За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Здійснення громадянами права на соціальний захист та гарантії його забезпечення
Приходько С. :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Автором статті піддаються аналізу нормативно-правові акти, норми яких регламентують систему органів, що забезпечують реалізацію прав і свобод людини і громадянина, приводяться різні погляди щодо класифікації прав та свобод громадян. Розглядається структура юридичного факту, адже саме він є підставою для виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин при реалізації права громадян на соціальний захист та описується система економічних, політичних, організаційних, юридичних гарантій прав і свобод громадян, передбачених Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.

Здійснення громадянами права на соціальний захист та гарантії його забезпечення

Права і свободи людини та їх гарантії згідно з Основним Законом нашої державиКонституцією України — визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов'язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини і яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. 3)

Конституційний принцип пріоритету прав і свобод людини знайшов своє відтворення і серед основних принципів забезпечення національної безпеки України (розділ 1 Концепції (Основ державної політики) національної безпеки України). Зазначений принцип передбачений також основними засадами, на яких грунтується державна служба (ст. 3 Закону України “Про державну службу”), здійснюється діяльність місцевих державних адміністрацій (ст. 3 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”).

Проаналізуємо нормативно-правові акти, норми яких регламентують систему органів, які забезпечують реалізацію прав і свобод людини і громадянина.

Гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина є Президент України2 ст 102 Конституції України). На органи виконавчої влади покладено функції забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Так, до повноважень вищого органу у системі органів виконавчої владиКабінету Міністрів України — віднесено вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (п. 2 ст. 116 Конституції України). Місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі, забезпечують на відповідній території додержання прав і свобод громадян (п 2 ст 119 Конституції України, п. 2 ст. 2 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”). Цей обов'язок входить до основних завдань органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб (п. 3 ст. 9 Конституції Автономної Республіки Крим).

Проаналізувавши зазначені нормативно-правові акти та ряд інших, робимо висновок, що забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина серед принципів, завдань тощо в діяльності органів місцевого самоврядування не регламентовано Конституцією України, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Як і не передбачено цього в діяльності Міністерства праці та соціальної політики України, який є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної політики, зокрема у сфері соціального захисту В положенні про Міністерство праці та соціальної політики України (затверджено Указом Президента України від 1 грудня 1997 р № 1319/97) відсутня зазначена конституційна норма.

В регулюванні правового статусу громадян, їх прав, свобод та обов'язків відбувається підвищення ролі закону, оскільки саме закон є головним гарантом нормовстановлення Конституцією України в розділі II закріплено коло прав, свобод та обов'язків людини і громадянина та передбачено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами (п. 1 ч. 1 ст. 92).

Існують різні погляди щодо класифікації прав та свобод громадян. Систематизувати їх можливо за різними ознаками. Серед конституційних прав і свобод виділяють громадянські, політичні, соціально-економічні права, класифікують як основні та додаткові, права і свободи індивідів, колективних об'єднань тощо. На думку автора, слід зупинитися на такій класифікації прав і свобод людини і громадянина особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні.

До соціальних прав належить право громадян на соціальний захист (ч. 1 ст. 46 Конституції України) Основним Законом конкретизуються складові цього права. Так, зазначене право включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Зазначені складові права соціального захисту громадян конкретизуються в таких законах України “Про пенсійне забезпечення”, “Про зайнятість населення”, “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про загальні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку”, “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та в ряді інших.

Одночасно з утвердженням прав і свобод громадян важливе значення має реалізація зазначеного права, його механізм Громадяни мають право звернутися для реалізації права на соціальний захист до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та їх посадових осіб тощо відповідно до їх компетенції. При здійсненні права на соціальний захист між громадянами, з одного боку, і переліченими органами, установами, організаціями, підприємствами та їх посадовими особами — з іншого, виникають адміністративно-правові відносини, які мають імперативний характер.

З точки зору реалізації прав громадян, виділяють абсолютні (безумовні) та відносні. Абсолютними вважаються права реалізація яких залежить лише від волевиявлення громадянина. А права, реалізація яких залежить не тільки від волевиявлення громадян, а також від наявності фактичних можливостей для їх здійснення в даний час, належать до відносних. Відносними правами слід вважати також права, для реалізації яких потрібен акт органу виконавчої влади (наприклад, рішення про призначення пенсії, допомоги.) Таким чином, волевиявлення громадянина, що опосередковується у формі письмового звернення до компетентного органу, обов'язково має бути ним розглянуто На підставі цього та у відповідності до вимог законодавства України приймається управлінське рішення.

Держава гарантує право соціального захисту громадянам України, надаючи їм можливість реалізувати свої права через заявну процесуальну форму (прикладом чого може бути оформлення пенси) та у беззаявній формі (при оформленні забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності).

