За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Захист прав і свобод людини і громадянина у конституційному судочинстві України
Л.П.Чубар :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Вивчаючи дану тему автор статті стверджує, що найважливішими передумовами і водночас елементами захисту прав людини і громадянина в системі гарантій в Україні повинні стати закріплені в Конституції норми й принципи матеріального та процесуального права, які мають бути реалізовані у поточному законодавстві. Серед засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина особливо відповідальною та ефективною є роль Конституційного Суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції в державі. Наводиться низка питань, що є предметом розгляду Конституційного Суду, тобто показується сфера діяльності цього органу щодо здійснення захисту основних прав та свобод людини і громадянина.

Захист прав і свобод людини і громадянина у конституційному судочинстві України

Л.П. Чубар,

суддя Конституційного Суду України, заслужений юрист України

Найвищою соціальною цінністю в Україні є визнання на конституційному рівні прав людини, її життя і здоров'я, честі та гідності, недоторканності і безпеки. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави. Конституційний принцип дотримання прав людини юридичне пов'язує і позитивно обмежує дії держави, її органів та посадових осіб. Найважливішими передумовами і водночас елементами захисту прав людини і громадянина в системі гарантій в Україні повинні стати закріплені в Конституції норми й принципи матеріального та процесуального права, які мають бути реалізовані у поточному законодавстві.

До них, зокрема, належать: принцип, за якими конституційні права і свободи не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України), принцип передбачуваності та ясності законів, які приймаються, тощо.

Проте основною юридичною гарантією прав і свобод людини виступає судовий захист. Згідно з Конституцією України судовий захист прав і свобод покладено на систему судів загальної юрисдикції та спеціалізовані суди (статті 124,125 Конституції України).

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Г.П. щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 2482 Цивільного процесуального кодексу України, "кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дії чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня) по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність" (Вісник Конституційного Суду України, 1998, № 1, с. 6-7).

Серед засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина особливо відповідальною та ефективною є роль Конституційного Суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції в державі, специфіка діяльності якого полягає в тому, що суто правосуддя у повному розумінні цього слова він не здійснює. Предметом розгляду Конституційного Суду є конституційні питання. Компетенція Конституційного Суду України щодо охорони прав людини і громадянина реалізується майже в усіх його процедурах: він вирішує питання відповідності Конституції (конституційності) законів та інших правових актів (зокрема тих, які регулюють права людини і громадянина) з ініціативи Президента України, не менш як 45 народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Саме питання відповідності Конституції України (конституційності) законів та інших правових актів займає центральне місце в діяльності Конституційного Суду України. Мета такої діяльності полягає в тому, щоб виявити, чи не проігноровані законодавцем та іншими органами закріплені в Конституції України принципи, проголошені нею права і свободи громадян, а, виявивши такі факти, вжити відповідних заходів щодо їх усунення. Здійснення цих повноважень сприяє попередженню зловживань влади, врегулюванню конфліктів між виконавчою і законодавчою владою, що, на жаль, останнім часом дедалі частіше виникають при здійсненні нормотворчих функцій.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 року у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про вибори народних депутатів України" визнані неконституційними ряд положень цього Закону, за якими обмежувалося здійснення виборчих прав громадян України, зокрема, відносно осіб, які за вироком суду перебували в місцях позбавлення волі, реєстрації кандидатами в депутати військовослужбовців Збройних Сил, Прикордонних військ, Управління державної охорони, військ Цивільної оборони, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, крім тих осіб, які проходять строкову військову або альтернативну (невійськову) службу, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, суддів, прокурорів, державних службовців, а також: положення Закону, за яким обмежувався захист виборчих прав громадян у судовому порядку; стосовно порядку висування і реєстрації кандидатів у народні депутати України та проведення передвиборної агітації тощо (Вісник Конституційного Суду України, № 2, 1998, с. 13—15).

Конституція України категорично забороняє внесення до неї змін, що порушують права і свободи людини і громадянина (стаття 157 Конституції України). У разі подання до Верховної Ради України законопроекту про внесення до Конституції України змін, що стосуються прав і свобод людини і громадянина, на Конституційний Суд України покладається обов'язок зробити висновок щодо конституційності такого законопроекту. За відсутності позитивного висновку Конституційного Суду України законопроект відхиляється (стаття 159 Конституції України). В даному разі Конституційний Суд України застосовує попередній (превентивний) конституційний контроль.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 158 та статті 159 Конституції України, положення статті 159 Конституції України "треба розуміти так, що законопроект про внесення змін до Конституції України відповідно до статей 154 і 156 Конституції України може розглядатися Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

У разі внесення в процесі розгляду у Верховній Раді України поправок до законопроекту він приймається Верховною Радою України за умови наявності висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України (Вісник Конституційного Суду України, 1998, № 3, с. 30). Це додаткова гарантія верховенства прав і свобод людини і громадянина та стабільності правової системи держави.

