За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Хальота А. :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    В даній статті викладена історія появи інституту омбудсмена, визначене місце омбудсмена в сучасній системі органів захисту прав і свобод людини, описані дві моделі інституту омбудсмена (шведська і англійська). На підставі аналізу правових основ та практичних аспектів діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, автор робить висновок, що інститут омбудсмена - це ефективний, дійовий засіб за допомогою якого людина може добитись відновлення її порушених прав і свобод

Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Однією з найважливіших ознак правової держави, розвинутої демократії є реальне забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Нині в Україні існує гостра проблема гарантування цих прав і свобод. Вперше міжнародні акти, присвячені даному питанню, були ратифіковані УРСР як суб'єктом міжнародного права ще в 50-ті роки. Однак активний процес їх реалізації розпочався лише після проголошення Україною незалежності. Так, 17 липня 1997 р. було ратифіковано один з основних міжнародно-правових документів у галузі прав і свобод людини та громадянина — Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., підписану членами Ради Європи з урахуванням Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.

В Україні діє організаційно-правовий механізм захисту основних прав і свобод людини та громадянина, який включає в себе інституційні структури — Верховну Раду, Президента, Кабінет Міністрів, судову систему, прокуратуру та інші правозахисні органи. Створено громадські правозахисні організації — Українсько-американське бюро захисту прав людини, Українську правничу фундацію з Центром прав людини.

У ст. 101 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р., вперше було закріплено положення про те, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

У найбільш розвинутих демократичних країнах розглядуваний нами інститут займає важливе місце в системі органів, що здійснюють контроль за діяльністю апарату управління і ефективно захищають права і свободи людини та громадянина від незаконних дій адміністрації. Вперше його було засновано у Швеції в 1809 р. Є думка, що цьому сприяла лібералізація суспільних відносин на початку XIX ст., обумовлена появою у Швеції конституційних норм. Шведський риксдаг (парламент) прийняв у 1809 р. Документ про правління. Цей конституційний акт було розроблено під впливом принципу поділу влади Ш.Монтеск'є і спрямовано на урівноваження широких повноважень короля з повноваженнями парламенту.

Здійснення контролю за цим покладалося на спеціального парламентського комісара — омбудсмена. Останній був зобов'язаний стежити за додержанням законодавчих актів парламенту органами державної влади і місцевого самоврядування. Його було наділено повноваженнями, пов'язаними із захистом прав громадян від свавілля адміністрації.

З 1919р. подібні посади почали запроваджуватись й в інших країнах. Учасники конференції ООН 1959 р. запропонували поширити цей інститут на всі держави світу.

У різних країнах існує понад 100 омбудсменів. В одних державах дана посадова особа іменується омбудсменом, в інших — посередником або парламентським уповноваженим з прав людини. Це пояснюється насамперед різним історичним середовищем, неоднаковою правовою культурою, впливом конституційно-правових систем.

Можна виділити певні ознаки, що об'єднують усіх омбудсменів. Вони полягають у тому, що статус такої особи характеризується: 1) незалежним становищем в системі державних органів; 2) незмінюваністю протягом усього строку повноважень парламенту, який її призначив; 3) відкритістю та доступністю для усіх громадян, які потребують захисту своїх прав і свобод; 4) відсутністю формалізованих процедур розгляду скарг і звернень; 5) безоплатністю надання допомоги; 6) зв'язаністю не тільки правовими нормами, а й уявленнями про справедливість і “здоровий глузд”.

Нині у світі існують дві моделі інституту омбудсмена — шведська та англійська. У Швеції є чотири омбудсмена — шеф-омбудсмен, омбудсмен юстиції, омбудсмен, що здійснює нагляд за збройними силами та відносинами з різними цивільними структурами, і омбудсмен з нагляду за законністю в галузі соціального забезпечення та податків.

