За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Розділ курсу ДО  
Кримінальне судочинство України і права людини
1. Поняття і завдання кримінального процесу
:: Розділ курсу ДО
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

1. Поняття і завдання кримінального процесу

Кримінальний процес - це врегульована законом діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також інших осіб, спрямована на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних; встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства і громадян від злочинних зазіхань, здійснення правосуддя. З визначення кримінального процесу випливають його завдання, сформульовані в ст. 2 КПК України:

  • Охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що приймають участь у кримінальному судочинстві. В ході кримінального процесу захищаються права і законні інтереси громадян і юридичних осіб, яким була заподіяна певна шкода. Всім особам, що беруть участь у справі, а особливо підозрюваному й обвинувачуваному, повинні бути пояснені їхні процесуальні права та забезпечена їх реалізація.
  • Швидке і повне розкриття злочинів.
  • Викриття винних. На державні органи, що ведуть процес, покладений обов'язок виявити всіх осіб, що вчинили злочин, і встановити винність кожного з них, що є обов'язковою умовою вирішення питання про кримінальну відповідальність і покарання дійсно винної особи.
  • Забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожна особа, що скоїла злочин, була притягнута до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний. Правильне застосування закону означає суворе дотримання норм кримінально-процесуального, кримінального й іншого законодавства при провадженні по кримінальній справі. Неправильне застосування закону є підставою для скасування прийнятих по справі рішень і повернення кримінальної справи на ту стадію, де було допущене порушення (п.2 ч.1 ст. 246, ст.ст. 281, 370, 371 КПК України). (см. Янович Ю.П. Уголовный процесс Украины: Пособие по подготовке к государственному (выпускному) экзамену. - Харьков, 1998. - С.17-18).

Порядок провадження по кримінальній справі називають процесуальною формою діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, а також всіх осіб, що приймають участь у справі. Цей порядок охоплює:

  • послідовність руху кримінальної справи від однієї стадії до іншої,
  • коло учасників процесу на різних стадіях і їх процесуальний статус,
  • підстави, умови і порядок провадження слідчих дій по збиранню доказів,
  • перелік джерел доказів,
  • підстави і процесуальний порядок застосування різноманітного роду заходів кримінально-процесуального примусу,
  • порядок процесуального оформлення зроблених дій і прийнятих рішень.

Таким чином, процесуальна форма - це закріплена кримінально-процесуальним правом структура всього кримінального процесу в цілому й окремих його стадій, умови, послідовність, порядок вчинення процесуальних дій і оформлення їх у правових актах. Процесуальна форма створює врегульований, обов'язковий, стійкий правовий режим провадження по кримінальній справі, цей порядок відповідає завданням судочинства та його принципам.

Даний порядок є єдиним для всіх справ, незалежно від характеру і тяжкості злочину, що є гарантією захисту від сваволі посадових осіб, які ведуть процес. Таким чином, значення кримінально-процесуальної форми полягає в забезпеченні законності в процесі і гарантії захисту прав і законних інтересів учасників процесу.

З процесуальною формою тісно пов'язане поняття процесуальних гарантій. Процесуальні гарантії – це передбачені законом засоби забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів осіб, що приймають в ньому участь. Процесуальна форма завжди є самою важливою гарантією правильного порушення кримінальної справи, її успішного розслідування, судового розгляду і вирішення – вони є гарантіями правосуддя. Крім процесуальної форми гарантіями є принципи кримінального процесу, процесуальні обов'язки його суб'єктів та заходи кримінально-процесуального примусу. Використання особами, що беруть участь в процесі, своїх прав і дотримання цих прав особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором і судом, наслідки, які передбачені законом у випадку порушення цих прав і невиконання зобов'язань, складають систему процесуальних гарантій. Гарантії захисту прав і свобод у кримінальному процесі включають такі елементи:

1) забезпечення можливості учасникам процесу знати свої права і свободи;

2) неприпустимість звуження існуючих прав і свобод;

3) встановлення процесуальної форми, яка забезпечує недопущення необгрунтованих позіхань на права і свободи людини;

4) відомість та ефективність юридичного механізму захисту і відновлення порушених прав і свобод.

Забезпечення можливості знати свої права і свободи припускає, з одного боку, виконання ст. 57 Конституції України, в силу якої закони і нормативні акти, що визначають права й обов'язки громадян, повинні бути доведені до відому населення. З іншого боку, у відповідності до ст. 53 КПК України всім учасникам кримінального процесу повинні бути пояснені їх права й обов'язки, а також порядок їх реалізації. Неприпустимість звуження існуючих прав і свобод - основний принцип правової держави, в силу якого при прийнятті нових законів неприпустимо будь-яке звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод людини. Закони, що містять права і свободи, не підлягають зміні. Це випливає зі змісту ст. 22 Конституції України, ст. 17 Європейської конвенції про права людини 1950 р. Встановлення та розвиток процесуальної форми, що забезпечує попередження необгрунтованих зазіхань на права і свободи людини, припускає:

а) безумовне законодавче закріплення природних і невідчужуваних прав людини;

б) чітке правове визначення засад, умов, принципів і процедури застосування примусових заходів, необхідних для забезпечення правосуддя;

в) створення такої моделі юридичного процесу, при якій заходи процесуального примусу застосовувалися б тільки у випадках крайньої необхідності і виключалися б випадки їх невиправданого застосування;

г) чітку регульованість правовідносин, що виникають при застосуванні примусових заходів;

д) вмотивованість рішень про застосування примусових заходів або інших рішень, які обмежують права і свободи людини;

е) дієвість прокурорського нагляду, відомчого і судового контролю за законністю й обгрунтованістю обмежень прав і свобод людини;

ж) визначеність відповідальності всіх без винятку осіб, що винні у незаконному і необгрунтованому обмеженні прав і свобод людини (в цьому плані варто розвивати інститут кримінально-процесуальної відповідальності).

Юридичний механізм захисту і відновлення порушених прав і свобод повинен забезпечувати доступність його для учасників процесу, простоту і надійність. Відповідно до принципів правової держави, за необгрунтоване обмеження прав і свобод відповідальність у повному обсязі несе в першу чергу сама держава. Вона зобов'язана не тільки відшкодувати матеріальні збитки та відновити громадянина в правах, але й компенсувати моральні збитки, які заподіяні незаконними діями її органів.

Відповідно до Конституції України кожній людині гарантується судовий захист прав і свобод, а також можливість звернення за сприянням до Уповноваженого по правам людини при Верховній Раді України. У випадку, коли вичерпані національні механізми і форми захисту прав і свобод, громадянин може звернутися до Європейського суду по правам людини.

 next 2. Правове регулювання кримінально-процесуальної діяльності