За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Розділ курсу ДО  
Кримінальне судочинство України і права людини
3. Принципи кримінального процесу
:: Розділ курсу ДО
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

3. Принципи кримінального процесу

Принципи кримінального процесу - це основні правові вимоги, що визначають зміст і форму кримінального процесу в цілому, його стадій і інститутів, недотримання яких призводить до несприятливих наслідків у вигляді скасування прийнятих по справі рішень. Принципи містяться в Конституції України, Кримінально-процесуальному кодексі й інших правових актах (в тому числі і міжнародних-правових актах, що складають частину національного законодавства України) у вигляді кримінально-процесуальних норм загального і визначального характеру, які відбивають найбільш істотні риси і властивості кримінального судочинства. Ці норми-принципи діють на всіх (або декількох) стадіях кримінального процесу й обов'язково виявляються в стрижневій його стадії - судовому розгляді. Всі принципи нерозривно пов'язані між собою і складають одну систему, в якій порушення одного принципу призводить до порушення інших принципів і, відповідно, до порушення законності. Тому недотримання хоча б одного з принципів кримінального процесу є приводом до скасування прийнятих по справі рішень. Принципи є гарантією дотримання прав і законних інтересів особистості при провадженні по кримінальній справі, а також гарантією прийняття законного й обгрунтованого рішення по справі.

Принцип законності. Він передбачає вимогу точного і неухильного дотримання законів органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, а також усіма особами, що беруть участь у провадженні по кримінальній справі. Кримінально-процесуальна діяльність сполучена із серйозними правообмеженнями для осіб, що притягаються до кримінальної відповідальності, тому в ході її здійснення повинен якнайсуворіше дотримуватися закон. Права, що обмежуються в ході даної діяльності, відносяться до групи громадянських прав (наприклад, при арешті або затриманні особи обмежується право на свободу пересування, при обшуку – право на особисту недоторканність, а також недоторканність житла тощо). Тому положення Конституції України (ст. 5, 19 тощо), міжнародно-правових актів (ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. тощо) передбачають, що діяльність органів державної влади та їх посадових осіб повинна будуватися на основі закону. Довільне обмеження, втручання, зазіхання на права і свободи людини є неприпустимими, тому людина має право на захист від такого втручання або зазіхань. Механізмами забезпечення законності в кримінальному процесі слугують судовий контроль і прокурорський нагляд. Істотні порушення кримінально-процесуального закону (ст. 370 КПК) і неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК) є основами для скасування або зміни вироку.

Принцип недоторканості особи, охорони її честі і гідності. Відповідно до ч.1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ніхто не може бути підданий катуванням, жорстокому, нелюдському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Кожна людина має право на свободу й особисту недоторканність. Ці положення закріплені як у Загальній декларації прав людини (ст. 3, 5, 9), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 6, 7, 9), Європейській конвенції про права людини (ст. 2, 3, 5), так і в Конституції України (ст. 28, 29) і Кримінально-процесуальному кодексі (ст.14). Даний принцип розкривається наступним чином: ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий по підозрі у скоєні злочину, підданий особистому обшуку, приводові, примусово приміщений до медичної установі для дослідження інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Принцип недоторканності житла, охорони особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. До об'єктів правового захисту відносять: 1) сфера особистого життя людини; 2) житло людини; 3) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної кореспонденції тощо. Положення, що закріплюють даний принцип, містяться у ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 8 Європейської конвенції про права людини, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права людини, а також ст. 30, 31, 32 Конституції України, ст14-1 КПК.

Сфера особистого життя – це такі обставини життя громадянина, які він сам не вважає за потрібне або можливе піддавати розголосу, такі, що носять конфіденційний характер.

Захист сфери особистого життя містить у собі:

а) неприпустимість збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди;

б) надання людині права на ознайомлення з зібраною про неї інформацією;

в) надання права на витребування, знищення та спростування конфіденційної інформації;

г) судовий захист порушених прав;

д) відшкодування моральної шкоди, заподіяної втручанням до сфери особистого життя і використанням конфіденційної інформації.

У силу ст. 32 Конституції України “не допускається збір, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини”.

У відповідності до ст. 31 Закону України “Про інформацію” громадяни мають право “знати в період збору інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються”.

