За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Розділ курсу ДО  
Кримінальне судочинство України і права людини
5. Суб'єкти кримінального судочинства
:: Розділ курсу ДО
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок з ресурсамиЗв'язок по розділам знань

5. Суб'єкти кримінального судочинства

У кримінально-процесуальній діяльності беруть участь як державні органи і посадові особи, так і прості громадяни. Вони виконують різноманітні процесуальні функції і наділені різними по характеру й обсягу правами й обов'язками. Але як одні, так і інші в тій або іншій формі беруть участь у справі, вступають між собою в процесуальні відносини, тому і є суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності.

Суб'єкти (учасники) кримінального процесу - це державні органи, посадові особи, юридичні особи і громадяни, які в ході здійснення діяльності по порушенню, розслідуванню, розгляду і вирішенні кримінальних справ вступають між собою в процесуальні правовідносини. До них відносять:

  1. Державні органи і посадові особи, що ведуть і безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне виробництво: слідчий, орган дізнання (особа, що здійснює дізнання), суд (суддя), прокурор. Загальним для них є охорона державних інтересів і виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони мають владно-розпорядницькі повноваження і повинні бути незацікавленими у результаті вирішення справи.
  2. Учасники процесу, що мають і відстоюють свій або представлений інтерес: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, законні представники неповнолітнього потерпілого й обвинуваченого, представники потерпілого, захисник тощо.
  3. Інші суб'єкти кримінального процесу - особи, чия діяльність носить допоміжний і епізодичний характер: свідок, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання тощо.

Розглянемо процесуальний статус підозрюваного й обвинуваченого. Це такі учасники кримінального судочинства, обмеження чиїх прав і свобод припускає закон. Зокрема, можливо обмеження їх права на свободу пересування, права на свободу. Свобода є самим цінним надбанням людини. Це можливість людини робити вчинки відповідно до свого волевиявлення і робити усе, що не заборонено законом і не заподіює шкоди правам і свободам інших людей.

Свобода не може бути абсолютною, безмежною. Право виступає мірою свободи і сутність його полягає в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства при дотриманні принципу рівності. В Загальній декларації прав людини стверджуються: “Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах” (ст. 1) “Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність” (ст. 3); “Ніхто не може бути підданий довільному арешту, затриманню або вигнанню” (ст. 9).

У відповідності до ст. 9 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права 1966 р. кожна людина має право на свободу: “… ніхто не може бути підданий свавільному арешту або утриманню під вартою. Ніхто не може бути позбавлений свободи інакше, як на засадах і відповідно до процедури, встановленій законом. Кожному заарештованому повідомляються при арешті причини його арешту, і в терміновому порядку повідомляється пред’явлене йому обвинувачення”.

Стаття 5 Європейської конвенції про права людини 1950 р. встановлює випадки, при яких можливо позбавлення волі, до них відносяться: законне позбавлення волі людини після її засудження компетентним судом; законний арешт або затримання людини, здійснені з метою забезпечення її присутності перед компетентним правовим органом на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні злочину, або для запобігання вчинення нею злочину, або її укриванню після вчинення злочину; затримання неповнолітнього на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітнього з метою забезпечення його присутності перед компетентним правовим органом тощо.

Особи, що беруть участь у кримінальному процесі, наділяються відповідними правами й обов'язками. Як підозрюваний, так і обвинувачуваний, як особи, чиї права у визначеній мірі обмежуються, мають комплекс прав. Право на захист є ключовим принципом кримінального процесу і містить у собі:

  1. Право самостійно захищати встановленими законом засобами свої законні права й інтереси (давати показання або відмовитися від дачі показань, подавати докази, заявляти відводи і клопотання, брати участь у судових дебатах і судовому розгляді тощо).
  2. Право користуватися юридичною допомогою захисника.
  3. Право на звернення до суду для оскарження фактів арешту, затримання та інших незаконних дій.
  4. Право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України по правам людини.

