За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Розділ курсу ДО  
Концепція прав людини
:: Розділ курсу ДО
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

Концепція прав людини

Протягом всього часу ті чи інші проблеми, пов'язані з діяльністю людини розумної, відносинами з його оточенням, отримували своє відображення в релігійних, філософських концепціях та політичних трактатах. Права людини - це взірець, до якого повинні прагнути не тільки держава, право, закон, але й громадянське суспільство, тому що його ступінь зрілості та розвинутості залежить у значній мірі від визнанності, об'єму та реалізації прав людини. Права людині дають індивіду можливість не тільки брати участь в управлінні державними справами, але й віддалитися від держави, самовизначатися в сфері приватного життя, світогляду, виборі релігії та діяльності, що приносить максимальне задоволення. Поглинання громадянського суспільства державою, одержавлення всіх сфер життя відбувається там, де права людини або не визнані, або носять формальний характер.

Політико-правова думка, що виникла в умовах тих регіонів світу, де зародилася демократія та висока духовна культура (Афіни, Рим), які проголосили людину “мірилом всіх речей”, дала поштовх європейській цивілізації, заснованій на принципі: від людини до держави. Поряд з тим, у традиційних суспільствах (древньокитайській, індуській, азіатській цивілізаціях) правив підхід: від держави до людини - держава підкоряла своїй волі всіх підлеглих, знеособлюючи людину та перетворюючи її в знаряддя виконання волі державця (Права людини: Уч-к для ВУЗов/ Отв. Редактор Лукашева Е.А. - М.: Изд. Група НОРМА - ИНФРА*М, 1999. – С.2-11).

Потужний імпульс у розвитку концепції прав людини був зроблений французькими просвітителями та поступовим переходом до буржуазних відносин - визнання рівності всіх людей перед законом. Філософи XVII - XVIII ст.ст. у розробці своїх концепцій виходили з визнання примату природнього права над позитивним - ця ідея переломлюється в теорію природнього (природженого) права, що дозволила оцінювати з позицій справедливості діюче в державі позитивне (закріплене в нормативно-правових актах) право, проводити його перетворення в напрямку гуманізму та свободи (Скакун О.Ф. Теория держави і права: Підручник. - Харків: Консум, Ун-т внутр. справ, 2000. - 704 с. – С.181-183). Сутність цієї теорії така – в розумному суспільстві державні закони повинні відповідати принципам природнього права; природжені права людини повинні бути відображеними в діючих нормах позитивного права. Є важливим й самий висновок про те, що демократія засновується за принципом: уряд існує для служіння народу, а не навпаки. Суверенітет належить народу, який є єдиним джерелом влади. Ця ідея знайшла своє вираження в нормативних актах Європи та світу: Декларація прав Віржинії 1776 р., Декларація незалежності США 1776 р., Конституція США 1787 р., Білль про права 1791 р. та французька Декларація прав людини та громадянина 1789 р. – вони стали свого роду моделлю для законодавчого закріплення громадянських та політичних прав людини.

Але до ХХ сторіччя концепція прав людини не отримала відповідного національно-правового та міжнародно-правового втілення. У середині ХХ ст. ідея прав людини була піднята на міжнародний рівень у зв'язку з прийняттям та проголошенням 10 грудня 1948 р. Загальної декларації прав людини (з тих пір міжнародне товариство щорічно відзначає 10 грудня як День прав людини). В силу величезного політичного та морального авторитету Загальної декларації її положення стали включатися до конституцій багатьох держав та в тексти міжнародных договорів. Не винятком стала й Україна - Конституція 1996 р. містить розділ II “Права, свободи та обов'язки людини та громадянина”, який має багато спільного з положеннями Загальної декларації.