Аналіз нормативних актів дає підставу для висновків про те, що неприпустимо ніяке втручання в сферу інтимного, сімейного й іншого особистого життя людини в межах її житлового помешкання та в місцях її самотності. Є недозволеними фото- або відеозйомки особи без згоди об'єкта зйомки. Не дозволяється прослуховування розмови людей у їхньому житлі. Інформація, що отримана при цьому, буде мати юридично незначний характер і не підлягає використанню в якості доказів.

Виняток із правила передбачено Законом України “Про оперативно-пошукову діяльність”, яким оперативним підрозділам надане право спостереження в громадських місцях і здійснення при цьому технічного документування. Але такий збір інформації про особу без її згоди дозволяється тільки в громадських місцях і лише в рамках оперативно-пошукової діяльності, здійснюваної з метою забезпечення безпеки держави і захисту громадян від злочинних зазіхань.

Недоторканність житла. Під житлом громадянина розуміються житлові приміщення (квартира, будинок, котедж, палац, дача), підсобні помешкання і присадибні ділянки, що прилягають до даних об’єктів та утворюють єдиний житловий комплекс, а також тимчасові житлові приміщення (гуртожиток, номер готелю).

В силу ст. 30 Конституції Україникожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла або іншого маєтку особи, проведення в них огляду або обшуку інакше як по мотивованому рішенню суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із порятунком життя людей і майна або із безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у скоєні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла особи, проведення в ньому огляду й обшуку”.

Згідно чинного законодавства в невідкладних випадках обшук винятково може бути здійснений за постановою слідчого або органа дізнання з наступним повідомленням прокурора в добовий термін про факт і результати обшуку. Відомості, що отримані в результаті обшуку, за умови дотримання встановлених законом правил його проводження, мають значення доказів. Законом України “Про оперативно-пошукову діяльність” (п.7 ст. 8) оперативним підрозділам МВС, СБУ та інших органів надається право “негласно виявляти і фіксувати сліди тяжкого злочину ... шляхом проникнення оперативного робітника до приміщення”. Такі дії неприпустимі у відношенні житла громадянина. А якщо вони і були проведені, то отримана в результаті їх здійснення інформація є юридично незначною і не може мати значення для доказування, оскільки вона отримана поза встановленим Конституцією й КПК України гарантій недоторканності житла. Ст. 14-1 КПК України визначає, що обшук і огляд приміщень громадян можуть відбуватися тільки на підставах і в порядку, встановлених дійсним Кодексом.

Таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної й іншої кореспонденції. Під листуванням громадян розуміються поштові відправлення: листи, телеграми, посилки, бандеролі тощо. Під телефонними переговорами припускається будь-яка інформація, що передається по технічних каналах зв'язку (телефон, мобільний зв'язок) за допомогою усного мовлення.

Під телеграфною й іншою кореспонденцією розуміється будь-яка інформація, що передається по технічних каналах зв'язку в знаковій формі або кодованому вигляді (комп'ютерна мережа зв'язку, телеграф тощо). В силу ст. 31 Конституції Україникожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції”. Винятки можуть бути встановлені тільки судом у випадках, передбачених законом, із метою запобігти злочину або встановити істину при розслідуванні кримінальної справи, якщо іншими засобами одержати інформацію неможливо.

Принципи публічності (офіціальності), гласності (відкритості) кримінального процесу, всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин, а також змагальності і рівноправності сторін у кримінальному процесі. Положення цих принципів випливають із ст. 10 Загальної декларації прав людини, ст. 6 Європейської конвенції про права людини, ст. 14 Пакту про громадянські і політичні права і є одночасно метою кримінального процесу. Зміст принципу публічності розкривається в таких положеннях:

  1. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, прийняти всі передбачені законом заходи до встановлення події злочину, осіб, винних у скоєні злочину, та їх покарання, незалежно від того, чи просить про це потерпілий (ст. 4 КПК). Проте з цього правила є винятки: категорії справ приватного обвинувачення і приватно-публічного обвинувачення (див. Янович Ю.П. Уголовный процесс Украины: Пособие для подготовки к государственному (выпускному) экзамену. – Харьков, 1998. - С.36-37).
  2. При розслідуванні кримінальної справи слідчий та прокурор повинні встановити всі суттєві для справи обставини. Потрібно зібрати і перевірити всі необхідні докази, не ставлячи з'ясовування тієї або іншої обставини, одержання того або іншого доказу в залежність від прохання в тому зацікавленої особи і не залишаючи той або інший факт нез'ясованим по тим лише мотивам, що особи, які беруть участь у справі, не заявляли про це клопотання.
  3. Розглядаючи кримінальну справу по суті, суд не повинен обмежуватися дослідженням доказів, зібраних на досудовому слідстві, а за власною ініціативою зобов'язаний збирати і досліджувати додаткові докази для встановлення істини у справі, винесення законного й обгрунтованого вироку або іншого рішення.

