За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Конституційне забезпечення прав людини в Україні
Черней В. :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Стаття присвячена розгляду норм Конституції України щодо прав людини та їх реалізації. Акцентується увага на існуванні політичної; єкономічної кризи в Україні. Аналізуються обставини, що суперечать дійсному виконанню законів та додержанню прав людини. Пропануються заходи щодо приведення таких норм у відповідність з вимогами правової держави. Коментується Конвенція Ради Європи про права людини. Зазначаються перешкоди на шляху здійснення прав і свобод людини, та пропануються шляхи їх усунення.

Конституційне забезпечення прав людини в Україні

Україна як молода демократична, правова і незалежна держава перебуває на початковому етапі становлення. Воно відбувається в умовах глибокої кризи, що охопила суспільство. В Конституції України права і свободи людини та громадянина вперше закріплені не на основі революційних мрій чи класових постулатів, а на підґрунті природного права. По суті, здійснено перехід від неправа до права, до нового праворозуміння, заснованого на загальнолюдських цінностях.

На шляху до правової держави, як і в реалізації прав і свобод людини та громадянина, доведеться долати значні труднощі. Серед них — тривалий і серйозний за наслідками спад виробництва, недосконале законодавство, що регулює всі сфери суспільного життя, зокрема, і проблеми забезпечення прав і свобод людини, затяжна глибока криза, яка породила у населення настрої розпачу і нігілізму, відсутність дійового ринку, розвиненої демократії, занепад моральності, ослаблення законності та зростання злочинності, що в цілому є причинами існування та джерелом, які живлять правовий нігілізм.

Було б помилкою вважати, що розпад тоталітарної держави автоматично призведе до визнання прав людини, утвердження її пріоритету. Недовіра до людини, її прав, правового регулювання суспільних відносин культивувалися десятиліттями, а тому ще тривалий час позначатимуться на житті суспільства. Проблеми правового нігілізму не зникли з розпадом СРСР, а постали в новій площині, що відповідає сучасному стану розвитку нашої демократії, історичному досвіду, рівню політичної та правової культури, бажанню будувати свою незалежну демократичну, правову державу.

Для сучасної соціальної ситуації характерні такі явища, як: девальвація закону, недієздатність загальних правових принципів та норм, конкуренція джерел права або суперечність між різними нормативними актами, хаотичний стан, мозаїчність правової системи і правової регуляції, корпоративний характер різних правомочностей і правових статусів. Так, говорячи про законодавчу діяльність в Україні, можна констатувати невисоку якість, нестабільність багатьох законів (майже у 130 з них внесені, інколи навіть неодноразово, зміни і доповнення), недостатню наукову обгрунтованість їх змісту, відсутність належної системи урахування й використання громадської думки, хиби в застосуванні законодавчої техніки. Замість проголошених у Конституції загальних прав людини та громадянина і всупереч принципам загальної правової рівності в реальному житті домінує дух корпоративності, діє багато нормативне установлених владою особливих прав — привілеїв, спеціальних правових режимів, різних правових винятків і пільг на користь окремих осіб, груп, професій, соціальних верств, територій тощо.

Суперечить реалізації прав людини так званий правовий популізм, що імітує демократичні процедури, правову державу, правове регулювання існуючих суспільних відносин. Він тісно пов'язаний з правотворчою діяльністю через установлення в юридичних нормах декларативних стимулів (прав, свобод, заохочень) або ж обмежень (обов'язків, заборон, покарань). Але саме в цьому полягає нереальність обіцянок, саме тут розходяться буква закону з ділом. Названа форма правового нігілізму набуває поширення, особливо під час виборчих кампаній — виборів до Верховної Ради та виборів Президента. У даний час кандидати щедрі на обіцянки народу, насамперед щодо забезпечення соціальних прав, які не можуть бути виконані, оскільки для цього не створені економічні умови. Особливо декларативними є зобов'язання, пов'язані з фінансовим та матеріальним забезпеченням: виплата заробітної плати, підвищення життєвого рівня населення, пенсій, мінімальної заробітної плати тощо. Численні обіцянки та їх невиконання викликають справедливе обурення, негативно впливають на свідомість громадян, породжують недовіру, а нерідко негативне ставлення до закону, держави, представників влади.

Щоб привести права і свободи людини у відповідність з вимогами правової держави, необхідно здійснити велику роботу у багатьох напрямах. По-перше, треба переглянути існуючий перелік прав і свобод та вилучити з нього пропагандистські, декларативні та поки що нездійсненні. Суспільство повинне, насамперед, здійснювати ті права людини, які можна не лише обіцяти, а й гарантувати. По-друге, слід визнати міжнародний стандарт прав людини, який повинен бути не остаточним ідеалом, а вихідною точкою вітчизняного економічного і правового прогресу. Досягти цього можна не через ізоляцію чи підкреслювання наших принципових відмінностей, а шляхом творчого сприйняття найціннішого та найгуманішого, що напрацьовано міжнародним співтовариством. Визнанням міжнародної правосуб'єктності фізичної особи без визначення свого ставлення до міжнародних стандартів прав людини проблеми не вирішити. Необхідно дотримуватися принципу пріоритетності міжнародних норм, які регулюють права і свободи особистості, щодо норм внутрішньодержавних. Далі. Треба привести все право у відповідність з чинними міжнародними пактами про права людини. Мається на увазі не лише узгодження чинних норм, а заповнення тих прогалин, що існують у системі права.

Україна поступово приєднується до вимог європейських структур та міжнародних документів щодо прав людини, хоча вітчизняне законодавство ще не приведене у відповідність з цими вимогами і ще не створено державних інститутів, які повинні належним чином забезпечити виконання законів про права людини. Тому необхідно провести належну роботу з імплементації положень міжнародних пактів з прав людини та інших міжнародно-правових документів. Прийняття України до європейських структур та її приєднання до Конвенції про захист прав людини і основних свобод помітно актуалізували цю проблему.

Загалом конституційні положення про права і свободи людини та громадянина і конституційна концепція праворозуміння є вагомим здобутком України. Водночас ці та інші положення Конституції мають суттєві розбіжності з існуючою практикою через певні суб'єктивні й об'єктивні причини, зокрема, ще невисоку політичну та правову культуру громадян, морально-духовну кризу в суспільстві, важку економічну ситуацію.

Існує чимало перешкод на шляху здійснення прав людини та громадянина. Ще не відпрацьовано механізм реалізації прав і свобод у системі правоохоронних органів. Певний час в Україні діятимуть “Перехідні положення” ( п'ять років після набрання чинності Конституцією), згідно з якими певні положення законодавства є тимчасовими, невизначеними, непристосованими до потреб сьогодення, а це не забезпечує стабільності в суспільстві. На сьогодні відсутня офіційно схвалена загальнодержавна, науково обгрунтована стратегія розвитку національної правової системи і системи законодавства. Вони мають хаотичний характер. Це, швидше, законодавчий масив, ніж складний конгломерат нормативних актів, до того ж, переважно, підзаконних. Багато формальних і декларативних елементів у правовій системі механічно запозичені з іноземних систем, тут чимало декларативних формальних принципів. Внаслідок цього відбуваються постійні зміни в законодавстві, що призводить до нестабільності в державі, недовіри до нього і держави взагалі.

Нині в Україні, незважаючи на прийняття нової Конституції, становище з правами та свободами людини не можна вважати благополучним. Адже їх потрібно втілювати в життя і гарантувати виконання останніх.