За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Судова практика  
Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання №22 від 22.12.1995 р.
:: Судова практика
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання №22 від 22.12.1995 р.

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА N 22

вiд 22.12.95 Про практику призначення судами кримiнального покарання вiд 26 травня 1999 року N 7, Iз змiнами i доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України вiд 3 грудня 1997 року N 12,

Згiдно з ч. 1 ст. 62 Конституцiї України та ст. 15 КПК особа вважається невинуватою у вчиненнi злочину й не може бути пiддана кримiнальному покаранню, доки її вину не буде доведено в передбаченому законом порядку i встановлено обвинувальним вироком суду. Ця вимога покладає на суди всю повноту вiдповiдальностi за правильне застосування до осiб, якi вчинили злочини, кримiнального покарання. вiдповiдальностi за правильне застосування до осiб, якi вчинили злочини, кримiнального покарання. (абзац 1 преамбули змiнено згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 03.12.97 р. N 12)
Забезпечуючи в основному виконання законодавства, що регламентує призначення кримiнального покарання, суди в окремих випадках допускають помилки, якi негативно впливають на ефективнiсть виправлення i перевиховання засуджених та на стан правопорядку в державi.
З метою правильного i однакового застосування законодавства, забезпечення законностi та правопорядку, усунення недолiкiв i помилок, якi допускають суди при призначеннi покарання, Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:
1. Звернути увагу, що суди повиннi суворо додержувати вимог ст.39 Кримiнального кодексу України ( 2001-05 ) (далi - КК) з тим, щоб при призначеннi покарання у кожному конкретному випадку враховувались характер i ступiнь суспiльної небезпечностi вчиненого злочину, данi про особу винного та обставини справи, що пом'якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
2. Визначаючи ступiнь суспiльної небезпечностi вчиненого злочину, суд повинен виходити iз сукупностi всiх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву й цiлi, способу, обстановки i стадiї вчинення злочину, кiлькостi епiзодiв, наявних квалiфiкуючих ознак, ролi кожного iз спiвучасникiв (якщо злочин вчинено групою осiб), тяжкостi наслiдкiв, що настали тощо.
З'ясовуючи данi про особу пiдсудного, суд повинен дослiджувати його вiк, стан здоров'я, поведiнку до вчинення злочину в побутi та за мiсцем роботи чи навчання, його минуле (судимостi, адмiнiстративнi стягнення, якщо вони мали мiсце), данi про сiм'ю (наявнiсть на утриманнi дiтей та осiб похилого вiку, стан їх здоров'я, матерiальний стан сiм'ї) тощо.
При нез'ясуваннi органами попереднього слiдства даних про особу обвинуваченого, якi мають iстотне значення для квалiфiкацiї вчиненого чи призначення покарання, i неможливостi одержати їх у судовому засiданнi справу належить повернути на додаткове розслiдування.
Наведений у ст.41 КК перелiк обставин, що обтяжують вiдповiдальнiсть особи, є вичерпним, тому суд у вироку не вправi посилатися на iншi обтяжуючi обставини, не передбаченi цiєю статтею (невизнання пiдсудним своєї вини, невiдшкодування шкоди тощо).
Якщо ту чи iншу обставину, передбачену в ст.40, чи ст.41 КК, вказано в диспозицiї статтi Особливої частини кримiнального закону як ознаку злочину, вона не повинна додатково враховуватись як пом'якшуюча чи обтяжуюча обставина при призначеннi покарання за такий злочин.
3. Згiдно з законом суд може призначити покарання в межах санкцiї статтi, нижче вiд найнижчої межi, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до бiльш м'якого виду покарання.
Призначення покарання нижче вiд найнижчої межi, передбаченої законом за даний злочин, або перехiд до iншого, бiльш м'якого виду покарання, може мати мiсце лише за наявностi виняткових обставин справи або виняткових даних про особу винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний в мотивувальнiй частинi вироку зазначити, якi саме обставини справи або данi про особу пiдсудного вiн визнає винятковими, а в резолютивнiй частинi послатись на застосування ст.44 КК.
Строк покарання, призначеного судом iз застосуванням ст.44 КК, не може бути нижчим за встановлену законом мiнiмальну межу вiдповiдного виду покарання, тобто меншим трьох мiсяцiв позбавлення волi, двох мiсяцiв виправних робiт тощо.
