За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Права жінок в Україні як об'єкт правового захисту
Чубар Л. :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Стаття присвячується проблемам правового статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві. Наводяться результати гендерних досліджень, які розглядають відношення статі з точки зору її ієрархії і які відкривають цю ієрархію (тобто нерівність) у всіх соціальних явищах і теоріях, у тому числі і у праві, ще не устоялися в нашому суспільстві.

Права жінок в Україні як об'єкт правового захисту

У жодному суспільстві світу жінки не мають таких самих можливостей, що і чоловіки (з доповіді про розвиток людини за 1995 рік. Програма розвитку ООН, Нью-Йорк, 1995 рік)

Людство ніколи не жило у світі, який був би байдужим до статі, і боротьба за соціальну рівність полягала у тому, щоб можливості людини якомога менше визначалися статтю. Був період, коли здавалось, що цього можна досягнути на законодавчому рівні, закріпивши за жінками та чоловіками рівні права на освіту, участь у політичному житті, на рівну оплату за рівну працю і таке інше. Коли ж у середині XX століття цей егалітарний шаблон був досягнутий, виявилось, що він залишає місце для фактичної нерівності в усіх сферах життя.

Чинне законодавство України де-юре гарантує жінкам та чоловікам рівні права. Згідно з частиною третьою ст. 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок; встановленням пенсійних пільг і таке інше. Ці положення відповідають міжнародній Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., до якої нарівні з більш ніж ста країнами приєдналась і Україна. Принцип рівних прав чоловіків та жінок закріплено не лише в Конституції України, а й в інших законодавчих актах: кодексах про шлюб та сім'ю, про працю, Кримінальному, Кримінально-процесуальному, Цивільному, про адміністративні правопорушення. Законі України про зайнятість населення.

Конституція України визначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві. Але, на жаль, сьогодні ці положення поки що є декларативними. За даними статистики, торік середньомісячна заробітна плата жінок більш як на чверть поступалася перед заробітком чоловіків. Така тенденція має місце навіть у традиційно “жіночих” галузях, скажімо, у системі освіти1. Жінок удвічі більше, ніж чоловіків, зайнято малокваліфікованою працею, хоча за рівнем освіти вони попереду чоловіків.

Нині у більшості галузей та виробництв відсутні обмеження та заборони для використання праці жінок. Вони працюють нарівні з чоловіками, для них встановлена рівна з чоловіками тривалість робочого дня, визначені однакові норми, розцінки, але жінки стають, як правило, першими жертвами безробіття. Близько 50 відсотків серед безробітних — представниці жіночої статі2.

Наведена статистика засвідчує, що соціальна нерівність по статі існує, що вона структурно відтворюється і що право, в його теперішньому вигляді, не може корегувати цей процес, гарантуючи чоловікам та жінкам рівні можливості.

Для того, щоб передбачити законодавчу реакцію на фактичну нерівність, необхідно знати, яким чином право відображає комплекс соціальних відносин між чоловіками та жінками або соціальну конструкцію статі, яка визначається терміном гендер. Гендерні дослідження, які розглядають відношення статі з точки зору її ієрархії і які відкривають цю ієрархію (тобто нерівність) у всіх соціальних явищах і теоріях, у тому числі і у праві, ще не устоялися в нашому суспільстві.

Держава являє собою не просто систему функцій, але й систему ідей про те, як повинні бути організовані суспільство і сім'я. Політична і правова ліберальна теорія, яка є основою для нинішньої демократії, вважає серцевиною суспільства економіку. Світ можливостей існує для тих, хто бере участь у виробництві та процесах обміну, і таким чином історично європейська модель орієнтувалась на чоловіків. Засновник лібералізму Джон Локк стверджував, що тільки чоловіки є учасниками громадського договору, а Руссо — що жінки від природи неспроможні бути громадянами. Законодавство у сфері соціального забезпечення будувалось на тому, що жінки, які забезпечували побут, тобто “і готель, і пральню, і ресторан, і дитячий садок одночасно”, здійснювали свій соціальний внесок безкоштовно, “приватним способом”, залишаючись, таким чином, “неповними” громадянами.

