За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Поняття соціальних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні
Пустовіт Ж. :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    На підставі аналізу різних точок зору щодо визначення гарантій прав та свобод людини і грромадянина автор розглядає останні як основні основи, засоби, за допомогою яких кожна особа має можливість реалізувати свої права. Торкаючись питання класифікації гарантій, особливу увагу автор приділив юридичним гарантіям та їх видам (нормативно-правовим та організаційно-правовим). В статті також розкриті поняття, сутність і форма гарантій соціальних прав.

Поняття соціальних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні

Конституція України в своєму II розділі проголошує цілий ряд прав та свобод людини і громадянина в Україні, що є важливим кроком для побудови суверенної, незалежної, демократичної та соціальної держави. Але мало права проголосити, необхідно створити певні механізми реалізації цих прав, оскільки забезпечення, гарантування та реалізація прав людини є однією з найважливіших ознак правової держави[1]. На думку академіка Ю. С. Шемшученка, проголошення названих прав і свобод є важливою, але не єдиною ознакою правопорядку у суспільстві. Необхідно також створити умови для реалізації відповідних прав, що може бути забезпечено надійною системою гарантій у цій сфері. Йдеться, зокрема, про соціально-економічні, організаційні, правові, духовні та інші гаранти[2].

Визначенню соціальних гарантій прав та свобод людини і громадянина, на наш погляд, об'єктивно має передувати загальне визначення гарантій прав та свобод людини і громадянина. Права та свободи людини і громадянина та їх гарантії в юридичній літературі визначаються по-різному. Проаналізуємо деякі з точок зору.

На думку Н. С. Малеіна, гарантії прав та свобод людини і громадянина — це умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі і всебічну охорону прав та свобод людини Поняття “гарантії” охоплює усю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав та свобод, на усунення можливих перешкод їх повного або належного здійснення[3, 41].

Гарантії, вважають Н І Матузова і А В Малько, являють собою соціально-політичне та юридичне явище, яке характеризує три моменти 1) пізнавальний, який дозволяє розкрити предметні теоретичні знання про об'єкт їх впливу, отримати практичні знання про соціальну і правову політику держави, 2) ідеологічний, використовуваний політичною владою як засіб пропаганди демократичних ідей всередині країни та за й межами, 3) практичний, що визнається як інструментарій юриспруденції, передумова задоволення соціальних благ особи. Виходячи з цього, автори визначають гарантії як систему соціально-економічних, політичних, юридичних, організаційних передумов, умов, засобів і способів, що створюють можливості особистості для здійснення своїх прав, свобод, інтересів[4]. Російський вчений А. Ф. Нікітін визначає гарантії прав та свобод як обов'язки держави захищати людину, створювати правові, соціальні і культурні умови для реалізації й прав і свобод, діяльність міжнародних і державних організацій по захисту прав людини[5].

Відповідно до цих міркувань можна зробити висновок, що гарантії прав та свобод людини і громадянина як загальне поняття являють собою основні способи, засоби, за допомогою яких кожна особа має можливість реалізувати свої права.

Традиційно гарантії прийнято розподіляти на загально-соціальні та юридичні. Але в умовах правової держави всі гарантії слід визначати як юридичні, що поділяються на нормативно-правові та організаційно-правові гарантії.

Спробуємо проаналізувати існуючі точки зору щодо юридичних гарантій. За Н. С. Малеіним, юридичні гарантії — це норми права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів[3, 46].

В Ф Погорілко та ряд інших науковців визначають, що юридичні гарантії є специфічним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини і громадянина, першочергового значення вони набувають при практичній реалізації суб'єктивних прав громадян Тобто юридичні гарантії — це передбачені законом спеціальні засоби практичного забезпечення прав і свобод людини і громадянина[6].

Встановлення прав і свобод людини і громадянина навіть у нормативно-правовому акті не є показниками їх реальності. Відомо, що і в конституціях держав з тоталітарним режимом правління було проголошено широкі права і свободи, однак вони були лише продекларовані і ними не можна сповна користуватися в житті. Велике значення має саме реальне забезпечення прав та свобод людини і громадянина, що є однією з найважливіших ознак демократичної, правової держави[7].