При застосуваннi бiльш м'якого покарання, нiж передбачено законом, до особи, винної у вчиненнi декiлькох злочинiв, суд може призначити таке покарання за один iз них або окремо за кожний i остаточно визначити покарання за правилами ст.42 КК. Застосування ст.44 КК щодо покарання, визначеного за сукупнiстю злочинiв, є неприпустимим. Це правило стосується як основних, так i додаткових покарань, за винятком випадкiв призначення штрафу вiдповiдно до ст. 45 чи ст. 46-1 КК. ст.44 КК щодо покарання, визначеного за сукупнiстю злочинiв, є неприпустимим. Це правило стосується як основних, так i додаткових покарань. (абзац 4 пункту 3 змiнено згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 26.05.99 р. N 7)
4. Призначене покарання має бути належним чином мотивоване у вироку.
У випадках, коли санкцiя закону, за яким особа засуджується, передбачає альтернативнi покарання, суд повинен зазначити, чому саме вiн призначає бiльш або менш суворе покарання.
5. Враховуючи, що ч.1 ст.46-1 КК ( 2001-05 ) може бути застосована лише до особи, яка вперше засуджується до позбавлення волi, суд не вправi вiдстрочити виконання вироку особi, яка ранiше вже засуджувалась до позбавлення волi строком до трьох рокiв, в тому числi умовно, умовно з обов'язковим залученням до працi чи з вiдстрочкою виконання вироку, якщо судимiсть не знята або не погашена у встановленому законом порядку.
Разом з тим вiдповiдно до ч.3 ст.46-1 КК попередня судимiсть вагiтної жiнки i жiнки, яка має дитину вiком до трьох рокiв, сама по собi не є перешкодою для застосування вiдстрочки виконання вироку. Таким жiнкам виконання вироку може бути вiдстрочено при засудженнi їх на строк до п'яти рокiв позбавлення волi або до бiльш м'якого виду покарання за вчинення тяжкого злочину, а за нетяжкий злочин - незалежно вiд строку або виду покарання. рання за вчинення тяжкого злочину, а за нетяжкий злочин - незалежно вiд строку або виду покарання. (абзац 2 пункту 5 змiнено згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 03.12.97 р. N 12)
Судам слiд мати на увазi, що ч.1 ст.46-1 КК передбачено вiдстрочку виконання вироку особi, яка засуджується лише до позбавлення волi, а тому суд не вправi вiдстрочити виконання вироку особi, яка засуджується до iнших видiв покарання.
Вiдповiдно до вимог ч. 2 ст. 46-1 КК виконання вироку щодо особи, засудженої до основного й додаткового покарань, може бути вiдстрочено як щодо основного й додаткового (крiм штрафу) покарань, так i лише щодо основного покарання з обов'язковим зазначенням про це в резолютивнiй частинi вироку. Вiдстрочка виконання вироку лише щодо додаткових покарань, а також щодо штрафу, призначеного на пiдставi ч. 1 ст. 46-1 КК, не допускається. EE> (пункт 5 доповнено новим абзацом 5 згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 03.12.97 р. N 12)
При вiдстрочцi виконання вироку суд, крiм передбаченого ч. 1 ст. 46-1 КК штрафу, може призначити додатковi покарання у виглядi конфiскацiї майна, позбавлення права займати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю, позбавлення вiйськового або спецiального звання, рангу, чину, квалiфiкацiйного класу, позбавлення батькiвських прав. (абзац 4 пункту 5 змiнено згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 26.05.99 р. N 7) (пункт 5 доповнено новим абзацом 4 згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 03.12.97 р. N 12)
За змiстом ч. 1 ст. 46-1 КК суд може застосувати вiдстрочку виконання вироку щодо осiб, якi вперше (окрiм жiнок, що є вагiтними або мають дiтей у вiцi до трьох рокiв) засуджуються до позбавлення волi на строк до трьох рокiв, лише одночасно з призначенням штрафу в межах вiд десяти до двохсот, а за корисливi злочини - в межах вiд сорока до чотирьохсот неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян.
Вiдповiдно до вимог ст.46-1 КК виконання вироку щодо особи, засудженої до основного i додаткового покарання, може бути вiдстрочено як стосовно основного й додаткового покарання разом, так i стосовно лише основного покарання з обов'язковим зазначенням про це в резолютивнiй частинi вироку. Вiдстрочка виконання вироку лише в частинi додаткового покарання не допускається. (абзац 6 пункту 5 змiнено згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 03.12.97 р. N 12)
Приймаючи рiшення про вiдстрочку виконання вироку, суд може покласти на засудженого передбаченi ст.46-1 КК обов'язки. Перелiк цих обов'язкiв є вичерпним i розширювальному тлумаченню не пiдлягає.
