За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Правозахисна діяльність судів України
Стефанюк В. :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Автор статті аналізуючи відносність статусу і правозахисної діяльності судів до Конституції та чинного законодавства приходить до окремих висновків . Спостерігається стійка тенденція зростання надходження до судів справ протягом ряду останніх років. Обсяг роботи збільшується в основному за рахунок цивільних справ. Поширеними є порушення конституційного права громадян на працю, граничні платежі. Усе частіше люди звертаються із позовами про захист їх честі та гідності і скаргами на незаконні рішення органів державної влади, місцевого самоврядування. Висвітлюючи стан здійснення правосуддя у кримінальних справах, автор вказує на негативну динаміку до збільшення справ, що поверталися на додаткове розслідування. Це свідчить про деякі зниження професіоналізму як слідчого апарату , так і самих суддів. Автором розглядаються також порушення, які допускаються при виконанні вимог закону щодо обрання запобіжних заходів. Розглядаються порушення основних засад судочинства щодо рівністі громадян перед законом і судом. Трапляються факти винесення судом явно необгрунтованих рішень.Далі автор розбирає чинники, що призвели до негативних наслідків у діяльності судів та шляхи їх подолання.

Правозахисна діяльність судів України

Історією світової цивілізації доведено, що рівень демократії в суспільстві визначається місцем суду в системі органів державної влади та його роллю в захисті прав і свобод людини та громадянина. Тільки там, де суд сформувався в систему, набув необхідних елементів незалежної владної структури і почав виконувати лише йому притаманні функції, держави досягли стабільності, передбачуваності у соціально-економічній і політичній сферах.

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., піднесла роль суду на рівень, який він має займати у демократичній правовій державі. У Конституції України втілені основні принципи — норми, визначені загальною Декларацією і Європейською Конвенцією. Захист прав і свобод людини віднесено до повноважень судової влади.

Тому при розгляді та оцінці роботи по здійсненню правосуддя нам потрібно виходити з того, наскільки відповідно до Конституції і в межах чинного законодавства суди забезпечували захист прав і свобод людини.

Вже можна констатувати, що поступово відбувається трансформація ролі суду від органу примусу на гілку влади, яка покликана здійснювати державний захист прав і свобод людини. Відповідним чином формується і суспільна свідомість. За результатами соціологічних досліджень у 1998 р. суд мав найкращий рейтинг серед інших інститутів (засобів масової інформації, державних адміністрацій, в тому числі адміністрації Президента, прокуратури) — найвищу загальну довіру і найнижчу недовіру.

В першу чергу цю нову роль суду повинен усвідомити суддівський корпус і будувати роботу по здійсненню правосуддя таким чином, щоб пересічний громадянин переконувався, що саме суд може і повинен захистити його права і законні інтереси.

Минулого року судовим провадженням закінчено 1,7 млн. справ. Стійка тенденція зростання надходження до судів справ спостерігається протягом ряду останніх років і вважаємо, що збережеться й надалі. Уже в цьому році очікуємо збільшення надходження справ принаймні до 2 млн. Слід підкреслити, що з моменту дії Конституції України судами держави захищено права і свободи більше 3 млн. громадян.

Обсяг роботи судів збільшується в основному за рахунок цивільних справ. Тільки за один останній рік надходження цивільних справ зросло на 20 відсотків. Суди в цілому забезпечують захист і відновлення порушених прав громадян і юридичних осіб. Минулого року задоволене понад 712 тис. позовів і скарг, що становить 96 відсотків від числа розглянутих судами з постановленням рішень. Цивільне судочинство все більше наповнюється новим змістом — захистом найважливіших прав людини.

Поширеними є порушення конституційного права громадян на працю, тобто можливості заробляти собі на життя. Судами задоволене більше половини таких позовів.

Хронічні неплатежі, тривала затримка у виплаті заробітної плати примушують людей звертатися до суду за захистом права на своєчасне одержання винагороди за працю. Минулого року заявлено більше 220 тис. позовів про стягнення заробітної плати. У 99 відсотках справ позови судами задовольняються. Разом з тим є гострою проблема виконання державною виконавчою службою цих судових рішень.

Усе частіше люди звертаються до суду з позовами про захист їх честі і гідності. Дві третини цих позовів заловольняється.

