За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Рада Європи - на захисті прав людини
Полешко А. :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    стаття присвячена огляду науково-практичної конференції, організованою національною Академією наук України. Коротко зображуються виступи учасників з таких тем: "Громадянство України у світлі Європейської конвенції про громадянство"; "Україна і Рада Європи: погляд на минуле, сучасне і майбутнє"; "Українсько-російськи відносини в контксті Європейської інтеграції"; "Європейська конвенція з прав людини як інтегративної частини законодавства України"; "Україна в Раді Європи: здобутки, перспективи, проблеми"; "Співробітництво держав у боротьбі із міжнародною злочинністю в рамках Ради Європи"; "Україна та Європейська система захисту прав людини"; "Правові питання застосування в Україні статті 11 з питань свободи асоціації Європейської конвенції з прав людини".

Рада Європи - на захисті прав людини

В статуті Ради Європи, 50-річчя якої відзначається цього року, проголошено, що кожна з європейських держав може стати членом Ради Європи за умови, якщо вона дотримується принципів верховенства права, гарантує та забезпечує основні права і свободи кожної людини, яка перебуває під її юрисдикцією. Завданням цієї міжурядової організації є: захист прав людини, плюралістичної демократії та верховенства права; сприяння усвідомленню та оцінці європейської культурної самобутності і розмаїття європейських культур; пошук вирішення проблем, що існують в суспільстві; допомога у ствердженні стабільності демократії в Європі через підтримку політичних, законотворчих та конституційних реформ. Найвизначнішим досягненням Ради Європи стало прийняття Європейської Конвенції з прав людини. Ця безпрецедентна за значимістю міжнародна угода набула чинності у 1953 р. Конвенція проголосила невід'ємні права та свободи кожної особи і зобов'язала держави гарантувати ці права кожній особі, що знаходиться під їхньою юрисдикцією. Вона встановила міжнародну систему захисту цих прав: держави або окремі особи можуть звертатися до встановлених Конвенцією інститутів захисту прав людини у Страсбурзі, якщо вони вважають, що відносно них були порушені права, які гарантуються Конвенцією. Від часу свого заснування у 1954 р. Європейська комісія з прав людини зареєструвала і розглянула більше 40 тис. індивідуальних скарг, а Європейський суд з прав людини, що діє з 1959 р., виніс більше 900 рішень.

50-річчю Ради Європи і була присвячена науково-практична конференція, організована Національною академією наук України, Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Інститутом міжнародних відносин Національного університету ім. Т. Шевченка, Дипломатичною академією МЗС України (17 червня 1999 р., М.Київ). В її роботі взяли участь провідні вчені країни, керівники наукових і навчальних закладів, державні і громадські діячі. Головною темою обговорення була проблема захисту прав і свобод людини.

Відкриваючи конференцію, віце-президент Національної академії наук України І. Курас підкреслив, що Рада Європи - унікальна організація, адже вона уособлює цілий континент. Він охарактеризував значення цього заходу і зачитав привітання Президента України Л. Кучми учасникам конференції.

Виступ міністра закордонних справ України Б. Тарасюка був присвячений характеристиці діяльності Ради Європи за 50 років та входженню України до цієї європейської структури. Свого часу Б.Тарасюк очолював комітет по підготовці до вступу до Ради Європи. Україна стала її членом 1995 р. Тоді, зазначив міністр, була єдність законодавчої влади та урядових структур, тепер, на жаль, не та ситуація. Вступ України до Ради Європи - шлях до демократії, до поважання прав людини. Після вступу нашою країною зроблено багато в цьому напрямі. Темпи інтеграції - свідчення прагнення України інтегруватися в європейський правовий простір. За цей час змінилася правосвідомість наших громадян. Нині вони мають захист своїх прав у Міжнародному суді, але основний захист, безумовно, має бути на національному рівні.

Щодо відносин України і Ради Європи, підкреслив Б.Тарасюк, то тут не може бути учителів і учнів. Відносини можуть бути лише партнерськими.

"Громадянству України у світлі Європейської конвенції про громадянство" був присвячений виступ академіка НАН України, директора Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України Ю. Шемшученка. Він зупинився на проблемі подвійного (чи як частіше говорять - множинного) громадянства. В Україні за Конституцією (ст. 4) - єдине громадянство. Подвійне, як виняток, може бути, лише якщо є відповідна угода. Але жодної такої угоди Україною не укладено. Ю. Шемшученко зупинився на положеннях Європейської конвенції про громадянство. Щорічно, зауважив академік, в Україні розглядаються десятки тисяч справ про громадянство (більшість - про набуття). Цією проблемою, зокрема, займається відділ порівняльного права Інституту держави і права. Ю.Шемшученко висловив думку про доцільність створення на базі цього відділу Центру порівняльного права, враховуючи практичну потребу дослідження цієї проблеми.