Вiдстрочка виконання вироку може бути застосована i до тiєї особи, яка засуджується за злочин, вчинений до винесення вироку, виконання якого вiдстрочено на пiдставi ст.46-1 КК, якщо строк покарання, призначеного за правилами ч.3 ст.42 КК, не перевищує строкiв, передбачених ст.46-1 КК, i є iншi пiдстави для її застосування.
Рiшення про вiдстрочку виконання вироку має бути належним чином мотивоване.
Позбавлення волi з вiдстрочкою виконання вироку не повинно призначатись пiдсудним, до яких з урахуванням обставин справи i даних про особу може бути застосовано покарання без позбавлення волi (наприклад, виправнi роботи, штраф тощо).
Слiд мати на увазi, що справа про новий злочин, вчинений пiсля закiнчення строку вiдстрочки виконання вироку (ст.46-1 КК) чи строку вiдстрочки вiдбування покарання (ст.46-2 КК) може бути розглянута судом лише за наявностi даних про звiльнення засудженого вiд покарання або про направлення його для вiдбування призначеного вироком позбавлення волi. У зв'язку з цим суди повиннi вимагати вiд органiв розслiдування приєднання до справи вiдповiдного судового рiшення. За вiдсутностi таких даних i неможливостi їх одержання в судовому засiданнi справа про новий злочин повинна бути повернута на додаткове розслiдування.
Якщо постановою суддi, що набрала законної сили, засуджений направлений для вiдбування позбавлення волi, призначеного вироком, виконання якого чи вiдбування покарання за яким було вiдстрочено, суд, призначивши покарання за новий злочин, зобов'язаний остаточно визначити покарання за кiлькома вироками. Якщо ж засуджений звiльнений вiд покарання, то правила ст.43 КК не застосовуються. (постанову доповнено новим пунктом 5-2 згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 26.05.99 р. N 7)
5-2. Застосування ст. 45 чи ст. 46-1 КК без призначення додаткового покарання у виглядi штрафу або з призначенням його в менших розмiрах, нiж передбачено цими статтями, може мати мiсце лише за наявностi пiдстав, визначених ст. 44 КК. (постанову доповнено новим пунктом 5-1 згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 26.05.99 р. N 7)
5-1. Роз'яснити судам, що iспитовий строк при умовному засудженнi та строк вiдстрочки виконання вироку обчислюються з дня проголошення вироку незалежно вiд того, судом якої iнстанцiї застосовано ст. 45 чи ст. 46-1 КК.
5-3. Вирок суду, за яким штраф призначено в порядку, передбаченому ст. 45 чи ст. 46-1 КК, виконується вiдповiдно до вимог чинного законодавства щодо виконання судових рiшень.
Роз'яснити судам, що пiд ухиленням вiд сплати штрафу як пiдставою для скасування умовного засудження чи вiдстрочки виконання вироку необхiдно розумiти такi дiї чи бездiяльнiсть засудженого, якi свiдчать про його намiр уникнути цього покарання за наявностi реальної можливостi сплатити штраф (вiдмова вiд внесення коштiв або невнесення їх без поважних причин, приховування мiсця роботи, майна, джерел доходiв тощо).
Питання про скасування умовного засудження або вiдстрочки виконання вироку у зв'язку з ухиленням вiд сплати штрафу суди можуть вирiшувати лише за умови, що особа вчинила це дiяння до закiнчення iспитового строку чи строку вiдстрочки виконання вироку.
Розглядаючи пiсля скiнчення строку вiдстрочки виконання вироку подання органiв, якi здiйснюють контроль за поведiнкою засуджених, суди повиннi враховувати, що тiльки несплата штрафу, яка мала мiсце з поважних причин (за вiдсутностi даних про ухилення), не є достатньою пiдставою для направлення засудженого для вiдбування позбавлення волi, призначеного вироком. Питання про звiльнення засудженого вiд покарання або про направлення його для вiдбування призначеного вироком позбавлення волi вирiшується судом вiдповiдно до ч. 8 ст. 46-1 КК залежно вiд ставлення засудженого до працi чи навчання та його поведiнки протягом вiдстрочки виконання вироку. (постанову доповнено новим пунктом 5-3 згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 26.05.99 р. N 7)
6. Звернути увагу судiв на те, що виправнi роботи без позбавлення волi можуть бути призначенi, як правило, особам, котрi вчинили менш небезпечний злочин, зайнятi суспiльно-корисною працею i не потребують iзоляцiї вiд суспiльства.