Звернення до Уповноваженого про захист прав подається громадянами України, іноземцями й особами без громадянства і приймаються до розгляду протягом року з моменту виникнення підстав для звернення. Діяльність Уповноваженого Верховної Ради по правам людини регулюється Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України по правам людини" від 13 листопада 1997 р.

Уповноважений по правах людини має право:

  • на одержання пояснень від громадян і посадових осіб,
  • на відвідання в будь-який час місця утримання затриманих або заарештованих,
  • на присутність у залі суду, у тому числі і на закритих судових засіданнях,
  • на дачу подання до компетентних органів про усунення допущених порушень прав і свобод людини.

  1. Право на звернення до міжнародних судових установ. Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожний має право після використання всіх національних засобів правового захисту звернутися для захисту своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ.

Права підозрюваного й обвинувачуваного в кримінальному процесі. Підозрюваним є особа, що затримана по підозрі у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосований запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її в якості обвинуваченого (ст. 43-1 КПК України). Особа набуває статусу підозрюваного в результаті складання протоколу затримання або винесення постанови про обрання одного з передбачених ст. 149 КПК України запобіжних заходів до винесення постанови про притягнення в якості обвинуваченого. Особа може бути затримана по підозрі у вчиненні злочину, за який в КК України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, тільки в таких випадках (ст. 106 КПК України):

  • Коли ця особа захоплена при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
  • Коли очевидці, у тому числі і потерпілі, прямо вказують на дану особу як на ту, що вчинила злочин;
  • Коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі будуть виявлені явні сліди злочину.

Право затримати особу по підозрі у вчиненні злочину мають право орган дізнання (ст. 106 КПК України) і слідчий (ст. 115 КПК України). Про кожний випадок затримання особи повинен бути складений протокол. Він повинен відповідати вимогам ч.3 ст. 106 КПК України. Підозрюваний наділяється процесуальними правами для захисту своїх законних інтересів, а також визначеними обов'язками. До прав відноситься:

В той же час підозрюваний наділений комплексом обов'язків, серед яких варто виділити:

  • З'являтися за викликом особи, що здійснює дізнання, слідчого, прокурора;
  • Не ухилятися від дізнання і досудового слідства; не перешкоджати виробництву розслідування шляхом вчинення незаконних дій;
  • Додержуватися умов обраного запобіжного заходу;
  • Підкорятися винесеним відповідно до закону постановам осіб, що ведуть розслідування.

Обвинувачений - це особа, у відношенні якої у встановленому законом порядку винесена постанова про притягнення її в якості обвинуваченого (ст. 43 КПК України).

  • Обвинувачений не вважається винним, поки його винність не буде доведена у встановленому законом порядку та встановлена вироком суду, який вступив в законну силу. Здійснюючи захист своїх інтересів, обвинувачений вправі:
  • знати, в чому його обвинувачують;
  • давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню або відмовитися давати показання і відповідати на питання;
  • мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
  • подавати докази;
  • заявляти клопотання;
  • заявляти відводи;
  • подавати скарги, на дії і рішення особи, що здійснює дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду;
  • знайомитися по завершенню попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи;
  • брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції. Підсудний має право на останнє слово.

Реалізація обвинуваченим своїх прав пов'язана зі вступом його в правовідносини зі слідчим і іншими учасниками процесу, та здійснюється в передбаченому порядку.

Відповідно до вимог ст. 53 КПК України суд, слідчий, прокурор, особа, що здійснює дізнання, зобов'язані роз'яснити обвинуваченому і всім іншим особам , які беруть участь у справі , їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав.

Право на ознайомлення з матеріалами справи:

  • слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому його право знайомитися з усіма матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника;
  • не обмежувати час для ознайомлення зі справою, за винятком випадків, коли обвинувачений явно намагається таким шляхом затягти закінчення розслідування.