За співвідношенням прав і обов'язків учасників адміністративно-правових відносин, які завжди мають, як уже зазначалося, імперативний характер, можуть поділятися на вертикальні та горизонтальні правовідносини. Вертикальні правовідносини характеризуються тим, що один з учасників підпорядковується іншому, тобто є жорстка субординація. Це стосується системи органів виконавчої влади. Горизонтальні правовідносини на відміну від вертикальних не мають жорсткої субординації, тобто їх учасники не перебувають у підпорядкуванні один у іншого Адміністративно-правовий характер цих відносин зумовлений тим, що орган, який приймає управлінське рішення, уповноважений на це відповідним органом.

З урахуванням визначеної класифікації адміністративно-правових відносин між суб'єктами при реалізації права на соціальний захист виникають горизонтальні правовідносини, які не пов'язані з їх підпорядкованістю та підлегливістю. Праву громадянина звернутися із зверненням до органу відповідає зобов'язання цього органу прийняти звернення і розглянути його у встановленому порядку і встановлений строк.

Однією із складових частин правовідносин, зокрема і адміністративних, є юридичний факт. Юридичний факт — це конкретні обставини, які породжують передбачені нормами права юридичні наслідки Існують дві групи таких обставин Перша група — це дії, що залежать від волі людини, і друга група — це події, що виникають незалежно від волі людини. Дії можуть бути правомірними і неправомірними (протиправними). Результатом правомірних дій є правові акти, що є юридичними фактами і приймаються з метою виникнення юридичних наслідків (наприклад, звернення із заявою про призначення пенсії, надання допомоги).

Події (невольові юридичні факти) відбуваються незалежно від волі учасників правовідносин (настання певного віку, смерть людини) і тягнуть за собою юридичні наслідки (призначення пенсії, виплати допомоги). Наприклад, при досягнення 55 років жінки (60 років чоловіки) та при наявності 20 років трудового стажу (25 років для чоловіків) мають право звернутися за призначенням пенсії за віком до відповідного органу, що приймає рішення про призначення пенсії, а орган має право і обов'язок за наявності обставин, передбачених законом (які нами перелічені), призначити пенсію.

Таким чином, юридичні факти є підставою для виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин при реалізації права громадян на соціальний захист Право на соціальний захист може виникати не тільки внаслідок дій людей, але й при настанні певних подій, які мають юридичне значення. При реалізації права на забезпечення у старості потрібні і волевиявлення громадянина і рішення компетентного органу і набір фактів, що породжують ці правовідносини.

Адміністративно-правові відносини мають двосторонній характер правам одного суб'єкта відповідають обов'язки іншого і навпаки. Обидва учасники пов'язані з державою, яка встановлює права і обов’язки суб'єктів, гарантує їх реалізацію Реалізація прав громадян, зокрема у сфері соціального захисту, забезпечується соціально-економічними умовами, що існують в нашій державі. Функціонує система економічних, політичних, організаційних та юридичних гарантій прав і свобод громадян, передбачених Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Наприклад, виділяють дві категорії гарантій загальні, які включають економічні, політичні, організаційні та спеціальні (юридичні) гарантії.

Економічними гарантіями є наявність матеріальних умов для фактичної реалізації права громадян на соціальний захист. Зазначені умови базуються на економічній системі держави, основу якої складають різні форми власності. Політичними гарантіями є забезпечення і захист державою прав і свобод людини і громадянина. Організаційними гарантіями є єдність системи державної влади, поділ її на законодавчу, виконавчу та судову, розмежування предмета відання і повноважень. Це — діяльність органів по практичному втіленню в життя прав і свобод громадян та покладених на них обов'язків.

До складу юридичних гарантій належать нормативно-правові та організаційно-правові гарантії Нормативно-правові гарантії — це сукупність правових норм, які врегульовують умови та порядок реалізації прав і свобод громадян, а також заходи щодо їх охорони і захисту. Організаційно-правові гарантії включають створення системи органів державної влади, до повноважень яких входить встановлення, зміна та припинення правовідносин громадян і створення механізму по охороні та захисту прав громадян.

Провідне місце в системі нормативно-правових гарантій належить конституційним нормам, які встановлюють гарантії прав громадян, зокрема права на соціальний захист.

Конституцією України визначено ряд заходів, спрямованих на захист конституційних прав і свобод громадян, в тому числі права на соціальний захист шляхом встановлення судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ч 1 ст 55) та врегулювання повноважень судів, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124), зокрема, оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55), встановлення захисту прав громадян Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (ч. 3 ст. 55), який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 101 Конституції України, ст. 3 Закону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”).

Конституцією передбачено право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40), на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними свої повноважень (ст. 56). Закріплено і право на звернення за захистом своїх прав і свобод після використання всіх національних засобів правового захисту до відповідних судових міжнародних установ чи до відповідних організацій, членом або учасником яких є Україна (ч. 4 ст. 55), а також передбачена наявність права захисту прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55).

Основним Законом закріплено право на правову допомогу, у випадках, передбачених законом, — на надання цієї допомоги безоплатно (ч. 1 ст. 59).