Для гарантування можливості користуватися всіма правами та свободами людини і громадянина держава повинна забезпечити реалізацію конституційних прав і свобод, створити певний механізм і певні гарантії. Гарантії конституційних прав В. Є. Чіркін поділяє на економічні (соціально-економічні), політичні та юридичні. На його думку, юридичні гарантії пов'язані зі способами здійснення основних прав, допомогою органів держави в їх реалізації [8].

На думку В.С.Нерсесянца, юридичні гарантії — це система взаємопов'язаних форм і засобів (нормативних, інституційних і процесуальних), що забезпечує належне визнання, захист і реалізацію певних прав і відповідних ім обов'язків[9].

Пріоритетним видом юридичних гарантій є нормативно-правові гарантії, що являють собою систему норм по реалізації прав та свобод людини і громадянина: норми-принципи, юридична відповідальність, юридичні обов'язки, процесуальні норми. До нормативно-правових гарантій Конституції належать також конституційна відповідальність та юридичні обов'язки, передбачені Основним Законом держави[10].

Першочерговим видом нормативних гарантій є норми-принципи, зокрема ті, які забезпечують права та свободи людини і громадянина (статті 21, 57—64 Конституції), насамперед щодо невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності конституційних прав та свобод людини і громадянина, рівності громадян, презумпції невинуватості особи, принципу неприпустимості зворотної дії закону або нормативно-правового акта в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, тощо[11].

Іншим видом юридичних гарантій є організаційно-правові гарантії соціальних прав та свобод людини і громадянина, а саме: діяльність державних органів та громадських організацій у забезпеченні, реалізації, та охороні прав і свобод (зокрема соціальних) людини і громадянина. В юридичній літературі дане питання розглядається, однак у цілому воно досліджене недостатньо. Частково це пояснюється тим, що правова система України перебуває в стані глибокої кризи [б].

Слід зазначити, що питання дослідження організаційно-правових гарантій соціальних прав та свобод людини і громадянина взагалі не висвітлено в літературі. П. О. Недбайло щодо організаційного значення застосування правових норм писав, що застосування правових норм полягає в активних діях по організації їх здійснення у правовідносинах, у застосуванні їх до конкретних фактів[12].

Організаційна діяльність компетентних державних органів та громадських організацій по забезпеченню реалізації вимог правових норм входить до складу юридичних гарантій прав і свобод (а також соціальних прав) людини і громадянина; має спеціальну організаційну діяльність державних органів та громадських організацій, спрямовану на максимально повне забезпечення і реалізацію загальних і спеціальних гарантій прав та свобод людини і громадянина[6].

Навіть за наявності прогресивної і добре налагодженої правової системи, системи прав та свобод людини і громадянина реалізація їх може і не відбутися, якщо державними органами, посадовими особами та громадськими організаціями не здійснюватиметься спеціальна організаційна робота по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина. Це загальна умова реальності прав та свобод людини і громадянина, всієї системи їх гарантій.

У демократичному, правовому суспільстві значення організаційних гарантій у реалізації прав та свобод (і соціальних зокрема) громадянина підвищується, подальшого розвитку набувають їх форми і методи. Виходячи зі згаданої вище характеристики, слід дати загальне визначення організаційно-правових гарантій. Таким чином, організаційно-правові гарантії являють собою систематичну організаторську діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій по створенню сприятливих умов громадянам для реального користування своїми правами та обов'язками[13].

Систему організаційно-правових гарантів становлять: держава як соціальна і правова, органи державної владиВерховна Рада України (ст. 85, 92), Уповноважений Верховної Ради з прав людини (ст. 101), Президент України (ст. 102—106), Конституційний Суд України (ст. 147—150), органи правосуддя (ст. 124—129), органи прокуратури (ст. 121), Кабінет Міністрів України та інші центральні органи державної виконавчої влади (ст. 116), місцеві державні адміністрації (ст. 118—119), органи місцевого самоврядування (ст. 143, 144), органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55), адвокатура (ст. 59), політичні партії та громадські організації (ст. 36—37), насамперед профспілки та інші неурядові організації (молодіжні, дитячі, релігійні та ін.).