Вiдповiдно до ст.29 КК виправнi роботи без позбавлення волi призначаються з вiдбуванням за мiсцем роботи засудженого або в iнших мiсцях, що визначаються органами, якi вiдають застосуванням виправних робiт, але в районi проживання засудженого, тому суд повинен зазначати у вироку, до якого виду виправних робiт особа засуджується. Невиконання цiєї вимоги закону або вiдсутнiсть у вироку вказiвки про розмiр вiдрахувань у доход держави є пiдставою для скасування вироку.
Суди, як правило, не повиннi призначати виправнi роботи з вiдбуванням їх за мiсцем роботи особам, якi вчинили злочини, пов'язанi з виконанням ними службових або професiйних обов'язкiв, коли залишення винного на тiй самiй роботi може призвести до послаблення виховного i запобiжного впливу покарання.
При призначеннi покарання у виглядi виправних робiт без позбавлення волi на пiдставi ст.42 КК за сукупнiстю злочинiв суди повиннi мати на увазi, що в такому випадку допускається поглинення, часткове або повне складання як строкiв виправних робiт, так i розмiрiв вiдрахувань у доход держави iз заробiтку засудженого. Разом з тим, при призначеннi покарання у виглядi виправних робiт за кiлькома вироками (ст.43 КК), складатися можуть лише строки виправних робiт. В таких випадках, призначивши за новий злочин виправнi роботи iз зазначенням розмiру вiдрахувань iз заробiтку в доход держави, суд повнiстю або частково приєднує строк виправних робiт за попереднiм вироком, залишивши для приєднаного строку попереднiй розмiр вiдрахувань.
7. Судам необхiдно мати на увазi, що штраф як основне покарання призначається у випадках, коли вiн передбачений в санкцiї статтi Кримiнального кодексу ( 2001-05, 2002-05 ). Якщо санкцiя статтi не передбачає штрафу, вiн може бути призначений як основне покарання лише в порядку переходу до бiльш м'якого виду покарання за наявностi пiдстав, передбачених ст.44 КК.
8. Передбаченi статтями 31, 35, 37, 38 КК додатковi покарання: конфiскацiя майна, позбавлення права займати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю, позбавлення вiйськових, спецiальних звань, рангiв, чинiв квалiфiкацiйних класiв та позбавлення батькiвських прав, - поряд з основними покараннями надають судам можливiсть повної реалiзацiї принципу iндивiдуального пiдходу до призначення винним покарання.
У зв'язку з цим судам необхiдно посилити увагу до питань призначення додаткових покарань.
Судам слiд мати на увазi, що конфiскацiя майна i штраф як додатковi покарання можуть бути призначенi лише у випадках, коли вони передбаченi санкцiєю кримiнального закону, за яким пiдсудний визнаний винним, а штраф, передбачений статтями 45 i 46-1 КК, - i при застосуваннi цих статей. Iншi встановленi кримiнальним законодавством України види покарань, якi можуть застосовуватись як додатковi, суд може призначити й тодi, коли вони не вказанi в санкцiї закону або названi в нiй як основне покарання, але в даному випадку як такi не призначаються. В цьому разi рiшення про призначення додаткового покарання, наведене в резолютивнiй частинi вироку, повинно мiстити посилання на статтю Загальної частини Кримiнального кодексу, яка передбачає умови i порядок застосування даного виду покарання. го кодексу ( 2001-05 ), яка передбачає умови i порядок застосування даного виду покарання. (абзац 3 пункту 8 змiнено згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 26.05.99 р. N 7)
Коли згiдно з законом, за яким засуджується винний, призначення додаткового покарання є обов'язковим, незастосування його можливе лише за наявностi умов, передбачених ст.44 КК, з обов'язковим наведенням мотивiв такого пом'якшення та з посиланням на цю норму закону в резолютивнiй частинi вироку.
