За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Розділ курсу ДО  
Історичний огляд процесу визнання індивідуальних свобод і обмеження прав влади й уряду
5. Новий час
:: Розділ курсу ДО
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

5. Новий час

В історичному і теоретичному розвитку нових уявлень про права і свободи людини в епоху переходу від феодалізму до капіталізму вирішальне значення набувають проблеми політичної влади і її правової організації у вигляді упорядкованої системи розподіленої державної влади, що виключає монополізацію влади в руках однієї особи, органа або союзу. Юридичний світогляд нового ладу стверджував нові уявлення про свободу людини за допомогою панування режиму.

Петиція про право 1628 р., що відноситься вже до періоду формування буржуазного ладу в Англії, передбачала покладання на короля обов'язків, які покликані були захищати підлеглих від свавілля королівської адміністрації. Але найбільш прогресивним став Habeas Corpus Акт 1678 р. (Англія), серед положень якого слід зазначити гарантії недоторканості особи, встановлення принципу презумпції невинуватості й інші положення щодо захисту прав особи. Крім того, цей документ увів поняття "належна процедура". Політичні події в Англії призвели до прийняття Білля про права 1689 р. і Акта про устрій 1701 р. Цими документами встановлювалася конституційна монархія, декларувалось верховенство парламенту в сфері законодавства, свобода слова і дебатів у парламенті, свобода виборів в парламент, право на звернення підлеглих з петицією до короля, принцип незмінюваності судів, заборона королівським міністрам бути членами парламенту тощо. Крім того, Білль про права 1689 р. забороняв без згоди парламенту припиняти дії законів, стягувати податки і збори на користь корони, утримувати постійну армію в мирний час.

Нова раціоналістична теорія прав людини була розроблена в працях Г. Гроція, Б. Спінози, Д. Локка, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсона, І. Канта й інших мислителів. Своєю критикою феодального ладу й обгрунтуванням нових концепцій про права і свободи особи, про необхідність панування права у відносинах між індивідом і державою, ця теорія зробила великий внесок у формування нового юридичного світогляду, в ідеологічну підготовку буржуазних революцій і юридичне закріплення їхніх результатів. Важливим складовим моментом цього процесу стала концепція суспільного договору як джерела походження і правової основи діяльності держави. Так, за Спінозою, поза державним втручанням в життя і справи громадянина, тобто в сфері його природного права, знаходяться здатність судження, свобода совісті, питання взаємної любові і ненависті людей, право людини не свідчити проти самої себе, право на спробу уникнути смерті і т.д. Право держави повинно відповідати думці більшості; державна влада повинна рахуватися із суспільною думкою.

Теорія невідчужуваних природних прав і свобод людини на основі ідей панування права, правової організації державного життя, поділу влади і верховенства закону була розроблена Д. Локком (1632-1704). Забезпечення невідчужуваних прав людини в умовах державності Локк зв'язує з двома суттєвими моментами. Перший із них полягає в необхідності поділу влади (на законодавчу, виконавчу і федеративну), без чого політична влада неминуче перетвориться в абсолютну і деспотичну силу в руках одного органа або особи. Поділ влади - необхідна умова дотримання вимог суспільного договору і його суті - визнання і захисту невідчужуваних прав людини. Другим моментом є обгрунтування законності опору всяким незаконним проявам влади. Законність такого опору як форми боротьби за право людини (аж до повстання проти деспотичної влади) корениться, відповідно до Локку, у суверенних правомочностях народу - засновника держави. І після укладання суспільного договору народ залишається сувереном і суддею, що вирішує, чи правильно засновані й уповноважені їм влади виконують покладені на них договірні зобов'язання або ці влади стали відхилятися від умов договору і порушувати їх. На думку Локка, індивід не безвільний підданий держави, а його добровільний член. Договірна концепція держави (договірний характер його походження, сутності, цілей, функцій і меж діяльності, договірна форма встановлення громадянства - добровільність членства людей у державі тощо) у трактуванні Локка припускає взаємні права й обов'язки договірних сторін, а не абсолютне право держави і безумовного обов'язку підданих. Досягненням його вчення про права людини є й аналіз необхідного внутрішнього зв'язку між свободою і законом. На його думку, метою закону є не знищення і не обмеження, а збереження і розширення свободи - там, де немає законів, там немає і свободи.

Концепція прав людини одержала подальший розвиток у творчості французького юриста XVIII ст. Ш. Л. Монтеск'є (1689-1755). Як і в Локка, трактування прав людини тісно пов'язане з принципом поділу влади. Цей принцип виступає необхідним засобом забезпечення цивільних прав і свобод, безпеки особистості. Основна мета поділу влади - уникнути зловживання владою. Щоб припинити таку можливість, необхідно взаємне стримування влади - необхідна умова її правомірного й узгодженого функціонування в межах, що обкреслені законом. Воно є, відповідно до Монтеск'є, головною умовою для забезпечення політичної свободи людей у її відношенні до державного устрою. Монтеск'є звертає увагу на такий вид свободи як політичну. Вона полягає в безпеці громадянина. Розглядаючи засоби забезпечення такої безпеки, Монтеск'є надає особливе значення доброякісності карних законів і судочинства. "Якщо не відгороджена невинуватість громадян, то не відгороджена і свобода. Відомості про найкращі правила, якими варто керуватися при карному судочинстві, є більш важними для людства, ніж все інше в світі. Ці відомості вже надбанні в деяких країнах і мають бути засвоєні іншими".

