За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Проблеми реалізації конституційного права громадян на збори, мітинги, походи і демонстрації
:: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Стаття присвячена аналізу ст. 39 Конституції України, згідно з якою громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Проблеми реалізації конституційного права громадян на збори, мітинги, походи і демонстрації

Згідно зі ст. 39 Конституції України "громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей".

Таким чином, у самому тексті Конституції є посилання на закон, який повинен визначити порядок реалізації громадянами зазначеного конституційного права та обмеження щодо цього.

Поки що такий закон не прийнято. Тому при вирішенні питань, пов'язаних з регулюванням порядку проведення вказаних заходів, органи виконавчої влади змушені керуватися Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. "Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР" у частині, що не суперечить Конституції та законам нашої держави.

Однак таке становище не тільки не відповідає нинішньому стану правовідносин у нашому суспільстві, а й суперечить змісту Конституції, яка не передбачає використання на території нашої держави конституційних законів інших чи неіснуючих країн.

Ще в більш складному становищі перебувають судові органи, оскільки регламентація розгляду обмеження щодо реалізації зазначеного права в судовому порядку взагалі не розроблена. Разом з тим, незважаючи на те, що відповідного закону немає, суд зобов'язаний відповідно до ч. З ст. 8 і ч. 2 ст. 124 Конституції, які встановлюють, що її норми є нормами прямої дії і що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, розглядати звернення з цих питань з метою захисту прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на основі конституційних норм.

Нині у судовій практиці виникають пов'язані з викладеними вище обставинами питання, які необхідно на основі чинного законодавства правильно і своєчасно вирішувати.

Запропонована нижче точка зору являє собою спробу осмислити на основі Конституції існуючі у нашому суспільстві правовідносини, пов'язані з розглядуваною нами проблемою, і запропонувати законодавцю можливий варіант їх регулювання.

Насамперед треба звернути увагу на те, що ст. 39 Конституції встановлює повідомний (реєстраційний) порядок проведення заходів на відміну від передбаченого згаданим Указом дозвільного. Виходячи з цього, уповноважені підприємств, установ, організацій, партій, трудових колективів, громадських організацій та інших законних громадських формувань зобов'язані завчасно (не менш як за десять днів) у письмовій формі сповіщати орган виконавчої влади про проведення певного заходу. У заяві обов'язково повинні бути відображені мета, форма, місце проведення заходу, маршрут руху громадян, час його початку і закінчення, орієнтовна кількість учасників, прізвище, ім'я, по батькові уповноважених (організаторів), місце їх проживання та роботи, дата подання заяви.

Треба зазначити, що оскільки Конституція містить вказівку на чітко визначені заходи, ст. 39 не можна трактувати розширено. У будь-якому разі до можливого рішення з цього питання Конституційного Суду треба суворо дотримувати переліку вказаних у цій статті заходів. Виходячи зі змісту Конституції, не можна також відкидати права окремого громадянина чи групи самоорганізованих громадян на проведення конкретного заходу.

Орган виконавчої влади повинен зареєструвати заяву і повідомити про це ініціаторів проведення заходу. При цьому він має перевіряти дотримання останніми обов'язкових умов, пов'язаних з формою, терміном і місцем його проведення. У разі порушення будь-якої з цих умов за ініціативою виконавчого органу у суді повинно бути порушено питання про встановлення обмеження щодо реалізації права, передбаченого ст. 39 Конституції, стосовно якоїсь частини заходу або про повну його заборону за наявності обставин, зазначених у ч. 2 цієї статті.

Оскільки національна безпека та громадський порядок являють собою дуже значущі суспільні цінності, у майбутньому законі необхідно передбачити право вищестоящих органів виконавчої влади звертатися з приводу пов'язаних з ними питань до суду тоді, коли цього не зробили місцеві органи. При цьому реєстрація заяви повинна бути визнана недійсною до розгляду справи у суді.