9. Визнавши пiдсудного винним у вчиненнi кiлькох злочинiв, вiдповiдальнiсть за якi передбачена рiзними статтями Кримiнального кодексу ( 2001-05, 2002-05 ) чи частинами або пунктами статтi, суд повинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин, а потiм остаточно визначити його за сукупнiстю злочинiв на пiдставi ст.42 КК. Призначення додаткового покарання, як i основного, лише за сукупнiстю злочинiв, є неприпустимим.
У разi призначення покарання за кiлькома вироками суд на пiдставi ст.43 КК до покарання, визначеного за новим вироком, приєднує повнiстю або частково те додаткове покарання (або його невiдбуту частину), яке було призначено за попереднiм вироком.
При цьому загальний строк додаткового покарання одного й того ж виду не може перевищувати максимального строку, встановленого законом для даного виду покарання. Рiзновиднi додатковi покарання, призначенi на пiдставi ст.43 КК, виконуються самостiйно.
Судам слiд мати на увазi, що призначення кiлькох рiзновидних додаткових покарань може мати мiсце:
- коли вони передбаченi санкцiєю кримiнального закону, за яким засуджується винний;
- iз застосуванням статей 31, 37, 38 КК;
- при призначеннi покарання за сукупнiстю злочинiв або за кiлькома вироками.
10. Роз'яснити судам, що вiдповiдно до ст.31 КК позбавлення права займати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю може бути призначене як додаткове покарання лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з посадовим становищем пiдсудного або iз зайняттям ним певною дiяльнiстю.
Звернути увагу судiв на те, що рiшення про позбавлення права займати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю має бути чiтко сформульовано в резолютивнiй частинi вироку з тим, щоб не виникло нiяких сумнiвiв при його виконаннi. Якщо в санкцiї кримiнального закону зазначено характер посад або вид дiяльностi (наприклад, статтi 215, 215-2, 215-4 КК ( 2002-05 ) чи названо пiдприємства, на яких особа може бути позбавлена права займати певнi посади (статтi 155, 155-1 КК ( 2002-05 ), рiшення про призначення додаткового покарання, наведене в резолютивнiй частинi вироку, повинно вiдповiдати змiстовi цiєї санкцiї.
11. Позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначено судом як додаткове покарання незалежно вiд того, що особа вже позбавлена такого права в порядку адмiнiстративного стягнення. Разом з тим, призначити таке додаткове покарання особi, яка не має права керувати транспортними засобами, суд не вправi.
Додаткове покарання у виглядi позбавлення права займати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю призначається в межах, встановлених санкцiєю кримiнального закону, за яким пiдсудний визнаний винним. Якщо це покарання застосовується на пiдставi ст.31 КК ( 2001-05 ), його строк визначається у встановлених нею межах. Та обставина, що до постановлення вироку пiдсудний вже не займав посади або не займався дiяльнiстю, з якими було пов'язане вчинення злочину, не є перешкодою для застосування цього додаткового покарання.
12. Вирiшуючи питання про застосування конфiскацiї майна як додаткового покарання, суди не повиннi допускати формального пiдходу до цього питання i зобов'язанi враховувати в кожному конкретному випадку суспiльну небезпечнiсть злочину, ступiнь вини пiдсудного i данi про його особу. Прийнявши рiшення про призначення конфiскацiї майна, суд зобов'язаний сформулювати його в резолютивнiй частинi вироку вiдповiдно до вимог ст.35 КК. Зокрема, у вироку має бути вказано, конфiскується все майно чи його частина. В останньому випадку у вироку треба вказати, яка саме частина майна засудженого конфiскується або перелiчити вiдповiднi предмети.
Конфiскацiя майна як додаткове покарання не може бути призначена при умовному засудженнi особи на пiдставi ст.45 КК.
13
. Звернути увагу судiв, що вiдповiдно до змiсту ст.37 КК позбавлення вiйськового, спецiального звання, рангу, чину чи квалiфiкацiйного класу є згiдно з п.2 ч.3 ст.23 КК додатковим покаранням i може бути застосоване судом лише до особи, засудженої за тяжкий злочин, зазначений у ст.7-1 КК, з наведенням вiдповiдних мотивiв. В той же час засуджений не може бути позбавлений за вироком суду державної нагороди або почесного звання. Встановивши, що пiдсудному присвоєно почесне звання або вiн нагороджений державною нагородою України, суд вирiшує питання про внесення Президентовi України подання про їх позбавлення. Рiшення про внесення такого подання має бути мотивоване у вироку.
Оскiльки Кримiнальним кодексом України ( 2001-05, 2002-05 ) не передбачено позбавлення осiб державних нагород колишнього Союзу РСР, суд не вправi приймати таке рiшення.