У виступі правозахисника С. Глузмана, який обрав тему "Україна і Рада Європи: погляд на минуле, сучасне і майбутнє", пролунала дуже слушна думка, що нині дуже часто нищівно критикують теперішню ситуацію. Але руйнувати простіше, ніж будувати. Поглянемо неупере-джено. Вже один той факт, що я, колишній дисидент, тепер співпрацюю по відродженню історичної пам'яті, по виведенню з небуття імен знищених тоталітарним режимом з працівником Служби безпеки України, - хіба це не свідчить про демократизацію суспільства? І членство України в Раді Європи - гарантія того, що те, що було у нас, більше не повториться.

Член кореспондент НАН України, директор Інституту українсько-російських відносин С.Пирожков порушив тему "Українсько-російських відносин в контексті європейської інтеграції". Нині, зазначив він, можна констатувати збільшення впливу європейських структур на європейські держави. Українсько-російські відносини мають свою специфіку. Є, як відомо, в цих відносинах певні перешкоди. Важливо, щоб Україна утвердилася у багатовекторності своєї зовнішньої політики. Перед Україною постає питання, як проводити європейську інтеграцію. Разом з Росією чи окремо? На мою думку, сказав С.Пирожков, не через Росію, а паралельно чи осібно. Реальною загрозою для незалежності України є спроби її виключення з європейських процесів.

Думку Міністерства юстиції щодо "Європейської Конвенції з прав людини як інтегративної частини законодавства України" виклав заступник міністра юстиції України В.Бірченко. Захист прав людини і додержання верховенства право - основне завдання міністерства, наголосив він.

Про "Практику правозахисних структур Ради Європи: проблеми і шляхи впливу на діяльність державних органів в Україні" йшлося у виступі доктора юридичних наук, професора Львівського університету ім.І.Франка, член-кореспондента АПрН України, директора Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України П.Рабіновича. До цього часу нема, зазначив він, критерію відповідності - це одна з причин, що утруднюють співставлення норм міжнародного і національного права. Невідповідність, зауважив П.Рабінович, не завжди означає суперечливість нормі міжнародного права. Без допомоги науковців, на його переконання, імплементувати норми міжнародного права в національне законодавство неможливо.

Директор Центру інформації та документації Ради Європи в Україні О.Павличенко зупинився на питання "Україна в Раді Європи: здобутки, перспективи, проблеми". Питання імплементації європейських міжнародних норм в національне законодавство нині стоїть дуже гостро. Претензії Ради Європи в цьому плані до України працюють для нас на позитив. Взяті зобов'язання необхідно виконувати. Має відбуватися корекція національного законодавства відповідно до міжнародних норм. Наша правова система стає більш гуманістичною.

Як відомо, ідея створення Ради Європи як органу взаємодії, співробітництва належить Черчиллю. Саме таку роль і прагне відігравати ця європейська структура.

Щодо "Впливу перекладів офіційних актів Ради Європи на практику правозастосування в Україні" йшлося у виступі головного редактора журналу "Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення. Коментарії" Ю.Зайцева.

Про "Конвенції Ради Європи про охорону культурної спадщини та імплементацію їх норм у законодавство України" говорили доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України В.Акуленко та кандидат юридичних наук, науковий співробітник Інституту В.Максимов. Ця Конвенція спрямована на додержання культурних прав людини. Конвенція про охорону культурної спадщини має на меті співробітництво у збереженні культурного надбання людства.

Кандидат юридичних наук О.Беца (Київський інститут внутрішніх справ) приділив увагу "Реформі пенітенціарної системи в України". Він навів статистику числа ув'язнених в Україні. На думку О.Беца, їх число необхідно зменшити, застосовуючи інші види покарання, особливо коли врахувати, що 2/3, або 59%, відбувають покарання за корисливі злочини. За його оцінкою, проект Кримінального кодексу в цьому плані не витримує ніякої критики. В ньому передбачено лише 6% покарань штрафами, тоді як є можливість зменшити число ув'язнених принаймні на 30%, замінивши покарання позбавленням волі на штраф. Необхідно, наголосив О.Беца, де-кримінізувати ряд злочинів.