Залишаються поширеними випадки прийняття органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами незаконних рішень, а також вчинення протиправних дій, що порушують права громадян. У півтора раза збільшилось надходження до судів скарг з цих питань. Судами задоволене майже 10 тис. таких скарг, або 78 відсотків від загального числа.

Потрібно мати на увазі, що саме ця категорія справ, коли людина пред'являє в суді свої претензії до держави, її органів або органів місцевого самоврядування щодо поновлення її прав, послідовно збільшуватиметься у загальній структурі судових справ. Громадяни, на жаль, не завжди знаходять захист своїх прав у судах першої інстанції. Суттєві помилки порушення закону були причиною скасування минулого року 18 тис. рішень райміськсудів.

Стан здійснення правосуддя в кримінальних справах потрібно визначати насамперед з точки зору практичної реалізації основних засад судочинства, встановлених Конституцією.

Суди в цілому дотримуються конституційного положення про те, що людина визнається винною лише у разі доведення її вини в законному порядку. У випадках, коли обвинувачення не обгрунтовано на достатніх і переконливих доказах або докази отримано незаконним шляхом, а так само порушене право обвинуваченого на захист, справи повертаються судами на додаткове розслідування. З 233 тис. кримінальних справ, закінчених провадженням судами у 1998 р., понад 20 тис., або близько 9 відсотків, повернуто на додаткове розслідування. Така негативна динаміка, на мій погляд, обумовлена: з одного боку, підвищенням вимогливості судів до якості попереднього слідства, що потрібно визнати правильним, а з іншого, — певним зниженням якості попереднього слідства, що свідчить про деяке зниження професіоналізму слідчого апарату.

Разом з тим численними є випадки необгрунтованого направлення на додаткове розслідування справ без належної перевірки в судовому засіданні і оцінки доказів, зібраних під час слідчого провадження.

Протягом ряду років спостерігається тенденція до збільшення кількості виправдувальних вироків. Судами виправдується майже тисяча осіб на рік, з них третина — у справах публічного обвинувачення. У такій динаміці немає чогось ненормального.

Найбільш суттєвою проблемою, яка стримує підвищення якості й оперативності правосуддя, є невміння зібрати докази, всебічно і повно дослідити їх, дати їм правильну оцінку. Доводиться констатувати, що обвинувачення інколи обґрунтовується на зізнавальних показаннях підозрюваного або обвинуваченого, даних, як правило, на початковій стадії попереднього розслідування справи, від яких він відмовився в судовому засіданні. Викликає тривогу той факт, що останнім часом все частіше обвинувачені скаржаться на застосування до них недозволених методів слідства (шантажу, насильства тощо). Проте не всім суддям вистачає рішучості за наявності підстав винести виправдувальний вирок, якщо інших переконливих доказів, які б викривали особу у вчиненні злочину, немає. Переважно така справа повертається на додаткове розслідування, де закривається провадженням.

Багато порушень допускається при виконанні вимог закону щодо обрання запобіжних заходів. Достатньо сказати, що у зв'язку з ухиленням від явки до суду обвинувачених, щодо яких неправильно обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, судами України зупинено провадження у 8626 справах з оголошенням розшуку. Крім того, після проголошення вироків судами взято під варту понад 13 тис. засуджених. Численними є також випадки взяття під варту обвинувачених, коли нагальної потреби в цьому не було. За рік судами звільнено з-під варти 9771 особа. Судді посилили увагу щодо контролю за діями органів” прокуратури при обранні такої міри запобіжного заходу, як арешт. З числа оскаржених до суду 2,7 тис. санкцій прокурорів на арешт більше третини скарг задоволене.

Статтею 1541 Кримінально-процесуального кодексу передбачено як альтернативний арешту запобіжний захід — майнова застава. Проведене Верховним Судом узагальнення судової і слідчої практики показало, що застава на стадії попереднього слідства застосовується вкрай рідко. Але й суди мало застосовують заставу. Судами в 1998 р. звільнено під заставу 123 особи, сума внесеної застави становила приблизно 760 тис. гривень, сума застави, зверненої на користь держави, дорівнювала 67 тис. гривень.

Судами за рік винесено 3,2 тис. окремих ухвал про порушення законності при провадженні дізнання і попереднього слідства. Проте порушень прав і свобод людини допускається набагато більше, особливо при затриманні, арешті, обшуку, знятті інформації з каналів зв'язку, допиті тощо.

