За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Розділ курсу ДО  
Історичний огляд процесу визнання індивідуальних свобод і обмеження прав влади й уряду
3. Давній Рим
:: Розділ курсу ДО
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

3. Давній Рим

Природно-правові ідеї давньогрецьких мислителів про свободу і рівність усіх людей отримали всій подальший розвиток у Давньому Римі. Так, положення про світовий природний закон ("загальний закон" для усіх людей і народів) були використані школою стоїків для обгрунтування універсальної концепції природного права і космополітичних ідей, відповідно до яких усі люди (по своїй природі і за законами світобудови в цілому) - громадяни єдиної світової держави і що людина - громадянин всесвіту. Рабство не має виправдання, оскільки воно суперечить загальному закону і світовому співгромадянству людей. Всесвіт - це природна держава зі своїм природним правом, визнання яких - справа необхідна і розумна. Членами цієї держави за законом природи є всі люди незалежно від того, визнають вони це або ні. Що ж стосується окремих державних утворень і їхніх установлень, то вони є випадковими та значними не для всього людського роду, а лише для обмеженого числа людей. Признавалася ідея духовної свободи і рівності усіх людей. У державі закон є однаковим для всіх, вона управляється відповідно до рівності і рівноправності всіх, в ньому більш за все шанується свобода підлеглих. Всім людям властивий загальний духовний початок, отже усі вони є розумними істотами. Зусиллями стоїків природно-правова ідея свободи і рівності усіх людей була виведена за вузькополісні та етнічні рамки і поширена на всіх представників людського роду як співгромадян єдиної космополітичної держави.

З позицій природного права філософське вчення про державу, закони і права людей дуже грунтовно було розроблено Цицероном (106-43 р. до н. е.). В основі права лежить справедливість, що властива природі. Справедливість - це вічна, незмінна та невід'ємна властивість природи в цілому, включаючи й людську природу. Отже, під "природою" як джерелом справедливості і права (права по природі, природного права) Цицерон розуміє весь космос, весь фізичний і соціальний світ людини, форми людського спілкування і гуртожитку, а також саме людське буття, що охоплює його тіло і душу, зовнішнє і внутрішнє життя. Природне право (вищий, істинний закон) виник "раніш, чим будь-який писаний закон, вірніше, раніш, чим будь-яка держава була заснована". Сама держава як "загальний правопорядок" - це природне право самих людей (громадян держави). Право встановлюється природою, а не людськими рішеннями й постановами. Закон, що встановлений людьми, не повинен порушувати порядок у природі.

Вагомий внесок у розвиток юридичних уявлень про права людини зробили римські юристи. Важливе значення в цьому плані мали розроблені ними положення про суб'єкт права, про правові статуси людей, про свободу людей за природним правом, про розподіл права на приватне і публічне, про справедливе і несправедливе право і т.д. Вони формували більш чіткі погляди на юридичний зміст прав людей у контексті систематичного наукового вчення про право і державу, про розрізнення природного і позитивного права, правовий характер взаємовідносин між індивідом і державою, співвідношення права особистості і компетенції органу влади, форми і процедури реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків, державно-правових засоби і засоби захисту прав індивідів тощо. Природне право, відповідно до розуміння римських юристів, втілювало вимоги справедливості й у цілому виражало ту основну ідею, що право взагалі є справедливим. Протилежність між справедливим і несправедливим правом у римській юриспруденції виражалася шляхом протиставлення рівного нерівному. Справедливістю є незмінна і постійна воля надавати кожному його право. Розпорядження права такі: жити чесно, не робити шкоду іншому, кожному давати те, що йому належить. Справедливість - це пізнання божественних і людських справ, наука про справедливе та несправедливе. У цьому визначенні, що спирається на подібні попередні (давньогрецькі і римські) філолофсько-правові ідеї і положення, по суті мова йде про основний принцип права (не тільки природного права, але і права взагалі) - про рівність, що припускає і виражає рівну справедливість і справедливу рівність для усіх людей, - суб'єктів права. Ідея такого праворозуміння лежала в основі римської юриспруденції.

Вчення римських юристів про природно-правову справедливість і справедливе право істотно вплинуло на формування і розвиток юридичної концепції прав і свобод людини. Трактування справедливості як необхідної властивості самого права означала, що всі норми, які суперечать вимогам принципу природно-правової справедливості, не мають юридичної чинності. Велике значення для розвитку концепцій прав і свобод людини мало розроблене римськими юристами правове розуміння і тлумачення держави, правове визначення повноважень і обов'язків посадових осіб та установ. Відповідно до римської юриспруденції, держава в її відносинах з індивідами знаходиться не поза і над правопорядком, а усередині його як його складова частина, якій притаманні всі основні властивості права взагалі. Таким чином, римська юриспруденція, розповсюджуючи на державу (як об'єкт свого вивчення поряд із позитивним правом) єдине поняття права, трактувала взаємозв'язок держави й особистості як правовідносини (див. Лукашева Е.А. Права людини. - М.: НОРМА - ИНФРА*М, 1999. – С. 48-57).

 prev 2. Давня Греція
 next 4. Середньовіччя