"Співробітництво держав у боротьбі із міжнародною злочинністю в рамках Ради Європи" - на цій важливій темі зупинився кандидат юридичних наук, доцент Національної академії МВС України А.Мацко. Транснаціональна злочинність має нові види. Це, зокрема, работоргівля, геноцид, а Кримінальний кодекс не передбачає такого злочину. Рада Європи одним із принципів діяльності поліцейських структур ставить наближення поліції до населення. Європа вимагає, щоб поліція була народною.

За даними проведеного опитування, в Україні міліції не довіряє 15% населення, бояться звертатися - 30%. Зрозуміло, що таку ситуацію необхідно змінювати.

Директор Центру прав людини Української правничої фундації, член Комітету для запобігання катуванням Ради Європи, доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України В.Євінтов у своєму виступі "Україна та європейська система захисту прав людини" наголосив, що Україна має виконувати норми як міжнародного права, так і рішення Європейського суду. Рада Європи, говорять деякі наші політичні діячі, нас не розуміє, тому стоїть з батогом, вимагаючи виконання взятих зобов'язань. Але ніхто Україну не тягнув до Ради Європи, сама стукала. За три роки, на думку В.Євінтова, у нас практично нічого не робилося щодо скасування смертної кари. Не можна показувати Раду Європи як пугало, як колись таким пугалом був імперіалізм. Як відомо, більше тисячі звернень громадян України надійшло до Європейського суду - а що потім маємо роботи? Про це слід думати вже тепер На жаль, є у нас така традиція підписати, а потім спати.

"Правові питання застосування в Україні статті 11 з питань свободи асоціації Європейської конвенції з прав людини" порушив доктор юридичних наук, доцент Національної юридичної академії їм Ярослава Мудрого М.Буромснський Він навів характеристики об'єднання це - свобода об'єднання, мета об'єднання та інтерес об'єднання.

В заключному слові академік Ю. Шемшученко наголосив, що для нас нині головне - закласти в нові кодекси норми міжнародного права Безумовно, Рада Європи - не диктаторський орган, але коли країна бере на себе якісь зобов'язання, вона має їх виконувати На конференції було висловлено багато цікавих і конкретних пропозицій, що будуть реалізовуватися у відповідних напрямах.

Права жінок в Україні:В ГОЛОВЧЕНКО кандидат юридичних наук (м Київ) під кутом зору міжнародно-правових стандартів

Основним (базовим) міжнародно-правовим документом, спеціально призначеним захисту прав жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок Для спостереження за ходом й здійснення було засновано Комітет по ліквідації дискримінації щодо жінок, що складався на момент набрання чинності Конвенцією з вісімнадцяти експертів.

Конвенція була прийнята з метою недопущення дискримінації жінок, оскільки держави-учасниці занепокоєні тим, що, незважаючи на вже прийняті Організацією Об'єднаних Націй та й установами загальні резолюції, декларації та рекомендації, як і раніше мала місце значна дискримінація щодо жінок, що перешкоджало і перешкоджає участі їх нарівні з чоловіками у політичному, соціальному, економічному й культурному житті своєї країни, заважає зростанню добробуту суспільства і сім'ї тощо

Конвенція визначає поняття "дискримінація щодо жінок" як будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямоване на ослаблення, чи таке, що зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній або будь-якій іншій галузі[1]

Держави-учасниці, засуджуючи дискримінацію щодо жінок в усіх й формах, погодилися негайно всіма відповідними заходами здійснювати політику ліквідації дискримінації щодо жінок і з цією метою взяли чимало зобов'язань, які мають методично-рекомендаційне значення не тільки для держав-учасниць, а й для всіх інших країн демократичної орієнтації.

Зокрема, згідно зі ст 2 Конвенції держави-учасниці мають включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої національні конституції або інше відповідне законодавство, якщо цього ще не було зроблено, та забезпечити за допомогою закону й інших відповідних заходів практичне здійснення цього принципу, вжити відповідних законодавчих та інших заходів, включаючи санкції, там, де це необхідно, що забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок, тощо.

З 1919 р МОП прийняло 180 конвенцій і 187 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці Більшість документів стосуються як чоловіків, так і жінок, за якими жінки користуються такими ж правами, як і чоловіки, в різних сферах Це - основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієна праці Крім загальних документів, МОП прийняла ряд стандартів стосовно окремо працюючих жінок.

