За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Ефективність впливу Конвенції про захист прав та основних свобод людини на держави - членів Ради Європи.
Рабінович П. :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    В даній статті представлено спробу визначити у кількісних показниках ефективність конвенції щодо різних держав у тій частині, в якій ця ефективність опосередковується рішенням суду одним з основних показників досліджуваної ефективності автором обране співвідношення кількості рішень суду.

Ефективність впливу Конвенції про захист прав та основних свобод людини на держави - членів Ради Європи.

Однією з фундаментальних цілей, задля досягнення котрих було утворено Раду Європи (далі — РЄ), є—як зазначається у ст. 1 її Статуту — підтримування і подальше здійснення прав людини й основних свобод. Основним міжнародним інструментом реалізації цієї мети стала прийнята РЄ 50 років тому Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі — Конвенція).

Європейська нормативно-інституціональна правозахисна система, що виникла внаслідок цього, була своєрідним соціальним винаходом. Ефективність її функціонування є предметом постійної уваги РЄ, про що свідчать, зокрема, завершення у 1998 р. реформування Європейського суду з прав людини (далі — Суд), а також утворення у 1998 р. нової правозахисної інституції — Комісара з прав людини РЄ.

Хіба що не найдійовішим шляхом досягнення згаданої вище мети РЄ слугує правозастосовча діяльність Суду та трансформації національної юридичної практики держав — членів РЄ, здійснювані з огляду на цю діяльність.

У даній статті представлену спробу (можливо, першу в європейському просторі) визначити у кількісних показниках впливовість, тобто ефективність, Конвенції щодо різних держав у тій частині, в якій ця ефективність опосередковується рішеннями Суду.

Змістовний, якісний показник ефективності функціонування Конвенції розкривається, можна вважати, в її ст. 1, де встановлено, що Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 Конвенції.

У тих випадках, коли Суд констатує у своєму рішенні факт порушення прав заявника з боку держави-відповідача, у неї виникає обов'язок не тільки сплатити певну компенсацію (це — формально обов'язковий, тобто юридичний, безпосередній наслідок такого рішення), але й — у багатьох випадках — вжити певних заходів не індивідуального, а загального характеру. Останній обов'язок, обумовлюваний наведеною вище ст. 1 Конвенції, — є постійно діючим щодо кожної держави — члена РЄ. А згадане рішення Суду не тільки констатує так чи інакше його невиконання, але й “сигналізує” про необхідність усунення такої ситуації та виключення її у майбутньому.

У цьому й слід вбачати хоча й опосередкований, проте найбільш дійовий соціальне-правовий результат рішень Суду Вони наче приводять у рух ст 1 Конвенції, конкретизуючи уявлення про ті дії, до яких має вдатись держава-відповідач задля її виконання. Змістовна конкретизація загального конвенційного обов'язку держави — ось у чому насамперед вбачається значення (регулятивний вплив) рішень Суду. Іншими словами, знаючи, наскільки неухильно, оперативно і повно держава — член РЄ реагує на негативні щодо неї рішення Суду вжиттям регулятивних заходів загального характеру, можна робити висновок і щодо рівня ефективності його актів. А саме вони, як відомо, є стрижневим — з огляду на дієвість — засобом захисту прав людини у РЄ.

Одним з основних показників досліджуваної ефективності здатне, на мій погляд, слугувати співвідношення кількості рішень Суду, зважаючи на які держава-відповідач вдавалася до тих або інших правозабезпечувальних, правогарантуючих регулятивних акцій загального значення, із кількістю всіх його рішень, ухвалених проти даної держави.

Реальне обчислення запропонованого математичного показника ефективності рішень Суду стало можливим лише після нещодавнього оприлюднення в інформаційній мережі Internet (а потім — й у деяких друкованих виданнях) узагальнених статистичних даних щодо а) кількості таких рішень, ухвалених протягом 1960—1998 рр проти кожної з тих держав — членів РЄ, котрі ратифікували Конвенцію, та б) кількості таких рішень, після ухвалення яких держави-відповідачі вживали заходів загального характеру.

