За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Гарантії права особи на компенсацію шкоди, заподіяної незаконним обвинуваченням
Новиков В. :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Автором статті досліджується питання про вдосконалення законодавства, яке регулює порядок компенсації шкоди, заподіяної громадянам внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. З'ясована також головна причина чому значний відсоток реабілітованих осіб не реалізують зазначене право. Її суть полягає у тому, що названі особи побоюються відновлення провадження у справі. При їх зверненні у відповідні державні органи з вимогою про компенсацію незаконно заподіяної шкоди підстави закриття кримінальної справи може бути змінено за нереабілітуючими підставами й буде направлено з обвинувальним висновком до суду.

Гарантії права особи на компенсацію шкоди, заподіяної незаконним обвинуваченням

У зв'язку зі вступом України до Ради Європи наша держава взяла зобов'язання неухильно дотримуватись вимог міжнародних конвенцій щодо забезпечення прав людини У цьому контексті актуальним є питання про вдосконалення законодавства, яке регулює порядок компенсації шкоди, заподіяної громадянам внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності

Згідно з ч 5 ст 9, ч 6 ст 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч 5 ст 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено і в Конституції України (ст 56, ч 4 ст 62) Відповідно до ст 2 Закону від 1 грудня 1994 р “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” таке право виникає у разі постановления виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (пп 1, 2 ч 1 ст 6, ч 2 ст 213 КПК України) Але практика свідчить, що тільки 15 відсотків реабілітованих осіб реалізують зазначене право, на що є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини

Головна серед них полягає у тому, що названі особи побоюються відновлення провадження у справі При їх зверненні у відповідні державні органи з вимогою про компенсацію незаконно заподіяної шкоди підстави закриття кримінальної справи може бути змінено за нереабілітуючими підставами або після скасування прокурором постанови про закриття справи й буде направлено з обвинувальним висновком до суду

На підтвердження викладеного можна навести такий приклад У 1990 р Г засуджено вироком суду м Євпаторія до семи років позбавлення волі Ухвалою судової колеги Верховного Суду України у 1992 р вирок щодо нього скасовано і справу направлено на додаткове розслідування Протягом 1993 р кримінальна справа неодноразово закривалась з наступним скасуванням прокурором постанови про це У 1994 р кримінальну справу закрито за реабілітуючими підставами (п 2 ст 6 КПК) Г звернувся до слідчого управління МВС в Автономній Республіці Крим із заявою про відшкодування незаконно заподіяної шкоди Однак, пізніше прокурор скасував постанову про закриття справи і направив й до Київського районного суду м Сімферополя, який в 1995 р повернув й на додаткове розслідування Тільки в 1996 р справа щодо Г остаточно була закрита за реабілітуючої підстави (ч 2 ст 213 КПК) Київським міським судом прийнято рішення про відшкодування йому суми за рахунок державного бюджету

Наведений приклад підтверджує правильність висловленої вище тези Побоювання реабілітованих осіб виправдані, що у разі їх звернення у відповідні державні органи з вимогою про відшкодування незаконно заподіяної шкоди постанову про закриття кримінальної справи може бути скасовано і попереднє слідство відновлено Таким чином, неминучість повторного застосування при цьому заходів кримінально-процесуального примусу є найпоширенішою причиною того, що реабілітовані особи не реалізують конституційне право на відшкодування незаконно заподіяної шкоди

Важливе значення для реалізації даного права має стабільність постанови про закриття кримінальної справи з реабілітуючої підстави КПК допускає можливість відновлення прокурором, начальником слідчого відділу, суддею досудового слідства у закритій справі в межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст 216 КПК) У той же час КПК містить норму, яка встановлює строк в один рік, протягом якого підлягає перегляду в порядку нагляду виправдувальний вирок (ч 1 ст 385 КПК) Цей строк, по закінченні якого вирок не може бути скасований, є суттєвою процесуальною гарантією прав виправданих громадян

Разом з тим, для осіб, реабілітованих на стадії попереднього розслідування, такої гарантії немає і у будь-який час, у межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, без будь-якого оскарження прокурор може скасувати постанову про закриття справи, начальник слідчого відділу — відновити попереднє розслідування, суд за скаргою — скасувати постанову Однак, не зовсім зрозуміло, чому особа, визнана невинною на стадії попереднього розслідування, повинна бути в інших умовах, ніж виправдана у судовому порядку? Кримінально-процесуальний кодекс повинен однаково охороняти цих осіб від постійної загрози скасування прийнятих щодо них рішень

Розглянемо побіжно, як вирішувалося дане питання в історії судового процесу В римському праві діяло правило, сформульоване юристом кінця II — початку III в н е Юлієм Павлом за тими обвинуваченнями, за якими будь-хто виправданий, обвинувач не може знову почати процес У главі XVII “Про закриття (процесів)” книги п'ятої Сентенцій Павла також була викладена норма про те, що “після державного закриття обвинувачений може знову бути притягнений своїм обвинувачем протягом ЗО діб, пізніше не може”

У Російській імперії відповідно до ст 21 Статуту кримінального судочинства виправданий після набрання чинності вироком належного суду не міг бути вдруге підданий слідству і суду за тим же самим злочином, якщо навіть і було виявлено до його викриття нові обставини У Франції виправдувальні вироки користувалися “повною непохитністю від поновлення кримінальних справ як надзвичайного способу провадження”

Вважаю, що в КПК України також доцільно передбачити правило про заборону скасування як виправдувального вироку, так і постанови про закриття кримінальної справи з реабілітуючих підстав, які набрали чинності Реалізація даної пропозиції буде суттєвою гарантією охорони прав реабілітованих осіб від загрози скасування прийнятих щодо них рішень, а також дозволить без вказаних вище побоювань скористатися конституційним правом на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності

Однак, непохитність виправдувальних вироків та постанов про закриття кримінальних справ з реабілітуючих підстав, які вступили в законну силу, не може бути безумовною При доведеності явних, достовірно встановлених помилок та порушень закону вона була б в деяких випадках навіть заохоченням злочинної діяльності Тому як судові, так і слідчі незаконні рішення про реабілітацію повинні бути скасовані, але тільки в порядку відновлення кримінальних справ за нововиявленими обставинами