Рівність громадян перед законом і судом віднесено Конституцією до основних засад судочинства. Однак аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування свідчить, що закон передбачає більш обмежений перелік прав потерпілого порівняно з іншими учасниками процесу Це ставить потерпілого в нерівне становище з обвинуваченим Права потерпілого в кримінальному процесі мають здебільшого декларативний характер, оскільки чинний КПК не передбачає гарантії їх забезпечення та механізму реалізації У зв'язку з цим, як показало вивчення судової практики, зазначені права, крім права давати показання, фактично не реалізуються.

Суттєвим є порушення права потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної злочином Працівники оперативно-розшукових служб, слідчі, судді більше дбають про забезпечення відшкодування шкоди державі і мало — коли шкода заподіяна громадянинові Судами у минулому році визначено збитки, заподіяні розкраданням приватного майна, в шість разів більші, ніж майна державного Однак державі забезпечено відшкодування державі близько 90 відсотків, а громадянам — лише 29 відсотків збитків.

Відповідно до Декларації ООН “Основні принципи правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою” потребують змін вітчизняні правові норми, що передбачають забезпечення відшкодування завданої потерпілим матеріальної і моральної шкоди за рахунок держави, з наступним стягненням збитків із засуджених у доход держави в порядку регресу Ми запропонували в проекті КПК України передбачити право потерпілого вимагати відшкодування заподіяної злочином шкоди за рахунок відповідного Державного фонду, заснування якого давно назріло Формування активів цього фонду можливе за рахунок заставних сум, звернутих у доход держави, штрафів та конфіскації майна в кримінальних та адміністративних справах Обрахування показали, що загальна сума стягнень у 1997 р за вироками та постановами судів складала 253 млн гривень, а розмір завданої злочинами шкоди 297 млн — не набагато більше Такі пропозиції внесено в грудні минулого року Президенту України

Важливою гарантією забезпечення прав і свобод людини є відшкодування моральної шкоди Громадяни усе частіше звертаються до судів з позовами про відшкодування моральної шкоди, втчу кримінальних справах Потрібно визнати, що вирішуються цивільні позови про відшкодування моральної шкоди не завжди правильно Трапляються факти винесення судами явно необгрунтованих рішень про стягнення моральної шкоди із засобів масової інформації Особливо наглядно це видно, коли розмір моральної шкоди, заподіяної умисним вбивством людини, визначається в розмірі кількох тисяч гривень, а при опублікуванні в засобах масової інформації неправдивих відомостей — у декілька мільйонів гривень І все це без обгрунтування прийнятих рішень

Помилкові рішення щодо розміру відшкодування моральної шкоди виносяться, на нашу думку, через те, що законодавець не встановив граничних розмірів відшкодування моральної шкоди та певних критеріїв й обрахування Треба визнати, що й Пленум Верховного Суду в постанові з цього питання нечітко визначив, як потрібно обчислювати моральну шкоду

Із вивчених Верховним Судом ряду категорій справ убачається, що деякі суди, ігноруючи дані вимоги закону, обмежуються оголошенням показань потерпілих і свідків при провадженні попереднього слідства А це інколи призводить до постановлення необгрунтованих вироків Минулого року скасовано вироки відносно 7 тис осіб, з них більше половини— через неповне з'ясування обставин справи та інші суттєві порушеннями процесуального закону У зв'язку з необгрунтованим засудженням скасовано вироки щодо 65 осіб та безпідставним виправданням

— 162 осіб Необгрунтоване засудження людини є наигрубішим порушенням конституційного права на свободу та особисту недоторканність Це найбільш грубий прояв обвинувального підходу з боку суддів до громадянина, який звинувачується у скоєнні злочину

Практика застосування мір кримінального покарання за останні п'ять років характеризується відносною стабільністю У структурі видів покарання частка засуджених до позбавлення волі не перевищує 37 відсотків (у 1998 р даний вид покарання застосовано до 86,5 тис засуджених) Спостерігається тенденція зростання часток засуджених умовно і з відстрочкою виконання вироку — відповідно до 19 і 22 відсотків

Окремо треба зупинитися на практиці призначення мір покарання за тяжкі злочини За їх вчинення до позбавлення волі засуджується 53—54 відсотки винних Звертає на себе увагу, що кожному сьомому винному позбавлення волі призначається нижче від найнижчої межі, передбаченої законом Засуджується умовно 18 відсотків та з відстрочкою виконання вироку — майже 24 відсотки засуджених затяжкі злочини. Це пояснюється насамперед недосконалістю кримінального законодавства, яке не завжди встигає за реаліями життя.