Шеф-омбудсмен займається питаннями доступу громадськості до офіційних документів і здійснює адміністративні функції. До повноважень омбудсмена юстиції належать контроль за діяльністю органів правосуддя та питання, пов'язані з роботою поліції, адміністрації тюрем. У 1986 р. у зв'язку з прийняттям Закону проти расової дискримінації був призначений омбудсмен з питань боротьби з порушеннями прав у галузі трудових і соціальних відносин (заробітної плати, звільнень, приймання на роботу тощо).

Повноваження омбудсмена у Швеції є досить широкими. Він має право: 1) пред'являти обвинувачення державним посадовим, а віднедавна і муніципальним особам; 2) доступу до будь-якої документації; 3) одержання інформації з будь-яких джерел.

У Великобританії інститут омбудсмена запроваджено у 1967 р. Законом про парламентського комісара з адміністративних питань (парламентського омбудсмена). Згідно з цим документом омбудсмена наділено статусом, рівнозначним статусу судді Високого суду. Він призначається на посаду королевою і має право займати її до досягнення 65 років. До його компетенції входить розгляд скарг громадян на будь-які дії центральних органів виконавчої влади, якщо вони не можуть бути оскаржені в суді або трибуналі. Ці скарги подаються не особисто омбудсмену, а через одного з членів парламенту, який офіційно звертається до нього з проханням про проведення розслідування Розпочати останнє з власної ініціативи омбудсмен не може. Таку норму запроваджено, щоб він не захлинувся у великому потоці скарг. Останні повинні подаватися у письмовому вигляді і лише громадянами Великобританії не пізніше 12 місяців з часу порушення їх прав. Однак і після закінчення цього строку омбудсмен може прийняти скаргу до розгляду, якщо вважатиме за потрібне зробити це. Він сам визначає порядок проведення розслідування. Це може бути і неофіційна бесіда, і відкрите слухання з правом сторін мати їх законних представників. Після закінчення розслідування омбудсмен повинен скласти звіт з відповідними рекомендаціями. Цей документ надсилається членові парламенту, через якого подавалася скарга, громадянину, чиї права були порушені, а також посадовій особі, яка їх порушила, і керівнику відповідного відомства, який і повинен повідомити омбудсмена про заходи, яких передбачається вжити для відновлення порушених прав.

Між розглянутими нами моделями є значні відмінності. Важко сказати, яка з них більш досконала. Адже вони враховують демократичні традиції своїх країн, менталітет їх народів Колишні європейські соціалістичні держави намагаються під час запровадження інституту омбудсмена пристосувати його до своїх умов.

Після проголошення Україною незалежності одним з питань, яке почали розробляти науковці, було питання створення інституту омбудсмена В Бойцова, Ю. Тодика, М. Орзіх здійснили відповідні дослідження, проаналізували наявний досвід у цій сфері і з урахуванням особливостей національного права України та менталітету й народу розробили модель українського омбудсмена Положення про посаду останнього, як вже зазначалось, дістало закріплення у ст 101 Конституції України А у ст 55 Основного Закону нашої держави підкреслено, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

23 грудня 1997 р Верховна Рада України прийняла Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” (далі — Закон). Цей документ закріпив існування посади Уповноваженого з прав людини (далі — Уповноважений) з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина. Згідно зі ст 3 Закону метою контролю, який здійснює Уповноважений, є 1) захист прав і свобод людини та громадянина, проголошених Конституцією України, законами та міжнародними договорами нашої держави, 2) додержання та повага до прав і свобод людини та громадянина громадянами нашої країни (незалежно від місця їх перебування), іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають на території України, органами державної влади і місцевого самоврядування, посадовими та службовими особами останніх, 3) запобігання порушенням прав і свобод людини та громадянина або сприяння їх відновленню, 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини та громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у ти галузі, 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини та громадянина, 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод, 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з неї Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Ним може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає у нашій державі Уповноважений призначається строком на п'ять років, який починається з дня прийняття ним присяги на сесії Верховної Ради України (ст 5 Закону). Йому забороняється обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднань громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім посад, пов'язаних зі здійсненням викладацької, наукової або іншої творчої діяльності (ст 8 Закону).

