Особи, що стверджують, що їх права були порушені, повинні спочатку звернутися до національного суду. Переважна більшість справ вирішується на національному рівні. Але якщо суди країни - аж до верховного - вважають, що позивач не правий, то він може звернутися в реформований Європейський Суд по правам людини, що базується в Страсбурзі (Франція). Кожна скарга розглядається там комітетом із трьох судів, що вирішують, чи входить вона до мандату Конвенції. Дане рішення не має відношення до остаточного вердикту в справі, його мета - уникнути витрат на справи, які не входять до компетенції суду. Після того, як рішення про допустимість прийняте, палата суду із семи суддів встановлює факти та з'ясовує можливість “полюбовного рішення” справи. Це означає, що позивач і держава повинні домовитися про поступку - наприклад, держава може виплатити постраждалій особі компенсацію, або обидві сторони можуть відмовитися від скарги. Якщо мирний полюбовний дозвіл неможливий, то палата суду виносить своє рішення, якому зобов'язані підкоритися обидві сторони. У виняткових випадках справа виноситься на розгляд розширеної палати з 17 судів - але тільки в тому випадку, якщо мова йде про серйозне питання тлумачення або виконання Конвенції. За Протоколом 11 Конвенції, що вступив в силу в листопаді 1998 року, Європейський Суд тепер працює на постійній основі і його процедури спрощені.