За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Міжнародно-судові засоби імплементації Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод
Раданович Н. :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Стаття присвячена проблемі прімого застосування міжнародно-правового акта у внутрішній діяльності держави (імплементації). Акцептується увага на такому виді імплементації, якрішення Європейського Суду з прав людини на підставі Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини і громадянина. Детально розглядаються шість можливих шляхів імплементації цього документа до умов України. Як висновок, висловлюється авторське бачення ролі положень судових рішень для суспільства і права.

Міжнародно-судові засоби імплементації Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод

Стаття 9 Конституції України є прямою вказівкою на застосування — за певних умов — міжнародних договорів у внутрішньому правопорядку держави До такого ж висновку приводить і ст 17 Закону України “Про міжнародні договори”, яка зазначає, що “укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства” Проте, як свідчить практика, пряме (безпосереднє) застосування міжнародно-правового акта у внутрішній діяльності держави є надзвичайно проблематичним, а подекуди і неможливим Для цього необхідно вжити ряд спеціальних заходів, які дозволили б міжнародно-правовому договору безперешкодно “увійти” у внутрішній правопорядок держави Такі заходи становлять окремий напрям діяльності держави, який прийнято називати імплементацією

З ратифікацією Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі — Конвенція) постала проблема її імплементації у національне право України В даній статті зупинимося лише на одному із засобів імплементації Конвенції, а саме — на рішеннях Європейського Суду з прав людини Чому, власне, на таких рішеннях Річ у тім, що за час свого існування та застосування Конвенція ніби “обросла” прецедентним правом, яке склалося в практиці Європейського Суду з прав людини (далі — Суд) Саме завдяки рішенням Суду ми приходимо до більш глибокого розуміння змісту и обсягу гарантованих Конвенцією прав, а відповідно — і до ефективного захисту кожного порушеного права Спробуємо виявити деякі можливі “канали”, імплементаціині шляхи, якими може відбуватися рух, “перелив” рішень Суду в національну правову систему Водночас відзначимо і різну імплементащйну роль, яку виконуватимуть ці рішення на кожному з таких шляхів

Перший імплементаційний шлях зумовлено обов'язковим виконанням рішення Суду державою, щодо якої це рішення було винесено Оскільки Україна, ратифікуючи Конвенцію, визнала обов'язкову юрисдикцію Суду, то і винесені щодо України його рішення підлягатимуть обов'язковому виконанню нею За таких обставин рішення Суду виступатиме в ролі

1) акта міжнародного органу, який державі необхідно виконати,

2) своєрідного взірця “зважування” інтересів особи, з одного боку, та інтересів демократичного суспільства і держави, — з іншого

Доречним тут може видатися таке запитання чи матимуть рішення Суду, які безпосередньо не стосуються держави, якісь імплементаціині можливості а) щодо цієї держави і б) щодо інших держав, для яких вони не є обов'язковими

У зв'язку з цим можна вказати другий імплементаційний шлях “входження” рішень Суду в національну правову систему приведення національного законодавства у відповідність з Конвенцією Коли можливе таке приведення у відповідність з вимогами Конвенції Ст 33 Конвенції встановлює, що “будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду будь-яке, на її думку, порушення положень Конвенції та протоколів до неї іншою Високою Договірною Стороною” І, “як свідчать підготовчі матеріали, таке порушення виникає з простого факту існування закону, який вводить, приписує чи дозволяє заходи, несумісні із гарантованими Конвенцією правами і свободами

Тому можна сказати, що приведення національного законодавства у відповідність із Конвенцією дозволяє уникнути ситуації порушення Конвенції При цьому рішення Суду, так би мовити, “обслуговуватимуть” таке приведення у відповідність з вимогами Конвенції, зроблять його вичерпним Наприклад, ч 1 п. “е” ст 5 Конвенції передбачає “законне затримання людей для запобігання поширенню інфекційних захворювань, людей психічно хворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг” Дії, зазначені у даному конвенційному положенні, визнаються правомірними незалежно від того, як регулює це питання національне законодавство Кримінально-процесуальному законодавству України такі підстави затримання, зокрема, психічно хворих осіб, невідомі У Кримінальному кодексі України передбачено примусові заходи медичного характеру, але вони застосовуються до осіб, які вже вчинили злочин

Для того, щоб привести законодавство України у відповідність з наведеною нормою Конвенції, неминуче доведеться ознайомитися з практикою її застосування Судом адже одного лише конвенційного положення замало, аби вичерпно привести національне законодавство у відповідність з Конвенцією