При соціалізмі відносини жінки з державою здійснювались на основі її обов'язкової участі у суспільному виробництві, що було умовою отримання привілеїв, в основному пов'язаних з материнством. За цією концепцією джерелом соціальних пільг для жінок, без чого біологічне відтворення суспільства було б неможливим, стала держава. Така система призвела до того, що по один бік виявились жінки, діти і держава, по інший — чоловіки. Обидві моделі відносин з державою означали залежність жінок: в одному випадку — від чоловіків, у іншому — від держави.

У всьому світі основні клієнти служби соціальної допомоги, одержувачі допомог і таке інше — це жінки. І сталось це так тому, що вони бідні, а бідні тому, що не можуть знайти хорошу роботу. Формально законодавство проголосило рівність, але практично приймається велика кількість актів, які залишають можливості для дискримінації у просуванні по службі, прийомі на роботу тощо. Непряма дискримінація зовсім не присутня як концепції у трудовому праві нашої країни, незважаючи на те, що вона реально існує, як правило, у вигляді протекціоністського по відношенню до жінок законодавства. Це призводить до зменшення одержуваного жінками доходу. Найбільш реально для жінок одержати роботу у державному секторі, де більш-менш дотримується закон про рівноправність, але саме там найбільш низька заробітна платня.

В медичній, освітянській сферах працюють в основному жінки, але питання про співвідношення між соціальною значимістю цієї праці та її оплатою державою не розглядається. В тій галузі державного сектора, де заробітна платня найбільш висока, доступ для жінок утруднений. Відбувається професійна сегрегація за ознакою статі, побудована на концепції праці жінок в суспільній сфері як продовження їх домашніх обов'язків, при цьому жінки потрапляють у низькооплачувані сфери. Це явище має назву фемінізація низькооплачуваних професіональних груп.

Думається, що право може стати інструментом у боротьбі з бідністю соціальних груп, наприклад, жінок, якщо зробити його гендерно чутливим, що є непростою логічною задачею.

Але зробивши все що можливо рівним, ми не повинні забувати, що є біологічні фактори (які пов'язані з вагітністю, годуванням дитини груддю та таке інше), що знову ж таки погіршує шанси жінки на ринку праці. У такому разі, якщо держава зацікавлена у появі нових поколінь, її завдання — створити стимули для роботодавців приймати на роботу вагітних жінок, інвалідів, жінок з малими дітьми.

Сьогодні жінка веде боротьбу за виживання своєї сім'ї в екстремальних умовах ринкових цін і соціалістичних зарплат3 . Нинішні часи все більше змушують жінок самих боротися за те, щоб забезпечити себе і свою сім'ю. В Україні близько 11 відсотків сімей, де берегиня домашнього вогнища за сумісництвом є єдиною годувальницею4. Більша половина таких сімей живе у бідності. Зубожіння позначається на наступному поколінні і не може бути байдужим державі. Намагання боротися з таким становищем здійснюється через реформування системи соціального забезпечення. Якщо статус громадянина залежить від можливості заробляти гроші, то необхідно визнати, що внесок жінки серйозно недооцінюється. Перерахування у грошовий вираз їх праці (тобто визнання жінок рівнозначними годувальниками) вимагатиме змін законодавства про майно, спадщину, розірвання шлюбу, умови отримання кредитів. Як правило, кредити видаються під заставу власності, але у багатьох жінок її немає. За свідченням 00Н, жінки володіють 4% власності у світі.