З початку свого існування МОП приділяло багато уваги здійсненню заходів, спрямованих на встановлення рівних можливостей для працюючих чоловіків і жінок Завдяки пріоритетності завдання, було досягнуто значних успіхів Можна визначити дві домінуючі тенденції 3 1919 р до 50-х років наголошувалося на захисті працюючих жінок від надто виснажливих умов праці Основною метою був захист здоров'я жінок з огляду на дітородіння мінімальні стандарти щодо відпустки по материнству і допомог були, відповідно, серед найперших, прийнятих Міжнародною конференцією праці Крім того, були прийняті інші конвенції і рекомендації щодо заходів захисту жінок у сферах, безпосередньо не пов'язаних з роллю матері або майбутньої матері На початку 50-х років акценти змістились до ліквідації дискримінації жінок в зайнятості і до сприяння рівним можливостям і рівного ставлення до працюючих жінок, тобто перспективам їх зайнятості, а пізніше до твердження, що рівноправність означає відповідно рівні можливості як для жінок, так і для чоловіків у всіх відношеннях, в тому числі в законодавчому.

Найвичерпніші стандарти містяться в Конвенції про дискримінацію в сфері праці і зайнятості № 111 і Рекомендації № 111, прийнятих в 1958 р Йдеться про проблему дискримінації взагалі за такими ознаками, як колір шкіри, стать, релігія, політичні переконання, походження, соціальний стан тощо В документах дискримінація визначається як будь-яка відмінність, недопущення або перевага (за однією з перерахованих ознак), що призводить до знищення або порушення рівноправності можливостей або ставлення в сфері праці і занять[2] Однак відмінності, недопущення або переваги на підставі вимог стосовно якоїсь конкретної роботи не повинні вважатись дискримінацією

Визнаючи, що зміни традиційних ролей чоловіків і жінок у суспільстві є необхідними для досягнення повної рівноправності статей, Конференція в 1981 р прийняла Конвенцію і Рекомендацію стосовно працівників з сімейними обов'язками Документами передбачено, що працюючі чоловіки і жінки повинні мати можливість користуватись своїм правом одержувати або брати участь в зайнятості, не підлягаючи дискримінації через свої сімейні обов'язки і, наскільки це можливо, "без конфлікту між своєю працею і сімейними обов'язками"[3] Конвенція передбачає, що країни-члени, які й ратифікують, мають враховувати особливі потреби працівників з сімейними обов'язками щодо професійної орієнтації і навчання, періоду і умов зайнятості й соціального забезпечення, розвивати або сприяти розвиткові державних чи приватних закладів у сфері послуг, таких, як заклади по догляду за дітьми тощо Більше того, необхідно вживати відповідних заходів щодо сприяння інформованості і навчання для більш широкого розуміння принципу рівності можливостей і ставлення до працюючих чоловіків і жінок та проблем працівників з сімейними обов'язками останні як такі не можуть бути вагомою причиною звільнення з роботи.

В Рекомендації перераховані конкретні заходи, що пропонуються для створення умов зайнятості і праці, відповідно до потреб працівників з сімейними обов'язками (такі, як скорочений робочий час, гнучкі графіки роботи, батьківська відпустка, догляд за дітьми і установи послуг для сімей, соціальні допомоги і звільнення від податків тощо).

Ряд інших документів МОЛ містить положення, що забороняють дискримінацію за статтю в певних областях.

Конвенція щодо політики зайнятості № 122 і Рекомендація № 122, прийняті в 1964 р , визначають, що країни, які ратифікували ці документи, повинні проголошувати і дотримуватись як основної мети активної політики, спрямованої на підтримку повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості.

Чи відповідає Конституція та законодавство України базовим міжнародно-правовим актам з цього питання?

Порівняння змісту розділу II Конституції України з міжнародними актами, зокрема з тими, що складають Міжнародну хартію прав людини, а також з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, свідчить, що в Конституції в основному містяться ті ж гарантії щодо забезпечення прав і свобод жінок, що й у міжнародно-правових актах Це означає, що Конституція відкриває перед державою і жінками Укра6їни широку сферу можливостей щодо захисту своїх прав і свобод Вона має не більше, а навіть дещо менше підстав обмеження прав жінок, ніж згадані вище міжнародні нормативні акти.

Оскільки норми розділу II Конституції подекуди дослівно повторюють зміст міжнародно-правових актів (зокрема - Загальної декларації прав людини), то визнання конкретної норми чи закону неконституційним означає його невідповідність і міжнародним стандартам.