14. Судам необхiдно мати на увазi, що позбавлення батькiвських прав може бути застосоване як додаткове покарання лише у випадках, коли судом встановлено зловживання цими правами з боку винного. Оскiльки в жоднiй санкцiї статей Особливої частини КК це додаткове покарання не передбачено, воно може бути призначено судом за всi тi злочини, вчинення яких було пов'язане зi зловживанням винним батькiвськими правами (наприклад, це можливо при засудженнi за статтями 208, 117, 121 КК), з обов'язковим посиланням у резолютивнiй частинi вироку на ст.38 КК. Строк цього додаткового покарання у вироку не зазначається.
15. Звернути увагу судiв на те, що передбаченi законом правила призначення покарання за сукупнiстю злочинiв застосовуються у випадках самостiйної квалiфiкацiї вчиненого як за рiзними статтями, так i за рiзними частинами або пунктами однiєї статтi кримiнального закону, якими передбачена вiдповiдальнiсть за окремi склади злочинiв i якi мають самостiйнi санкцiї. В такому ж порядку призначається покарання i в разi вчинення особою дiй, однi з яких квалiфiкуються як закiнчений злочин, а iншi як готування, замах або спiвучасть у злочинi.
Правила ст.42 КК застосовуються також тодi, коли пiсля винесення вироку в справi буде встановлено, що засуджений винен ще й в iншому злочинi, вчиненому ним до винесення вироку в першiй справi.
За окремими епiзодами злочинної дiяльностi або за окремими пунктами статтi Кримiнального кодексу, якi не мають самостiйної санкцiї (наприклад, ст.93 КК), покарання на пiдставi ч.1 ст.42 КК не призначається.
Встановлений ст.42 КК порядок, згiдно з яким суд зобов'язаний призначити i вказати у вироку покарання окремо за кожний злочин, а потiм визначити остаточне покарання за їх сукупнiстю, стосується як основних, так i додаткових покарань. Проте штраф, що накладається в порядку, передбаченому ст. 45 чи ст. 46-1 КК, призначається пiсля визначення остаточного покарання за сукупнiстю злочинiв i застосування умовного засудження або вiдстрочки виконання вироку. визначити остаточне покарання за їх сукупнiстю, стосується як основних, так i додаткових покарань. (абзац 4 пункту 15 змiнено згiдно з постановою Пленуму Верховного Суду вiд 26.05.99 р. N 7)
При вирiшеннi питання, який iз передбачених ст.42 КК принципiв необхiдно застосовувати при призначеннi покарання за сукупнiстю злочинiв (поглинення менш суворого покарання бiльш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремi злочини), суд повинен враховувати, крiм даних про особу винного та обставин, що пом'якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть, також кiлькiсть злочинiв, що входять до сукупностi, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, вид сукупностi (реальна чи iдеальна), тяжкiсть наслiдкiв кожного злочину окремо та їх сукупностi тощо.
За змiстом ст.42 КК суд вправi визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання бiльш суворим при призначеннi за окремi злочини, що входять у сукупнiсть як одного виду покарання, так i рiзних видiв. Однаковi за видом i розмiром покарання поглиненню не пiдлягають, крiм випадку, коли вони призначенi у максимальних межах санкцiй статей Кримiнального кодексу. Застосовуючи на пiдставi ст.42 КК принцип поглинення менш суворого покарання бiльш суворим, суд повинен вказати у вироку, про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове.
Принцип повного або часткового складання покарань за сукупнiстю злочинiв може застосовуватись у випадках призначення за окремi злочини як однорiдних, так i рiзновидних покарань. При частковому складаннi остаточне покарання в усякому разi має бути за розмiром бiльшим кожного з покарань, призначених за окремi злочини.
Остаточне покарання, що призначається за сукупнiстю злочинiв, повинно бути визначене за найбiльш суворим видом i в межах санкцiї того закону, який передбачає бiльш суворе покарання.
При призначеннi остаточного покарання за сукупнiстю злочинiв шляхом повного або їх часткового складання замiна покарань провадиться за правилами, передбаченими ст.43 КК. Коли за злочини, якi входять до сукупностi, призначено покарання рiзних видiв, якi не пiдлягають замiнi, суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання бiльш суворим або призначити кожне з них до самостiйного виконання.