Спеціального аналізу заслуговують гарантії соціальних прав та свобод людини і громадянина, оскільки в юридичній літературі не можна простежити полярність точок зору гарантій цих прав. На думку В.Є.Чіркіна, в країнах ринкової економіки (в тому числі соціальне орієнтованої) економічним і політичним гарантіям в конституційному праві приділяється мало уваги, акцент робиться на юридичні гарантії. В доктрині основною соціально-економічною гарантією прав громадян вважається володіння власністю, що дає можливість людині незалежно здійснювати свої права, свободу вибору занять; існування соціальної держави; все більш масовий характер “середнього класу”[14]. Автори В.М.Корельський і В.Д.Перевалов під соціально-правовими гарантіями розуміють заборону на розпал соціальної, расової, національної і релігійної дискримінації, загальнодоступність і безкоштовність основної загальної і професійної освіти[15].

Щоб розкрити поняття, сутність, зміст і форми гарантій соціальних прав, необхідно, на нашу думку, насамперед провести аналіз гарантій окремих соціальних прав та визначити їх суть, зміст, форму. Проаналізуємо суть, зміст і форму гарантій права на працю. Суттю гарантій права на працю є створення державою умов для повного здійснення громадянами права на працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Змістом є можливості особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Формою права на працю є належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Стаття 44 Конституції України гарантує право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Сутністю права на страйк є умови, що створюються державою для захисту економічних і соціальних інтересів. Змістом є можливість захисту соціальних і економічних прав, інтересів, соціальних і економічних благ. Формою є те, що проведення страйку можливе лише у встановленому законом порядку.

Суттю права на соціальний захист є умови, що створюються державою для реалізації права на соціальний захист. Змістом є заходи, які вживаються державою для забезпечення цього права. Формою є пенсії та інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування і забезпечують рівень життя не нижче від встановленого прожиткового мінімуму.

Стаття 45 Конституції України гарантує право на відпочинок, сутністю якого є створення державою умов для реалізації цього права. Змістом його є надання днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановлення скороченого робочого дня для окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи у нічний час. Формою гарантій права на відпочинок є певний час, передбачений для відпочинку.

Отже, гарантії соціальних прав та свобод людини і громадянина як поняття являють собою систему засобів і способів, що дають можливість для захисту своїх прав на володіння, користування та розпорядження соціальними благами.

За своєю суттю гарантії являють собою умови, що зобов'язана створити держава для реалізації прав. За змістом — це система заходів, яка спрямована на реалізацію прав (організація охорони здоров'я, відпочинку, соціального забезпечення). За формою гарантії — це передбачені Конституцією і законами України організаційні і правові форми реалізації соціальних прав і свобод.

Використана література:

1. Академічна юридична думка / Укладачі: І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук; За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: Ін Юре, 1998. — С. 401.

2. Там само. — С. 401.

3. Малейн Н. С. Повышение роли закона в охране личных и имущественныїх прав граждан // Сов. гос. и право. — 1974. — № 6.

4. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. — М.: Юристь, 1997. - С. 275.

5. Словарь-справочник по праву. Составитель А. Ф. Никитин. — М.: “Акалис”, 1995. — С. 76.

6. Погорілко В. Ф., Сірий М. І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - С. 40.

7. Баглай М. В., Габричидзе Б. Н. Конституционное право Российской Федерации. — М., 1996. — С. 110.

8. Чиркин В. Е. Основи конституционного права. — М., 1996. — С. 70—71.

9. Нерсесянц В. С. Система юридических гарантий прав и свобод граждан / В кн. Социалистическое правовое государство: концепция и пуги реализации. — М., 1990. — С. 60.

10. Юридичний вісник: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відлов, ред.) та ін. — К.; Укр. енцикл., 1998. - Т. 1: А-Г. - С. 554.

11. Там само.— С. 554.

12. Недбайло П. Е. Применение советских правових норм. — М., 1960. — С. 129.

13. Конституційне право України. Навч. пос. / За заг. ред. Погорілка В.Ф. — К., 1999. — С. 222.

14. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежннх стран. — М.: Юрист, 1997. — С. 84.

15. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. — М.: Издательская группа ИНФРА М.-НОРМА, 1997. - С. 506