Принцип гласності (відкритості) закріплений у п.7 ч. 3 ст. 129 Конституції України, а також у ст. 20 КПК. Гласність кримінального процесу полягає в тому, що, за загальним правилом, суд розглядає справи у відкритих засіданнях при громадянах, які не є учасниками процесу, при представниках засобів масової інформації, що мають вільний доступ до залу судового засідання. Винятки з цього принципу складають випадки, коли в кримінальній справі торкаються інтереси державної таємниці. Тому слухання завжди проводяться в закритому судовому засіданні (ч. 1 ст. 20 КПК). Перелік відомостей, що складають державну таємницю, зазначений у Законі України “Про державну таємницю”. Крім того, за мотивованим рішенням суду закрите судове засідання допускається:

Положення даного принципу відбиті в Європейській конвенції про права людини (ст.6), відповідно до якої відвідувачі і преса можуть не допускатися до залу засідань протягом усього судового засідання або його частини з метою збереження моральних засад, громадського порядку або національної безпеки, якщо … публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. При провадженні попереднього слідства дія принципу гласності є обмеженою, тому що в цій стадії застосовується правило про неприпустимість розголошення даних розслідування (ст. 121 КПК). Проте особа, що робить дізнання, слідчий, прокурор в обсязі, який вони вважають можливим, можуть інформувати громадськість про обставини вчинення злочину (ч.1 ст. 10 КПК) або дозволити це зробити іншим особам (ч.1 ст. 121 КПК). У такий спосіб охороняється право на повагу до особистого і сімейного життя особи, тому втручання державних органів і їх посадових осіб повинно бути законним і мотивованим (ст. 8 Європейської конвенції про права людини).

Дотримання принципу всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи допомагає з'ясувати всі обставини справи (для встановлення істини у справі, покарання винних і виправдання невинуватих), безпристрасно досліджувати всі обставини справи, що виключає як виправдовуючий, так і обвинувальний ухил провадження по справі.

Змагальність сторін і свобода надання ними суду своїх доказів, доведення перед судом їхньої переконливості закріплені в п.4 ч. 3 ст. 129 Конституції України. Принцип змагальності розкривається в таких положеннях:

  • Правосуддя повинно бути незалежним, функції правосуддя й обвинувачення повинні здійснюватися незалежними один від одного суб'єктами;
  • Наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення своїх функцій (ст. 261 КПК, п.d ч.3 ст. 6 Європейської конвенції про права людини);
  • Керівне становище суду в процесі і надання тільки суду права приймати рішення по справі.

Функція державного обвинувачення у відповідності до ст.121 Конституції України покладається на прокуратуру. Слідчий, органи дізнання і суд є незалежними сторонами в справі, тому що до компетенції перших відноситься збір, оцінка доказів, а суд на підставі поданих доказів виносить мотивоване рішення.

Принцип здійснення правосуддя тільки судом, незалежності судів і підпорядкування їх тільки закону. Положення цього принципу закріплені в ст. 10 Загальної декларації прав людини, ст. 6 Європейської конвенції про права людини, а в Конституції України - у ст. 124 (правосуддя в Україні здійснюється винятково судами загальної юрисдикції і Конституційним Судом України). Присвоєння функцій судів іншими органами і посадовими особами не допускається. Положення зазначених правових актів одержують своє втілення в ст.15 КПК України, відповідно до якої ніхто не може бути визнаний винним у скоєні злочину, а також підданий покаранню інакше як за вироком суду і відповідно до закону. Слідчий і прокурор у стадії попереднього розслідування також вирішують питання про винність обвинувачуваного. Але їх висновок про винність особи носить попередній характер, тому що дане питання остаточно вирішується тільки в стадії судового розгляду на основі дослідження й оцінки всіх доказів, зібраних як до суду, так і в суді.