Наприкінці XX ст. світ став, за висловом економістів, “глобальним фінансовим селом”. В ньому рухаються потоки товарів, послуг і людей, і професійна сегрегація, коли одна стать виконує одні види робіт, а інша — інші, починає існувати вже у світовому масштабі. Все більше втягування в суспільне виробництво жінок у промислове розвинутих країнах, при недоліках державних послуг, призводить до того, що ці жінки наймають жінок з бідніших країн, у тому числі і з України, для роботи по господарству. Якщо чоловіки, емігруючи в пошуках роботи, продають свою кваліфікацію, то жінка змушена погоджуватись на обслуговуючу працю — оскільки іншого їм не пропонують. Ця діяльність ніяк не фіксується, не визнається державою, соціальне не захищена і взагалі нібито не існує, але без неї світова економіка була б зовсім іншою. Поза сферою уваги законодавців залишається “міграційна політика, розрахована на громадян чоловіків, в той час як більшість біженців та вимушених переселенців — жінки з дітьми”5.

Чи може право кинути виклик тим соціальним і економічним умовам, які створюють і закріплюють бідність, чи може воно, враховуючи перспективу статі, впливати на стратегії, які людство виробляє для вирішення глобальних проблем? Так, кинути виклик можливо, але ефективно впливати на стратегії без економічного підкріплення неможливо.

Ще одна сфера. Практично у багатьох країнах жінки поставлені в неоднакові умови з чоловіками щодо реалізації себе як індивідуальності. Вони не беруть активної участі у політичному, економічному, культурному житті країни так, як чоловіки. Лише в п'яти з 185 країн — членів 00Н жінки дістали рівні права з чоловіками.

В Україні жінки становлять більшість виборців (54%), але їх пропорція в політичній еліті є набагато меншою. Хоча представництво жінок в Українському парламенті подвоїлося з 16 до 35, але це лише 8 відсотків. У політичному житті України жінки виявилися маргиналізова-ними, а більшість політичних партій — неспроможними до надання жінкам і чоловікам рівних можливостей у громадсько-політичній діяльності.

Проте кризовий стан у соціально-економічній системі — це не тільки труднощі та регрес, але й шлях до прогресу. Сучасне становище жінок в Україні суперечливе й позначається різними, часом протилежними тенденціями. І все ж одночасно з негативними тенденціями поступово утверджуються демократичні принципи ставлення до жінок. Сучасні жінки отримали більше можливостей включатися в громадську діяльність, будувати свою кар'єру. В Україні потроху починають змінюватися перспективи стосовно використання жіночого потенціалу. З розвитком ринкових відносин жінки все більше включаються у комерційну і державно-політичну діяльність. Аніта Валлен, член соціал-демократичної партії Швеції, називає це синдромом можливостей. Жінка-політик повинна відповідно до власних сподівань та поглядів інших бути вдвічі здібнішою, ніж чоловік, щоб мати шанс відстояти себе. Такий погляд має як позитивну, так і негативну сторону.

Я зупинилась на деяких сферах, де категорія гендера пов'язана з законодавством або його реалізацією. Боротьба за права жінок, всупереч поширеній думці, не означає вимоги особистих додаткових пільг для них. У гендерних дослідженнях вже склалось концептуальне розуміння, що мета полягає в досягненні гендерної (і расової, і вікової) чуттєвості. Вочевидь, людству доведеться сформулювати право так, щоб воно забезпечувало всім людям рівні права, враховуючи існуючу між ними різницю. Це завдання, безумовно, належить майбутньому, тому що воно потребує переосмислення всієї навколишньої культурної і соціальної реальності.

1 Кокіна В. Жінка — не лише берегиня роду // Урядовий кур'єр. — 1998. — 26 трав.

2 Там само.

3 Анішук Н.В. Права жінок в сучасній Україні / Актуальні проблеми політики. — 1999. - С. 214.

4 Витер О. Женский труд у нас в почете, но не в цене // Голос Украины. – 1998. – 7 марта.

5 Кочкина Е.В. Льготьі, квота й гарантии по признаку пола//Диалог российских й. американских женщин. — 1997.