Ознайомлення з усіма матеріалами справи - право обвинуваченого; відмова його скористатися цим правом не означає, що в справі допущене порушення процесуального закону, і не призводить до затримки подальшого провадження в справі. Непред’явлення обвинуваченому всіх матеріалів справи повинно розглядатися як істотне порушення прав обвинуваченого на захист.

Право брати участь у розгляді справи в суді:

  • після закінчення попереднього слідства обвинуваченому вручається копія обвинувального висновку не пізніше, чим за три доби до дня розгляду справи в суді.
  • Розгляд справи в суді першої інстанції відбувається за участю підсудного. У відсутність підсудного розгляд справи допускається, якщо підсудний перебуває за межами держави й ухиляється від явки в суд або просить розглянути справу, за якої не передбачається покарання у вигляді позбавлення волі, у його відсутність (ст. 262 КПК України).
  • Беручи участь у розгляді справи в суді, обвинувачений (підсудний) використовує усі свої права, передбачені ст. 43 КПК України.
  • Крім того, він вправі просити про оголошення доказів, наявних у справі, а суд зобов'язаний прохання задовольнити; ставити питання іншим підсудним, свідкам, потерпілим, експерту, спеціалісту, перекладачу, цивільному позивачу і цивільному відповідачу; брати участь у судових дебатах сторін при відсутності захисника; звертатися до суду з останнім словом (ст. 263 КПК України).

Право знати, в чому його обвинувачують (підозрюють). У відповідності до Європейської конвенції про права людини 1950 р. (п. 3“а” ст. 6) кожна особа, що обвинувачується у вчиненні злочину, повинна бути негайно і детально поінформована зрозумілою для нею мовою про характер і причину обвинувачення, висунутого проти неї. На підставі ст. 131 КПК України слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення в якості обвинуваченого з викладом конкретних осудних діянь і їх юридичної кваліфікації. Не пізніше двох днів із моменту винесення такої постанови слідчий зобов'язаний пред'явити її обвинуваченому; в такому ж порядку обвинувачений повинен бути інформований про всі зміни обвинувачення. Обвинувачений повинен бути допитаний не пізніше доби після пред'явлення обвинувачення, і мати можливість дати свої пояснення і зробити заяви. При пред'явленні обвинувачення і допиті обвинуваченого присутність захисника є обов'язковою (ст. 140 КПК України), крім випадків, якщо він не бере участь у справі взагалі. У випадку, якщо особа не розуміє мови судочинства, не володіє нею, не може вільно розуміти і спілкуватися нею, то присутність перекладача є обов’язковою. Перекладачем не може бути особа, яка вже бере участь у процесі в будь-якій якості (це особливо стосується слідчого, робітника органа дізнання, прокурора тощо).

Право давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на питання: допит обвинуваченого відбувається негайно, а у випадку неможливості негайного допиту – не пізніше 24 годин з моменту його затримання (ст. 107 КПК України). При допиті підозрюваного присутність захисника є обов’язковою, за винятком випадків, передбачених ч.1 ст. 46 КПК України. На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним, а потім пропонує йому дати показання по суті справи. Обвинувачений має право викласти свої показання власноручно, а також користуватися послугами перекладача. Його доводи повинні бути старанно і всебічно перевірені. Обвинувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від дачі показань або за дачу помилкових показань. Дача показань його право, а не обов'язок.