Для реалізації права на соціальний захист велике значення має поінформованість громадян про наявність цього права та зміст його складових. І хоча Конституцією України закріплено положення згідно з яким кожному гарантується право знати свої права і обов'язки, до відома населення мають бути доведені закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян у порядку, встановленому законом (ст. 57 Конституції України). Таким Законом можливо вважати Закон України “Про інформацію”, в якому встановлені гарантії права на інформацію та обов'язковість надання інформації державними органами і органами місцевого самоврядування тощо, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування. У випадку порушень гарантій права на інформацію та недоведення офіційної документованої інформації до публічного відома, законодавчі та інші нормативно-правові акти не мають юридичної сили.

Важливою гарантією прав і свобод є закріплений Конституцією України принцип верховенства права, найвища юридична сила Основного Закону та пряма дія його норм, зокрема, гарантовано звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції (ст. 8).

Підсумуючи наведене, констатуємо, що загальні гарантії опосередковано спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а спеціальні (юридичні) — безпосередньо спрямовані на забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Право на соціальний захист гарантується також загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (ч 2 ст 46 Конституції України).

Прийняті Верховною Радою України 14 січня 1998 р Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначають принципи і загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні Залежно від страхового випадку згідно з Основами передбачено такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування пенсійне страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ І хоча з часу прийняття Основ минуло два роки, на сьогодні прийнятий тільки Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р , який набирає чинності лише з 1 січня 2001 р. У першому читанні прийнятий проект закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” Законів з інших видів загальнообов'язкового соціального страхування немає. Залишається невідомим, які гарантії реалізації права на соціальний захист належать громадянам.

У сфері соціального захисту громадян мають місце неузгодженості та суперечності між правовими нормами різних нормативно-правових актів, що також не свідчить про реальність гарантій у ти сфері. Так, Законом України “Про мінімальний споживчий бюджет” передбачено розроблення такого соціального нормативу, як межа малозабезпеченості. Величину вартості межі малозабезпеченості встановлено у 1999 р — на перше півріччя в розмірі 90,7 грн , а на друге — 118,3 грн (Закон України “Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік”). У ст 9 Закону України “Про оплату праці” закріплено що мінімальна заробітна плата встановлюється в розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. Таким чином, встановлений Законом України “Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік” розмір мінімальної заробітної плати — 74 грн менший за величину вартості межі малозабезпеченості.

Суперечливими є і положення Законів України “Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік” та “Про пенсійне забезпечення”. Так, у ст 19 Закону України “Про пенсійне забезпечення” закріплено положення, згідно з яким мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі не нижче межі малозабезпеченості (в першому півріччі 1999 року встановлено в розмірі 90,7 грн. на місяць, а на друге — 118,3 грн ). На сьогоднішній день мінімальний розмір пенси і мінімальний розмір заробітної плати залишаються нижчими за величину вартості межі малозабезпеченості.

Не узгоджуються із законами нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, які спрямовані на їх реалізацію. Так, Законом УкраїниПро ціни та ціноутворення” (ст 5) закріплено, що органи державної влади і управління послідовно здійснюють заходи щодо підтримки життєвого рівня населення, зокрема, шляхом індексації доходів стосовно соціально-економічних груп населення Законом “Про індексацію грошових доходів населення” порядок провадження індексації грошових доходів громадян віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (ст 1). Зазначений порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р № 663 з наступними змінами, якою передбачено індексацію грошових доходів громадян, які не перевищують величини вартості межі малозабезпеченості, що суперечить ст 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, де зазначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян у межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про розміри державної допомоги сім'ям з дітьми у другому півріччі 1999 року” від 27 травня 1999 р № 915 встановлені менші розміри допомоги сім'ям з дітьми, ніж визначені Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”.

Проаналізувавши зазначені та ряд інших нормативно-правових актів, також неможливо стверджувати, що в нашій державі діють гарантії забезпечення прав і свобод людини і громадянина, оскільки закріплені нормативно-правовими актами гарантії ще не свідчать про їх спроможність забезпечити реалізацію права на соціальний захист.

Реалізація права на соціальний захист здійснюється завдяки діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування Здійснюючи це право, громадянин набуває адміністративно-правового статусу. Так, у розвиток адміністративної реформи, яка відбувається в нашій державі, можливо виділити декілька його видів, серед яких функціонально-клієнтський (громадяни задовольняють свої інтереси завдяки кореспондованим зобов'язанням органів та їх посадових осіб), охоронний (громадянам забезпечується захист їх прав) та інші (загальногромадянський — громадяни беруть участь в управлінні державними справами і партнерсько-сприяючий, коли громадяни беруть участь у діяльності органів виконавчої влади). У такому випадку слід запровадити нову ідеологію функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних і громадянських послуг, що є одним із завдань адміністративної реформи і потребує розв'язання.