Результати вимірювання зазначеного показника ефективності застосування Конвенції дають підставу дійти висновку, що найбільш дисципліновано ставились до рішень Суду — а тим самим і до вимог ст 1 Конвенції — такі держави, як Нідерланди, Швеція, Італія, Австрія, Бельгія (щодо них показники ефективності становлять, відповідно, 82,7, 81,8, 81,2, 77 2, 75 відсотків). Такі висновки — навіть за деякої їх умовності, відносності — все ж, гадаю, спроможні відобразити ставлення держав — членів РЄ до обов'язку дотримування Конвенції, а отже — здатні характеризувати суттєві аспекти ефективності цього міжнародно-правового акта.

Небезкорисним може виявитись й узагальнений стосовно всіх держав — членів РЄ показник досліджуваної ефективності, вираховуваний як середньоарифметичне від усіх “національних” показників У даному випадку він становить 56 відсотків.

Наступним кроком у більш конкретному аналізі розглядуваної проблеми може бути встановлення поширеності (питомої ваги) певних видів вживаних державами заходів серед усіх їхніх заходів загального характеру Ці види заходів можливо виокремлювати за різними критеріями.

По-перше, розглядувані заходи залежно від їх соціальної ролі, природи можна поділяти на а) юридичне значущі (тобто такі, які безпосередньо викликають певні юридичні наслідки, формально обов'язкові для виконання тими державами, котрих вони стосуються) та 6) юридичне незначущі (або неюридичні, тобто позбавлені такої обов'язковості). До останніх належить, скажімо, публікація у національних виданнях рішень Суду задля ознайомлення з ним якомога ширшого кола юристів, правозахисників та інших заінтересованих осіб Заходи такого виду становлять в усьому масиві національних наслідків досить незначну частину (15,6 відсотка).

Що ж до заходів першого виду, то вони — зважаючи на їхню юридичну природу — складаються з індивідуальних та загальних (нормативних) Індивідуально-юридичні заходи, вживані державою на виконання певного рішення Суду (насамперед виплата нею потерпілому заявникові зазначеної Судом компенсації), є неминучими, невідворотними, так би мовити, самоочевидними і тому їх не відображено у згаданій вище загальній інформації про наслідки рішень Суду у 1960—1998 рр У цій інформації відображено лише такі індивідуально-юридичні наслідки, котрі були “зпродуковані” державою-відповідачем суто за й власним розсудом, за її ініціативою, а не тому, що вона була зобов'язана до цього Судом (чи, скажімо. Комітетом Міністрів РЄ).

Не вимагає особливих пояснень, чому питома вага таких заходів серед усіх юридичне значущих акцій держав-відповідачів є відносно незначною (10,4 відсотка) адже такі заходи самі по собі аж ніяк не впливають на усунення причин, котрі призвели до порушення прав людини Дійовий вплив на такі причини може бути здійснено головним чином за допомогою юридичне значущих заходів саме загального (нормативного) характеру. Останні ж поділяються, як відомо на правотворчі та правоінтерпретаціині (правороз'яснювальні).

Питома вага власне правотворчих заходів серед усіх нормативних юридичних акцій держав-відповідачів виявилась, як і можна було очікувати, вельми великою (96,4 відсотка).

Що ж до правоінтерпретаційних заходів, то вони можуть бути проілюстровані, скажімо, певними актами національних органів конституційного судочинства.

В усьому масиві юридичних нормативних акцій держав-відповідачів правоінтерпретаційні заходи становлять лише 4,4 відсотка.

Виявлена в результаті нашого дослідження кількісна характеристика співвідношення розглядуваних юридичне значущих заходів, вжитих державами — членами РЄ після ухвалених супроти них рішень Суду, зумовлюється, вочевидь, тим, що саме відсутність відповідності національного законодавства нормам Конвенції становить найпоширенішу причину порушень прав людини, відображених у цьому міжнародному договорі.

Безперечно, схарактеризоване тут дослідження соціально-правової результативності рішень Суду, як і будь-яка перша, “піонерська” наукова розвідка, не є абсолютно завершеним, вичерпним. Його висновки — навіть з викладених тут позицій (які, мабуть, не є єдино можливими) — можуть бути надалі дещо уточнені, доповнені. Однак це коректування навряд чи істотно вплине на загальну оцінку ефективності функціонування правозахисного механізму в РЄ.

Та якими б різноманітними не були підходи до дослідження зазначеної проблеми, беззаперечним видається те, що її розв'язання є однією з необхідних передумов визначення шляхів поліпшення захисту прав людини як органами РЄ, так й її державами-членами.