За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Розділ курсу ДО  
Історичний огляд процесу визнання індивідуальних свобод і обмеження прав влади й уряду
4. Середньовіччя
:: Розділ курсу ДО
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

4. Середньовіччя

Ідея загальної рівності людей, що виникла в давнині, не загубилася в середні віки, вона продовжувала розвиватися з різноманітних позицій, у різних формах і напрямках, у творчості світських і релігійних авторів. Тому в контексті історії прав людини слід визначити певний змістовний зв'язок, логіку наступності і момент розвитку в системі нормативно-правових актів, що закріплюють і регулюють права і свободи людини. Вони достатньо переконливо демонструють зв'язок історії і сучасності в області визнання, вираження, і закріплення уявлень про права людини, що історично складалися, змінювалися та збагачувалися. В період середньовіччя свобода була вкрай обмежена, оскільки феодальне суспільство є суспільством загальної залежності. Система позаекономічного примуса, станова ієрархія, безправність більшості породжували свавілля, культ сили, систематичне насильство. Проте вже в цей період в Англії виникають спроби обмежити права монархії, з'єднати її зі становим представництвом, визначити для монарха правила, яких він повинен дотримуватися. Протистояння монарха, баронів, лицарства завершилося прийняттям Великої хартії вільностей 1215 р. У ній містяться статті, що направлені на приборкання сваволі королівських чиновників, вимоги не призначати на посаду судів, шерифів і констеблів осіб, які не знають законів або не бажають їх виконувати. Особливе місце займає ст. 39 Великої хартії, що передбачає можливість застосування покарання вільних не інакше як по законному вироку рівних і за законом країни.

  • Християнське вчення.

Античні ідеї природно-правової рівності і свободи всіх людей одержали нове звучання і значення в християнстві. Зародившись в епоху рабовласництва, християнство виступило як релігія свободи та зіграло значну роль в процесі становлення універсальних понять про права людини. Згідно до християнства, усі люди рівні як "діти Божі". Ця загальна рівність об'єднується в християнстві з загальною свободою. З попередніх іудейської та античної думки християнство сприйняло "золоте правило" справедливої поведінки кожної людини: "Отже, в усьому, як хочете, щоб із вами поступали люди, так поступайте і ви з ними; тому що в цьому є закон і пророки" (Мф., 7, 12). Це "золоте правило" має на увазі загальну і рівну для усіх людей норму поведінки, тобто нормативну конкретизацію принципу правової рівності в різноманітних сферах людських взаємовідносин. Ряд таких конкретизацій принципу рівності міститься в самому Новому Завіті: "Не судите, та й не судимі будете. Тому що яким судом судите, таким будете суджені; і якою мірою міряєте, такою і вам буде відмірено" (Мф., 7, 1-2); "У рівну відплату ... поширитеся і ви" (2 Коринф. 6, 13).

  • Ідеї Фоми Аквінського.

Новозавітні ідеї одержали поглиблене розроблення і розвиток в політико-правових вченнях ряду християнських мислителів (Августина, Фоми Аквінського й ін.). Значну роль у цьому плані зіграв Фома Аквінський (1225-1274), що розробив християнську доктрину права і держави під помітним впливом вчення Аристотеля про етику і політику, політичну природу людини, природне і встановлене волею право, правову рівність вільних індивідів - членів політичного (державного) спілкування. Фома Аквінський стверджував, що метою держави є "загальне благо" його членів, забезпечення умов для їх розумного і гідного життя. При цьому він протиставляв політичну монархію (тобто політичну форму правління на основі законів і в ім'я "загального блага") тиранії (тобто правлінню в інтересах самого правителя в умовах беззаконня) і обгрунтовував право народу на скинення тиранічного ладу. Для розвитку християнських концепцій прав людини суттєве значення мало вчення Фоми Аквінського про природний закон, що наказує всім людям прагнути самозбереження і продовження роду, шукати істину й істинного Бога, шанувати гідність кожної людини. Дане положення про божественну за своїм першоджерелом людську гідність усіх людей і природне право кожної людини на гідність є великим внеском Фоми Аквінського й християнського гуманізму в цілому в концепцію невідчужуваних природних прав людини (див. Лукашева Е.А. Права людини. - М.: НОРМА - ИНФРА*М, 1999. – С.57-61).

 prev 3. Давній Рим
 next 5. Новий час