На даний час норми розділу І та II Конституції, у яких закріплені основні права людини і громадянина, неможливо визнати навіть теоретично такими, що не відповідають базовим міжнародно-правовим актам, оскільки прийняттю й передувала довга і копітка робота по вивченню міжнародно-правових актів та досвіду інших держав у галузі регулювання прав людини і громадянина.

Принцип рівних прав чоловіків та жінок закріплено не лише в Конституції, айв інших законодавчих актах Кодексі про шлюб та сім'ю, Кодексі законів про працю, Кримінальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі, Цивільному кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення, Законі України про зайнятість населення.

Конституція України визначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві В ній, як в Основному Законі, на законодавчому рівні закріплюється рівність конституційних прав та свобод жінок і чоловіків, а також їх рівність перед законом Зазначається також, що "рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям" (ст 24) Конституція також проголошує, що всі люди "є вільні і рівні у своїй гідності та правах Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними" (ст 21) Отже, жінка і чоловік мають в Україні рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя.

Щодо ствердження рівності статей велике значення має ст 23 Конституції, де наголошується, що "кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей" Ліквідація дискримінації жінок, яка ще зустрічається у буденній практиці українського суспільства, саме і передбачає створення рівних умов для розвитку особистості, для самореалізації індивіда без огляду на його статеву належність Історично склалося так, що жінки мають значно менше можливостей виявити власні здібності Це становище зумовлене двома чинниками - подвійним навантаженням на роботі та вдома, і впевненістю, яка панує в соціальному довкіллі поміж роботодавців й навіть серед членів їх власних сімей, що для жінки найважливішою є самореалізація лише у сфері материнства, сімейного життя, а все інше - професійне зростання, розвиток здібностей та творчих схильностей - має бути вторинним та підпорядкованим й соціальним ролям.

Правовідносини в галузі майнових і пов'язаних з ними особистих немайнових прав і свобод жінок регулюються головним чином кодифікаційними актами Цивільним і Цивільним процесуальним кодексами.

Чинне цивільне та цивільно-правове законодавство, визначаючи матеріальні та процесуальні засади охорони прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави не пов'язує цивільно-правові гарантії з суб'єктами права за їх статевими ознаками Лише у ст 456 ЦК, якою врегульовані підстави та умови відповідальності за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків, у п 2 ч 3 вживається термін "жінкам, старшим п'ятдесяти п'яти років".

У переліку додатку № 1 до ст 379 ЦПК "Способи звернення стягнення на майно" забороняється звертати стягнення на "один зимовий костюм (для жінок - два зимових плаття), один літній костюм (для жінок - два літніх плаття) Для жінок, крім того, - дві літні хустки і одна тепла хустка (або шаль)".

Специфіка цивільно-правових відносин (крім відносин у сфері сімейно-шлюбних) полягає у тому, що їх учасниками виступають фізичні та юридичні особи, тобто громадяни та організації (об'єднання) громадян Жінки є і фізичними особами, і повноправними суб'єктами цивільного права Виділяти їх в окрему категорію суб'єктів цивільно-правових відносин, перетворювати їх у спеціальний суб'єкт цивільного права недоцільно 3 цього випливає, що рівень захищеності жінок нормами цивільного та цивільно-процесуального законодавства, відповідність його норм стандартам міжнародного права безпосередньо залежить від рівня досконалості цього законодавства у цілому.

На даний час чинне цивільне законодавство України принципово не суперечить нормам міжнародно-правових актів Воно надає жінкам однакову з чоловіками громадянську правоздатність і однакові можливості й реалізації Воно, зокрема, забезпечує їм рівні права при укладанні договорів і управлінні майном, а також рівне ставлення до них на всіх етапах розгляду в судах В ньому відсутні дискримінаційні норми щодо жінок Сам по собі розподіл суб'єктів цивільно-правових відносин на юридичних і фізичних осіб означає автоматичне зрівняння жінок у правах і обов'язках з чоловіками.

Наприклад, за шкоду заподіяну неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років, згідно з ст 446 ЦК несуть відповідальність перед потерпілим його батьки (усиновителі), опікуни, а у відповідних випадках - учбові, виховні або лікувальні заклади за наявності загальних підстав, передбачених ст 440 ЦК.

При цьому мається на увазі, що батьки (усиновителі) або опікуни несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода, заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо нього своїх прав Учбові, виховні і лікувальні заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім в час знаходження його під їх наглядом.