Призначивши за найбiльш суворим законом, який передбачає вiдповiдальнiсть за злочин, що входить до сукупностi, максимальне покарання, а за iншi злочини - покарання, якi не пiдлягають замiнi, в тому числi i штраф як основне покарання, суд при визначеннi остаточної мiри покарання зобов'язаний застосувати принцип поглинення покарань.
Судам необхiдно мати на увазi, що в разi визнання особи винною у вчиненнi кiлькох злочинiв, рiшення про умовне засудження, а також про вiдстрочку виконання вироку приймається тiльки пiсля визначення остаточного покарання, виходячи з його виду i розмiру. Коли особа, щодо якої були застосованi вiдстрочка виконання вироку або умовне засудження, вчинила до винесення вироку в першiй справi iнший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить вiдбувати реально, застосування принципiв поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостiйно.
Визначаючи покарання за правилами ч.3 ст.42 КК ( 2001-05 ), суди повиннi враховувати, що остаточне покарання за сукупнiстю злочинiв не може бути нижчим покарання, призначеного за першим вироком, оскiльки в таких випадках при поглиненнi або складаннi покарань суд має виходити з розмiру всього покарання, призначеного за першим вироком, а не з його невiдбутої частини.
16. Призначення покарання за кiлькома вироками (ст.43 КК) застосовується, коли особа була засуджена i до повного вiдбуття основного й додаткового покарання вчинила новий злочин. Цi вимоги застосовуються й тодi, коли новий злочин вчинено пiсля проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
Визначаючи покарання за кiлькома вироками, суд повинен призначити вид i розмiр основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин, а потiм повнiстю чи частково приєднати невiдбуту частину покарання за попереднiм вироком з посиланням на ст.43 КК.
При складаннi покарань у порядку, передбаченому цiєю статтею, загальний його розмiр не може бути бiльшим максимальної межi, встановленої для даного виду покарання. Якщо за знову вчинений злочин призначено передбачене законом максимальне покарання, невiдбута частина покарання за попереднiм вироком пiдлягає поглиненню.
Коли пiсля винесення вироку у справi буде встановлено, що засуджений винний ще в кiлькох злочинах, однi з яких вчинено до, а iншi - пiсля винесення першого вироку, покарання за другим вироком призначається iз застосуванням як ст.42 КК, так i ст.43 КК: спочатку - за правилами ч.1 ст.42 КК за сукупнiстю злочинiв, вчинених до винесення першого вироку, пiсля цього - за правилами ч.3 ст.42 КК, потiм - за сукупнiстю злочинiв, вчинених пiсля винесення першого вироку, i остаточно - за кiлькома вироками.
Маючи на увазi, що при визначеннi покарання за правилами ст.43 КК до покарання, призначеного за новим вироком, повнiстю або частково приєднується невiдбута частина покарання за попереднiм вироком, суди повиннi точно встановлювати невiдбуту частину основного й додаткового покарань i вказувати їх вид та розмiр у вироку в новiй справi.
Невiдбутою частиною покарання за попереднiм вироком слiд вважати:
- при умовному засудженнi (ст.45 КК), а також при вiдстрочцi виконання вироку чи вiдбування покарання (статтi 46-1, 46-2 КК ( 2001-05 ), ст.405 КПК ( 1003-05 ) - увесь строк покарання (за винятком часу тримання пiд вартою в порядку запобiжного заходу або затримання, перебування в медичному закладi за рiшенням слiдчого чи суду тощо);
- при умовно-достроковому звiльненнi вiд покарання - частину покарання, вiд якої засуджений був фактично звiльнений.
При призначеннi покарання за вчинення нового злочину особi, якiй внаслiдок акту помилування, амнiстiї або на пiдставi статей 52, 53 КК невiдбуту частину покарання було замiнено бiльш м'яким покаранням, до покарання за новий злочин приєднується повнiстю або частково невiдбута частина бiльш м'якого покарання.
В тому разi, коли новий злочин вчинено винним в перiод вiдбування покарання у виглядi позбавлення волi, невiдбуту частину покарання слiд обчислювати з моменту винесення постанови про обрання запобiжного заходу за новий злочин. При цьому до строку вiдбування покарання зараховується час перебування пiд вартою в порядку запобiжного заходу в останнiй справi.
