За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Розділ курсу ДО  
Система прав і свобод людини і громадянина
3. Правовий статус людини і громадянина
:: Розділ курсу ДО
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

3. Правовий статус людини і громадянина

Відносини, що виникають між державою й індивідом, і взаємовідносини людей один з одним закріплюються державою в юридичній формі - у формі прав, свобод і обов'язків, що утворюють правовий статус людини і громадянина.

Правовий статус особи - це відносини між особою і державою та суспільством, передбачені й гарантовані конституцією і законами країни.

Правовий статус індивіду - система прав і обов'язків, що законодавчо закріплюється державою в конституції й інших нормативно-юридичних актах.

Правовий статус складають юридичні права й обов'язки, в яких розкриваються основні принципи взаємовідносин держави й особистості. У правах і обов'язках фіксуються не тільки зразки, стандарти поводження, які держава вважає обов'язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності соціальної системи, але і розкриваються основні принципи взаємовідносин держави й особистості.

Взаємовідносини держави й індивіда повинні бути чітко урегульовані й упорядковані. Правовий статус індивіда розрізняється в залежності від того, чи виступає він у якості громадянина, іноземця або особи без громадянства (апатриду). Громадянство - стійкий політико-правовий зв'язок особи з державою, що виражається у взаємних правах і обов'язках. Іноземець - у відповідності зі ст.1 закону України “Про правовий статус іноземців” від 4.02.94 - особа, що має громадянство іноземної держави, а також особа, що не має громадянства - у даному випадку особа – апатрид. Для більшості населення держави самий факт громадянства є умовою володіння правами і обов'язками, а також юридичною підставою для користування правами і свободами і виконання обов’язків, встановлених законом. Права й обов'язки в правовій державі фіксують складну систему взаємовідносин держави й особистості, засновану на демократичних принципах. Іноземці, як і апатриди, що мешкають у даній державі, також мають правовий статус, але в обмеженому обсязі (такі обмеження визначаються конституцією або законодавством країни). Так, наприклад, в Україні іноземці й апатриди, що знаходяться на її території на законній основі, користуються такими ж правами і свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України).

Обсяг прав, що входять у єдиний правовий статус, в певній мірі залежить від того, чи виступає індивід у якості людини або громадянина. Так, Конституція України розмежовує основні права і свободи на права і свободи людини і громадянина. Визначаючи різницю між людиною і громадянином, Конституція Україна відновлює ті загальнолюдські цінності, що були затверджені в результаті буржуазних революцій і знайшли своє втілення в законодавчих актах, які вперше в історії людства закріпили рівність, свободу, право на щастя, - Декларації незалежності 1776 р., Біллі про права 1789 р. (США), Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція), що вперше розмежувала статус людини і статус громадянина.

Людині приділяється автономне поле діяльності, де рушійною силою виступають її індивідуальні інтереси. Реалізація таких інтересів здійснюється в громадянському суспільстві (громадянське суспільство - система взаємодії в межах права вільних і рівноправних індивідів, їх об'єднань, що добровільно сформувалися, поза безпосереднім втручанням держави, покликаної створювати умови для їхнього вільного розвитку), заснованому на приватній власності, сім'ї, всій сфері особистого життя, і спирається на природні права людини, що належать їй від народження. Держава, утримуючись від втручання в ці відносини, покликана захищати їх не тільки від свого, але і від будь-якого втручання. Таким чином, у громадянському суспільстві на основі прав людини створюються умови для самовизначення, самореалізації особистості, забезпечення її автономії і незалежності. Права громадянина охоплюють сферу відносин індивіда з державою, у якому він розраховує не тільки на обмеження своїх прав від незаконного втручання, але і на активний вплив держави в їх регулювання. Статус громадянина випливає з його спеціального правового зв'язку з державою - інституту громадянства (ст.4 Конституції України).

Всі статті розділу II Конституції України “Права, свободи й обов'язки людини і громадянина” послідовно розрізняють права і свободи за зазначеним принципом - використання формулювань “кожен має право”, “кожному гарантується” тощо, вказує на визнання відповідних прав і свобод за будь-якою людиною, що знаходиться на території України незалежно від того, чи є вона громадянином України, іноземцем, або апатридом. Водночас, у Конституції України вказані права, що належать тільки громадянам України:

У Конституції України визначені й обов'язки, що несуть тільки громадяни України:

  • ст.53 - повна загальна середня освіта є обов'язковою для всіх громадян України;
  • ст.65 - відбування обов'язкової військової служби відповідно до закону;
  • ст.66 - не роби шкоди природі, культурній спадщині; відшкодування заподіяної шкоди;
  • ст.67 - сплата податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом;
  • ст.68 - дотримання вимог Конституції України і законів України; не зазіхай на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Тільки на громадян України поширюється заборона висилання за межі України або видача іншій державі (ч.2 ст.25 Конституції України).

Приймаючи на себе зобов'язання по забезпеченню прав людини, держава має право жадати від неї поведінки, яка відповідала б положенням, закріпленим у юридичних нормах.

Обов'язок - об'єктивно необхідна, належна поведінка людини. Необхідно водночас підкреслити, що така необхідність певної поведінки не завжди осмислюється людиною, що може призвести до відступу від вимог норм. Держава в системі обов'язків вказує доцільний, соціально корисний і необхідний варіант поведінки. Частина обов'язків як елемент правового статусу поширюється на всіх осіб, що мешкають у державі. Людина, знаходячись у суспільстві, постійно взаємодіє з іншими людьми, тому вона не може не мати обов'язків і щодо суспільства, і щодо співгромадян. Тому обов'язок - настільки ж важливий і необхідний елемент правового статусу, як права і свободи. Вони нерозривно пов'язані і не можуть існувати незалежно один від одного. Така залежність створює моральну взаємодію людей. Ст. 1 Загальної декларації прав людини проголошує: "Всі люди народжуються вільними і рівними в правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні взаємодіяти в дусі братерства".

Таким чином, правовий статус людини і громадянина, що включає права, свободи й обов'язки, впливає на формування нормальних відносин індивіда, суспільства і держави. Правовий статус охоплює все різномаїття прав, які відносяться до різних сторін діяльності індивіда. У відповідності зі сферами його діяльності можна визначити структуру і характер прав, що складають правовий статус. Така структура випливає з Загальної декларації прав людини, і особливо з міжнародних пактів по правах людини, і включає: громадянські (особисті) права, політичні права, культурні права, соціально-економічні права.

 prev 2. Покоління прав людини
 next 4. Громадянські і політичні права і свободи