При здійсненні кримінального процесу ніхто не повинен примушуватися і не зобов'язаний свідчити проти самого себе. Особи, у відношенні яких збуджена кримінальна справа, не повинні допитуватись в якості свідків і попереджуватись про відповідальність за відмову від дачі показань. Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову від дачі показань або пояснень щодо самої себе, членів сім'ї або близьких родичів. Тому що дача показань є правом, а не обов'язком (обвинувачуваного) підозрюваного, то особа не може примушуватись до дачі показань ніяким засобом: ні методами психічного примусу, ні, тим більше, фізичного. Докази (а показання є ними), що отримані неналежним процесуальним засобом, не мають ніякої юридичної чинності – у відповідності до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Пленум Верховного Суду України в постанові №9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1.10.1996 р. роз'яснив, що докази, отримані незаконним шляхом, є такими, якщо їхнє збирання і закріплення здійснене:

Конституція України закріплює основні права і свободи людини і громадянина, порушення яких спричиняє за собою визнання доказів отриманими незаконним шляхом:

Особливої уваги заслуговує право на свободу від катувань. Реалії сучасного життя такі, що особи, які наділені владою, не гребують використовувати її для т. званого “вибивання” показань. Право на свободу від катувань закріплено в основних міжнародних актах, що визначають основні права і свободи людини. Європейська конвенція про права людини закріпила це положення в ст. 3, звідкіля воно перекочувало до ст. 28 Конституції України. КПК України в ч.3 ст. 22 встановлює заборону на отримання показань обвинуваченого та інших осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних дій. За останні десятиліття Європейський Суд по правам людини (створений для забезпечення положень Конвенції) досить чітко визначив поняття “катування”, “нелюдське поводження”, “принизливе поводження” у справах розглянутої категорії. Особа, що проводить дізнання, слідчий представляють державну владу. Порушення ними положень Конвенції (зокрема ст. 3) надає право людині вимагати в судовому порядку захисту порушеного права і компенсації фізичної і моральної шкоди (на підставі ст. 28, 56 Конституції України), а винним понести покарання відповідно до закону (ч.2 ст. 166 КК України). У випадку якщо судовий захист виявилася неефективним, то особа може звернутися до Європейського суду з прав людини. “Нелюдське поводження” означає поводження, що з наміром заподіює жорстокі фізичні або розумові страждання. “Принизливе” поводження або покарання грубо принижує людину перед іншими людьми або змушує її діяти проти своєї волі або совісті. “Катування” – форма нелюдського поводження із визначеною метою, наприклад, одержання інформації або визнання, або нанесення покарання. Відповідно до Європейської Конвенції про запобігання катувань і нелюдському чи принижуючому гідність поводженню або покаранню 1987 р. був створений Європейський комітет з питань запобігання катувань і принижуючому гідність поводженню або покаранню (далі Комітет). Даний Комітет вправі інспектувати будь-яке місце, що знаходиться під юрисдикцією держави-учасника Конвенції про запобігання катувань (Україна ратифікувала її в 1997 р.), і в якому утримуються особи, позбавлені волі органом державної влади (ст. 2). Комітет організує як періодичні, так і інші інспекції, що, на його думку, є необхідними в кожному конкретному випадку (ст. 7). Про свій намір Комітет повідомляє уряд країни, після чого він може інспектувати будь-яке місце в будь-який час. З цією метою держава повинна забезпечити Комітету: доступ на свою територію і право пересування по ній без будь-якого обмеження; будь-яку інформацію про місця, де утримуються особи, позбавлені волі; необмежений доступ в будь-яке місце, де знаходяться особи, позбавлені волі, включаючи право відвідування таких місць без обмеження тощо. Комітет може проводити з особами, що позбавлені волі, бесіди віч-на-віч. Комітет може вільно спілкуватися з будь-якою особою, що, на його думку, може дати йому необхідну інформацію. Компетентні органи держави можуть заявляти Комітету заперечення проти здійснення відвідування в строк або місця, що запропоновані Комітетом, мотивовані тільки інтересами національної оборони, державної безпеки, серйозними хвилюваннями в місцях перебування осіб, позбавлених волі, станом здоров'я відповідної особи або проведенням термінового допиту в зв'язку з тяжким правопорушенням. Після таких заперечень Комітет і відповідна сторона невідкладно проводять консультації з метою з'ясування ситуації і досягнення згоди і застосування заходів, що дозволили б Комітету швидко виконати свої функції. Такі заходи можуть включати припровадження особи, яку Комітет має намір відвідати, в інше місце. До початку відвідання держава надає Комітету інформацію про будь-яку відповідну особу. Після кожної інспекції Комітет складає доповідь про факти, встановлені під час відвідування, який містить будь-які необхідні, на його думку, рекомендації. Ця доповідь і консультації з представниками держави є конфіденційними. Стороні пропонується розпочати дії по поліпшенню ситуації в світлі рекомендацій Комітету, а у випадку відмови сторони від співробітництва Комітет може прийняти рішення про оголошення заяви з цього приводу. Природно, що ніяка держава не захоче оголошення негативних сторін своєї діяльності, що може зашкодити репутації на міжнародній арені. Тому всі представники державної влади повинні діяти з урахуванням міжнародних стандартів по правах людини. Це особливо відноситься до представників правоохоронних органів, що мають визначені владно-розпорядні повноваження.