Відповідно до ч.5 ст. 125 Конституції України не допускається створення надзвичайних і особливих судів. Це положення Конституції випливає зі ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у якій закріплено, що компетентний, незалежний суд повинен бути створений на основі закону. Ст. 126 Конституції України гарантує незалежність і недоторканність судів, які підкоряються тільки закону. Гарантії недоторканності судів виражаються в таких положеннях:

Принципи безпосередності й усності судового розгляду передбачають безпосереднє дослідження доказів у справі: допит підсудних, потерпілих, свідків, слухання висновки експертів, огляд речових доказів, оголошення вироку та інших документів. Безпосередність судового розгляду полягає в особистому сприйнятті суддями всіх зібраних у справі доказів і одержанні відомостей про факти, що мають значення для справи, із першоджерел. Ч.1 ст. 262 КПК визнає обов'язковим участь підсудного в судовому розгляді. Це забезпечує суддям можливість особисто заслухати показання підсудного по суті пред'явленого обвинувачення. Для забезпечення безпосередності судового розгляду закон встановлює суворі межі розголошення в суді даних, що отримані на стадії попереднього розслідування (ст. 301, 306 КПК). Усність судового розгляду визначає форму спілкування учасників процесу і є методом дослідження доказів. Всі докази, що мають значення для справи, викладаються в суді в усній формі й обговорюються всіма учасниками судового засідання. Суд виносить вирок з урахуванням тільки тих даних, що були розглянуті й обговорені в судовому розгляді. Суд не може покласти в основу вироку жодний доказ, який не був би розглянутий у судовому засіданні і по якому сторони не висловлювали своїх суджень.

Принцип здійснення правосуддя по кримінальних справах на засадах рівності громадян перед законом і судом закріплений у ст. 1 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 14 Європейської конвенції про права людини, а також ст. 21, 24, 129 Конституції України, ст. 16 КПК України. Всі люди визнаються рівними у своїй гідності і правах. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед законом. Одним з основних принципів судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних і інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, громадського становища, місця проживання, мовними або іншими ознаками. Рамкова конвенція про захист національних меншин (ст. 4) визначає рівноправність та право на рівний правовий захист останніх. Рівність громадян перед законом і судом виявляється в тому, що при порушенні, розслідуванні, розгляді і вирішенні кримінальних справ у відношенні до всіх громадян застосовується те ж саме кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство. Всі суб'єкти кримінального судочинства, що займають однакове процесуальне положення, є рівними перед законом і судом, прокурором, органами дізнання і слідчими. Кожний з них має рівну можливість користуватися процесуальними правами і рівною мірою виконувати покладені на них обов'язки. Відносно підозрюваних і обвинувачених це виявляється в їх рівному праві на кваліфіковану юридичну допомогу із боку захисника по всім без винятку кримінальним справам. Як виняток із принципу рівності громадян перед законом можна розглядати положення про недоторканність Президента України, кандидатів у Президенти, депутатів, кандидатів у депутати, суддів.

Принцип національної мови судочинства припускає:

  • Ведення судочинства українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості (ч.1 ст. 19 КПК). В Україні державною мовою є українська мова (ст. 10 Конституції України);
  • Забезпечення всім особам, що виступають у справі, (підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачеві тощо), які не володіють мовою, на якій ведеться судочинство, права робити заяви, давати показання, подавати клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді на рідній мові і користуватися послугами перекладача. Володіння мовою припускає спроможність особи добре її розуміти і вільно висловлюватися. Не допускається здійснення функцій перекладача іншими учасниками кримінального процесу (особливо суддею, прокурором, слідчим або особою, що здійснює дізнання), що порушує принцип всебічного, повного й об'єктивного дослідження доказів справи.

Недотримання принципу національної мови призводить до наслідків у вигляді скасування прийнятих по справі рішень. А розгляд кримінальної справи в суді без участі перекладача в тих випадках, коли підсудний не володіє мовою, на якій велося судочинство, є суттєвим порушенням закону, що призводить до безумовного скасування вироку (ст. 370 КПК).

Принцип презумпції невинуватості в кримінальному процесі є гарантією забезпечення і захисту прав і свобод людини та звучить наступним чином: особа вважається невинною у скоєні злочину та не може бути віддана кримінальному покаранню, поки її провина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Тому злочинцем людину може назвати тільки суд у своєму вироку. Вперше даний принцип був закріплений у Habeas Corpus Акті 1678 р. (Англія) і відноситься до числа основних прав і свобод людини. Презумпція невинуватості закріплена у всіх міжнародних-правових документах, що визначають права людини (див. ст. 11 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права людини, ст. 6 Європейської конвенції про права людини), і знаходить своє відображення в ст. 62 Конституції України. Зміст принципу закріплюється в кримінально-процесуальних нормах:

