свiдкiв i потерпiлих, що призводить до грубого порушення встановлених законом строкiв розгляду справ. Посадовi особи органiв дiзнання, попереднього слiдства, а також прокурори нерiдко порушують вимоги закону щодо строкiв тримання обвинувачених пiд вартою i порядку їх продовження, приховують порушення цих строкiв.
Порушення вимог процесуального закону в стадiї досудового розслiдування призводять до тяганини при його провадженнi та судовому розглядi справ, ущемлюють законнi права й iнтереси потерпiлих, обвинувачених, iнших осiб, роблять можливим ухилення окремих обвинувачених вiд слiдства i суду.
Суди не завжди гостро реагують на цi факти, а нерiдко й самi допускають тяганину внаслiдок поверхового вивчення кримiнальних справ при вiдданнi обвинувачених до суду, упущень при досудовiй пiдготовцi цивiльних справ, несвоєчасного повiдомлення учасникiв процесу про час розгляду справ.
Надiйний захист прав та свобод людини i громадянина можливий за умови дiйсної незалежностi суду. Проте продовжують мати мiсце намагання обмежити її. Набули поширення тиск на суди з метою перешкодити всебiчному, повному й об'єктивному розглядовi конкретних справ або домогтися незаконного судового рiшення, прояви неповаги до суду у зв'язку зi здiйсненням правосуддя. Органи державної влади i посадовi особи, якi вiдповiдно до Конституцiї України зобов'язанi забезпечити незалежнiсть суду, не завжди адекватно реагують на такi факти. Суди та органи суддiвського самоврядування не дають належної вiдсiчi спробам втрутитися в розгляд справ.
З метою удосконалення судової дiяльностi у сферi захисту прав та свобод людини i громадянина Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:
1. Звернути увагу судiв на те, що вся їх дiяльнiсть повинна бути пiдпорядкована захисту прав та свобод людини i громадянина. Шляхом розгляду судових справ у повнiй вiдповiдностi з Конституцiєю та законами України суди зобов'язанi забезпечити рiвнiсть громадян перед законом i судом.
2. Враховуючи, що згiдно з ч. 2 ст. 124 Конституцiї України юрисдикцiя судiв поширюється на всi правовiдносини, що виникають у державi, суди не вправi з часу введення Конституцiї в дiю вiдмовляти фiзичним чи юридичним особам у прийняттi до судового розгляду заяв i звернень.
Суди не вправi вiдмовити у судовому захистi прав та свобод людини i громадянина, у прийняттi скарг на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть органiв державної влади, мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб з пiдстав, не передбачених Конституцiєю чи законом. При цьому слiд мати на увазi, що коло прав i свобод людини i громадянина, закрiплених Конституцiєю, не є вичерпним.
3. Конституцiйне положення про те, що особа вважається невинуватою у вчиненнi злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку i встановлено обвинувальним вироком (ч. 1 ст. 62 Конституцiї України), покладає на суди всю повноту вiдповiдальностi за правильне вирiшення кожної справи. У зв'язку з цим судам слiд посилити вимогливiсть до якостi дiзнання i попереднього слiдства в кримiнальних справах. У стадiї вiддання обвинуваченого до суду i в стадiї судового розгляду суди повиннi з'ясовувати, чи було виконано пiд час попереднього розслiдування справи вимоги процесуального закону, чи не були порушенi права пiдозрюваного, обвинуваченого при затриманнi, арештi, проведеннi обшуку та чи не були обмеженi права потерпiлого й iнших учасникiв кримiнального процесу.
Встановивши, що пiд час попереднього розслiдування справи було допущено iстотну неповноту або неправильнiсть дiзнання чи слiдства, якi не можуть бути усунутi в судовому засiданнi, суд вiдповiдно до статей 237, 242 i 246 КПК України та п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 25 березня 1988 р. N 3 "Про застосування судами України кримiнально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслiдування" (зi змiнами, внесеними постановою вiд 4 червня 1993 р. N 3) повинен повернути справу на додаткове розслiдування. Якщо ж неповнота або неправильнiсть дiзнання чи попереднього слiдства не потягла повернення справи на додаткове розслiдування, суд повинен реагувати на виявленi порушення закону окремою ухвалою (постановою) або порушити питання про притягнення винних у них посадових осiб до передбаченої законом вiдповiдальностi.
4. Згiдно з ч. 3 ст. 62 Конституцiї України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв'язку з цим судам при розглядi кожної справи необхiдно перевiряти, чи були докази, якими органи попереднього слiдства обгрунтовують висновки про виннiсть особи у вчиненнi злочину, одержанi вiдповiдно до норм КПК України.
Якщо буде встановлено, що тi чи iншi докази були одержанi незаконним шляхом, суди повиннi визнавати їх недопустимими i не враховувати при обгрунтуваннi обвинувачення у вироку.
Встановивши в стадiї вiддання до суду чи в судовому засiданнi, що тi чи iншi фактичнi данi були одержанi з такими порушеннями закону, якi роблять їх використання як доказiв недопустимим, а iншi докази не дозволяють з'ясувати всi передбаченi ст. 64 КПК України обставини, суд за наявностi можливостi усунути цю неповноту або неправильнiсть дiзнання чи попереднього слiдства повинен вiдповiдно до вимог ст. 246 чи ст. 281 КПК України повернути справу на додаткове розслiдування з наведенням в ухвалi (постановi) вiдповiдних мотивiв.