Як свідчить історія, вже в природньо-правових поглядах древньогречеських мислителів відображалась не тільки практика будь-якого окремого гречеського поліса, але й досвід інших суспільств. Тому прогресивні мислителі завжди дивились далі існуючих реалій, стверджуючи належне в області прав та свобод особистості, що дотримується або божественних, з їх точки зору, приписів, або випливає з природи самої людини. Вже в цих доктринах права та свободи людини виходили за межі досвіду конкретного державно-організованного суспільства. З розширенням зв'язків між різними державами та народами міжнародні фактори стали сильніше впливати на права та свободи особи. Досвід та ідеї одних народів робили часом значний вплив на погляди та практику в інших країнах. Поступово почали складатися правила міжнародної моралі, потім - юридичні норми, що ставили поза законом найбільш грубі порушення прав людини. З'явилися права та свободи, які не повинні залежити ні від суспільного ладу держави, ні від ніяких інших обставин. Вони є природними, невід'ємно належать кожному індивіду, де б він не знаходився. Ці права та свободи повинні забезпечуватися людині як у західній, так і в східній державі, як у мусульманському, так і в християнському суспільстві. Вони не повинні залежити навіть від того, чи йде мова про економічно розвинуту країну чи про державу, що розвивається. Право людини на життя, заборона катувань або інших форм нелюдського, принижуючого людську гідність поводження, заборона дискримінації за ознаками мови, статі тощо та особливо протиправність расової дискримінації та її крайньої форми - апартеїду - ці та деякі інші права та свободи належать кожній людині в сучасному світі. Держава зобов'язана забезпечити кожному індивідові реалізацію цих прав. Позбавляючи їх людину, вона діє протизаконно, навіть коли “узаконює” у своєму внутрішньому законодавстві ці діяння, тому що вчинки держави стосовно людини вимірюються не її національими законами, а міжнародними нормами та стандартами. Взаємозалежність та цілістність світового співтовариства, єдність людства виражається не в послідню чергу в появі, розширенні та поглибленні змісту загальнолюдських стандартів прав і свобод особистості, що мають силу норм як міжнародної моралі, так і міжнародного права. Кожна держава, намагаючись бути повноправним членом світового товариства держав, повинна узгоджувати своє законодавство та свою практику з вимогами цих міжнародних стандартів. Таким чином, характер прав і свобод людини визначається не тільки природою конкретного державно-організованого суспільства, у якому вони реалізуються, але й розвитком людської цивілізації взагалі, рівнем та ступінню интегрованості світового товариства. Чим більш цілісним стає світ, тим більш значним є вплив міжнародних факторів на права та свободи. Це відбувається як неправовим шляхом - розповсюдженням знань про права та свободи в інших країнах, спілкуванням людей із різних країн, народів у цілому, так і шляхом цілеспрямованого утворення міжнародних механізмів та процедур співробітництва в області захисту прав людини. У цьому в якійсь мірі можна вглядіти торжество природнього права в сфері захисту прав і свобод особистості. Взаємозалежність світу призводить до звуження сфери, у межах якої кожна держава може діяти на свій розсуд, незалежно від інших країн та світового суспільного думки. Це також стосується прав та свобод людини, де позитивні норми як міжнародного, так і внутрішьодержавного характеру, більш повно можуть забезпечити природні для людської сутності та гідності умови життя кожного індивіду (Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. - М.: Юрид. лит., 1991. - 160 с).

Концепція невід'ємності та цілісності прав, що належать людству в силу їх людської гідності, є широко визнанною у світі. Вона формує наступні принципи:

  • Права людини належать їй від народження, тому вони є природніми, невід'ємними та невідчужуваними;
  • Права людини є універсальними, засновані на принципі рівності; вони гарантовані кожному, хто знаходиться під юрисдикцією держави;
  • Права людини - найвища цінність, а їх поважання, дотримання та захист – головний обов'язок держави;
  • Права людини - засіб контролю над владою, обмеження всевладдя держави, яка не повинна переступати межі свободи, відокремлені правами людини;
  • Забезпечення прав та свобод є несумісним з дискримінацією за будь-якою ознакою;
  • Здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб;
  • Основні права та свободи повинні бути єдиними на всій території держави;
  • Громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права та свободи є рівноцінними, у єдиній системі цих прав німа ієрархії;
  • Колективні права є невід'ємними від прав індивіда, вони не повинні суперечити індивідуальним правам, обмежувати правовий статус особистості;
  • Права людини регулюються законом.

Права та свободи людини можуть бути обмеженими законом на підставі обставин, що вказані в конституціях та найважливіших міжнародно-правових актах: погрози державній та суспільній небезпеці, основам конституційного ладу, здоров'ю та моральності населення, правам та інтересам інших людей. Тимчасові обмеження деяких (але не всіх, існують права та свободи, які не можуть бути обмежені ні при яких обставинах, ст.64 Конституції України) прав та свобод людини можливі в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Вони повинні бути соразмірними та пропорційними ситуації, що визначає необхідність таких обмежень, та усуватися в міру нормалізації стану, змінення причин, що викликали їх (Права человека: Уч-к для ВУЗов/ Отв. Редактор Лукашева Е.А. - М.: Изд. Группа НОРМА - ИНФРА*М, 1999. – С. 12-35).