Конституційний Суд України захищає громадянина і в процесі правозастосування — від порушення його основних прав і свобод неконституційним законом, що застосований або підлягає застосуванню судом. Процедуру, пов'язану з конкретним фактом порушення прав громадянина, може ініціювати у Конституційному Суді України за конституційним поданням, зокрема, і Верховний Суд України, який відповідно до статті 150 Конституції України може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України законів та інших нормативно-правових актів.

Що цьому передує. Згідно зі статтею 83 Закону України "Про Конституційний Суд України", у разі виникнення у процесі розгляду цивільних, адміністративних і кримінальних справ питання про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню судом у конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції на будь-якій стадії розгляду справи.

У цій процедурі, пов'язаній з перевіркою конституційності законів, що застосовуються у конкретній справі, найбільш очевидно дістає вияв зв'язок між судовим захистом прав громадян у загальному і Конституційному судах. Тут особа-сторона у загальній судовій справі і загальні суди можуть виступати ініціаторами, а Верховний Суд України — і активним учасником конституційного судочинства. Специфічна ж роль Конституційного Суду України полягає у тому, що в конституційному судочинстві захищаються права громадян від неконституційного закону (самого по собі) і його застосування у конкретному випадку.

Розгляд у Конституційному Суді України конституційних подань Верховного Суду України щодо конституційності норми закону, яка застосовується у процесі загального судочинства, при вирішенні конкретної справи, сприяє виробленню налагоджених позицій щодо тлумачення права всередині судової системи. Конституційний Суд України орієнтує судову практику на конституційні тлумачення не тільки Конституції України, а й законодавства взагалі.

Другий напрям конституційного захисту прав і свобод полягає в наданні Конституційному Суду України права офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Раніше контроль за відповідністю законів Конституції України був прерогативою Верховної Ради України. З прийняттям Конституції України єдиним у державі органом, який наділений такими повноваженнями, є Конституційний Суд України.

У рішенні у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року "Про тлумачення статті 98 Конституції України" Конституційний Суд України зазначив, що "ці зміни зумовлені переходом до нового порядку здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6 Конституції України), органи яких взаємодіють між собою на підставі конституційне закріпленої системи стримувань і противаг, здійснюючи свої повноваження у межах, встановлених Конституцією України, і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України)" (Вісник Конституційного Суду України, 1997, № 2, с. 24).

Відповідно до статті 42 Закону України "Про Конституційний Суд України" з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав до Конституційного Суду України може бути подане конституційне звернення про офіційне тлумачення Конституції та законів України. Суб'єктами такого звернення відповідно до статті 43 цього Закону є не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни, особи без громадянства та юридичні особи.

Підставою для конституційного звернення цих осіб є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (стаття 94 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Якщо при тлумаченні Закону України (його окремих положень) була встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Конституційний Суд України у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності цього Закону (частина друга статті 95 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Дане положення є надзвичайно важливим засобом захисту прав і свобод саме для кожного громадянина, який не є суб'єктом конституційного подання з питань відповідності Конституції України, законів та інших правових актів, але потерпає від свавілля державних органів, які по-різному, або хоч і однаково, але неправильно, застосовують положення Конституції та законів України.

Конституційний Суд України, розглядаючи питання про необхідність офіційного тлумачення статей 3 та 5 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів", виявив наявність ознак невідповідності Конституції України положення статті 5 зазначеного Закону про те, що депутат місцевої ради не може бути головою місцевої державної адміністрації, його заступником, керівником її структурного підрозділу, прокурором, внаслідок чого на підставі частини другої статті 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" вирішив питання щодо невідповідності їх Конституції України (Вісник Конституційного Суду України, 1998, № 3, с. 7—9).

Крім того, важливість такого засобу захисту прав і свобод полягає в тому, що, розглядаючи подібне індивідуальне звернення, Конституційний Суд України здійснює вплив на всю правозастосовну практику, спрямовуючи її в конституційне русло і забезпечуючи захист прав і свобод з питань, що були предметом офіційного тлумачення в системі виконавчої та судової влади, а також сприяє відповідальному ставленню цих органів до забезпечення прав і свобод у процесі застосування нормативно-правових актів.

Значне місце у механізмі захисту прав і свобод людини та громадянина належить Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, посада якого запроваджена з прийняттям Конституції України.

Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, як зазначалося вище, не є суб'єктами права на конституційне подання, а отже, не можуть ставити питання про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів, які, на їх думку, порушують конституційні права і свободи людини і громадянина. У зв'язку з цим для фізичних осіб велике значення має можливість захисту прав і свобод шляхом подання обґрунтованого звернення до Уповноваженого, який відповідно до статті 101 Конституції України здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений є суб'єктом права на конституційне подання з питань конституційності законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 40 Закону України "Про Конституційний Суд України"; стаття 15 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"). Отже, за його поданням у разі виявлення невідповідності такого акта Конституції України Конституційний Суд України прийме рішення щодо неконституційності правового акта, який порушує права і свободи людини і громадянина.

Як уже зазначалося, пріоритет прав і свобод людини і громадянина визнається невід'ємним принципом правової держави. Виходячи з цього Конституційний Суд України забезпечує єдність законодавчої і судової практики щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.