Треба також передбачити, щоб при поданні заяви з порушенням терміну повідомлення про проведення заходу виконавчий орган був зобов'язаний письмово відмовити в її реєстрації і одночасно звернутися до суду з заявою про обмеження щодо реалізації права на це. Водночас необхідно враховувати реальні ситуації, які можуть виникати у житті. Тому суд доцільно наділити правом поновлення вказаного строку, але лише після розгляду справи, результатом якого буде визнання судом права на законність проведення заходу.

Орган виконавчої влади повинен мати право відмовляти в реєстрації заяви й з інших підстав, якщо для цього є причини, оскільки саме така діяльність відповідає суті виконавчої влади в цілому. Однак щоб це не розширювало його компетенцію, не ставило в нерівні умови учасників правовідносин і в кінцевому підсумку не суперечило Конституції, треба закріпити положення, що у разі виникнення обставин, які перешкоджають проведенню заходу, орган виконавчої влади, відмовляючи в реєстрації заяви, одночасно повинен подати заяву до суду з вимогою про обмеження щодо реалізації зазначеного права в цілому або в якійсь його частині.

Таким чином, ухилення виконавчого органу від подання заяви до суду повинно тягнути за собою визнання заходу законним, навіть якщо цей орган не зареєстрував заяву або письмово не повідомив про її реєстрацію ініціаторів проведення заходу не пізніш як за п'ять днів до його початку. В такому разі орган виконавчої влади не вправі перешкоджати його проведенню.

З урахуванням цього не можна відмовитись від такої адміністративної дії, як офіційна реєстрація. А письмове повідомлення ініціаторів проведення заходу про реєстрацію заяви було б правочинним документом.

Найбільш складним питанням є процесуальне становище суду, який повинен вирішувати спори, пов'язані з розглядуваною нами проблемою. Відсутність закону, де було б визначено, який суд і якого рівня має розглядати такі спори, строки звернення до нього, порядок, строки розгляду справ, порядок і строки оскарження рішень, змушує суди звертатися до загальних положень цивільно-процесуального законодавства, зокрема до статей 137 і 138 ЦПК України, які регулюють порядок подання заяви до суду. Заява обов'язково має містити: точну назву і відомості про місцезнаходження ініціатора проведення заходу та його представника, зміст вимог виконавчого органу влади, обставини, якими обґрунтовуються ці вимоги, і докази, що підтверджують їх, в тому числі письмову відмову в реєстрації заяви. Невиконання цих вимог має давати суду право залишити заяву без руху і надати органу виконавчої влади строк для усунення виявлених вад.

Не можна відкидати право суду вживати заходів до забезпечення позову, як це передбачено главою 19 ЦПК, зокрема ст. 152, згідно з якою позов забезпечується і забороною провадити певні дії (збори, мітинги, доходи, демонстрації), до розгляду цивільної справи.

Було б оптимальним передбачити в законі розгляд зазначеної категорії справ районними (міськими) судами у триденний строк з моменту надходження заяви від органу виконавчої влади у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора, представників цього органу та уповноважених осіб (або громадян).

Отже, підставою для порушення справи в суді має стати незвичне для нашого цивільно-процесуального законодавства поєднання дій органів виконавчої влади: відмовляючи в реєстрації заяви, вони одночасно повинні звертатися до суду з заявою про обмеження щодо реалізації розглядуваного нами права. Відсутність такої заяви має означати відсутність підстав для порушення справи.

Уявляється, що саме таке поєднання найбільш правильно відображатиме зміст ст. 39 Конституції, що даватиме можливість додержувати її вимог про встановлення обмеження щодо реалізації громадянами права на збори, мітинги, походи і демонстрації лише судом, а також не дозволятиме недобросовісним ініціаторам проведення заходів, які порушують порядок подання заяв на реєстрацію, апелювати до Конституції і твердити, що оскільки заяву подано, а орган виконавчої влади неправомочний обмежити право, захід необхідно визнати законним.