Помітний внесок у розробку доктрини і конституційно-правової практики поділу влади внесли такі американські мислителі, як Т. Пейн, Т. Джефферсон, А. Гамильтон, Д. Медисон тощо.

Теоретичні уявлення про невідчужувані природні права людини, пов'язані з вченням про поділ влади (як, наприклад, у Локка, Монтеск'є, Т. Джефферсона й ін.), зіграли важливу роль у процесі формування конституціоналізму і помітно вплинули на буржуазне конституційне законодавство і державно-правову практику. Витоки, закладені у вченнях давньогречеських філософів, природно-правовій доктрині, Просвітництві послужили розвитку ідеалів свободи і прав людини в історичних документах США, першим із яких стала Декларація прав Віржинії 1776 р. Відповідно до цієї декларації всі люди по природі є в однаковій мірі вільними і незалежними, володіють природженими правами. Люди не можуть позбавити себе і своїх нащадків цих прав угодою (вперше закріплена невідчужуваність прав). Серед них - право на життя і свободу, право на володіння власністю, право на прагнення до щастя і безпеки. Ця Декларація є першим державним визначенням прав людини.

Положення Декларації прав Віржинії були розвинені в Декларації незалежності 1776 р.: "Ми виходимо з тієї очевидної істини, що всі люди створені рівними і наділені Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода, прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав людьми засновуються держави, які черпають свої законні повноваження у згоді керованих". У Конституції США 1787 р. немає переліку природних невід'ємних прав людини, що призвело до внесення перших 10 поправок, які склали Білль про права 1791 р. 7 поправок відносилися до прав людини - свобода віросповідання, свобода слова і преси, право народу мирно збиратися й звертатися до уряду з петиціями, недоторканість особи, житла, паперів і майна тощо.

Декларація проголосила, що люди народжуються вільними і рівними в правах, мета всякого політичного союзу - забезпечення природних і невід'ємних прав людини - свободи, власності, безпеки й опору гнобленню. Декларація проголошує презумпцію невинуватості, свободу совісті, вільне вираження думок, свободу преси, гарантії особистих і інших прав громадян.

Ідеї природних невідчужуваних прав людини, розвинені в доктринах Руссо, Гроція, Локка, Монтеск'є послужили ідеологічною основою для Великої Французької революції, результатом якої стало проголошення цих ідей у Декларації прав людини і громадянина 1789 р. Представники французького народу, які створили Національне зібрання, "прийняли рішення викласти в урочистій Декларації природні, невідчужувані і священні права людини": люди народжуються вільними і рівними в правах, презумпція невинності, свобода совісті, вільне вираження , свобода преси, гарантії особистих і інших прав громадян, мета всякого політичного союзу - забезпечення природних і невід'ємних прав людини - свободи, власності, безпеки й опору гнобленню. Проведена в Декларації 1789 р. різниця між правами людини і правами громадянина по суті означало різницю між людиною як приватною людиною (членом громадянського суспільства) і політичною людиною - громадянином, членом держави. Різниця між правами людини і правами громадянина припускає післяфеодальну буржуазну ситуацію розмежування і відносно самостійного існування економічних і політичних відносин, сфер приватного і публічного права - словом, розмежування громадянського суспільства і держави (як політичного співтовариства). У рамках такого розходження стаття 15 Декларації закріплює право суспільства контролювати діяльність усіх посадових осіб: "Суспільство має право вимагати звіту кожної посадової особи щодо довіреної йому частини управління". Ця Декларація, що випробувала вплив попереднього досвіду в галузі прав і свобод людини (зокрема, англосаксонських традицій в укладанні і прийнятті Біллей про права, Декларації незалежності США 1776 р., Конституції США 1787 р.), надалі зробила величезний вплив на процес боротьби проти "старого режиму" в усьому світі, за визнання і захист прав людини і громадянина, за практичну реалізацію ідей правової держави. Весь наступний розвиток теорії і практики в області прав людини і громадянина, правової державності, панування права так чи інакше відчувало і продовжує відчувати на собі сприятливий вплив цього історичного документа.

Ідеї Декларації прав людини і громадянина 1789 р. безпосередньо вплинули на погляди передових мислителів тих країн (Німеччини, Росії, інших країн Східної Європи), перед якими ще стояли прогресивні буржуазні перетворення. Глибока філософська розробка проблем прав і свобод людини з ліберально-гуманістичних позицій пов'язана з ім'ям І. Канта (1724-1804).

Значний внесок у філософське обгрунтування ідей свободи і права вніс Гегель (1770-1831). Ідея свободи людей, за Гегелем, сягає своєї повної реалізації лише в конституційно оформлених і розвинених державах сучасності. Ці держави представляють щось розумне всередині себе; вони є дійсними, а не тільки існують. Свою реалізацію свобода особи знаходить, за Гегелем, у праві приватної власності. Гегель обгрунтовує формальну, правову рівність людей: люди є рівними саме як вільні особистості, в однаковому праві на приватну власність, але не в розмірі володіння власністю. Вимога ж майнової рівності розцінюється їм як нерозумна точка зору, порожня і поверхнева абстрактність (див. Лукашева Е.А. Права людини. - М.: НОРМА - ИНФРА*М, 1999. – С.61-79).

 prev 4. Середньовіччя
 next 6. Розвиток прав людини в Україні