Про що ж свідчить у даному випадку прецедентна практика Суду У ч 1 п “е” ст 5 Конвенції передбачається позбавлення волі як з мотивів суспільної безпеки, так і з метою поліпшення стану затриманого Суд спеціально залишив відкритим тлумачення поняття “психічно хворий” Це поняття не може бути застосоване до особи лише на тій підставі, що її думки або поведінка відхиляються від норм даного суспільства До того ж значення поняття “психічно хворий” постійно змінюється у відповідності з досягненнями у дослідженнях з психіатрії, у зв'язку із зростаючою гнучкістю у лікуванні і зміною ставлення суспільства до психічних захворювань Суд надає перевагу встановленню гарантій прав особи, а самі випадки позбавлення людини волі повинні уважно вивчатися державними органами, за якими Суд визнає межі оцінки і деяку свободу дій для першопочаткового визначення, чи є особа психічно хворою У той же час будь-який вжитий державними органами захід повинен відповідати спеціальним нормам, які розроблені Судом щодо даного пункту Конвенції. Вперше ці норми були сформульовані у рішенні по справі Вінтерверпа від 24 жовтня 1979 p. Заявник був поміщений у психіатричну лікарню спочатку в терміновому порядку за розпорядженням мера комуни, згодом на вимогу його дружини з дозволу мирового судді, яке поновлювалось щорічно окружним судом Вінтерверп подав скаргу на деякі моменти застосовуваної до нього процедури. У своєму рішенні Суд вказав, який зміст потрібно вкладати у поняття “психічно хворий” і які вимоги необхідно виконати, щоб затримання особи було визнано прийнятним у відповідності з ч. 1 п. “е” ст 5 “За винятком термінових випадків, перш за все потрібно переконливо довести стан її психічного розладу”. Сама природа того, що необхідно довести компетентному національному органу реальне порушення психіки, вимагає проведення об'єктивної медичної експертизи. Крім того, цей розлад повинен бути таким і такої інтенсивності, щоб зробити законним поміщення особи в лікарню. Більше того, перебування в лікарні не може законно продовжуватися при припиненні подібних розладів. Отже, рішення Суду дозволяють національному законодавцю якомога більше наблизитися до розуміння положення, викладеного у ч. 1 п. “е” ст. 5 Конвенції, а відповідно — врахувати всі тонкощі такого розуміння при підготовці національного закону У такій ситуації рішення Суду виступатимуть в ролі додаткових критеріїв відповідності національного законодавства Конвенції

Третім імплемемтаціііним шляхом “руху” рішень Суду у національну правову систему бачиться застосування норм Конвенції національними правозастосовчими органами, зокрема судами Так, наприклад, застосовуючи ст 5 Конвенції, національний суддя стикається з положенням про “розумний строк” затримання Як розуміти дане положення у світлі Конвенції Щоб з'ясувати це, національному судді неминуче доведеться ознайомитися з відповідними рішеннями Суду Так, у рішенні Суду від 10 листопада 1969 p по справі Стогмюллер було зазначено, що розумний строк — це не фіксовані проміжки часу, число яких зростає залежно від тяжкості злочинних діянь Суд вивчає мотиви ув'язнення або його причину, керуючись однаковими критеріями Такими критеріями є небезпечність того, що обвинувачений знову порушить закон або намагатиметься переховуватися Не означає також, що розгляд справи буде коротшим, якщо особа перебуває під вартою, і тривалішим, якщо особа звільнена і чекає результатів розгляду справи на волі Таке тлумачення Суду стало нормативним (прецедентним) при розгляді аналогічних справ Тому дане рішення Суду виступатиме в ролі можливого зразка застосування Конвенції

Четвертим імплементаційним шляхом “руху” рішень Суду в національну правову систему є тлумачення Конвенції національними суб'єктами права Воно здійснюється в силу ст 53 Конвенції, яка встановлює “Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що обмежує або порушує права и основні свободи людини, які можуть гарантуватися законами будь-якої Високої Договірної Сторони, або будь-якою іншою угодою, в якій вона бере участь”

Тлумачення норм Конвенції може також здійснюватися, як видається, і Пленумом Верховного Суду України на запит нижчестоящих судів Так, наприклад, ч 2 ст 9 Конвенції зазначає, що “свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я і моралі або для захисту прав і свобод інших людей” Не виключена ситуація, коли національний суддя звернеться до Пленуму Верховного Суду України за роз'ясненням поняття “необхідний в демократичному суспільстві” І тоді Пленуму Верховного Суду стане у пригоді позиція Суду щодо даного питання Вона простежується, наприклад, у рішенні по справі Олсон проти Швеції від 24 березня 1988 p “Згідно з прецедентами Суду, поняття необхідності припускає, що втручання держави відображає гостру суспільну потребу і, зокрема, що воно співрозмірне переслідуваній законній меті, встановлюючи, чи є втручання необхідним у демократичному суспільстві, Суд буде враховуваги, що державі залишена деяка свобода угляду”

Отже, і за таких умов рішення Суду є одним з можливих зразків тлумачення Конвенції національними органами

П'ятий імплементаційний шлях входження рішень Суду в національну правову систему пов'язаний з діяльністю Конституційного Суду України, а саме ст 13 Закону України “Про Конституційний Суд України” передбачає повноваження цього органу на встановлення відповідності Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість, а також повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України Тому, встановлюючи відповідність Конвенції Конституції України, Конституційному Судові України потрібно буде звернутися до рішень Суду якщо така відповідність не є очевидною.