Право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. У відповідності до ст. 21 КПК України обвинуваченому (підозрюваному) повинно бути роз’яснене право мати захисника і побачення з ним до першого допиту, про що мусить бути складений окремий протокол. У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. кожному затриманому повинно бути повідомлене про мотиви затримання (причому невідкладно), пояснені його права і надана можливість з моменту затримання захищатися особисто і користуватися правовою допомогою захисника. Дані положення Конвенції закріплені в ст. 29 Конституції України. Перебування особи в якості підозрюваного обмежено 72 годинами, а обраний запобіжний захід десятьма добами (ст. 148 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 44 КПК України захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення. У випадку затримки особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту - з моменту оголошення йому протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Відповідно до положень ст. 47 КПК України захисник запрошується обвинуваченим, підозрюваним, його законними представниками, родичами або іншими особами з доручення або на прохання обвинуваченого або підозрюваного. У тих випадках, коли явка для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможлива протягом 72 годин, особа, що робить дізнання, або слідчий мають право запропонувати обвинуваченому запросити іншого захисника або забезпечують йому захисника. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи.

Обвинувачений (підозрюваний) має право на побачення з захисником наодинці до першого допиту - віч-на-віч, а після першого допиту - без обмеження кількості і тривалості. Замінити одного захисника іншим можна тільки за клопотанням або за згодою обвинуваченого (підозрюваного).

Обвинувачений (підозрюваний) має право в будь-який момент провадження в справі відмовитися від захисника. Така відмова припускається тільки з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого або підсудного і не може бути перешкодою для продовження участі в справі прокурора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених або підсудних. При відмові від захисника особа, що робить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить визначення, а суддя - постанову.

Відмова від захисника не може бути прийнята:

1) по справах осіб, що підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, віком до 18 років;

2) по справах про злочини осіб, які внаслідок своїх фізичних або психічних хиб (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист;

3) по справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне позбавлення волі

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до ст. 46 КПК України участь захисника в судовому розгляді є обов'язковою також у справах, в яких бере участь державний або громадський обвинувач, а також у справах осіб, між інтересами яких є протиріччя, і якщо хоча б одна з них має захисника. Ці положення логічно випливають із ст. 261 КПК України, яка проголошує рівність прав і можливостей учасників судового розгляду по виявленню і дослідженню доказів та заяві клопотань.

Слідчий може звільнити обвинуваченого від сплати послуг захисника, якщо захисник брав участь у справі по призначенню, а також в силу матеріальних труднощів обвинуваченого.

Право подавати докази обвинувачений (підозрюваний) здійснює:

  • безпосередньо передаючи особі, у виробництві якої знаходиться справа, наявні в його розпорядженні речові докази, сліди злочину, матеріали відеозапису, звукозапису, кінозйомки, фотознімки, інші матеріали технічного документування своєї діяльності, комп'ютерні носії інформації (дискети тощо), факси, телетайпограми, а також письмові документи й інші докази; даючи показання і пояснення в справі;

  • заявляючи клопотання про провадження слідчих дій або про постанову додаткових питань перед експертами; особисто беручи участь у слідчих діях, а також у судовому слідстві і задаючи питання свідкам, експертам і іншим учасникам.