5. Суди повиннi гостро реагувати на факти недодержання слiдчими та прокурорами передбачених ст. 120 КПК України строкiв попереднього слiдства i приховування таких порушень, на недолiки в роботi конвойних пiдроздiлiв МВС, що полягають у несвоєчаснiй доставцi пiдсудних у судове засiдання, та на несвоєчасне виконання ухвал (постанов) про привiд пiдсудних, свiдкiв i потерпiлих тощо.
6. Поверхове вивчення справ, неналежна їх пiдготовка до судового засiдання, несвоєчасне повiдомлення учасникiв процесу про час розгляду справ, безпiдставне перенесення часу їх розгляду викликають справедливе обурення громадян. У зв'язку з цим необхiдно мати на увазi, що суддя несе особисту вiдповiдальнiсть за своєчасний i якiсний розгляд справ. Навмисне порушення закону чи несумлiнне його виконання, якщо це призвело до тяганини при розглядi справи й iстотно обмежило права i законнi iнтереси громадян, слiд розглядати як неналежне виконання суддею професiйних обов'язкiв, яке тягне передбачену законом вiдповiдальнiсть.
Звернути увагу посадових осiб судiв, надiлених правом порушувати питання про вiдповiдальнiсть суддiв, на їх обов'язок не залишати без належного реагування жодного факту порушення закону суддями чи їх несумлiнностi при розглядi судових справ. Особливу увагу слiд звертати на тi порушення закону, якi потягли безпiдставне засудження невинних чи виправдання винних у вчиненнi злочинiв осiб. За кожним подiбним фактом необхiдно проводити вiдповiдну перевiрку i за наявностi до того пiдстав вирiшувати питання про притягнення таких суддiв до передбаченої законом вiдповiдальностi.
7. Виходячи з того, що кримiнальне покарання найбiльш iстотно обмежує конституцiйнi права i свободи людини та громадянина, воно повинно призначатись засудженим у суворiй вiдповiдностi з вимогами ст. 39 КК України з урахуванням обставин конкретної справи i даних щодо особи пiдсудного. При призначеннi покарання неприпустимо зважати на обставини, якi не передбачено законом (статистичнi данi про кiлькiсть засуджених, що вiдбувають покарання в мiсцях позбавлення волi, про динамiку або структуру покарань за попереднi перiоди тощо).
Оскiльки адмiнiстративний арешт також є передбаченим законом обмеженням прав людини, суди при розглядi справ про адмiнiстративнi правопорушення, за якi до особи може бути застосовано це стягнення, повиннi ретельно з'ясовувати як обставини правопорушення, так i данi про правопорушника i призначати такий арешт з наведенням вiдповiдних мотивiв лише тодi, коли iншi стягнення будуть малоефективними.
8. Враховуючи, що встановлений Конституцiєю України принцип незалежностi суддiв i пiдкорення їх тiльки законовi зобов'язує суди не допускати будь-якого втручання у вирiшення конкретних справ, суди повиннi за наявностi пiдстав вирiшувати питання про притягнення винних у такому втручаннi осiб до передбаченої законом вiдповiдальностi.
Для захисту прав i свобод громадян, а також професiйних iнтересiв суддiв судам слiд використовувати всi повноваження органiв правосуддя, передбаченi роздiлом VIII Конституцiї України.
9. Вiдповiдно до ст. 130 Конституцiї України фiнансування та належнi умови для функцiонування судiв i дiяльностi суддiв повинна забезпечити держава. Тому невиконання чи неналежне виконання цiєї конституцiйної норми вiдповiдними органами чи посадовими особами слiд розцiнювати як iстотне порушення конституцiйних засад незалежностi судової влади. При встановленнi таких фактiв суди мають у встановленому законом порядку порушувати питання про вiдповiдальнiсть посадових осiб чи про вiдповiднiсть законiв або iнших нормативних актiв, якими порушується названа норма, Конституцiї України.
10. Судам слiд неухильно виконувати вимоги закону про з'ясування причин порушень прав та свобод людини i громадянина, добиватися їх усунення шляхом постановлення окремих ухвал (постанов) та здiйснення дiйового контролю за їх виконанням. Разом з тим треба мати на увазi, що цi ухвали (постанови) повиннi грунтуватися на достовiрно встановлених фактичних даних.
11. Особливу увагу суди повиннi придiляти своєчасному й повному виконанню судових рiшень, оскiльки це має важливе значення для реального поновлення прав i свобод громадян.
12. Судовим колегiям Верховного Суду України, Верховному суду Автономної Республiки Крим, обласним, Київському i Севастопольському мiським судам, вiйськовим судам регiонiв слiд пiдвищити якiсть роботи з тим, щоб допущенi судами першої iнстанцiї помилки виправлялись при розглядi справ у касацiйному порядку чи в порядку нагляду, систематично аналiзувати практику призначення кримiнального покарання, причини скасування або змiни вирокiв у зв'язку з неправильним його призначенням, вживати заходiв до виправлення допущених помилок.
Надруковано:
"Коментар судової практики в кримiнальних
та адмiнiстративних справах. Постанови
Верховного Суду України"
(1995-1997)