Крім того, тлумачачи закони України, Конституційний Суд не може не враховувати вимоги чинних міжнародних договорів, які стали частиною національного законодавства України адже тлумачення національних законів не може йти врозріз із положеннями, скажімо розглядуваної Конвенції А тут знову ж виникатиме необхідність у залученні рішень Суду, але вже для обгрунтованого тлумачення саме національних законів

У таких випадках рішення Суду виступають у ролі можливих додаткових критеріїв відповідності міжнародного договору (Конвенції) положенням Конституції України, а також зразками тлумачення Конвенції, які враховуватимуться при тлумаченні національних законів

Варто наголосити, що вживаний вище вираз “входження рішень Суду в національну правову систему” не є випадковим, оскільки поняття правової системи є більш широким, ніж поняття системи правових норм і включає, крім неї, ще и таке правове явище, як правосвідомість А тому шостий імплементаційний шлях “руху” рішень Суду пов'язаний з впливом саме на правосвідомість як службових і посадових осіб органів держави, так і громадян Так. наприклад, у багатьох рішеннях Суду зазначено, що задоволення вимог заявника Судом вже є моральною компенсацією за шкоду, заподіяну порушенням його прав Безумовно, саме позитивне рішення Суду щодо особи дає їй відчуття захищеності, задоволеності

Щодо державних органів, то варто зауважити, що фактично деякі рішення Суду можна вважати своєрідним “мірилом” змісту и обсягу прав, гарантованих Конвенцією і тому обізнаність державних органів, їх посадових осіб з рішеннями Суду, а отже — і зі змістом кожного права (в інтерпретації Суду) дозволить їм уникати порушення Конвенції За таких обставин рішення Суду є своєрідною превенцією (превентивною гарантією) порушення Конвенції Наприклад, рішенням Суду у справі Абдулазіс, Кабалес і Балкандалі від 28 травня 1985 p уточнюється, що право на поважання сімейного життя виникає і тоді, коли чоловік і жінка спільно проживають будучи помилково впевненими, що вони є законним подружжям якщо і зовнішнім світом їх спільне проживання сприймається як сімейне А у рішенні по справі Джонстон від 18 грудня 1986 p в черговий раз підтвердилася позиція Суду щодо визнання фактичних сімейних відносин особи, що фактично вступили в сімейні відносини, хоча і не зареєстровані в законному порядку, мають, однак, по відношенню одне до одного і до своїх дітей ті ж права і обов'язки, що і члени традиційної законної сім'ї Ясна річ, зміст даних рішень Суду розкриває сутність права на повагу сімейного життя І національні суди, вирішуючи деякі сімейні справи у світлі Конвенції з урахуванням й інтерпретації Судом, уникнуть порушення статті 8 Конвенції

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що імплементаційні можливості рішень Суду знаходять свій прояв у тому, що останні є

— прикладом “зважування” інтересів особи та інтересів демократичного суспільства,

— одним з критеріїв відповідності норм національного законодавства нормам Конвенції,

— можливим зразком тлумачення і застосування норм Конвенції (який може використовуватися і при тлумаченні норм національного законодавства),

— одним з чинників впливу на правосвідомість громадян, посадових осіб.

  1. Дженіс М,Кей Р,Бредлі Е Європейське право у галузі прав людини Джерела і практика застосування — Київ, Будапешт, Інститут Конституційної і Законодавчої Політики (COLPI) — 1997 - С 480
  2. Див Mэрдок Дж Л Статья 5 Европейской Конвенции по Правам Человека Защита Свободы и Неприкосновенности Личности — Русская версия — Страсбург, 1994 — С 8
  3. Там же — С. 11.
  4. Рішення у справі 0155011 проти Швеції від 24 березня 1988 року (№ 130),/ДженісМ,КейР,БредніЕ Європейське у галузі прав людини Джерела і практика застосування — 1997 — С 290
  5. Рішення у справі Мюллер проти Франції від 17 березня 1997 року / Практика Європейського Суду з прав людини Вип 1 — Львів, 1997 — С 34
  6. Див Энтин М Л Международные гарантии прав человека Практика Совета Европы — Москва, 1992 - С 231
  7. Там же — С 231