Судам необхiдно враховувати, що остаточне покарання за кiлькома вироками за своїм розмiром у будь-якому разi має бути бiльшим як покарання, призначеного за новий злочин, так i невiдбутої частини покарання за попереднiм вироком, в тому числi i тiєї мiри, яка була призначена при умовному засудженнi чи при застосуваннi вiдстрочки виконання вироку, вiдстрочки вiдбування покарання, а також невiдбутої частини покарання при умовно-достроковому звiльненнi.
У випадках, коли особа була засуджена до позбавлення волi умовно (ст.45 КК), з вiдстрочкою виконання вироку (ст.46-1 КК), або була звiльнена з мiсць позбавлення волi умовно-достроково (статтi 52, 53 КК) чи їй було вiдстрочено вiдбування покарання (ст.46-2 КК ( 2001-05 ), ст.405 КПК ( 1003-05 ) i в перiод iспитового строку, вiдстрочки виконання вироку чи вiдстрочки вiдбування покарання або строку умовно-дострокового звiльнення з мiсць позбавлення волi вчинила новий злочин, суд зобов'язаний призначити остаточне покарання у виглядi позбавлення волi i тодi, коли за останнiм вироком призначаються бiльш м'якi види покарання, нiж позбавлення волi. Застосування статей 45, 46-1 КК в цьому випадку є неприпустимим.
17. При постановленнi вирокiв суди мають враховувати, що в разi вчинення засудженим до чи пiд час вiдбування позбавлення волi за злiсне ухилення вiд вiдбування виправних робiт нового злочину, за який йому призначено покарання у виглядi позбавлення волi, остаточне покарання визначається з урахуванням покарання у виглядi виправних робiт, призначених за першим вироком, за правилами, передбаченими ст.43 КК, тобто невiдбута частина виправних робiт переводиться в позбавлення волi з розрахунку один день позбавлення волi за три днi виправних робiт, а потiм проводиться складання покарань. При цьому до невiдбутого строку виправних робiт зараховується час перебування засудженого в мiсцях позбавлення волi за злiсне ухилення вiд вiдбування виправних робiт з розрахунку один день позбавлення волi за один день виправних робiт.
18. Звернути увагу судiв на те, що вiдповiдно до ст.24 КК смертна кара є винятковою мiрою покарання, яка до її повного скасування призначається у передбачених законом випадках лише за наявностi виняткових обставин справи, що обтяжують вiдповiдальнiсть, у поєднаннi з винятковою небезпечнiстю особи, котра вчинила особливо тяжкий злочин. Застосування смертної кари в усiх випадках повинно бути належним чином мотивоване у вироку на пiдставi встановлених обставин вчиненого злочину i даних, якi з вичерпною повнотою характеризують пiдсудного.
19. Судам касацiйної та наглядної iнстанцiй необхiдно регулярно вивчати й узагальнювати практику призначення судами кримiнального покарання, своєчасно виправляти допущенi помилки.
20. Судовiй колегiї в кримiнальних справах та Вiйськовiй колегiї Верховного Суду України посилити нагляд за дiяльнiстю судiв у питаннi призначення кримiнального покарання.
21. Визнати такими, що втратили силу:
- постанову Пленуму Верховного Суду України вiд 29 квiтня 1977 року N 2 "Про практику призначення судами додаткових мiр покарання у виглядi конфiскацiї майна або позбавлення права займати певнi посади чи займатися певною дiяльнiстю в справах про розкрадання державного або колективного майна";
- постанову Пленуму Верховного Суду України вiд 25 грудня 1981 року N 10 "Про виконання судами України законодавства з питань призначення покарання";
- постанову Пленуму Верховного Суду України вiд 28 червня 1985 року N 6 "Про хiд виконання судами України законодавства, а також постанов Пленуму Верховного Суду України з питань призначення покарання";
- постанову Пленуму Верховного Суду України вiд 18 грудня 1987 року N 12 "Про судову практику по застосуванню статтi 37 Кримiнального кодексу України".
- постанову Пленуму Верховного Суду України вiд 29 червня 1990 року N 6 "Про практику призначення судами України мiр кримiнального покарання";
- постанову Пленуму Верховного Суду України вiд 1 квiтня 1994 року N 2 "Про практику призначення судами України мiр кримiнального покарання за корисливi злочини".
Голова Верховного Суду України В.Ф. Бойко Секретар Пленуму,
суддя Верховного Суду України М.П. Селiванов
0EE>f=/scripts/interLaw.Dll?A=D&D=F6F98C8F8D8D88939B&DIC=1&DDC=1&DNT=1>or=#0000EE>