Зазначений в ст 446 ЦК перелік фізичних і юридичних осіб, які несуть відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітнім віком до п'ятнадцяти років, є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає Шкода, заподіяна неповнолітнім віком від 15 до 18 років, згідно з ст 447 ЦК відшкодовується самим заподіювачем Якщо в останнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, відповідний обов'язок покладається на його батьків (усиновителів) або піклувальників за умови їх винної поведінки, що сприяла виникненню шкоди їх обов'язок припиняється при досягненні заподіювачем повноліття або появи в нього майна чи заробітку, достатніх для відшкодування шкоди.

Це типовий приклад з галузі цивільно-правових відносин, коли жінка за певних умов несе рівні обов'язки з чоловіком, а по досягненню й дитиною повноліття вона позбавляється таких обов'язків.

За порушення цивільно-правових норм встановлюється однакова відповідальність як для жінок, так і для чоловіків Хоча, розглядаючи конкретну цивільну справу, суд може врахувати і специфічні обставини (скажімо, матеріальний або сімейний стан жінки) В цілому цивільне законодавство України встановлює юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками.

Це, однак, не означає, що цивільне законодавство відповідає новим умовам Навпаки, Цивільний і Цивільний процесуальний кодекси мають бути принципово реформовані з врахуванням ринкових відносин, що складаються в Україні В нових Кодексах повинні знайти своє відображення насамперед міжнародні стандарти в галузі прав і свобод людини (з урахуванням традицій українського народу).

Конституція України юридичне проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, на вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату Але криза в економіці, закриття великої кількості підприємств, невчасна виплата заробітної плати, падіння рівня життя у більшої частини населення країни загострює проблему становища жінки на ринку праці Тому законотворча діяльність держави у сфері праці має бути спрямована на формування антидис-кримінаційного правового механізму рівних можливостей під час найму на роботу, анулювання трудового договору, скорочення штатів, просування по службі, організації власної підприємницької справи тощо.

Ще однією проблемною сферою життєдіяльності жінки, яка вимагає правового втручання з боку держави, є насильство над жінками Зростання насильства щодо них - серйозна перешкода для досягнення рівності жінок та чоловіків На попередження й ліквідацію даного негативного явища спрямовані статті Кримінального кодексу, які передбачають кримінальну відповідальність:

- за примушування жінки до вчинення аборту, якщо внаслідок цього аборт був проведений (ст 110),

- за образу, тобто умисне приниження честі і гідності особи, виражене в непристойній формі (ст 126),

- за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, та за вчинення розпутних дій щодо особи, яка не досягла 16 років (статті 120, 121).

Узагальнюючи зазначене, можна зробити висновок, що законодавство України побудоване на принципах рівноправності жінок та чоловіків у всіх сферах людської життєдіяльності Однак існуюча система неприпустимості дискримінації жінок все ж залишається неефективною, поки ще відсутні національні механізми правореалізації.

Верховна Рада України, керуючись Загальною декларацією прав людини Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікованими Україною міжнародними договорами про права та свободи особистості, підсумковими документами IV Всесвітньої конференції із становища жінок "Дії в інтересах рівності, розвитку та миру" (Пекін, 1995 р ) і постановою Верховної Ради України від 12 липня 1995 р "Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в Україні Конвенції 00Н "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", надаючи особливого значення ролі сім'ї та жінок у політичному, економічному, соціальному, історичному і культурному розвитку України, прагнучи поліпшення демографічної ситуації, забезпечення реалізації сім'єю своїх функцій, а також створення правових, суспільно-економічних умов для поліпшення становища сім'ї та жінок, підвищення їх ролі у суспільстві, найповнішого розкриття їх інтелектуальних, духовних і творчих можливостей, 5 березня 1999 р постановою № 475-ХІУ прийняла Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок Вона визначає принципи та головні напрями державної політики України щодо сім'ї та жінок Держава взяла на себе обов'язки перш за все забезпечити рівні права і можливості жінкам і чоловікам відповідно до основних умов та свобод людини, вирішити інші принципові проблеми, пов'язані з ліквідацією всіх форм дискримінації щодо жінок[4]

1. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок Права людини Міжнародні договори України - К, 1992. - С. 111.

2. Конвенція щодо дискримінації в галузі праці і занять Права людини Міжнародні договори України - К , 1992 С - 173

3. Конвенція про примусову чи обов'язкову працю Права людини Міжнародні договори України, декларації, документи - К, 1992 С 151-157

4. Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок / Офіційний вісник України - К , 1999 - № 11 - С 11-12