Беручи участь у судових дебатах або виступаючи з останнім словом, обвинувачений (підсудний) може піддати докази аналізу, дати їм оцінку, звернути увагу на прогалини, сумніви, алібі або недоброякісність тих або інших доказів.

Подання доказів - це право, а не обов'язок обвинуваченого (підозрюваного). Органи й особи, що ведуть кримінальний процес не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого (підозрюваного).

Право заявляти клопотання: письмові або усні клопотання обвинуваченого (підозрюваного) приймаються до розгляду і підлягають перевірці в термін не більше доби. Обвинувачений (підозрюваний) має право заявити клопотання на будь-якій стадії кримінального процесу. Усні клопотання підлягають занесенню в протоколи відповідних слідчих, судових або інших процесуальних дій. Клопотання або задовольняються, або ні. У випадку відмови в задоволенні клопотання слідчий виносить про це мотивовану постанову (ст. 129 КПК України), з яким ознайомлює обвинуваченого (підозрюваного).

Право заявляти відводи: обвинувачений (підозрюваний) управі заявити відвід слідчому, особі, що робить дізнання, прокурору, судді, захиснику і секретарю судового засідання, якщо за будь-яких обставин вони виявляться зацікавленими у результаті справи. Заявлений відвід розглядається і вирішується в порядку ст.ст. 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62 КПК України.

Право подавати скарги:

  • дії слідчого оскаржуються прокурору, а в окремих випадках – до суду. Постанова про припинення справи оскаржується прокурору протягом семи днів з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про припинення справи. Надалі рішення прокурора по скарзі може бути оскаржене до суду протягом семи днів з дня одержання повідомлення прокурора про залишення скарги без задоволення;

  • Відповідно до ст. 110 КПК України дії і постанови органів дізнання оскаржуються прокурору і розглядаються протягом десятьох днів. Скарга, подана на слідчого, розглядається прокурором протягом трьох днів (ст. 235 КПК України). Крім того, постанова про припинення справи і санкція прокурора на арешт можуть бути оскаржені обвинуваченими безпосередньо в суд. Санкція прокурора на арешт розглядається суддею протягом трьох днів, на постанову про припинення справи - протягом п'яти днів, а у випадку складності справи - десяти днів (ст. 236-6 КПК України). Вирок суду оскаржується в касаційному порядку протягом семи діб з моменту проголошення вироку, а засудженим, що утримується під вартою, - протягом семи діб з моменту вручення йому копії вироку.

Притягнення в якості обвинуваченого. Особа може бути притягнута в якості обвинуваченого при наявності достатніх підстав, які вказують на вчинення злочину певною особою. Порядок пред'явлення обвинувачення встановлений КПК України, в якому закріплені положення ст.6 Європейської конвенції про права людини 1950 р. У зв'язку з цим слідчий виносить мотивовану постанову. При пред'явленні обвинувачення присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, передбачених ч.1 ст. 46 КПК України. Копія постанови повинна бути вручена обвинуваченому. Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його сутності мусить бути складений протокол із вказанням часу і дати пред'явлення, який підписується обвинуваченим, слідчим і захисником. Пред'явлення обвинувачення і роз'яснення його суті повинно бути зроблене мовою, яку розуміє особа. Для цього слідчий забезпечує присутність перекладача. Неприпустимо виконання функцій перекладача самим слідчим або особою, що бере участь у справі. Обвинуваченому повинні бути роз’яснені його права, зазначені в ст. 142 КПК України, про що вказується в протоколі пред'явлення обвинувачення і закріплюється підписом обвинуваченого.

 prev 4. Допустимість доказів у кримінальному судочинстві
 next 6. Слідчі дії, в ході яких зачіпаються права і свободи людини