  • Визнати особу винним у скоєні злочину може тільки суд обвинувальним вироком, що вступив в законну силу, (ст. 15 КПК). Презумпція невинуватості являє собою об'єктивне правове становище. Тому висновки органу дізнання, слідчого, прокурора є їхнім особистим (суб'єктивним) переконанням у винності особи і носять попередній характер. Остаточний же висновок про винність особи може бути сформульований у вироку суду тільки після дослідження всіх доказів судом. До набуття законної сили вироку обвинуваченого не можна вважати злочинцем, тому що обвинувачений ще не є винним.
  • Обвинувачений не зобов'язаний доказувати свою винність, тому що обов'язок доведення провини особи лежить на обвинувачі. Це положення засноване на ст. 62 Конституції України і ст. 22 КПКсуду, прокурору, слідчому й особі, що здійснює дізнання, заборонено перекладати обов'язок доведення на обвинувачуваного.
  • Обвинувачення не повинно грунтуватися на доказах, що отримані незаконним шляхом, а також на припущеннях. Тому всі сумніви щодо доведеності провини повинні тлумачитися на користь обвинуваченого (ст. 62 Конституції України, ст. 237 КПК).
  • Кримінально-процесуальний закон передбачає в числі підстав для ухвали виправдувального вироку таку, як недоведеність участі обвинуваченого у скоєні злочину (ст. 327 КПК). Тому недоведена винність має таке ж значення, як і доведена невинуватість.

Принцип презумпції невинуватості діє на всіх стадіях кримінального процесу і сприяє повному, безсторонньому, об'єктивному дослідженню всіх обставин справи, що є життєво важливим для обгрунтованого і справедливого винесення судового рішення. Порушення даного принципу веде до порушення законності і прав людини.

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинувачуваному і підсудному права на захист сприяє здійсненню правосуддя на засадах рівноправності і змагальності сторін. Право на захист відноситься до категорії основних прав і свобод людини, тому воно закріплене в основних міжнародних документах про права людини і не може бути обмеженим. Це право відноситься до мінімуму прав, якими повинна володіти кожна людина, що обвинувачена у скоєні кримінального злочину (ст. 6 Європейської конвенції про права людини). Право на захист і право мати захисника – поняття різнопланові і їх не можна зводити до одного. Право на захист містить у собі право мати захисника, тому воно є набагато ширшим. Під ним розуміється сукупність процесуальних прав, що надані підозрюваному, обвинуваченому для спростування висунутих проти них підозри або обвинувачення, подання доказів, що виправдовують їх і пом'якшують відповідальність, а також для захисту інших інтересів у кримінальній справі. Сутність принципу забезпечення права на захист зводиться до того, що:

  • Підозрюваний і обвинувачений у кожній стадії кримінального процесу наділяються необхідною сукупністю процесуальних прав, що дає їм можливість особисто захищатися від висунутих проти них підозри або обвинувачення у скоєні злочину і відстоювати свої законні інтереси в кримінальній справі (ст. 43, 43-1, 142, 263 КПК);
  • Підозрюваному й обвинуваченому надається право користуватися допомогою захисника, а в деяких випадках забороняється провадження по справі без його участі (ст. 45, 46 КПК).

Здійснення даного принципу закріплено низкою гарантій. До першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного органи, що ведуть кримінальний процес, зобов'язані роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол. Крім того, зазначені органи повинні надати можливість захищатися встановленими засобами від пред'явленого обвинувачення і забезпечити охорону їх особистих і майнових прав (ст. 21 КПК).

Всім особам, що приймають участь у справі (в тому числі підозрюваному й обвинуваченому), мають бути роз'яснені і забезпечені їх права (ст. 53 КПК). Виконання даних дій повинно бути закріплено у відповідному процесуальному документі. Всі клопотання підозрюваного й обвинуваченого, їх захисника, які стосуються спростування підозри, обвинувачення, отримання доказів, повинні бути розглянуті і задоволені у встановленому законом порядку (ч.2 ст. 129 КПК, ч.3 ст. 6 Європейської конвенції про права людини).

Порушення права на захист є суттєвим порушенням закону, що призводить до повернення кримінальної справи на додаткове розслідування (п.13 “б” постанови №3 Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування”), а також до скасування вироку (ст. 370 КПК).

 prev 2. Правове регулювання кримінально-процесуальної діяльності
 next 4. Допустимість доказів у кримінальному судочинстві