Законодавче визнання злочину тяжким або особливо тяжким залежно від вартості предмета злочину, обчисленої в певній кількості мінімальних розмірів заробітної плати чи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призвело до розбалансованості кримінальної відповідальності Законодавець, призупинивши ще 1992 р дію закону про застосування умовного засудження з обов'язковим залученням до праці, й досі не запровадив інших видів покарань, які були б альтернативними позбавленню волі.

Саме з цих причин за діяння, які формально віднесені до тяжких злочинів, але за своїм характером не становлять великої суспільної небезпеки, суди призначають більш м'які покарання, ніж передбачено законом.

Суддям нерідко дорікають мовляв, вони поблажливі до злочинців — призначають їм м'які покарання Інші звинувачують і в надмірній суворості до людей, які потрапили у сферу кримінального судочинства Найчастіше докори судам в лібералізмі висловлюються керівниками правоохоронних органів Потрібно визнати, що помилки судами дійсно допускаються У 1998 р за м'якістю покарання скасовано вироки судів щодо 1529 засуджених (п'ята частина від загального числа скасованих) Ще більше змінено вироків з пом'якшенням покарання без зміни кваліфікації злочину — понад 3,1 тис осіб (дві третини від числа осіб, відносно яких вироки змінено).

Кримінальне покарання найбільш істотно обмежує права і свободи людини, закріплені в Конституції Тому важливо, щоб призначалося воно зважено, у повній відповідності з кримінальним законом і відповідало тяжкості вчиненого злочину, особі винного, обставинам справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, тобто з дотриманням передбаченого законом принципу індивідуалізації покарання.

Людина повинна нести відповідальність тільки за те злочинне діяння, яке вчинила саме вона На вид і розмір покарання не повинні впливати стан злочинності в країні чи регіоні, заповненість виправно-трудових колоній, динаміка і структура судимості, інші загальні фактори, за які конкретна людина відповідальності нести не може Неправильне застосування законодавства при розгляді та вирішенні справ у більшості випадків свідчить про недостатню юридичну підготовку суддів, які допускають суттєві помилки, зокрема, в кваліфікації злочинів Чисельність таких помилок видно з результатів касаційного і наглядного розгляду справ У 1998 р вироки судів змінено з перекваліфікацією дій засуджених близько 1,7 тис. осіб (третина від загального числа змінених вироків).

Відповідно до Конституції та чинного законодавства України формуванням суддівського корпусу в Україні займаються:

— на стадії навчання Національна юридична Академія їм Ярослава Мудрого, Київський, Львівський та Одеський університети,

— на стадії добору кадрів органи юстиції та голови судів;

— на стадії кваліфікаційних екзаменів та висновків про підготовленість до судової роботи кожного кандидата в судді: обласні та Вища кваліфікаційна комісії суддів України,

— на стадії внесення подання про призначення чи обрання суддів на посади або про звільнення їх з посад Вища рада юстиції та Міністерство юстиції України,

— і на останній стадії — призначення та обрання суддів чи звільнення з посад Президент України та Верховна Рада України

Згідно зі ст 128 Конституції, судді, які відпрацювали на цій посаді п'ять років, обираються безстрокове 3 тим, щоб високопрофесійно виконувати свої обов'язки, суддя повинен постійно поглиблювати свої юридичні знання Вносяться пропозиції по створенню Академії суддів України

Особливо важливо налагодити інформаційне забезпечення судів чинною нормативною базою, пошук і налагодження необхідних інформаційних зв'язків Кожен суддя повинен бути забезпечений офіційними збірниками законів, якими йому доводиться постійно користуватися Слово з цих питань бажано почути від Міністерства юстиції України.

Безумовно, на діяльності судів негативно позначається глибока економічна криза, яка охопила країну Всупереч Конституції держава не забезпечує належного фінансування судів Минулого року обласні та прирівняні суди (окрім заробітної плати) отримали кошти всього на 40 відсотків, а районні (міські) суди — лише 14 відсотків від фактичної потреби для нормального здійснення правосуддя Цього року фінансування йде ще гірше.