Закон вказує на випадки припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого. Для забезпечення діяльності останнього утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Фінансування діяльності Уповноваженого провадиться за рахунок Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком.

Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України.

У статтях 13 та 14 Закону визначено права та обов'язки Уповноваженого. Він здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини та громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2) за зверненнями народних депутатів України; 3) за власною ініціативою.

При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини та громадянина; 2) роз'яснює заходи, яких має вжити особа, котра подала звернення; 3) надсилає звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює його розгляд; 4) відмовляє у розгляді звернення.

Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини та громадянина у нашій державі. У разі необхідності він може подати до Верховної Ради України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання зазначених прав і свобод.

Закон вказує на основні гарантії забезпечення діяльності Уповноваженого. Після порівняння Закону України з аналогічним Законом Російської Федерації можна зробити такі висновки: 1) моделі посад Уповноваженого у цих двох країнах подібні, але мають деякі особливості, пов'язані з менталітетом їх народів; 2) компетенція двох омбудсменів майже однакова, за винятком того, що в Росії Уповноваженого наділено правом законодавчої ініціативи.

У ст. 92 Конституції України зазначено, що виключно законами нашої держави визначаються права і свободи людини та громадянина, а також їх гарантії. Уповноважений під час здійснення своєї діяльності може виявити прогалини в праві або застарілі норми, що не діють взагалі чи регулюють права і свободи людини та громадянина не в дусі часу. Це і повинно бути підставою для внесення ним відповідного законопроекту до Верховної Ради України. За відсутності ж у омбудсмена нашої держави права законодавчої ініціативи він не має можливості використовувати один з найбільш ефективних способів захисту прав і свобод людини та громадянина.

Відмінністю двох законів є й те, що омбудсмен Росії подає щорічну доповідь Президенту, уряду. Державній Думі, Конституційному Суду, Верховному Суду, Вищому арбітражному суду, а омбудсмен нашої держави — лише Верховній Раді України.

В Україні інститут омбудсмена функціонує з квітня 1998 р. Нині йде процес його становлення. Першій Уповноваженій Н. Карпачовій доводиться не тільки вирішувати проблеми, пов'язані з захистом прав і свобод людини та громадянина, а й розв'язувати фінансові та технічні проблеми, невирішеність яких на державному рівні ставить під сумнів подальший розвиток цього інституту. З початку діяльності до неї надійшло понад 4 тис. скарг щодо порушення прав і свобод людини та громадянина. Уповноважена відвідує лікарні, дитячі заклади. Вперше на державному рівні вона підняла проблему торгівлі українськими жінками і дітьми, внаслідок чого у 1998 р. парламентом України було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на її вирішення. Уповноважена вживає заходів, спрямованих на повернення до нашої країни українських моряків, які стали заручниками на арештованих іноземними державами суднах. Вона бере участь у роботі міжнародних конференцій, симпозіумів.

Виконуючи свої функції, Уповноважена тісно взаємодіє з правоохоронними органами, зокрема з органами внутрішніх справ. Так, з метою перевірки умов тримання заарештованих Н. Карпачова часто відвідує тюрми, слідчі ізолятори. Адже у випадках порушення органами внутрішніх справ прав і свобод людини вона вправі вимагати від їх керівництва вжиття відповідних заходів. Уповноважена має також право ознайомлюватись з таємною інформацією та отримувати від органів внутрішніх справ копії документів, що цікавлять її.

Таким чином, інститут омбудсмена — це ефективний, дійовий засіб, за допомогою якого людина може добитися відновлення її порушених прав і свобод, насамперед конституційних.

Аналіз свідчить, що український Закон про Уповноваженого у цілому відповідає основним демократичним принципам і нормам, які утвердились у світовій практиці захисту прав і свобод людини та громадянина. Однак, на нашу думку, у ст. 93 Конституції України та ст. 13 Закону треба закріпити положення про наділення Уповноваженого правом законодавчої ініціативи.