Згідно зі статтями 126, 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів Таке фінансування повинно провадитись в порядку та обсягах, які гарантують належні економічні умови здійснення правосуддя на основі принципів та положень Конституції України, оскільки необхідні видатки державного бюджету на суди захищені безпосередньо самою Конституцією України і не можуть скорочуватись нижче такого рівня, який забезпечує виконання вимог зазначеної статті.

Положення ст 130 у взаємодії з частиною першою ст 126 та ст 11 Закону України “Про статус суддів” гарантують недопущення зменшення захищеності суддів, а також незалежності суддів та впливу на суддів у будь-який спосіб, в тому числі і фінансовий Скорочення видатків на утримання судів є недопустимим і тому, що, окрім фінансування на рівні держави, ніяких інших доходів з позабюджетних рахунків, від платних послуг, бартерних операцій тощо суди не можуть мати Створений механізм захищеності фінансування судової влади є обов'язковим для Кабінету Міністрів України при забезпеченні виконання затвердженого бюджету на поточний рік

Незважаючи на конституційні гарантії, гарантії, передбачені ЗакономПро статус суддів” щодо незалежності суддів, запобігання корупції і що це в світовій практиці досягається завдяки застосуванню і чіткому дотриманню наступного набору взаємопов'язаних факторів.

— забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя,

— гарантії недоторканності суддів,

— достатньо високим заробітком,

— своєчасним і достатнім фінансуванням судів, — Кабінет Міністрів України своєю постановою від 22 березня 1999 р суттєво скоротив фінансування судів України до кінця року, зокрема. Конституційного Суду — на 40% і Верховного Суду — на 42% Це найбільше скорочення фінансування порівняно з будь-якими іншими органами країни Наприклад, фінансування Кабміну скорочено лише на 15,6% Такий підхід — зразок блокади судів Зв'язок між наявністю коштів у держбюджеті і забезпеченням правосуддя доводити не варто Це — аксіома Та чи не криється причина блокади у зворотному рівнянні без “належного правосуддя не буде й коштів”.

Проте, поряд з обставинами, усунення яких безпосередньо залежить від урядовців, мають місце серйозні упущення в організації і проведенні судового розгляду справ поверхове вивчення справ суддями, несвоєчасне повідомлення учасників процесу про день і час судового засідання, незабезпечення виклику і допиту свідків, необгрунтоване перенесення справ розглядом, тривалі (по декілька тижнів і навіть місяців) перерви Це викликає справедливе обурення громадян. Деякі судді забувають, що вони несуть особисту відповідальність за своєчасний і якісний розгляд справ У 1998 р кваліфікаційними комісіями суддів загальних судів України до дисциплінарної відповідальності притягнуто 130 суддів. Дисциплінарне стягнення у вигляді догани було накладено на 112 суддів 7 суддів понижено в кваліфікаційному класі, а щодо 11 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади.

Але обласні та прирівняні до них суди, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії ще до цього часу примирливо ставляться до суддів, які ігнорують вимоги закону, допускають судову тяганину.

Тільки шляхом злагодженої роботи суддів і апарату судів, недопущення будь-яких проявів недбалості, безкомпромісного реагування на зриви судових засідань суди спроможні усунути вказані недоліки, а також виключення будь-якого впливу іззовні.

Однак спроби вплинути на суд продовжують мати місце Збільшуються прояви тиску на суди як з боку злочинного середовища, так і деяких представників виконавчої влади і депутатів усіх рівнів з метою домогтися бажаних рішень нерідко незаконних, отже — несправедливих. Численними є випадки неповаги до суду і судді навіть з боку високих посадових осі.б Органи державної влади, які відповідно до Конституції зобов'язані забезпечити незалежність суду, не завжди реагують на такі прояви Суди та органи суддівського самоврядування не дають належної відсічі спробам втрутитися в розгляд конкретних справ чи перешкоджати здійсненню правосуддя.

Право людини на розгляд її справи незалежним і неупередженим судом може бути здійснене лише за умови справжньої незалежності суддів та самостійності судів Втручання у вирішення справи, а так само обмеження незалежності суддів при здійсненні правосуддя є конкретними проявами порушення прав громадян, насамперед учасників процесу Тому суддям, органам суддівського самоврядування, всім громадянам необхідно активно відстоювати незалежність суддів, оскільки суддівська незалежність не є особистим привілеєм суддів, а є способом захисту публічних інтересів На одностайну думку суддів України, радикально змінити існуюче становище можливо шляхом реформування судової системи матеріального та процесуального законодавства.